Постанова № 67235859, 06.04.2017, Буринський районний суд Сумської області

Справа № 818/1505/16

Провадження № 2-а/574/9/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року Буринський районний суд Сумської області

в складі: головуючого Куцан В.М.

з участю секретаря Кошелєвої Н.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідачів Чумака Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Буринського районного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Міністерства юстиції України, третя особа управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області про визнання протиправними дій органу державної влади та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, уточнивши який просив визнати протиправною відмову Державної пенітенціарної служби України щодо призначення йому одноразової грошової допомоги в сумі 129 350 грн. відповідно до «Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» затвердженого постановою КМУ від 21.10.2015 року №850, а також зобов'язати вказаного відповідача прийняти рішення щодо призначення, нарахування та виплати зазначеної одноразової допомоги в сумі 129 350 грн..

В судовому засіданні ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав і в своїх поясненнях підтвердив обставини викладені в адміністративному позові з підстав, наведених в ньому.

Представник позивача ОСОБА_2, вважав, відмову відповідача у призначенні та виплаті вищевказаної одноразової допомоги ОСОБА_1 протиправною, оскільки він має таке право згідно законодавства.

Представник відповідача Чумак Р.А. не визнаючи позову зазначив, що Державна пенітенціарна служба України, в особі комісії Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення пенсії і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України діяла в межах закону і її відмова у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ-ї групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходження служби є правомірною, оскільки позивач втратив таке право у зв'язку з спливом часу більше двох років від первинного встановлення інвалідності, що відповідає положенням п.4 «Порядку та умовами визначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» затверджених постановою КМУ №850 від 21.10.2015 року.

Представник третьої особи Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області по суті позову не заперечував, просив справу розглянути без його участі, про що повідомив суд заявою.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши обставини справи, представлені докази та давши їм оцінку, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді молодшого інспектора по нагляду за засудженими установи ВК-72, 02.10.1999 року, близько 21-ї години, повертаючись додому після відбуття чергової зміни у вказаній установі, внаслідок протиправних дій інших осіб, отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у виді закритої черепно-мозкової травми голови, перелому VІІ ребра зліва та інші більш легкі тілесні ушкодження у виді численних забійних ран та гематом обличчя, що підтверджується висновком службового розслідування, яким також встановлено, що зазначені тілесні ушкодження були отримані ним під час проходження служби в установі ВК-72. Наказом №82о/с від 08.09.2000 року останній був звільнений із служби в органах Державного департаменту України з питань виконання покарань відповідно до ст.63 п. «Б» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через хворобу)(а.с.16-19).

Згідно свідоцтва про хворобу №95 від 10.08.2000 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби зі зняттям в мирний час, обмежено придатним у військовий час та йому встановлено ІІІ групу інвалідності, у зв'язку з чим йому було виплачено страхова сума в розмірі 1150 грн. згідно із встановленим ступенем втрати працездатності (а.с.18,20).

В подальшому 11.02.2016 року відповідач пройшов повторне обстеження в Роменській міжрайонній медико-соціальній експертній комісії Сумської області, відповідно до акта огляду якої №152393 йому встановлена друга група інвалідності у зв'язку травмою, пов'язаною з виконанням службових обов'язків.

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із захворюванням, що спричинило другу групу інвалідності.

За результатами розгляду поданих документів було проведено службову перевірку та складено висновок про те, що захворювання ОСОБА_1 вважати таким, що трапилося у період проходження служби при обставинах пов'язаних з виконанням службових обов'язків, а також прийнято рішення про подання матеріалів на розгляд комісії ДПтС України для прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги. Крім цього висновком, затвердженим начальником управління ДПтС України в Сумській області позивачу обраховано розмір одноразової грошової допомоги в сумі 129 350 грн. (а.с.12-13).

Однак рішенням комісії Державної пенітенціарної служби України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 9 вересня 2016 року позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з підстав, що відповідно до п.4 Порядку та умовами визначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою КМУ від 21.10.2015 року №850, минуло більше двох років від первинного встановлення інвалідності із відсотком втрати працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.

Однак суд не може погодитись з такими доводами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З врахуванням того, що право позивача на одноразову грошову допомогу виникло після проходження повторного огляду і встановлення ІІ-ї групи інвалідності, суд вважає, що до цих правовідносин необхідно застосовувати положення законів та нормативно правових актів, що діяли на момент їх виникнення.

Зокрема, п. 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року №2713-ІV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VІІІ), а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських.

Пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VІІІ встановлено, що за колишніми працівниками міліції, в тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».

Частиною 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію», було встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» Кабінет Міністрів України постановою №850 від 21.10.2015 року затвердив «Порядок та умови визначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», який набрав чинності з 10.11.2015 року (далі - Порядок №850).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 2 пункту 3 цього ж Порядку передбачено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно з пунктом 4 Порядку №850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Як вбачається з матеріалів справи повторний огляд позивача було проведено 11.02.2016 року та встановлено другу групу інвалідності із втратою 65 % працездатності, тобто після двох років після первинного встановлення інвалідності.

Однак Законом України «Про міліцію» не було встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені п.4 Порядку № 850.

При цьому зі змісту п.14 Порядку №850 вбачається, що призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Інших підстав не проведення виплати такої грошової допомоги не передбачено, вони є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Між тим наявність таких обставин, як на підставу відмови позивачу у виплаті грошової допомоги судом не встановлено і відповідачем, як суб'єктом владних повноважень який заперечує у задоволенні позову, це не спростовано.

Про можливість відмови особі у призначенні та виплаті такої грошової допомоги лише з підстав передбачених цим пунктом наголошено і в пункті 9 Порядку №850, відповідно до якого МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що п.4 Порядку №850 жодним чином не скасовує право позивача на отримання грошової допомоги, а лише обмежує її розмір, оскільки така виплата повинна бути проведена з врахуванням раніше виплачених сум. Тобто із зменшенням нової виплати на суму раніше виплаченої допомоги у разі якщо позивач має право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі.

Таким чином відповідач-Державна пенітенціарна служба України, в особі відповідної комісії, внаслідок хибного трактування змісту пункту 4 Порядку №850 порушила право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.

Крім того, на думку суду, відповідач також належними чином не здійснив перевірку документів наданих управлінням Державної пенітенціарної служби України в Сумській області щодо правомірності застосування відносно позивача положення підпункту б) пункту 4 статті 99 ЗУ «Про Національну поліцію» при проведенні розрахунку одноразової грошової допомоги.

Зокрема, відповідно до проведеного розрахунку позивачу (а.с.13) було застосовано зазначені положення Закону №580-VІІІ, відповідно до якого розмір одноразової грошової допомоги поліцейським повинен становити при визначенні ІІ групи інвалідності 90 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб.

Однак враховуючи відсилання пунктом 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VІІІ щодо отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, саме до Закону «Про міліцію», в тому числі і для пенсіонерів, суд вважає, що розрахунок такої одноразової грошової допомоги позивачу повинен був проведений з врахуванням положень п. 6 ст. 23 Закону України «Про міліцію» та п.п. 2 п. 3 Порядку №850, тобто у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Зазначені обставини зобов'язаний був перевірити відповідач та надати їм належну оцінку.

Звертаючи увагу відповідача на них, суд виходить за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача, що узгоджується з положеннями ч.2 ст.11 КАС України.

Що стосується частини позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняття рішення про призначення, нарахування та виплати конкретної суми (129 350 грн.) одноразової грошової допомоги, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим.

Враховуючи вищезазначене та виходячи з аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади за даних обставин.

З наведеного вбачається, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 р., постанові Верховного Суду України від 18.03.2014р. у справі №21-11а14, відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Отже, коли відповідач наділений дискреційними повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги або прийняття рішення про відмову у її призначенні, суд не вправі перебирати на себе функції вказаного суб'єкта владних повноважень. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій) та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що належними способом захисту порушеного права позивача в цій частині позовних вимог буде зобов'язання відповідача повторно розглянути подані матеріали щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з врахуванням висновків про застосування положень законодавства, які містяться в цьому рішенні, що буде також відповідати вимогам п.2 ч.2 ст.162 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані і діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8-12, 71, 159-163,183-2, 186 КАС України, ч. 2 ст. 19, ст. 46 Конституції України, ст.23 Закону України «Про міліцію», п.15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», «Порядком та умовами визначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» (№850), суд -

п о с т а н о в и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Державної пенітенціарної служби України щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Державну пенітенціарну службу України повторно розглянути матеріали управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв'язку з встановленням ІІ-ї групи інвалідності, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, у порядку та розмірі, визначеному ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015 року «Порядком та умовами визначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Буринський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий:

Повний текст постанови виготовлений 11.04.2017 року