Ухвала суду № 67242634, 15.06.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бабіч С.І.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року справа №805/4928/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участю представника позивача Малушко Г.Ю., представників відповідача Кравченка В.О., Колеснікової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 р. у справі № 805/4928/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000651400 від 23.11.2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому просило, скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 року № 0000651400, яким зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у декларації за липень 2016 року в сумі 2000000 грн. (а.с.4-11 т.1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено. Суд першої інстанції скасував податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління ДФС у Донецькій області № 0000651400 від 23.11.2016 року, вирішив питання щодо судових витрат (а.с.122-125 т.2).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с.127-133 т.2).

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем на запит податкового органу від 03.10.2016 року № 7697/10/05-10-14-13-3 щодо можливого порушення платником податкового законодавства у податкових деклараціях щодо відносин з ТОВ "ТЕХПРОТЕКТ ПЛЮС" за період з 01.07.2016 року по 31.07.2016 року протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту не надано обґрунтованих пояснень та їх документальних підтверджень у повному обсязі. Перевіркою встановлено порушення по відображених в бухгалтерському та податковому обліку підприємства за період з 01.07.2016 року по 31.07.2016 року операціях придбання товарів від контрагента ТОВ "ТЕХПРОТЕКТ ПЛЮС", встановлено обрив ланцюга постачання фактичного виробника імпортера чи посередника, транспортування і використання у власній господарській діяльності ТОВ "Мединський і К" внаслідок чого встановлено відсутність об'єктів оподаткування. Апелянт зазначає, що позивач здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Представники апелянта підтримали доводи апеляційної скарги, наполягали на її задоволенні.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, встановила наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю «Мединський і К» зареєстровано в якості юридичної особи з 23.04.2003 року, вид економічної діяльності - 49.41 вантажний автомобільний транспорт (а.с.12-13).

Наказом Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 24.10.2016 року № 321, призначено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Мединський і К» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначені податкових зобов'язань і податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за липень 2016 року з урахуванням виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях щодо відносин з ТОВ «ТЕХПРОТЕКТ ПЛЮС» за період з 01.07.2016 року по 31.07.2016 року, по яких підприємством не надано пояснень та їх документальних підтверджень на письмовий запит контролюючого органу (а.с.14).

Державною податковою інспекцією у м. Дружківці Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з 25.10.2016 року по 02.11.2016 року, за результатами якої складено акт № 375/05-10-12-2/32276975 від 02.11.2016 року (а.с.15-38 т.1).

У висновках акту перевірки вказано на порушення ТОВ «Мединський і К» по відображених в бухгалтерському та податковому обліку підприємства за період з 01.07.2016 року по 31.07.2016 року операціях придбання товарів від контрагента ТОВ «ТЕХПРОТЕКТ ПЛЮС», встановлено обрив ланцюга постачання зазначених товарів, по яких відсутнє реальне (законне) джерело їх походження (відсутність в ланцюгу постачання фактичного виробника, імпортера чи посередника), транспортування і використання у власній господарській діяльності ТОВ «Мединський і К», внаслідок чого встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення пп.14.1.36, пп.14.1.191 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, пп. «а»-«в» п.186.1 ст.186 ПК України, по яких по покупцю ТОВ «Мединський і К» були сформовані податкові зобов'язання контрагентом ТОВ «ТЕХПРОТЕКТ ПЛЮС». Перевіркою вказано на завищення податкового кредиту за липень 2016 року у розмірі 2000000 грн. (а.с.37 т.1)

Державною податковою інспекцією у м. Дружківці Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області сформоване податкове повідомлення - рішення № 0000651400 від 23.11.2016 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 2000000,00 грн. (а.с.39 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, наявні в матеріалах справи, є належними доказами підтвердження реальності правочину укладеного між позивачем та його контрагентом, на підставі чого дійшов висновку щодо наявності права у позивача на формування податкового кредиту на підставі наявних у нього первинних документів. Відповідачем доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, не надано.

Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.

Проблемним питання даного спору є правомірність сумніву податкового органу щодо реальності господарських операцій, укладених позивачем з контрагентами.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

За приписами п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За унормуванням положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для формування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Щодо доводів апелянта щодо нереальності господарських операцій, суд апеляційної інстанції не погоджується з ними та вважає доведеним позивачем факт проведення господарських операцій в межах господарської діяльності, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками господарських операцій контрагентами було видано позивачу податкові накладні, які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується відповідними електронними квитанціями.

Колегія суддів зазначає, що суми податку на додану вартість згідно наявних податкових накладних, які були видані позивачеві його контрагентами, були включені до складу податкового кредиту.

Апелянт в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що контрагентами позивача не було задекларовано здійснення операцій придбання товарів, робіт, послуг, які не є об'єктом оподаткування, звільнені від оподаткування, придбані без ПДВ.

Колегія суддів вказує, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Отже, платник податку не може бути позбавлений права на відшкодування ПДВ у разі, коли його контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку.

Такої позиції дотримується і Верховний Суд України, який в своїй постанові від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 вказав, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Європейський Суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Таким чином, при розгляді справи колегією суддів не встановлено порушення з боку позивача норм п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а податковий кредит та від'ємне значення з ПДВ за липень 2016 року сформовано правомірно, через що заявлені позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу № 0000651400 від 23.11.2016 року, підлягають задоволенню.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що наявні договори та складені на їх виконання первинні документи а податкового обліку, в тому числі і податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з його контрагентами, як юридичними особами та на момент проведення фінансово-господарських операцій які були платниками податків, а тому мали право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України № 996 фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (пункт 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704).

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Таким чином, позивачем надані усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на формування податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При розгляді даної справи податковий орган не надав жодного доказу на підтвердження правомірності своїх дій і рішень.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 18 липня 2016 року між позивачем та ТОВ "Техпротект Плюс" був укладений договір купівлі - продажу № 18/07 (а.с.41-43 т.1).

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1, 1.2 Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю продукцію, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його за умови даного договору. Найменування, кількість та ціна товару за цим договором вказується у видаткових накладних.

За пунктом 2.1 Договору оплата за даним договором здійснюється протягом 30 днів після отримання товару покупцем. Згідно п. 3.1 Договору, поставка товару відбувається на умовах само- вивозу зі складу продавця за власний рахунок та власними засобами покупця. У випадку зміни умов щодо поставки товару, такі зміни повинні бути оформленні у письмовій формі додатковою угодою до цього договору. Пунктом 3.7 передбачено, що одночасно з товаром продавець повинен передати покупцю наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні та інші документи передбачені чинним законодавством України.

Здійснення господарсько-правових відносин з купівлі-продажу дизельного палива, між позивачем та контрагентом за договором підтверджується: видатковими накладними від 22 липня 2016 року №№ РН-581/07, РН-582/07, РН-583/07, РН-584/07, РН-586/07, РН-587/07, РН-588/07, РН-589/07, РН-590/07, РН-591/07, РН-592/07, РН-593/07, РН-594/07, РН-595/07, РН-596/07, РН-597/07, РН-585/07, РН-598/07, РН-599/07, РН-600/07, РН-601/07, РН-602/07, РН-603/07, РН-604/07, РН-605/07, РН-606/07, РН-607/07, РН-608/07, РН-609/07, РН-610/07, РН-611/07, РН-612/07, та від 27 липня 2016 року №№ РН-736/07, РН-735/07; актами прийому - передачі № 1 від 27 липня 2016 року та № 1 від 22 липня 2016 року; податковими накладними від 22.07.2017року та 27.07.2016 року (а.с.44 - 77 т.1, а.с.174-175 т.1, а.с.78 - 111 т.1).

Також підтверджено товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) складеними у відповідності до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міненергетики, Мінекономіки, Мінтрансу, Госпотребполитики від 20.05.08 р. № 281/171/578/155 (а.с.87-111 т.2)

Оплата товару підтверджується: платіжним дорученням № 2637 від 29 липня 2016 року на суму 1020000 грн. (а.с.112 т.1)

Позивачем отримане дизельне паливо було використано у власній господарській діяльності, що підтверджено актами списання товарів за серпень від 31 серпня 2016 року, 30 вересня 2016 року (а.с.182-250 т.1, 1-71 т.2)

Дизельне паливо використовувалось позивачем при виконанні умов укладених договорів на транспортне обслуговування (а.с.137-163 т.1)

Наявність у позивача приміщень для зберігання палива, яке постачалось, підтверджується укладеним між позивачем та ТОВ "Маріупольська автобаза" договором оренди № 3 від 03.09.2015 року, актом прийому - передачі до договору оренди № 3 від 03.09.2015 року (а.с.167-172 т.1)

Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні, первинні документи позивача та податковим органом не було встановлено порушень в їх складені, які б впливали на формування податкової звітності.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договір та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на його виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом. Проте, вказані первинні документи безпідставно були проігноровані відповідачем при оцінці податкових наслідків господарських операцій.

Доводи відповідача про ненадання до перевірки сертифікатів, які самі по собі не є свідченням безтоварності операцій, оскільки сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції, сертифікати якості не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому їх відсутність не має вирішального значення для встановлення переміщення активів у процесі виконання поставок.

Стосовно посилання відповідача на те, що у ТОВ «ТЕХПРОТЕКТ ПЛЮС» чисельність працівників - 5 особа, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської економічної діяльності, колегія суддів зазначає, що вказані посилання відповідача є лише його припущеннями та суб'єктивною думкою, яка належними та допустимими доказами не підтверджується.

Щодо посилання відповідача на неможливість встановлення джерела їх походження по ланцюгам поставки, та те, що постачальником контрагента позивача у липні 2016 року було ТОВ «УКРБІЗНЕСІНВЕСТ», за інформацією щодо якого не підтверджується наявність трудових ресурсів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач у разі наявності сумнівів у відповідності до п. 39.5.2.13 статті 39 Податкового кодексу України (в редакції на час проведення перевірки), має право надіслати платникам податків, які є сторонами контрольованих операцій, що перевіряються, запит про надання документів (інформації) щодо операцій та/або провести зустрічну звірку в порядку, передбаченому статтею 73 цього Кодексу, та провести опитування посадових осіб та/або працівників платників податків, які є сторонами контрольованих операцій.

Отже, вищезазначені висновки відповідача є лише його припущеннями, оскільки доказів дослідження первинних документів контрагента позивача, матеріали справи не містять.

Також, колегія суддів зазначає, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит. Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Крім того, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України. Контрагент позивача під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів був зареєстрований, як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Колегія суддів зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 23.11.2016 року № 0000651400 підлягає скасуванню

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що постанова прийнята судом першої інстанції з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківці Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2017 р. у справі № 805/4928/16-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 20 червня 2017 року.

Головуючий суддя: Г.М. Міронова

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко