Постанова № 67238049, 19.06.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2704/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді Потоцької Н.В.

судді Андрухіва В.В.

судді Стефанова С.О.

за участю секретаря Лопатюк Ю.А.

сторін:

представників позивача Акименко В.М.

представника відповідача Полтарак Н.О.

представника третьої особи

ПАТ «ВТБ БАНК» Новикова О.Є.

представники третіх осіб не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКУМУНГРУП ЛТД" до Міністерства юстиції України, треті особи: ПАТ "ВТБ БАНК", товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті Інвест Груп", державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Одеської філії державного підприємства "Державний інститут судових економіко - правових та технічних експертних досліджень Одеської області Кравець Олександр

Володимирович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ярош Олена Миколаївна про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 28 квітня 2017 року № 1455/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень",-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛОКУМУНГРУП ЛТД" до Міністерства юстиції України, треті особи: ПАТ "ВТБ БАНК", товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті Інвест Груп", державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Одеської філії державного підприємства "Державний інститут судових економіко - правових та технічних експертних досліджень Одеської області Кравець Олександр Володимирович, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ярош Олена Миколаївна в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 28 квітня 2017 року № 1455/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».

Позовні вимоги вмотивовані наступним.

По - перше: оскаржуваний Наказ № 1455/5 прийнятий всупереч приписів ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки приписами ч. 2 Закону про реєстрацію встановлено, що Міністерство юстиції України розглядає скарги: на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

В той же час, в господарському суді Одеської області порушено прова дження у судовій справі за позовом ПАТ «ВТБ БАНК» до ТОВ «ТЕПЛОКУМУНГРУП ЛТД» про витребування нежитлового приміщення загальною площею 3951,4 кв.м., що розташоване у місті Одесі по вулиця Грецька, будинок 5, з чужого незаконного воло діння.

По - друге: згідно приписів п.п. 9, 10, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошу ється скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скар зі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів.

Суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги но суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: телефонограмою; шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту; засобами електронної пошти.

Копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скар ги. по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.

Всупереч вказаним приписам ТОВ «ТЕПЛОКУМУНГРУП ЛТД» не було своєчасно повідомлено про розгляд скарги, чим позбавлено його законного права нап захист своїх інтересів та прав.

По - третє: оскаржуваний Наказ № 1455/5 підписаний службовою особою - ОСОБА_8 - заступником Мі ністра юстиції України з питань виконавчої служби, позо межеми повноважень.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі, з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.

Представник відповідача /Міністерства юстиції України/ проти задоволення позову заперечував, з огляду на наступне.

По - перше, Міністерства юстиції України не бкуло обізнане про наявність судового спору щодо нерухомого майна, оскільки скаржником ПАТ «ВТБ БАНК» у скарзі вказано, що судового спору щодо скасування незаконних рішень державних реєстраторів не має, а відтак відповідач цілком правомірно прийняв рішення про можливість розгляду цієї скарги.

По - друге, спірний Наказ № 1455/5 від 28.04.2017 р. підписаний заступником міністра Мі ністра юстиції України з питань виконавчої служби ОСОБА_9 на законних підставах, оскільки він відповідно до Наказу № 1336/к від 06.04.2017 р. виконував обов'язки заступника Міністра з питань державної реєстрації ОСОБА_10

По - третє, повідомлення про розгляд скарги було розміщено на сайті Міністерства юстиції України, а отже, всі заінтересовані особи, вважаються повідомленими належним чином.

По - четверте, державним реєстратором Кравець О.В. реєстрація права власності за ТОВ «Трініті Інвест Груп» проведена з грубим порушенням законодавства у сфері державної реєстрації, оскільки в Державному реєстрі прав відсутні сканкопії договорів купівлі продажу, а також документів, якіпосвідчують особу, яка зверталась для подання заяви та документів, що підтверджують сплату адміністративного збору.

Крім того, Кравцем О.В. не було належним чином перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів.

Представник третьої особи /ПАТ "ВТБ БАНК"/ проти задоволення позову заперечували, обґрунтовуючи свої доводи наступним.

По - перше, судовий спір щодо нерухомого майна відсутній, оскільки відкриття провадження господарським судом щодо витребування майна з чужого незаконного володіння не є судовим провадженням у звязку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав.

По - друге, позивач був належним чином повідомлений про розгляд скарги шляхом розміщення оголошення на сайті Міністерства юстиції України.

По - третє, позивачем не надано доказів, що спірний Наказ підписано неповноважною особою, у порушення ч. 1 ст. 71 КАС України.

Треті особи /ТОВ "Трініті Інвест Груп" та державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко - правових та технічних експертних досліджень Одеської області» Кравець Олександр Володимирович/ в судове засідання не з'явились. Про розгляд справит були повідомлені належним чином та завчасно, що підтверджується матеріалами справи.

Третя особа /приватний нотаріус Ярош Олена Миколаївна / до судового засідання не з'явилась. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином та завчасно. До суду надійшло клопотання за вхід № ЕП/2248/17 про розгляд справи за її відсутності.

Правами і обов'язками, передбаченими ст. 49 КАС України, зокрема, правом бути присутнім у судовому засіданні, безпосередньо надавати пояснення і докази, треті особи не скористались, що не є процесуальною перешкодою для розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представників третіх осіб, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

20 квітня 2017 року публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» до Міністерства юстиції України подано скаргу на рішення державних ре єстраторів шодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка зареєстрована останнім 24.04.2017 р.

За результатами розгляду скарги, 28.04.2017 року Міністерством юстиції України прийнято наказ № 1455/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» відповідно до якого, зокрема скасовані рішення про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ТЕПЛОКУМУНГРУП ЛТД» на вказаний об'єкт нерухомого майна прийняте державним реєстратором речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - приватним нотаріусом Одеського мі ського нотаріального округу Ярош О.М. від 18 квітня 2017 року за індексним № 34807921 (п. 3 Наказу № 1455/5).

Крім того, судом встановлено, що 21 квітня 2017 року ухвалою господарського суду Одеської області по справі № 916/963/17 порушено провадження у справі за позовом публічним акціонерним товариством «ВТБ БАНК» до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОКУМУНГРУП ЛТД» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

При розгляді скарги, комісією встановлено:

Згідно з відомостями Державного реєстру прав встановлено, що 28 вересня 2016 року у Державному реєстрі прав було проведено державну реєстрацію права власності нежитлових приміщень літ. «А» загальною площею 1298,1 кв. м та нежитлових приміщень літ. «А» загальною площею 2653,3 кв. м за ПАТ «ВТБ Банк» на підставі Іпотечного договору, з відкриттям у Державному реєстрі прав окремих розділів на вказані приміщення за реєстраційними номерами 1039957551101 1039976051101 та внесенням відповідних записів про право власності за №№ 16631997,16632314.

Окрім вищевказаних записів про право власності ПАТ «ВТБ Банк» на вищезазначені нежитлові приміщення, які містилися у Державному реєстрі прав, також були наявні записи про право власності на дані нежитлові приміщення ПАТ «ВТБ БАНК» у реєстрах до 2013 року на підставі вищевказаного договору іпотеки, а саме в Реєстрі прав власності на нерухоме майно були наявні записи про реєстраційні номери зазначених нежитлових приміщень, а саме №№ 22492157 та 22492319, а також номери запису про право власності ПАТ «ВТБ Банк» на ці нежитлові приміщення від 21 червня 2011 року за номером: « 5976 в книзі: 106 неж-11».

17 квітня 2017 року за заявою ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» рішеннями про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 17 квітня 2017 року № 34807149 № 34807143, прийнятими державним реєстратором Кравцем О.В., було проведено державну реєстрацію переходу права власності на вищевказані приміщення до ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» внесенням відповідних записів про право власності за №№ 20006252,20006247.

Прийняті зазначені рішення про державну реєстрацію прав та відповідна державна реєстрація переходу права власності нежитлових приміщень літ. «А» загальною площею 1298,1 кв. м та нежитлових приміщень літ. «А» загальною площею 2653,3 кв. м від ПАТ «ВТБ БАНК» до ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» була проведена державним реєстратором Кравцем О.В. на підставі договорів купівлі-продажу від 24 серпня 2011 року.

З відомостей Державного реєстру прав встановлено, що державна реєстрація права власності за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» проведена державним реєстратором Кравцем О.В. з грубим порушенням законодавства у сфері державної реєстрації, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Так, у Державному реєстрі прав відсутні сканкопїї договорів купівлі-продажу від 24 серпня 2011 року, який був отриманий державним реєстратором Кравцем О.В. та став підставою для прийняття ним оскаржуваного рішення та проведення відповідної державної реєстрації переходу права власності від ПАТ «ВТБ БАНК» до ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП», а також відсутні сканкопії документів, що посвідчують особу, яка зверталася для подання заяв для проведення державної реєстрації прав, і самих заяв про державну реєстрацію іншого речового права та документів, що підтверджують сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав, що свідчить про порушення державним реєстратором Кравцем О.В. вимог пунктів 8, 9, 10 Порядку № 1127 та абзацу другого частини першої статті 16 Закону.

Також з відомостей Державного реєстру прав вбачається, що для проведення державної реєстрації права власності на вищевказані нежитлові приміщення за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» державним реєстратором Кравцем О.В. не було запитано/отримано обов'язкову інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо) від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили реєстрацію до 2013 року, яка була необхідна для такої реєстрації, оскільки інформація про наявність/відсутність державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 24 серпня 2011 року була відсутня у Державному реєстрі прав, а також Реєстрі прав власності на нерухоме майно, та відповідні документи не були подані заявником, чим порушено вимоги абзацу другого пункту 12 Порядку №1127 та пункту 3 частини третьої статті 10, пункт 2 частини першої статті 23 Закону.

Отже, наявність архівних записів від 21 червня 2011 року про право власності на нежитлові приміщення ПАТ «ВТБ БАНК» у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, який діяв до 01 січня 2013 року, а також наявність державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення ПАТ «ВТБ БАНК» з внесенням відповідних записів до Державного реєстру прав (який діє з 01 січня 2013 року) у встановленому законом порядку 28 вересня 2016 року на підставі Іпотечного договору, свідчить про допущені державним реєстратором Кравцем О.В. грубі порушення, що призвело до незаконного позбавлення права власності ПАТ «ВТБ Банк» на вказані об'єкти нерухомого майна.

Таким чином, при проведенні державної реєстрації права власності на вищезазначені приміщення за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» державним реєстратором Кравцем О. В. не було належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно, шо містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах, а також належним чином не перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстоаиію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстраиії прав, відмови в державній реєстраиії прав та не прийнято відповідних рішень, чим порушено вимоги абзацу першого пункту 12 Порядку № 1127, а також вимоги пунктів 1, 2 частини третьої статті 10, пунктів 4, 5 частини першої та частину четверту статті 18, пункт 1 частини першої статті 23, пункти 4, 5 частин першої та другої статті 24 Закону.

Вищенаведене свідчить, що рішення та дії суб'єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації, а саме: при прийнятті оскаржуваних рішень щодо державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 1298,1 кв. м та нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 2653,3 кв. м за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» державним реєстратором Кравцем О.В. було допущено порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а саме вимог пунктів 8, 9, 10, 12 Порядку № 1127, а також вимог абзацу другого частини першої статті 16, пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 10, пунктів 4, 5 частини першої та частини четвертої статті 18, пунктів 1, 2 частини першої статті 23, пунктів 4, 5 частин першої та другої статті 24 Закону.

Враховуючи те, що державним реєстратором Кравцем О.В. при прийнятті рішень про державну реєстрацію прав щодо державної реєстрації права власності на вищевказані нежитлові приміщення та проведенні відповідної державної реєстрації права власності за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» з грубими порушеннями вимог законодавства у сфері державної реєстрації, що призвело до незаконного позбавлення права власності скаржника та порушення його прав, Комісія приходить до висновку, шо прийняті державним реєстратором Кравием О.В. рішення про державну реєстраиію прав та їх обтяжень від 17 квітня 2017року за №№ 34807149 № 34807143 підлягають скасуванню.

З відомостей Державного реєстру прав також встановлено, що після проведення державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 1298,1 кв. м та нежитлові приміщень літ. «А» загальною площею 2653,3 кв. м літ. «А» за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» державним реєстратором Кравцем О.В. за заявою ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 квітня 2017 року № 34807153 на вказані приміщення у Державному реєстрі прав було відкрито новий розділ у зв'язку з їх об'єднанням та утворенням новоствореного об'єкта нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 3951,4 кв. м з відкриттям у Державному реєстрі прав нового розділу номер 1226456351101, а також проведенням державної реєстрації права власності на нього за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» з внесенням відповідного запису про право власності № 20006259.

Право власності за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» на нежитлове приміщення загальною площею 3951,4 кв. м державним реєстратором Кравцем О.В. було зареєстровано на підставі висновку щодо технічної можливості об'єднання об'єкта нерухомого майна від 10 квітня 2017 року № 01-09, а також технічного паспорта від 10 квітня 2017 року.

Після відкриття у Державному реєстрі прав розділу за № 1226456351101 на новостворений об'єкт нерухомого майна рішеннями про закриття розділу та реєстраційної справи (об'єднання об'єктів нерухомого майна) від 17 квітня 2017 року № 34807157 державним реєстратором Кравцем О.В. записи про право власності ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» на нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 1298,1 кв. м та нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 2653,3 кв. м за №№ 20006252, 20006247 у Державному реєстрі прав було погашено, а відповідні розділи на вказані нежитлові приміщення за №№ 1039957551101 1039976051101 були закриті у зв'язку з їх об'єднанням.

18 квітня 2017 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34807921, прийнятим приватним нотаріусом Ярош О.М., було проведено державну реєстрацію переходу права власності на нежитлове приміщення загальною площею 3951,4 кв. м від ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» до ТОВ «ТЕПЛОКОМУНГРУП ЛТД» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ярош О.М. 18 квітня 2017 року за реєстровим № 1376, з внесенням до Державного реєстру прав відповідного запису про право власності № 20007091.

19 квітня 2017 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжеь №34839261, прийнятим приватним нотаріусом Ярош О.М., проведено державну реєстрацію права користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами на підставі договору оренди № 5, укладеного між ТОВ «ТЕПЛОКОМУНГРУП ЛТД» (орендодавець) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «А І ТВ» (орендар) (далі - ТОВ «А І ТВ»), посвідченого приватним нотаріусом Ярош О.М. 19 квітня 2017 року за реєстровим № 1403, з внесенням відповідного запису до Державного реєстру прав № 20039871.

Також 19 квітня 2017 року рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34841596, прийнятим приватним нотаріусом Ярош О.М., проведено право користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами на підставі договору оренди № 6, укладеного між ТОВ «ТЕПЛОКОМУНГРУП ЛТД» (орендодавець) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІВ-ІММОБІЛЬЄ» (орендар) (далі - ТОВ «ІВ-ІММОБІЛЬЄ»), посвідченого приватним нотаріусом Ярош О.М. 19 квітня 2017 року за реєстровим № 1404, та внесено відповідні запис до Державного реєстру прав № 20042203, до якого надалі приватним нотаріусом Ярош О.М. також проводилась державна реєстрація змін до записів від 21 квітня 2017 року № 34873470 та від 24 квітня 2017 року № 34905691.

Таким чином, вищенаведене свідчить, що внаслідок прийняття державним реєстратором Кравцем О.В. неправомірних рішень, які підлягають скасуванню та незаконної державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 1298,1 кв. м та нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 2653,3 кв. м за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» надало змогу надалі ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» та державному реєстратору Кравцю О.В., а також приватному нотаріусу Ярош О.М. незаконно визначити юридичну долю зазначених об'єктів нерухомого майна, що спричинило утворенння нового об'єкта нерухомого майна з припиненням прав на вищевказані приміщення, а також призвело до подальшого відчуження та державної реєстрації інших речових з внесенням відповідних записів до Державного реєстру прав.

Комісія шляхом перевірки відомостей у ЄДР виявила, що рішення та дії суб'єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації, а саме: при прийнятті оскаржуваних рішень щодо державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 1298,1 кв. м та нежитлові приміщення літ. «А» загальною площею 2653,3 кв. м за ТОВ «ТРІНІТІ ІНВЕСТ ГРУП» державним реєстратором Кравцем О.В. було допущено порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а саме вимог пунктів 8, 9, 10, 12 Порядку № 1127, а також вимог абзацу другого частини першої статті 16, пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 10, пунктів 4, 5 частини першої та частини четвертої статті 18, пунктів 1, 2 частини першої статті 23, пунктів 4, 5 частин першої та другої статті 24 Закону.

За наслідками встановлених порушень, відповідно до частин другої, п'ятої статті 26, підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, комісією вирішено:

1. Задовольнити скаргу приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» від 20 квітня 2017 року у повному обсязі.

2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 квітня 2017 року №№ 34807149, 34807143, 34807153, 34807157, прийняті державним реєстратором речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Одеської області Кравцем О.В.

3. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 квітня 2017 року № 34807921, від 19 квітня 2017 року № 34839261, № 34841596, від 21 квітня 2017 року № 34873470, від 24 квітня 2017 року № 34905691, прийняті державним реєстратором речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М.

4. Тимчасово блокувати доступ державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко - правових та технічних експертних досліджень» Одеської області Кравця О.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком нка 6 (шість) місяців.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, судом досліджено відповідність фактичних обставин справи приписам чинного законодавства.

Положення про Міністерство юстиції України затверджено Указом Президента України 6 квітня 2011 року № 395/2011.

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері нотаріату, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Мін'юст України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Мін'юст України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основними завданнями Мін'юсту України, зокрема, є:

формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства;

формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що відповідачем по справі є Міністерство юстиції України - орган державної влади.

Орган державної влади - це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.

Державна влада - це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус.

Державна влада є різновидом соціальної влади і завжди є політичною по суті.

Державна влада в інституціональному розумінні - це система структур, органів, установ, які реалізують функції держави.

Однією з характерних особливостей публічно-правової діяльності є участь у ній специфічних суб'єктів - носіїв владних повноважень. Ці суб'єкти забезпечують унормований, загальний, обов'язковий вплив на інших учасників суспільних відносин. Наявність у суб'єкта суспільних відносин владних повноважень, особливого правового статусу означає його можливість і реальну здатність забезпечити відповідність поведінки іншої сторони визначеним нею межам. Правовий статус - це система законодавчо встановлених та гарантованих прав і обов'язків суб'єкта суспільних відносин та відображає взаємовідносини суб'єктів суспільних відносин, особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда та колективу, а також інші соціальні зв'язки.

Здатність впливати на поведінку підвладного суб'єкта визначається двома факторами: захистом публічного інтересу і здійсненням владного повноваження.

Суть владних повноважень визначається природою державної влади, яка знаходить певне матеріальне відображення у владних актах, а також її конкретних діях, що визначені рамками компетенції.

Суб'єкти владних відносин завжди виступають суб'єктами публічно-правових відносин, але не завжди обсяг прав останніх збігається з обсягом владних повноважень, які властиві органам держави, оскільки це первинні владні повноваження. Держава через свої органи і за допомогою правових норм визначає обсяг владних повноважень інших суб'єктів (органів самоврядування, громадських організацій тощо), надані повноваження яких є вторинними, делегованими повноваженнями органів державної влади. Одночасно ці можливості характеризуються насамперед як спосіб об'єктивації державних функцій, а вже потім є формою відображення повноважень їх конкретних носіїв.

Дуже важливо розмежувати поняття "повноваження", "компетенція". "Компетенції органу" характеризує її як систему повноважень органу держави щодо здійснення державної влади. Категорія "компетенція", поєднує, з одного боку, обов'язки державного органу перед самою державою (йдеться про виконання делегованих йому функцій) та права (щодо здійснення впливу на підвладних суб'єктів) виконувати визначені завдання.

В свою чергу слід наголосити, що владні функції та "керовані" суб'єкти, не є елементами "компетенції", оскільки основу її становлять саме: права та обов'язки органу держави щодо визначеного законом впливу на конкретний об'єкт.

Згідно ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (в редакції протоколу №11), рішення Європейського суду є обов'язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому, Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Слід зазначити, що в рішенні "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland, рішення від 9.10.1979) сформульовано правову позицію - "Конвенція гарантує не теоретичні та ілюзорні права, а права, що мають практичний вплив і є ефективними".

Аналогічний обов'язок Міністерства юстиції України та її посадових й службових осіб щодо застосування положень Конвенції у своїй діяльності встановлений Положенням про Міністерство юстиції України № 395/2011.

Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини орган влади, який не є судом держави, для виконання ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, може розглядатись як "суд" у змістовному значені цього терміну (рішення у справі Срамек проти Австрії (Sramek v. Austria), п.36).

Отже "суд" може являти собою орган, заснований з метою вирішення обмеженої кількості питань, за умови, що він завжди забезпечує відповідні гарантії (рішення у справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства (Lithgow and Others v. United Kingdom), п.201).

У пункті 108 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд розглядаючи цю справу зазначає, що ВРЮ та парламент виконували функцію розгляду справи щодо заявника та винесення обов'язкового рішення. Отже, спершу суд повинен розглянути, чи були дотримані принципи незалежного та безстороннього суду на стадії розгляду справи заявника та винесення обов'язкового для виконання рішення.

Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визначає терміном "суд" не тільки суди загальної юрисдикції, але й інші органи влади, які розглядають справи осіб, а тому повинні дотримуватись принципу незалежного та безстороннього суду на стадії розгляду справи заявника та винесення обов'язкового для виконання рішення.

Колегія суддів надаючи правову оцінку процедурі розгляду скарги, виходила з наступного.

В Україні відбулася реформа системи надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Даною реформою запроваджено ряд нововведень у сфері державної реєстрації, у тому числі дворівневу процедуру адміністративного оскарження рішень державних реєстраторів.

Слід окремо зазначити, що скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, посадових осіб. Особа, яка вважає, що її права у сфері державної реєстрації порушено, може оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), його територіального органу або до суду.

Розділ VІІ "Оскарження рішень, дій або бездіяльності та відповідальність у сфері державної реєстрації прав." Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", визначений порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації (ст. 37 Закону):

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги:

1) на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі рішення суду);

2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Частиною 8 ст. 37 Закону встановлено, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:

1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою цієї статті;

2) на момент прийняття рішення за результатом розгляду скарги відбулася державна реєстрація цього права за іншою особою, ніж зазначена у рішенні, що оскаржується;

3) наявна інформація про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з того самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;

4) наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав;

5) є рішення цього органу з того самого питання;

6) в органі розглядається скарга з цього питання від того самого скаржника;

7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;

8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;

9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;

10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін'юсту визначається Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128.

Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту, що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами.

Відповідно до пункту 2 Порядку, для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарг утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов'язкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Так, зокрема, під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження;

2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах;

3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

За результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу (п. 12 Порядку).

Якщо у скарзі заявлено дві або більше вимог, комісія надає правову оцінку кожній із них, яка включається до висновку комісії (п. 13 Порядку).

Висновок комісії, на підставі якого суб'єктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обов'язково містить інформацію про те, що:

1) рішення, дії або бездіяльність суб'єкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації;

2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обов'язковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття суб'єктом розгляду скарги рішень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (п. 14 Порядку).

З огляду на вказані приписи чинного законодавства, які встановлюють процедуру розгляду скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити.

З урахуванням висловленої правової позиції ЄСПЛ, що "суд" не тільки суди загальної юрисдикції, але й інші органи влади, які розглядають справи осіб.

Гарантії статті 6 § 1 включають зобов'язання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (H. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута.

Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобов'язаний обгрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36).

Надані підстави повинні давати змогу сторонам використати право на апеляцію (Hirvisaari v. Finland (Хірвісаарі проти Фінляндії), § 30 наприкінці).

Міра застосування цього зобов'язання може різнитися в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain (Руїс Торіха проти Іспанії), § 29; Hiro Balani v. Spain (Хіро Балані проти Іспанії), § 27) і може бути визначена тільки зважаючи на обставини справи: необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність документів і доказів, які сторона може представити судам і різницю у положеннях, нормах звичаєвого права, юридичних оцінках і представленні та винесенні рішень між державами-учасниками (Ruiz Torija v. Spain (Руїс Торіха проти Іспанії), § 29; Hiro Balani v. Spain (Хіро Балані проти Іспанії), § 27; "Ван де Хурк проти Нідерландів", "Іро Баланіт проти Іспанії", "Кузнєцов та інші проти Росії", "Руїс Торіха проти Іспанії", "Серявін та інші проти України", "Суомінен проти Фінляндії", "Татішвілі проти Росії", "Хаджіанастасіу проти Греції", "Хіггінс та інші проти Франції", "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Однак, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Ruiz Torija v. Spain (Руїс Торіха проти Іспанії), § 30; Hiro Balani v. Spain (Хіро Балані проти Іспанії), § 28).

Отже, суди мають вивчити наступне:

- основні аргументи сторони (Buzescu v. Romania (Бузеску проти Румунії), § 67 ; Donadze v. Georgia (Донадзе проти Грузії), §35);

- заяви, що стосуються прав і свобод, які гарантуються Конвенцією і її протоколами: національні суди повинні розглядати такі справи з особливою суворістю і ретельністю (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg (Вагнер і J.M.W.L. проти Люксембургу), § 96).

Рішення ВАСУ від 27 липня 2016 року у справі № 800/366/16: "Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стосовно вмотивованості рішень органів з вирішення спорів або судових рішень, то у таких рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Руїс Торіха проти Іспанії" (заява №18390/91) від 23 листопада 1994 року, "Суомінен проти Фінляндії" (заява №37801/97) від 1 липня 2003 року).

Рішення ВАСУ від 20 липня 2016 р. у справі № К/800/60884/14: "Європейський суд з прав людини у п.23 та п.25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006р. вказав, що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів".

Рішення ВАСУ від 14 липня 2016 р. у справі № К/800/24017/15: "Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №7 "Про судове рішення в адміністративній справі").

Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf. "Дюлоранс проти Франції", п. 34553/97, п. 33, від 21.03.2000р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп. 32 et 35, від 07.03.2006р.).

З огляду на наведену практику ЄСПЛ, вмотивовувати - наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його прийняття.

Мотиви - це спонукання, спрямовані на задоволення значимої для людини потреби. Мотиви зумовлюють формування намірів людини прийняти рішення, вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставленої мети. Вмотивованість - це така правова властивість рішення, яка встанов лює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які суб'єкти застосовують в обґрунтуванні цих рішень під час провадження. Вмотивованість рішення передусім свідчить про переконання в достовірності зібраних та досліджених доказів, на яких ґрунтуються висновки органу стосовно всіх питань, які необхідно вирішити під час прийняття цього рішення. У фактичних, правових, логічних мотивах, які органи наводять у рішеннях, відображається особисте осмислення сукупності доказів, їх оцін ка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розумін ня застосування норм права.

Визначеність та точність мотивів рішення надає учасни кам провадження можливість аргументовано їх оскар жувати у вищих інстанціях.

Дослідивши оскаржуваний висновок колегією сіддів встановлено відсутність достатніх підстав, які демонструють сторонам розгляду, що їх справа була ретельно розглянута.

Щодо належного повідомлення позивача ТОВ «Теплокомунгруп ЛТД».

Колегією суддів встановлено порушення Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а саме: п. 9, 10, 11 Порядку.

Пунктом 9, зокрема, визначено про обов'язковість запрошення під час розгляду скарги по суті скаржника та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Суб'єкт розгляду скарги своєчасно повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі);

2) шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту;

3) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах, що додаються до скарги) (п. 10).

Копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження має право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.

ТОВ «ТЕПЛОКУМУНГРУП ЛТД» отримало повідомлення про розгляд скарги від 25.04.2017 р. за № 3/11877-0-33-17/19к, (яке було направлено 27.04.2017 р., що підтверджується штемпелем пошти) 03 травня 2017 року тобто вже після розгляду та прийняття оскаржуваного Наказу.

З огляду на викладене суд погоджується з доводами позивача щодо нанележного повідомлення про дату розгляду скарги, а відтак вважає необгрунтованими доводи представника відповідача та представника третьої особи (ПАТ «ВТБ БАНК») виходячи з наступного.

По - перше, п. 9 вказаного Порядку передбачає обовязок відповідача впевнитись у належному повідомленні заінтересованих осіб.

Розміщення 27.04.2017 р. оголошення на сайті міністерства юстиції України про засідання Комісії 28 квітня 2017 року, зокрема, в частині п. 6 «Скарга публічного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» в особі представника ОСОБА_14 від 20.04.2017 року № 3590/1-2, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24.04.2017 року за № 11877-0-33-17» не може свідчити про повідомлення заінтересованих осіб, оскільки це оголошення не містить жодних ідентифікуючих ознак, які б вказували на предмет і підстави цієї скарги, а також коло осіб, яких вона стосується.

По - друге, звернення зі скаргою до Комісії з розгляду скарг фактично, є процедурою адміністративного оскарження рішення державного реєстратора. Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не встановлено конкретного строку для повідомлення заінтересованих осіб про дату, час і місце розгляду справи.

А тому виходячи із принципу аналогії закону, зокрема норм Кодексу адміністративного судочинства, Цивільного процесуального кодексу, судові повістки вважаються врученими своєчасно, якщо особа, якій надсилалась повістка, отримала її не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

Таким чином, сам факт направлення повідомлення 27.04.2017 року унеможливив завчасне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду скарги.

Щодо підписання спірного наказу неповноважною особою.

В судовому засіданні встановлено, що наказом № 1336/к від 06.04.2017 р. ОСОБА_9, заступник Міністра з питань виконавчої служби, уповноважений на прийняття рішень з питань здійснення контролю у сфері державної реєстрації, на час перебування у відпустці ОСОБА_10

Однак, при цьому, вказаний наказ не містить часових меж відпустки ОСОБА_10, а тому стверджувати про наявність повноважень у ОСОБА_9 саме 28.04.2017 р., суд не може через відсутність достатніх та допустимих доказів, які зобовязаний надати відповідач.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 71 КАС України щодо обовязку субєкту владних повноважень надавати докази на підтвердження своїх заперечень.

Щодо наявності судового спору щодо нерухомого майна колегією суддів встановлено наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 37 Закону про реєстрацію встановлено право Міністерства юстиції УКраїни розглядати скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав ( крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір).

Однак, при цьому п. 4 ч. 8 ст. 37 Закону про реєстрацію вказує, що «наявна інформація про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з тих самих предмета і підстав».

В цьому контексті суд вважає за можливе звернутись до прецентної практики ЄСПЛ щодо якості закону. Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;

5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;

6) жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Вказані принципи знайшли своє відображення у Рішеннях ЄСПЛ:

Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Ґавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Ґавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Аманн проти Швейцарії" від 16 лютого 2000 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Круслена" від 24 квітня 1990 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Волохи проти України" від 2 листопада 2006 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Фельдек проти Словаччини" від 12 липня 2001 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Реквеньї проти Угорщини" від 20 травня 1999 року; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14 червня 2007 р.; рішення Європейського суду з прав людини у справі „Фадєєва проти Росії" від 9 червня 2005 року.

Також, колегія суддів звертає увагу, що стала практика Європейського суду з прав людини встановлює, що "терміну "спір" необхідно надавати основного, а не формального значення" (рішення «Ле Комт, Ван Левен і де Мейер проти Бельгії»).

"Важливо також не звертати увагу на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реальні події відповідно до обставин кожної справи" (рішення "Гору проти Греції").

З огляду на викладене суд вважає, що така невідповідність ч. 2 ст. 37 та п. 4 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» унеможливлює розгляд скарги Комісією з розгляду скарг.

Але при цьому оцінюючи вказану обставину, колегія суддів не вбачає протиправності дій Комісії з розгляду скарг, оскільки вона не мала інформації про судовий спір, однак наявність такого спору є підставою для скасування спірного наказу.

Право на справедливий суд закріплено у ст. 14 Міжнародного пакету про громадянські та політичні права та в п. 1 ст. 6 Конвенції. «Природа справедливості, як зауважив Аристотель, полягає у виправленні Закону, коли він є дефектним через свою універсальність».

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Приписами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що при прийнятті заяв у паперовій формі обов'язково виготовляються електронні копії документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій. Електронні копії документів виготовляються шляхом сканування з подальшим їх розміщенням у Державному реєстрі прав (абзац другий частини першої статті 16 Закону).

Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла до висновку про неповноту з'ясування обставин скарги комісією, так як відсутність сканованих копій не позбавляє комісію можливості витребувати реєстраційну справу у паперовому вигляді та встановити відповідність поданих документів приписам законодавства.

"Належна участь заявника у провадженнях вимагає від суду, за власною ініціативою, розглядати документи, що є у його розпорядженні" (рішення "Кероярві проти Фінляндії").

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на принцип юридичної визначеності, на який повинна покладатись особа, яка надає документи для здійснення державної реєстрації. Цей принцип є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Він має різні прояви. Зокрема, він є одним із визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності.

Показовим в цьому є рішення ЄСПЛ "Волков проти України", де було констатовано порушення принципу юридичної визначеності.

Колегія суддів дослідивши всі обставини по справі приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Пунктом 12 Порядку визначено, що за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 року "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що оскаржуваний Наказ від 28 квітня 2017 року № 1455/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" у спірних правовідносинах підлягає скасуванню в частині п. 3, а саме: «Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 квітня 2017 року № 34807921, від 19 квітня 2017 року № 34839261, № 34841596, від 21 квітня 2017 року № 34873470, від 24 квітня 2017 року № 34905691, прийняті державним реєстратором речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М.».

Колегія суддів відмовляє у задоволенні п.п. 2, 4 Наказу Міністерства юстиції України від 28 квітня 2017 року № 1455/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень", оскільки вони не стосуються прав та обовязків позивача по справі.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 28 квітня 2017 року № 1455/5 "Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень" в частині пункту 3: «Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 квітня 2017 року № 34807921, від 19 квітня 2017 року № 34839261, № 34841596, від 21 квітня 2017 року № 34873470, від 24 квітня 2017 року № 34905691, прийняті державним реєстратором речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М.».

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.

Суддя Андрухів В.В.

Суддя Стефанов С.А.