Ухвала суду № 67253298, 15.06.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/953/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Карпенко О. Л.

УХВАЛА

Іменем України

15.06.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого Карпенка О.Л.,

суддів : Голованя А.М., Мурашка С.І.,

за участю секретаря Яковлєвої Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Урожай», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відділ Держгеокадастру в Голованіському районі головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, про визнання додаткової угоди до договору недійсною за апеляційною скаргою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Урожай» на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 10 лютого2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

9 листопада 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до СТОВ «Урожай» і просила суд визнати додаткову угоду від 5 травня 2011 року до договору оренди землі № 218 від 1 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 і СТОВ «Урожай», недійсною.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 4,85 га, розташованої на території Молдовської сільської ради Голованіського району Кіровоградської області, згідно державного акту на право власності надану земельну ділянку серіїІІ-КР №041127. 1 березня 2005 року між нею та СТОВ «Урожай» було укладено договір оренди землі строком на 10 років. Договір зареєстровано відділом Держкомзему у Гайворонському районі 17 липня 2006 року. Наприкінці 2012 року їй стало відомо про існування додаткової угоди від 5 травня 2011 року до вказаного вище договору оренди землі, якою було збільшено строк дії договору оренди.Додаткова угода є сфальшованою в частині її, як орендодавця, підпису. У звязку з цим вважає, що додаткова угода до договору підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України

Заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 10 лютого2017 року позов задоволено, а саме: визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди землі № 218від 1 березня 2005 року, укладену 5 травня 2011 року між ОСОБА_2 таСТОВ «Урожай», зареєстровану у відділі Держкомземі в Голованівському районі Кіровоградської в книзі реєстрації договорів оренди землі по Молдовській сільській раді за № 352148564000169. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою того ж суду від 17 березня 2017 року заяву СТОВ «Урожай» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Відповідач оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, просив скасувати його і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В апеляційній скарзі він посилався на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального і матеріального права. Зокрема зазначав, що волевиявлення сторін на укладення, як основного договору оренди землі, так і додаткової угоди до нього, було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Пропозицію укласти додаткову угоду орендар направив орендодавцю у 2010 році і той прийняв її. Суд не врахував та не дав оцінку тим обставинам, що після укладення додаткової угоди позивач неодноразово отримував орендну плату в іншому розмірі, ніж передбачено первісним договором. Висновок суду щодо недійсності договору ґрунтується лише на одному доказі висновку судової почеркознавчої експертизи, але суд лишив поза увагою інші докази, які спростовують факт необізнаності позивача з умовами додаткової угоди. Крім того, позов предявлення після спливу позовної давності.

Відповідач, повідомлений судовою повісткою про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте його представник в судове засідання не зявився.

Третя особа, також належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, але її представник у судове засідання також не зявився, просив розглянути справу без його присутності (т 2 а. с. 123).

Згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Позивачка у судовому засіданні заперечила доводи апеляційної скарги, посилалася на те, що вона додаткову угоду з відповідачем не укладала. Про її існування їй стало відомо лише у грудні 2012 року після чого вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину. Саме під тиском кримінального провадження відповідач надав їй копію додаткової угоди. В межах кримінального провадження судове рішення не ухвалювалося.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 підтримала заперечення позивача проти апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У справі, законність і обґрунтованість судового рішення у якій перевіряється, суд першої інстанції встановив такі факти й обставини.

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,85 га на території Молдовської сільської ради Голованіського району Кіровоградської області згідно з державним актом на право власності на земельну ділянкусерії серія ІІ-КР № 041127.

1 березня 2005 року міжОСОБА_2та СТОВ «Урожай» було укладено договір оренди землі № 218 строком на 10 років, який 17 липня 2006 року зареєстровано в Голованівському відділі КРФДП УДЗК в книзі № 4 за № 143(т. 1 а.с. 9-12).

Той факт, що цей договір підписано саме тими особами, які в ньому названі сторонами не оспорюється.

5 травня 2011 рокуу відділі Держкомзему у Голованівському районі зареєстровано додаткову угоду до договору оренди землі № 218 від 1 березня 2005 року про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від за № 352148564000169 (т. 1 а.с. 8).

Сторонами цієї додаткової угоди вказані ОСОБА_2 і СТОВ «Урожай».

Згідно п. 1 додаткової угоди пункт 8 договору викладено в наступній редакції: «8. Договір укладено на 10 (десять) років (з моменту державної реєстрації додаткової угоди). після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.».

Пунктом 2 додаткової угоди передбачено викладення п. 9 договору у новій редакції: «9. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3% від проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки.».

Додаткова угода містить підпис орендодавця ОСОБА_2 та підпис уповноваженої особи орендаря, СТОВ «Урожай», і його печатку.

На підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи № 192 від 18 листопада 2016 року, проведеної на підставі ухвали суду, суд встановив, що досліджуваний підпис, розташований в графі «ОСОБА_2М.» додаткової угоди № 218 від 5 травня 2011 року до договору оренди землі виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою. Досліджувані підписи, розташовані в: графі «Орендодавець» в договорі оренди землі №218, укладеному між ОСОБА_4 та СТОВ «Урожай» в особі директора ОСОБА_5 від 1 березня 2005 року та графі «Орендодавець» в договорі оренди землі, укладеному між ОСОБА_4 та СТОВ «Урожай» в особі директора ОСОБА_5 від 1 березня 2005 року та підпис, розташований в графі «ОСОБА_2М.» додаткової угоди № 218 до договору оренди землі від 5 травня 2011 року виконані не однією особою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що додаткову угоду від 5 травня 2011 року до договору оренди землі ОСОБА_2 особисто не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця на її укладення і є підставою для визнання правочину недійсним. Особа, яка підписала додаткову угоду до договору оренди землі не встановлена, а отже відсутні підстави вважати, що вона являлася представником позивача і мала повноваження на вчинення дій від імені позивача або діяла з перевищенням таких повноважень.

Перевіряючи рішення місцевого суду, колегія суддів виходить з того, що однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України), яка полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За приписами ст. ст. 13, 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендаря та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч. 1 ст. 16 Закону № 161-ХІV).

Згідно ст. 18 Закону (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (у редакції чинній а час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Договір являється правочином і на нього поширюється презумпція правомірності правочину, встановлена ст. 204 ЦК України, яка може бути оспорена в судовому порядку.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 ЦК України. Зокрема, згідно приписам ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується у судовому порядку (ст. 30 Закону № 161-ХІV).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, визначених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що у справах про визнання недійсним договору, який має дефект волі та волевиявлення, підлягають доказуванню такі обставини: чи є правочин вчиненим, від чийого імені він вчинений, відсутність вільного волевиявлення сторони договору на його укладення, зокрема належність підпису у договорі не особі від імені якої він укладений, невідповідність волевиявлення внутрішній волі сторони.

Вказані вимоги повною мірою стосуються і додаткових угод, укладених щодо раніше укладеного сторонами договору.

Вимоги про визнання додаткової угоди від 5 травня 2011 року до договору оренди землі № 218 недійсною позивачка обґрунтовувала тим, що вона його не укладала, це здійснено від її імені іншою особою всупереч її волі.

На підтвердження цієї обставини позивачка надала суду копію висновку експерта № 36 від 30 квітня 2014 року проведеної в межах кримінального провадження почеркознавчої експертизи та висновок судово-почеркознавчої експертизи № 192 від 18 листопада 2016 року які доводять ту обставину, що підпис у оспорюваній додатковій угоді виконано від імені ОСОБА_2 іншою особою.

За змістом ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК України рішення суду не може грунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього, що апеляційним судом зроблено не було.

Згідно зч. 4 ст.10 ЦПК Українисуд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (ст. 143 ЦПК України).

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (буквених та цифрових) і підпису.

Вирішуючи спір суд дослідив надані сторонами докази і надав оцінку їх належності, допустимості і достовірності, а результати своєї оцінки виклав у судовому рішенні. Експертним шляхом встановлено той факт, що підпис у оспорюваній додатковій угоді належить не позивачу, а отже відсутність його вільного волевиявлення на час укладення цієї угоди позивачем доведено.

Посилання відповідача на письмові докази отримання позивачем орендної плати після 2011 року, як на докази того, що його волевиявлення на укладення додаткової угоди було вільним і відповідало його внутрішній волі не заслуговують на увагу так, як надані документи підтверджують факт виконання умов договору (виплату відповідачем і відповідно отримання позивачем орендної плати), а не укладення додаткової угоди до нього. Інших доказів, які б спростовували надані позивачем докази, відповідач не надав.

Місцевий суд не допустив порушень при дослідженні та оцінці доказів і правильно встановив обставини справи.

В апеляційній скарзі відповідач не вказував на наявність нових доказів, які б підтверджували доводи апеляційної скарги про неправильність встановлення судом обставин справи.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України одним з головних елементів договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, спрямованій на настання певних наслідків, то правильно встановивши, що текст оспорюваної додаткової угоди до договору підписано не позивачем, а іншою особою і без згоди позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_2 на її укладення, яке б відповідало внутрішній волі позивача.

Встановлені судом обставини спростовують передбачену ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності оспорюваного позивачем правочину.

Правочин, який має дефект волі і волевиявлення його учасника, порушує субєктивні права останнього, а тому порушене право підлягає захисту у спосіб вказаний у передбачений ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Отже висновок суду про наявність підстав для визнання додаткової угоди недійсною є обґрунтованим і правильним, таким, що відповідає обставинам справи.

Обставин, які б давали підстави для застосування до виниклих між сторонами спірних правовідносин положень ст. 241 ЦК України, на які вказував відповідач, в справі не встановлено.

Проте при вирішенні спору суд першої інстанції не повною мірою виконав приписи п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України щодо встановлення інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи (пропущення строку позовної давності тощо), та докази на їх підтвердження.

Так поза увагою суду залишилася заява відповідача про відмову в задоволенні позову з підставі спливу позовної давності, яка міститься поданих ним суду письмових запереченнях на позов (т. 1 а. с. 30). При цьому відповідач посилався на обізнаність позивача ще з 2011 року про існування додаткової угоди до договору, а тому відповідач вважав, що на час предявлення позову позовна давність спливла.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтованими.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком предявлення позову особою, право якої порушене.

Позивач в позовній заяві вказала, що про наявність оспорюваної додаткової угоди до договору оренди вона дізналася у грудні 2012 року.

У судовому засіданні позивач розяснила апеляційному суду, що про існування нібито укладеної нею і відповідачем додаткову угоду вона дізналася з усного повідомлення останнього під час врегулюванні іншого трудового спору.

Проте не маючи примірника такої угоди вона звернулася до правоохоронних органів із заявою про скоєння кримінального проступку. Лише в ході кримінального провадження було достовірно встановлено наявність такої угоди і вона змогла отримати її копію.

Ці обставини підтверджуються, зокрема, змістом описової частини копії висновку експерта № 36 від 30 квітня 2014 року (т. 1 а. с. 14) складеного на виконання постанови заступника слідчого відділу Голованіського РВ УМВС України в кіровоградській області ОСОБА_6 від 25 березня 2013 року по кримінальному провадженню внесеному до ЄДРДР 28 лютого 2013 року № 12014120130000074 у якому таляр Н.М. визнано потерпілою.

При цьому за звичайних умов позивач не зобовязана постійно перевіряти у відповідних органах наявність чи відсутність фактів реєстрації правочинів щодо її майна, які вона не укладала.

Натомість відповідач стверджував, що у 2010 році він направив особисто ОСОБА_2 пропозицію укласти додаткову угоду до договору, але доказів на підтвердження цієї обставини не надав.

Факти отримання позивачем з 2011 року орендної плати за земельну ділянку також не доводять обізнаність позивача щодо наявності додаткової угоди так, як виплата орендної плати є умовою укладеного між сторонами договору і мала виконуватися ними. Цей факт також не давали позивачу підстави для перевірки стану своїх майнових прав на земельну ділянку та підстав сумніватися в їх непорушності.

Колегія суддів вважає доведеною позивачкою ту обставину, що до грудня 2012 року вона не знала і не могла дізнатися про порушення свого права та особу порушника.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що станом на 9 листопада 2015 року, день предявлення позову, трирічний строк для звернення ОСОБА_2 з вказаним позовом не сплинув.

Отже недотримання судом вимог п. 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України не вплинуло на правильність рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. У звязку з цим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Урожай» відхилити, а заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 10 лютого2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: