Ухвала суду № 67248554, 15.06.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 331/202/16

Провадження №22ц/778/1517/17 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Воробйової І.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

ОСОБА_2

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

В позові зазначено, що за розпискою від 19.03.2015 р. нею було надано позику у розмірі 60 000 доларів США в строк до 23.03.2015 р. Крім того, 20.03.2015 р. ОСОБА_3. взяв у позивача позику в розмірі 148000 грн. та зобовязався повернути кошти до 23.03.2015 р., про що надав розписку від 20.03.2015 р. Відповідач умови договорів позики порушив і борг своєчасно не повернув, у звязку з чим у нього виникла заборгованість перед ОСОБА_6 Позивачем за період з 01.04.2015 р. по 01.01.2016 року на суму основного боргу за договором позики від 20.03.2015 року нараховані втрати від інфляції у розмірі 31968 грн. , які розраховані шляхом множення сукупного індексу інфляції за період прострочення на суму боргу, а саме : 114,0% (індекс інфляції за квітень)+102,2%(індекс інфляції за травень)+100,4% (індекс інфляції за червень)+102,3% (вересень) +102,0%(індекс інфляції за листопад)+100,7% (індекс інфляції за грудень)=121,6 %*148 000,00 грн= 31 968,00 грн. Позивачем за період з 01.04.2015 р. по 01.01.2016 р. на суму основного боргу нараховані 3% річних, розмір яких складає суму 3330 грн. обраховану наступним чином: 148000 грн. (сума основного боргу) *3% річних /12 (кількість місяців у році) *9 (кількість місяців прострочки). Таким чином, за договорами позики від 19 та від 20 березня 2015 року із ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість у сумі : 1 566 400 грн. основного боргу, втрати від інфляції за період із 01.04.2015 по 01.01.2016 року у сумі 31 968,00 грн. , та за цей же період три відсотки річних у сумі 3330,00 грн. Крім того, 13.01.2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого право вимагати виконання зобовязання та право на звернення стягнення за договорами позики від 19 та від 20 березня 2015 року перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_4, у звязку із чим станом на дату подачі позовної заяви право вимагати стягнення боргу у примусовому порядку належить ОСОБА_4 Крім того, 22 жовтня 2014 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір позики № 1/10/14, відповідно до якого ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_5 прийняв у власність грошові кошти у розмірі 800 000 грн. на зворотній безоплатній основі, яку зобовязався повернути у строк до 24 листопада 2014 року готівкою або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ОСОБА_4 із відповідними реквізитами. 22.10.2014 року, ОСОБА_3 поручився за ОСОБА_5 в частині договору позики № 1/10/14 від 22.10.2014 року, а також затвердив, що у разі неповернення ним суми позики ОСОБА_3 зобовязується за вимогою позикодавця повернути 800 000 грн., що підтверджується відповідною розпискою. Станом на сьогодні сума позики відповідачами не повернута, взяті на себе зобовязання не виконані. Грошових коштів за договором позики не отримано. Також, позивач зазначила, що в приватній бесіді відповідачі визнають, що отримали гроші за договором позики, визнають, що мають повернути їх, однак не повертають, у звязку з чим ОСОБА_4 вимушена звернутись до суду.

Посилаючись на зазначені обставини, просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь заборгованість за договорами позики від 19 та від 20 березня 2015 року у сумі 1566400 грн. основного боргу, втрати інфляції за період із 01.04.2015 р. по 01.01.2016 р. у сумі 31968,00 грн., та за цей же період три відсотки річних у сумі 3330,00 грн. та стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 за договором позики № 1/10/14 від 22.10.2014 р. на її користь суму позики у розмірі 800000 грн., збитки від інфляційних витрат за період з 05.10.2014 р. по 05.10.2015 р. у розмірі 376749, 28 грн., а також 3 % річних у розмірі 16372,60 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість у сумі 1566400, 00 гривень основного боргу, втрати від інфляції у розмірі 31968,00 гривень, та 3 % річних у розмірі 3330 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму позики у розмірі 800000, 00 грн., збитки від інфляційних витрат у розмірі 376749, 28 грн., а також 3 % річних у розмірі 16372,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь держави судовій збір у розмірі 3169 , 40 грн. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 у грудні 2016 року звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2017 року заява про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що підписавши розписки, ОСОБА_3 підтвердив те, що він отримав грошові кошти від ОСОБА_6 , ОСОБА_5 від ОСОБА_4 Поручившись за ОСОБА_5, ОСОБА_3 також солідарно відповідає за порушення зобов»язання .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 19 березня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 був укладений договір позики у розмірі 60000,00 доларів США, згідно з яким позивач передав відповідачу 60000,00 доларів США, що еквівалентно 1418 400 грн. Строк повернення грошей у договорі визначено 23.03.2015 року.

20.03.2015 р. між сторонами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір позики у розмірі 148000 грн., згідно з яким позивач передав відповідачу суму у розмірі 148000 грн. Строк повернення грошей у договорі визначено 23.03.2015 року.

Вказані обставини підтверджуються борговими розписками, складеними ОСОБА_3 про отримання грошових коштів.

Оригінали договорів, які знаходяться у позивача, оглянуті судом апеляційної інстанції та копії цих договорів позики надані суду.

13.01.2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено договір відступлення права вимоги № 2, за умовами якого право вимагати виконання зобовязання та право на звернення стягнення за договорами позики від 19.03.2015 року та від 20.03.2015 року перейшли від ОСОБА_6 до ОСОБА_4, у звязку із чим станом на дату подачі позовної заяви право вимагати стягнення боргу у примусовому порядку належить позивачеві, яким є ОСОБА_4

22 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір позики № 1/10/14, відповідно до якого позикодавець - ОСОБА_4 передала, а позичальник - ОСОБА_5 прийняв у власність грошові кошти у розмірі 800000,00 грн. на зворотній безоплатній основі. Зазначену суму позики ОСОБА_5 зобовязався повернути позикодавцеві у строк до 24.11.2014 року готівкою або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника із відповідними реквізитами.

22.10.2014 року ОСОБА_3 поручився за ОСОБА_5 в частині договору позики № 1/10/14 від 22.10.2014 р., а також затвердив, що в разі неповернення ним суми позики ОСОБА_3 зобовязується за вимогою позикодавця повернути 800 000 грн., що підтверджується відповідною розпискою від 22.10.2014 року.

Проте, у визначені договорами позики строки відповідачі грошові кошти не повернули, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися із даним позовом.

Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13., №6-79цс14 від 02.07.2014 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про стягнення заборгованості, оскільки факт отримання грошей підтверджений належними доказами по справі.

Доводи апеляційної скарги, що апелянт не писав власноруч ніяких розписок взагалі нічим не підтверджено. Під час апеляційного розгляду представником апелянта було заявлено клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи, проте не було надано суду ані вільних зразків рукописного тексту та підпису та ОСОБА_3, ані сам ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, суду зразки свого підпису не надав.

Доводи апелянта стосовно неперерахування грошових коштів ОСОБА_4 по договору позики від 22.10.2014 року спростовуються матеріалами справи, а саме платіжним дорученням №51 від 22 жовтня 2014 року на суму 800000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги стосовно пропущення строку звернення до суду з вимогою до поручителя ОСОБА_3 є неприйнятними з огляду на вимоги ст.530 ЦК України. Так, згідно договору поруки від 22.10.2014 року ОСОБА_3 зобов»язується повернути кошти на вимогу позичальника.

Предметом договору позики від19 березня 2015 року є іноземна валюта.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша стаття 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Такими випадками є стаття 193, частина четверта статті 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Згідно з частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14.

З урахування викладеного рішення суду про стягнення основного боргу у валюті гривня є правильним.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Таким чином доводи апеляційної скарги обґрунтованими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст.303, 307, 308,313-315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 331/202/16

Провадження №22ц/778/1517/17 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вступна та резолютивна частина

15 червня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Воробйової І.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

ОСОБА_2

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 березня 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: