Постанова № 67242966, 15.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2152/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Ганечко О.М. та Губської Л.В.,

за участю секретаря Полякової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" та товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправними дій та рішення, скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Айбокс" та товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" (далі - позивачі) звернулися до суду з позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - відповідач, уповноважена особа Фонду) про визнання протиправними дій та рішення відповідача щодо визнання нікчемними:

- Договору Поруки № П 2002859-5 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_4 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-6 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_5 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-7 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_6 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-8 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_7 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-9 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_8 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-10 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_9 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-11 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_10 та AT «Дельта Банк»;

- Договору про відступлення права вимоги №8/l-VIP від 12.02.2015 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент».

Скасування рішення відповідача з приводу визнання нікчемними:

- Договору Поруки № П 2002859-5 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_4 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-6 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_5 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-7 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_6 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-8 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_7 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-9 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_8 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-10 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_9 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-11 від 25 червня 2014 року, який укладений* між ОСОБА_10 та AT «Дельта Банк»;

- Договору про відступлення права вимоги №8/l-VIP від 12.02.2015 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ТОВ «Компаній з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 13 вересня 2013 року між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Айбокс» було укладено Договір кредитної лінії № НКЛ-2002859 (далі - кредитний договір 1) та відкрито кредитну лінію з лімітом 64 000 000,00 грн.

Заборгованість ТОВ «Айбокс» по кредитному договору 1 забезпечувалась:

- укладеним з ТОВ «Айбокс» Договором застави № HKJI-2002859/S-2 від 27 вересня 2013 року;

- укладеним з компанією «БЕНЕЗІЯ ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» Договором застави корпоративних прав № НКЛ-2002859/S-l від 31 жовтня 2013 року;

- укладеним з компанією «Ардо Істеблішмент Лімітед» Договором застави корпоративних прав № HKJI-2002859/S-3;

- укладеним з компанією «МІНОЛА ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» Договором застави корпоративних прав № HKJI-2002859/S-2 від 31 жовтня 2013 року;

- укладеним з ТОВ «Айбокс» Договором застави № HKJI-2002859/S-3 від 22 січня 2014 року;

- укладеним з ОСОБА_13 Договором поруки № П-2002859/4 від 31 липня 2014 року;

- укладеними з ОСОБА_14 Договором поруки № П-2002859/3 від 31 липня 2014 року та договором поруки № П-2002859 від 18 вересня 2013 року;

22 травня 2014 року між AT «Дельта Банк» та ТОВ «Айбокс» було укладено Договір кредитної лінії № НКЛ-2002859/1 (далі - кредитний договір 2) та відкрито кредитну лінію з лімітом 80 000 000,00 грн.

Заборгованість ТОВ «Айбокс» по Кредитному договору 2 забезпечувалась:

- укладеним з компанією «БЕНЕЗІЯ ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД» Договором застави корпоративних прав № HKJI-2002859/S-1 (частки в статутному капіталі) від 31 жовтня 2013 року;

- укладеним з компанією «Ардо Істеблішмент Лімітед» Договором застави корпоративних прав № HKJI-2002859/S-3 (частки в статутному капіталі) від 31 жовтня 2013 року ;

- укладеним з компанією «МІНОЛА ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» Договором застави корпоративних прав № HKJI-2002859/S-2 (частки в статутному капіталі) від 31 жовтня 2013 року ;

- укладеним з ТОВ «Айбокс» Договором застави № HKJI-2002859/S-3 від 22 січня 2014 року;

- укладеним з ОСОБА_13 Договором поруки № П-2002859/4 від 31 липня 2014 року;

- укладеним з ОСОБА_14 Договором поруки № П-2002859/3 від 31 липня 2014 року .

Також 25 червня 2014 року AT «Дельта Банк» було укладено договори :

з ОСОБА_5 було укладено Договір поруки № П-2002859-6 з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 1;

з ОСОБА_6 Сергієм Петровичем Договір поруки № П-2002859-7 з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 2;

з ОСОБА_7 № П-2002859-8 з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 2 ;

з ОСОБА_4 № П-2002859-5 з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 2;

з ОСОБА_8 № П-2002859-9 з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 2;

з ОСОБА_9 № П-2002859-10 з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 2;

з ОСОБА_10 № П-2002859-7 з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору 2.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначених Договорів поруки від 25 червня 2014 року, Поручитель зобов'язується перед Кредитором в повному обсязі солідарно відповідати за виконання ТОВ «Айбокс» зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій та можливих штрафних санкцій та пені.

У зв'язку із неналежним виконанням ТОВ «Айбокс» кредитних договорів 4 та 12 лютого 2015 року Банком було списано заборгованість з рахунків вищезазначених поручителів.

12 лютого 2015 року між AT «Дельта Банк» та ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» було укладено Договір № 8/1-VP про відступлення права вимоги відповідно до якого ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» набуло право вимоги щодо повернення заборгованості за кредитом в розмірі 1 125 959,47 грн. за Договором кредитної лінії № НКЛ-2002859/1 від 22 травня 2014 року.

12 лютого 2015 року, з метою виконання умов зазначеного вище Договору про відступлення прав вимоги, ТОВ «КУА «Скай Кепітал Менеджмент» здійснило перерахування грошових коштів на користь AT «Дельта Банк» у сумі 1 125 959,47 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України за №150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у AT «Дельта Банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT «Дельта Банк» призначено Кадирова Владислава Володимировича.

08 квітня 2015 року Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняло рішення № 71 Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», відповідно до якого тимчасову адміністрацію стосовно AT «Дельта Банк» запроваджено строком на шість місяців: з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року.

03 серпня 2015 року Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО за № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у AT «Дельта Банк» продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

28 вересня 2015 року за результатами поведеної перевірки в межах ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11 березня 2015 року, були складені протоколи № 80 та № 81, якими віднесено до категорії нікчемних:

- договір поруки № П-2002859-6 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_5, у забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредитної лінії № НКЛ-2002859 від 13 вересня 2013 року з ТОВ «Айбокс» (згідно п.п. 1, 2, 5, 7 ч. З ст. 38);

- договір про відступлення права вимоги № 8/1-VP від 12 лютого 2015 року, укладений з товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «СКАЙ КЕПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ» (згідно п.п. 1, 2, 3, 5, 7 ч. З ст. 38);

- договір поруки № П-2002859-11 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_10 (згідно п.п. 1, 2, 5, 7 ч. З ст. 38);

- договір поруки № П-2002859-7 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_6 (згідно п.п. 1,2, 5, 7 ч. З ст. 38);

- договір поруки № П-2002859-8 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_7 (згідно п.п. 1, 2, 5, 7 ч. З ст. 38);

- договір поруки № П-2002859-10 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_9 (згідно п.п.1, 2, 5, 7 ч. З ст. 38);

- договір поруки № П-2002859-9 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_8 (згідно п.п. 1, 2, 5, 7 ч. З ст. 38);

- договір поруки № П-2002859-5 від 25 червня 2014 року, укладений з ОСОБА_4 (згідно п.п. 1, 2, 5, 7, 8 ч. З ст. 38).

Вважаючи протиправними дії та рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними договорів поруки та відступлення права вимоги, позивачі звернулися до суду для захисту прав та інтересів з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доводи уповноваженої особи Фонду про нікчемність договорів поруки та відступлення права вимоги відповідачем під час розгляду справи не підтвердженні, а тому рішення та дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання нікчемними таких догорів є протиправними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі Закон № 4452-VI) встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати цим Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між цим Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону № 4452-VI (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) Уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною другою статті 38 Закону № 4452-VI визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, визначено частиною 3 статті 38 Закону № 4452-VI

З аналізу вказаних вище норм вбачається, що забезпечення протягом дії тимчасової адміністрації перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, є обов'язком уповноваженої особи Фонду (ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI).

Отже, дії Уповноваженої особи направлені на виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI та дії щодо повідомлення сторін за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 Закону № 4452-VI, про нікчемність цих договорів та - застосування наслідків нікчемності договорів, є такими, що закріплені на законодавчому рівні.

Втім, такі дії суб'єкта владних повноважень мають бути вчиненими: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як свідчать матеріали справи, нікчемність Договорів Поруки та Договору про відступлення права вимоги відповідач пов'язує з підставами, передбаченими п.п.1, 2, 3, 5, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантувань вкладів фізичних осіб».

Приписами ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1);

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2);

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору(п. 3);

- банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (п. 5);

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7);

- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (п. 8);

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Отже, укладення таких правочинів в забезпечення виконання зобов'язань, є правом сторін та має договірний характер.

В свою чергу, пунктом 1.3 спірних Договорів поруки передбачено, що у разі невиконання Позичальником забезпечених порукою зобов'язань, Поручитель доручає Кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків Поручителя (в національній та/або іноземній валюті), відкритих (чи тих, що будуть відкриті) ним у Кредитора в сумах, що підлягають сплаті за Договором кредиту та будь - яким іншим договором укладеним між Позичальником та Кредитором, щодо погашення заборгованості за Кредитом, нарахованими процентами за користування ним, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені. Поручитель доручає Кредитору здійснювати таке договірне списання у сумі, визначеній Кредитором самостійно на підставі Договору кредиту, будь-яку кількість разів протягом строку дії цього Договору до повного виконання будь-яких зобов'язань Поручителя перед Кредитором за цим Договором. При цьому Сторони погодили, що договірне списання з будь-якого поточного рахунку Поручителя є заздалегідь погодженим і не потребує повідомлення Поручителя та/або Позичальника в будь-якій Формі.

Водночас, пунктом 4.4. Кредитних договорів передбачено, що у випадках невиконання Позичальником зобов'язань визначених п.п. 3.3. Договору, протягом більше 10 (десяти) календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання Договором, на одинадцятий календарний день строк користування Кредитом вважається таким, що закінчився, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за Кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості Позичальника за Кредитним договором дія цього договору припиняється. Виконання Позичальником даного обов'язку не потребує від Кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог до Позивальника.

З наведеного випливає, що вразі невиконання зобов'язань по Кредитним договорам, відповідно до умов Договорів поруки, сторони погодили право списання грошових коштів на користь AT «Дельта Банк» з рахунків Поручителів без будь-яких вимог чи повідомлень Поручителів та/або Позичальника з боку AT «Дельта Банк».

Таким чином, у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ «Айбокс» кредитних договорів 4 та 12 лютого 2015 року Банком було списано заборгованість з рахунків поручителів, а тому посилання відповідача на те, що погашення заборгованості відбувалось всупереч відсутності простроченої заборгованості та з порушенням процедури стягнення, колегія суддів вважає необґрунтованим.

Отже, системний аналіз вищевикладених правових норм та укладених правочинів, дає підстави вважати, що Договори поруки укладались з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитним договорам, в інтересах банківської установи, за взаємною згодою сторін та за відсутності законодавчих заборон на укладення таких угод, у відповідності до принципу свободи договору.

За приписами ст. ст. 512-515 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Так, колегією суддів встановлено, що за Договором відступлення права вимоги сторонами погоджено ціну відступлення права вимоги по Договору кредитної лінії з урахуванням розміру залишку заборгованості по даному договору, що становила 1125 959,47 грн. В свою чергу, позивачем здійснено повну сплату ціни відступлення права вимоги, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, договір відступлення права вимоги між позивачем та АТ «Дельта Банк» був укладений за взаємною згодою сторін та за відсутності законодавчих заборон на укладення такої угоди (правочину), у відповідності до принципу свободи договору.

Стосовно посилання уповноваженої особи Фонду на незаконність Договорів поруки та Договору відступлення права вимоги у зв'язку з тим, що відповідні договори укладені з порушенням Постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 року та Наказу AT «Дельта Банк» від 03.11.2014 року №2650 «Щодо стабілізації діяльності Банку», колегія суддів враховує наступне.

Так, відповідно до Постанови Правління НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 AT «Дельта Банк» було віднесено до категорії проблемних та в його діяльності Національним банком України було запроваджено ряд обмежень.

Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Пунктом 1.38 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III передбачено, що списання договірне - це списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

Тобто, погашення заборгованостей за Кредитними Договорами шляхом списання грошових коштів з рахунків Поручителів здійснювалось саме в грошовій формі, шляхом списання коштів з рахунків Поручителів на позичкові рахунки ТОВ «Айбокс», внаслідок чого відбулося погашення заборгованості по Кредитним договорам, що підтверджується виписками та меморіальними ордерами, які містяться в матеріалах справи.

В свою чергу, згідно Договору про відступлення прав вимоги, кошти АТ «Дельта Банк» також отримав в грошовій формі шляхом їх перерахування на рахунок Банку, як сторони за Договором про відступлення права вимоги.

Отже, твердження апелянта про зворотнє колегія суддів вважає необґрунтованими.

Крім того слід зазначити, що операція за Договором про відступлення права вимоги не підпадає під жодний з випадків, визначених ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», за яких проведення оцінки майна є обов'язковим. Тобто, під час здійснення операції за спірним договором проведення оцінки майна не було обов'язковим, а тому посилання апелянта на те, що ціна відступлення була визначена сторонами правочину без залучення суб'єктів оціночної діяльності є необґрунтованим.

Крім того, слід звернути увагу, що спірні договори поруки укладено 25.06.2014, тобто до прийняття Постанови Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 року та Наказу AT «Дельта Банк» від 03.11.2014 року №2650 «Щодо стабілізації діяльності Банку» та не можуть стосуватись законності вказаних правочинів, а тому посилання апелянта на те, що укладання таких договорів відбулось з порушенням Постанови НБУ №692/БТ є безпідставними.

Стосовно тверджень відповідача про те, що договори було укладено «заднім числом», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив такі посилання уповноваженої особи Фонду, з урахуванням положення частини 4 статті 70 КАС України, у з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження наведених обставин.

Посилання скаржника у своїй апеляційній скарзі на те, що відомості про укладення Договорів поруки вносились до автоматизованої банківської системи обліку - Б2 не в день укладення правочинів, слід зазначити, що відповідне може лише підтверджувати та доказувати неналагодженість роботи працівників Банку з відповідною автоматизованою банківською системою.

Поряд з цим, слід зазначити, що реєстрація правочину в бухгалтерському обліку не є безпосереднім свідченням укладання такого правочину саме в цей час (дату реєстрації).

З огляду на вищевикладене в сукупності, колегія суддів зазначає, що твердження відповідача про те, що банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог за Договорами поруки та Договором про відступлення права вимоги не відповідають обставинам справи, а, отже, застосування відповідної підстави для визнання зазначених договорів нікчемними є необґрунтованим.

Крім того, положення спірних договорів свідчать, що грошових зобов'язань за такими договорами Банк на себе не взяв, статусу боржника не набув, у зв'язку з чим існування підстави нікчемності спірних договорів за п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI матеріалами справи не підтверджується.

Окрім цього, як вбачається з вимог п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, нікчемність правочинів неплатоспроможного банку закон пов'язує виключно з наявністю причинно-наслідкового зв'язку між зобов'язаннями банку за такими правочинами та неплатоспроможністю банку, що настала внаслідок прийняття таких зобов'язань. Натомість обставини справи свідчать про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між укладанням спірних договорів та визнанням банку неплатоспроможним.

Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи також посилання апелянта на п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, з огляду на те, що як встановлено колегією суддів, АТ «Дельта Банк» було продано право вимоги за ціною, яка складала суму заборгованості по Кредитному договору станом на дату укладання Договору про відступлення права вимоги.

Крім того, за приписами п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Разом з тим, під час розгляду справи судом не встановлено фактів прийняття банком на себе зобов'язань (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Щодо посилань відповідача на п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме те, що банк уклав договори, умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідачем не було надано суду жодних доказів, які свідчать про те, що умови спірних Договорів передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. А також, які свідчать про те, що внаслідок укладення таких договорів, банк став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало повністю або частково неможливим.

Саме по собі укладення таких договорів не свідчить про надання переваг окремому кредитору, оскільки укладення таких договорів передбачене нормами Цивільного кодексу України та є правом сторін цивільних правовідносин.

Стосовно посилань уповноваженої особи Фонду на положення п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, яким передбачено, що банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як зі змісту витягу з протоколів № 80 та 81 від 28.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, так і зі змісту повідомлень про нікчемність правочинів вбачається, що відповідачем визнано нікчемним, на підставі пункту 8 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», лише Договір поруки укладений між Банком та ОСОБА_4, натомість інші Договори поруки та Договір про відступлення права вимоги такої ознаки нікчемності не містять.

За наведених обставин, судова колегія вважає безпідставними посилання апелянта на нікчемність Договору про відступлення права вимоги та Договорів поруки укладених між Банком та іншими поручителями на підставі п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

В той же час, зі змісту положення п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI слідує, що такі обставини могли б мати значення лише у тому разі, коли б правочин не відповідав вимогам законодавства. Разом з тим, жодних належних та допустимих доказів того що Договір поруки укладений між ОСОБА_4 та AT «Дельта Банк» не відповідає вимогам законодавства України, відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Стосовно посилань відповідача на рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2016, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 910/13407/16 за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Компанія з управління активами «Скай кепітал Менеджмент», яким визнано недійсним договір №8/1-VP від 12.02.2015 про відступлення права вимоги та визнано відсутнім у ТОВ «Компанія з управління активами «Скай кепітал Менеджмент» права вимоги за договором кредитної лінії №НКЛ-2002859/1 від 22.05.2014, укладеним між Банком та ТОВ «Айбокс», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № 2379/12/13-12, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Отже, якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Як вбачається з рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2016 у справі №910/13407/16 суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення Банку на укладення спірного договору, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

При цьому, в рішенні Господарського суду м. Києва від 10.11.2016 у справі №910/13407/16 не встановлено обставин з якими закон пов'язує наявність підстав нікчемності правочину, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

Натомість, залишаючи без змін рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2016 у справі № 910/13407/16 Київський апеляційний господарський суд вказав на те, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, а тому відповідно до п.1 ч.3 ст.38 Закону є окремою підставою для визнання недійсним Договору № 8/1-VP про відступлення права вимоги.

Разом з тим, зі змісту витягу з протоколу засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями № 81 від 28.09.2015 року колегією суддів встановлено, що комісія дійшла висновку про нікчемність Договору про відступлення права вимоги, зокрема, відповідно до п.1 ч.3 ст.38 Закону, посилаючись на те, що банк уклавши спірний договір відмовився від власних майнових вимог до позичальника/заставодавця/поручителів, що є ознакою нікчемності правочину.

Тобто, наведене свідчить, що обставини у даній справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду господарської справи № 910/13407/16, у зв'язку з чим справу належить вирішити відповідно до таких обставин, які встановлені в межах даної адміністративної справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції також враховується, що оскаржувані дії/рішення відповідача по визнанню оскаржуваних правочинів нікчемними оцінюються колегією суддів з урахуванням наявних на момент їх винесення обставин, що мали значення для прийняття рішень (вчинення дій) суб'єктом владних повноважень, в той же час рішення у господарській справі № 910/13407/16 винесене набагато пізніше ніж відповідачем прийняті рішення про нікчемність правочинів, а відтак прийняття рішень у господарських справах не могли бути обставинами, що мали значення для прийняття відповідачем рішень про нікчемність правочинів та, відповідно, не впливають на їх правомірність.

Посилання апелянта на інші судові рішення у справах № № 910/3896/17, 910/5543/17, 910/5768/17, предметом розгляду яких є стягнення заборгованості, визнання припиненим Договорів застави, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що вказані судові рішення не стосуються предмету розгляду даної адміністративної справи.

В контексті наведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 01.06.2010, в якій зазначено, що вирішуючи правові спори у справах цієї категорії, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб'єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.

Таким чином, враховуючи вищевикладене в сукупності, судова колегія приходить до висновку, що дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення Договорів поруки та Договору про відступлення права вимоги до нікчемних не відповідають вимогам Закону та є протиправними, з огляду на те, що у нього були відсутні правові підстави вважати спірні Договори нікчемними, зокрема, згідно п. 1, 2, 3, 5, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилання апелянта на невідповідність обраного позивачами способу захисту в суді, не має правового підґрунтя за встановлених по справі обставин, оскільки в межах позовних вимог здійснюється перевірка лише дій та рішення Уповноваженої особи Фонду, які вплинули на інтереси позивачів.

Стосовно доводів скаржника викладених в апеляційній скарзі щодо непідсудності даної справи адміністративним судам колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

У свою чергу, згідно із ч. 1 ст. 4 цього ж Закону, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою.

Наведене свідчить про те, що функції Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.

Частиною 2 ст. 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 КАС України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що спір, предметом якого являється перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виконання покладених на неї владно-управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави на відповідність законам України та іншим нормативно-правовим актам, підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Стосовно обраного позивачами способу захисту порушених прав, з огляду на те, що, як зазначає апелянт, окремого рішення щодо нікчемності правочинів, Уповноважена особа Фонду не приймала, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Так, з матеріалів справи судовою колегією встановлено, що на виконання вимог наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації № 67 від 11.03.2015 року здійснено перевірку правочинів в АТ «Дельта Банк».

За результатами поведеної перевірки в межах ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, були складені протоколи № 80 та № 81, якими спірні Договори віднесено до категорії нікчемних.

В той же час, відповідачем на адресу ТОВ «Айбокс» направлені повідомлення про нікчемність спірних Договорів № 3699 та 3701 від 22.12.2015, що, в свою чергу, стало підставою для застосування наслідків нікчемності.

За наведених обставин, враховуючи те, що за результатами такого повідомлення, відповідачем вчинено дії щодо застосування наслідків нікчемності спірних Договорів, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність прийнятих відповідачем рішень, оформлених повідомленням про нікчемність правочинів № 3699 та 3701 від 22.12.2015, що є підставою для визнання таких рішень протиправними та їх скасування і, відповідно до статті п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України, - зміни судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції - зміні пункту другого її резолютивної частини; в інший частині залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 201, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року змінити, виклавши пункт другий її резолютивної наступним чином:

«Визнати протиправними дії та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича оформлені повідомленнями про нікчемність правочинів № 3699 та 3701 від 22 грудня 2015 року щодо визнання нікчемними:

- Договору Поруки № П 2002859-5 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_4 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-6 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_5 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-7 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_6 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-8 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_7 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-9 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_8 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-10 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_9 та AT «Дельта Банк»;

- Договору Поруки № П 2002859-11 від 25 червня 2014 року, який укладений між ОСОБА_10 та AT «Дельта Банк»;

- Договору про відступлення права вимоги №8/l-VIP від 12.02.2015 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ТОВ «Компанія з управління активами «Скай Кепітал Менеджмент»».

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 19.06.2017 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Губська Л.В.

Ганечко О.М.