Ухвала суду № 67246782, 15.06.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 р.Справа № 820/1116/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О. Касян В. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. по справі № 820/1116/17

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

треті особи: Державна судова адміністрація України , Державна казначейська служба України

про визнання відмови неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - ТУ ДСА України у Харківській області, відповідач), треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якому просив суд визнати відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при виході у відставку неправомірною, а його право - порушеним; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області №04-50/489 від 19.09.2016.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Розгляд справи здійснювати за відсутності позивача.

Відповідач надіслав до суду апеляційної інстанції письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 р. - без змін.

Треті особи - ДСА України та ДКС України в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 15.06.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що позивач наказом начальника управління юстиції виконкому Харківської обласної державної адміністрації №02-7/107 від 13.12.1994 року, на підставі рішення сесії Харківської обласної ради народних депутатів від 29.11.1994 року був зарахований на посаду судді Близнюківського районного суду Харківської області з 10.12.1994 року.

Постановою Верховної Ради України № 12646-ХIV від 02.12.1999 року обраний суддею безстроково. З 06.11.2012 року по 16.09.2016 року обіймав посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року №1514-VIII позивач був звільнений з посади судді у відставку.

Наказом Голови Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16.09.2016 року №05-04/78 позивач був виключений зі штату суду у зв'язку з поданням заяви про відставку та звільнення з посади судді.

Судом встановлено, що при звільненні були виплачені належні суми, за виключенням вихідної допомоги.

28 лютого 2017 року позивач звернувся до ТУ ДСА України у Харківській області з заявою, в якій просив здійснити повний розрахунок та виплатити вихідну допомогу.

Листом ТУ ДСА України у Харківській області №06-16/503/2017 від 03 березня 2017 року в здійсненні розрахунку та виплаті вихідної допомоги було відмовлено з посиланням на ненабрання чинності ст.143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою. Положення вищезазначеного Закону набрало чинності 30.09.2016 року.

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та вважає за необхідне зауважити на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 3, 4 статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08 вересня 2016 року №1514-VIII) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до частин 2, 6 статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 08 вересня 2016 року №1514-VIII), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

В ході розгляду справи встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування його зі штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачає виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно - правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08.09.2016 року), якими не передбачалась виплата вихідної допомоги при звільненні.

Щодо посилання позивача, зокрема на рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 року №1-2/2013, колегія суддів зазначає, що вони стосуються приписів Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакціях, чинних до набуття чинності Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", на підставі якого вищевказаний закон викладено в новій редакції.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Європейський Суд з прав людини у пункті 31 Рішення від 26.06.2014р. у справі "Суханов та Ільченко проти України" зауважив, що: "стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою".

За приписами статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України, окрім іншого, належить прийняття законів.

Отже, Верховна Рада України повноважна встановлювати, змінювати чи припиняти виплату соціальних гарантій та допомоги шляхом прийняття відповідних законів.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р. №5-рп/2005, від 11.10.2005р. №8-рп/2005, як на підставу виплати йому вихідної допомоги, є необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 р. у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004р. Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

При розв'язанні спірних правовідносин судом також враховується й правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014р., в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки право на відставку позивачем реалізовано під час дії Закону № 2453-VI, в редакції станом на дату прийняття постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку (08.09.2016 р.), положеннями якого не передбачена виплата вихідної допомоги, то відсутні правові підстави для її виплати.

Також, на позивача не поширюються приписи ч. 1 ст. 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 2 червня 2016 р., яка встановлює, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, адже відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень, цей закон набрав чинності 30 вересня 2016 р., тобто після звільнення позивача у відставку (08.09.2016 р.).

Доводи позивача про те, що він набув право на виплату спірної допомоги ще до змін у законодавстві не приймаються до уваги, оскільки при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватись нормами закону, який врегульовує спірні правовідносини, в редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, тобто нормами Закону №2453-VI в редакції, станом на дату постанови Верховної Ради України, якою позивача звільнено у відставку.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано вищезазначені рішення Конституційного суду України та ст. 8, 22 Конституції України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки внесені Законом №1166-VІІ зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для задоволення позову відсутні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017р. по справі № 820/1116/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 20.06.2017 р.