Ухвала суду № 67243143, 15.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/5636/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д. М.,

за участю секретаря - Андрушківа І. Я.,

представника позивача - Горбяка В. В.,

представника відповідача - Шиби А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 813/3603/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Неодім Захід» (далі - ТзОВ «Неодім Захід») звернулося до суду з позовом до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Залізнична ОДПІ), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 жовтня 2016 року № 0000851401 та № 0000841401.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 03 жовтня 2016 року № 0000851401 та № 0000841401.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 19 вересня 2016 року № 1605/13-03-14-01/37612960, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаних податкових повідомлень-рішень є помилковим.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній обставини, просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 19 вересня 2016 року № 1605/13-03-14-01/37612960, складеного за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Неодім Захід» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово - господарських взаємовідносин за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року, Залізничною ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 жовтня 2016 року № 0000851401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 41498.75 грн, з яких на 33199.00 грн за основним платежем та на 8299.75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0000841401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 50520.85 грн, з яких на 40416.68 грн за основним платежем та на 10104.17 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 33199.00 грн, а також пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 40416.68 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом ТзОВ «Металлсервіс Україна». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відсутність у позивача товаросупровідних документів, в тому числі товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, інших документів, які б підтверджували переміщення придбаного товару від ТзОВ «Металлсервіс Україна», а також сертифікатів відповідності, сертифікатів якості, сертифікатів походження продукції на придбаний товар, згідно з якими можна було б встановити походження товару. Також зазначає, що у вказаного контрагента відсутні основні фонди, виробничі активи, трудові ресурси, засоби для транспортування, навантаження, вивантаження (крани, електрокари тощо) продукції, що, на його думку, свідчить про нереальність здійснених ним господарських операцій.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Неодім Захід» вимог податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Металлсервіс Україна», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.27. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.3. статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; перелічені в ПК України витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про нереальність господарської операції, якщо з інших документів видно, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв'язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та сум податку на додану вартість при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як видно з матеріалів справи, 26 вересня 2014 року між ТзОВ «Неодім Захід» та ТзОВ «Металлсервіс Україна» було укладено договір поставки № 0990, згідно з яким останнє зобов'язувалось передати за встановлену плату у власність покупцю металопрокат, в кількості та асортименті, зазначених у рахунку-фактурі постачальника на умовах, передбачених цим договором.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТзОВ «Металлсервіс Україна» позивачем надано суду копії податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, рахунків на оплату товару, а також оборотно-сальдову відомість по рахунках.

Також в матеріалах справи міститься копія рішення Господарського суду м. Києва від 14 травня 2015 року, що набрало законної сили, про стягнення з ТзОВ «Металлсервіс Україна» на користь ТзОВ «Неодім Захід» надміру сплачених коштів за договором поставки № 0990, що також свідчить про реальність господарських операцій за даним договором.

Про використання придбаних позивачем у ТзОВ «Металлсервіс Україна» товарно - матеріальних цінностей у його господарській діяльності, зокрема, у будівництві торгівельного центру між вул. Куліша та вул. Під дубом у м. Львові свідчать також наявні в матеріалах справи копії актів приймання виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості ресурсів (витрати по факту), а також комплектування номенклатури.

Щодо посилання відповідача на недоведеність позивачем факту транспортування придбаного у ТзОВ «Металлсервіс Україна» товару з огляду на відсутність товарно-транспортних накладних та інших документів, що підтверджують доставку товару у місце поставки, то таке не може бути підставою для визнання здійснених господарських операцій безтоварними, оскільки товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «Металлсервіс Україна», а відповідно про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За наведених обставин, суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року у справі № 813/3603/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А. І. Рибачук судді В. М. Багрій Д. М. Старунський

Повний текст судового рішення виготовлено 19 червня 2017 року.