Постанова № 67214834, 15.06.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2017 р. Справа № 906/1317/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Грязнов В.В. ,

судді Мельник О.В.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 районної державної адміністрації на рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2017р. у справі №906/1317/16 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" (м. Київ)

до ОСОБА_1 районної державної адміністрації (м. Новоград-Волинський)

про стягнення 656980,68 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, представник за довіреністю від 03.01.2017р.;

відповідача - ОСОБА_3, представник за довіреністю від 10.05.2017р.;

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 районної державної адміністрації 604170 грн. інфляційних втрат та 52810, 68 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.02.2017р. у справі №906/1317/16 позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 районної державної адміністрації Житомирської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" 52810,68 грн. 3% річних; 603753,17 грн. інфляційних втрат; 9848,47 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 районна державна адміністрація звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що всупереч ст. 77 ГПК України, судом першої інстанції не було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відповідач не мав можливості надати суду додаткові пояснення у звязку із чим справа була розглянута без зясування всіх обставин справи та без належного дослідження доказів внаслідок чого були порушені норми процесуального права. Скаржник вказує, що підставою несвоєчасного розрахунку за товар згідно договору №1т від 14.11.2013р. стала відсутність субвенції з Державного бюджету у 2013р. Апелянт зазначає, що між сторонами було узгоджено, що у разі погашення відповідачем суми основного боргу до 20.04.2015р. позивач зобовязується відмовитись від позовних вимог в частині відшкодування втрат від інфляції за весь період прострочення та сплати 3% річних від простроченої суми за 2014-2015 роки, що підтверджується гарантійним листом ТОВ "Ілатанмед" від 15.04.2015р. №40. Відповідачем було перераховано кошти позивачу, що підтверджується платіжним дорученням від 14.04.2015р. При розгляді справи № 906/472/15 позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача лише 900,82 грн. 3% річних. Скаржник вважає, що спір між сторонами було врегульовано відповідно до чинного законодавства України, а повторне звернення з позовом до суду позивача є безпідставним та необґрунтованим.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №13746/17 від 16.05.2017р.), письмові пояснення (вх. №15657/17 від 31.05.2017р.) та доповнення до пояснень (вх. №16748/17 від 12.06.2017р.) в яких позивач доводи апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судових засіданнях 16.05.2017р., 06.06.2017р. та 15.06.2017р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судових засіданнях 16.05.2017р., 06.06.2017р. та 15.06.2017р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, 14.11.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" (постачальник, позивач) та ОСОБА_1 районною державною адміністрацією Житомирської області (замовник, відповідач) укладено договір №1т (а.с. 11-15).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується у 2013 році поставити замовнику автомобіль спеціальної призначеності (код предмета закупівлі - 29.10.5) кабінет діагностичний "Крас" ТУ У 26.6-38183326-003:2012, зазначений у специфікації (додаток 1), а замовник зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його.

Згідно п. 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару зазначено в специфікації, що додається до договору та є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 договору загальна сума цього договору складає 1 370 000 грн. без ПДВ.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що товар не оподатковується ПДВ згідно п.п.197.1.27 п. 197.1. ст. 197 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата за товар, який надано постачальником, проводиться за фактом поставки протягом 10 календарних днів, у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Пунктом 11.10 договору сторони передбачили, що умови даного договору можуть бути змінені чи доповнені за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладенням письмового документа і підписами уповноваженими на те представниками.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № СФ-00032 від 13.12.2013р., довіреністю № 34 від 12.12.2013р. на ім'я ОСОБА_4, а також актом здавання-приймання медичного обладнання від 13.12.2013р. (а.с.19-21).

Листом від 27.02.2015р. №20 позивач просив відповідача добровільно сплатити суму основного боргу в розмірі 1 370 000 грн., втрати від інфляції, які станом на 20.02.2015р. становили 383 600 грн., 3% річних, які станом на 20.02.2015р. становили 47743,56 грн. та збитки від сплати податку на додану вартість за ставкою 20% в розмірі 274 000 грн.

Листом від 16.03.2015р. №02-24/394 відповідач повідомив позивача, що у 2013 році частина субвенцій з Державного бюджету була знята, що не дало можливості оплатити придбане медичне обладнання, а у 2014 році субвенція була знята у повному обсязі. Державною казначейською службою субвенція визнана як кредиторська заборгованість, тому з метою вирішення питання погашення заборгованості відповідач звернувся до Президента України та Премєр-міністра України. Міністерство фінансів України надало відповідь від 26.01.2015р. №31-05220-02-3/2324 зазначивши, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій не передбачена, тому для погашення даної кредиторської заборгованості повинні залучатися кошти місцевого бюджету. Питання виділення коштів на погашення даної заборгованості винесено на розгляд наступної сесії районної ради.

26.03.2015р. позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 1 370 000 грн. основного боргу, 456210 грн. інфляційних втрат, 52135,07 грн. 3% річних на підставі договору №1т від 14.11.2013р.

Під час розгляду даного спору, відповідач звернувся до позивача із гарантійним листом (вх. від 09.04.2015р. №02-14/572) в якому повідомив позивача про те, що рішенням ОСОБА_1 районної державної адміністрації "Про внесення змін до районного бюджету на 2015 рік" від 25.03.2015р. №504 передбачено кошти на погашення кредиторської заборгованості за придбаний у 2013 році кабінет діагностичний рухомий "Крас" в розмірі 1 370 000 грн. та гарантував оплатити кредиторську заборгованість орієнтовно до 20.04.2015р.

В свою чергу, позивач направив на адресу відповідача лист (вх. №40 від 15.04.2015р.) в якому зазначив, що у разі сплати до 20.04.2015р. заборгованості за договором №1т від 14.11.2013р. позивач зобов'язується відмовитись від позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за 2014-2015 роки (а.с. 53).

Відповідач розрахувався з позивачем за поставлений товар у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 14.04.2015р. №1 (а.с. 22)

Позивач, при розгляді справи №906/472/15, зменшив розмір позовних вимог у зв'язку із сплатою відповідачем заборгованості та враховуючи економічний стан відповідача, просив суд стягнути з відповідача лише 900,82 грн. 3% річних за період з 24.12.2013р. по 31.12.2013р.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.07.2015р. у справі №906/472/15 позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 районної державної адміністрації на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" 900, 82 грн. 3% річних.

У мотивувальній частині рішення зазначено, що оскільки відповідач розрахувався 14.04.2015р. позивач просить стягнути з відповідача лише 3% річних за 2013р. у розмірі 900, 82 грн.

Як встановлено апеляційним судом з пояснень позивача (відзив на апеляційну скаргу (вх. №13746/17 від 16.05.2017р.)), останній запропонував відповідачу підписати додаткову угоду №2 до договору №1т від 14.11.2013р. в якій врахувати зміни, що відбулися у Податковому кодексі України та збільшити ціну договору на розмір податку на додану вартість, який позивач зобов'язаний буде сплатити до бюджету після отримання оплати за поставлений товар.

Листом від 17.04.2015р. №02-14/642 відповідач повідомив позивача, що оскільки сума податку на додану вартість в розмірі 95 900 грн., станом на 01.01.2015р. не була зареєстрована в обліку органами Держказначейства, як кредиторська заборгованість, відповідачу необхідно зібрати документи, які б підтверджували, що дана сума є бюджетним зобов'язанням, що неможливо зробити в одноденний термін. Для визнання даної суми бюджетного зобов'язання необхідно провести зустрічну перевірку органами фіскальної служби, тому просив відтермінувати підписання угоди до офіційного визнання даної суми бюджетним зобов'язанням.

У жовтні 2015р. позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача збитків у розмірі 95900 грн., спричинених сплатою податку на додану вартість.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.11.2016р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 15.02.2017р. у справі №906/1568/15, рішення господарського суду Житомирської області від 16.06.2016р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 районної державної адміністрації на користь ТОВ "Ілатанмед" 95 900 грн. збитків та судовий збір.

Позивач, посилаючись на ст. 625 ЦК України, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 604170 грн. інфляційних втрат за період з січня 2014р. по березень 2015р. та 52810, 68 грн. 3% річних за період з 01.01.2014р. по 14.04.2015р. на підставі договору від 14.11.2013р. №1т

Апеляційний господарський зазначає, що статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Між сторонами виникли правовідносини на підставі договору купівлі-продажу за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту ст. 642 ЦК України вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Конклюдентні дії - це дії особи, що виражають її волевиявлення на встановлення правовідносин, зокрема, на укладання угоди, висловлені не в формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновки про такий намір. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Так, п. 11.10 договору сторони передбачили, що умови даного договору можуть бути змінені чи доповнені за взаємною згодою сторін з обов'язковим укладенням письмового документа і підписами уповноваженими на те представниками.

Матеріалами справи підтверджується, що при розгляді справи №906/472/15 відповідач звернувся до позивача із гарантійним листом (вх. №09.04.2015р. №02-14/572) в якому повідомив позивача про те, що рішенням ОСОБА_1 районної державної адміністрації "Про внесення змін до районного бюджету на 2015 рік" від 25.03.2015р. №504 передбачені кошти в сумі 1 370 000 грн. на погашення кредиторської заборгованості за придбаний у 2013 році кабінет діагностичний рухомий "Крас" та гарантував сплату кредиторської заборгованості орієнтовно до 20.04.2015р.

Позивач, у відповіді на лист (вх. №40 від 15.04.2015р.), запропонував відповідачу свої умови розрахунків, а саме у разі сплати ним до 20.04.2015р. заборгованості за договором №1т від 14.11.2013р. позивач зобов'язується відмовитись від позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за 2014-2015 роки.

Як встановлено апеляційним судом, в процесі розгляду справи №906/472/15, відповідач сплатив заборгованість за договором від 14.11.2013р. №1т у повному розмірі, що підтверджується платіжним дорученням від 14.04.2015р. №1.

В свою чергу, позивач, дотримуючи домовленостей з відповідачем, зменшив розмір позовних вимог у зв'язку із сплатою відповідачем заборгованості, просив суд стягнути з відповідача лише 900,82 грн. 3% річних за період з 24.12.2013р. по 31.12.2013р. (7 днів 2013 року).

Суд при вирішенні спору у справі №906/472/15 також прийшов до висновку, що мотивом заяви про зменшення розміру позовних вимог була сплата відповідачем суми основного боргу.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до вищезазначених норм права, матеріалами, які підтверджують волю сторін на встановлення правовідносин щодо розрахунків за договором, є направлена позивачем до відповідача пропозиція здійснити оплату заборгованості до 20.04.2015р. (лист вх. №40 від 15.04.2015р.) та прийняття відповідачем пропозиції позивача шляхом виконання (платіжне доручення від 14.04.2015р. №1 про сплату заборгованості).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що з моменту досягнення домовленостей між позивачем та відповідачем щодо умов проведення розрахунків по договору, а також вчинення дій на виконання вказаних домовленостей, сторонами у спрощеній формі, передбаченій ч. ч. 1, 3 статті 181 ГК України, змінені порядок і строк проведення розрахунків за договором від 14.11.2013р. №1т.

Для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно, щоб сплата коштів відповідачем була здійснена поза межами порядку і строку, визначених у двосторонніх домовленостях. Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач здійснив оплату заборгованості 14.04.2015р. тобто у визначений сторонами строк.

Отже, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку виконав зобов'язання та здійснив оплату до 20.04.2015р., суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 604170 грн. інфляційних втрат за період з січня 2014р. по березень 2015р. та 52810, 68 грн. 3% річних за період з 01.01.2014р. по 14.04.2015р.

При цьому, апеляційний суд не приймає до уваги доводи позивача, що листом (вх. №40 від 15.04.2015р.) він зобов'язувався відмовитись від вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних за 2014-2015 роки, згідно договору від 14.11.2013р. №1т за умови сплати відповідачем компенсації податку на додану вартість, оскільки як вбачається зі змісту даного листа позивач зобов'язався відмовитися від вимог у разі сплати саме заборгованості за договором №1т від 14.11.2013р. (в даному листі немає згадки про компенсацію податку на додану вартість). Окрім того, апеляційним судом приймається до уваги те, що даний лист позивачем поданий у межах розгляду справи №906/472/15, предметом якої було стягнення саме заборгованості за договором №1т від 14.11.2013р., а не збитків у розмірі 95900 грн., спричинених сплатою податку на додану вартість, які були предметом окремого судового розгляду у справі №906/1568/15.

Апеляційний суд критично оцінює доводи позивача стосовно того, що 15.04.2015р. йому вже було відомо про сплату боргу відповідачем, оскільки на його рахунок вже надійшли кошти, а тому йому було б нелогічно 15.04.2015р. (дата листа) відмовлятися від позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за 2014-2015 роки, оскільки з матеріалів справи суд не може достеменно встановити коли позивач довідався про сплату відповідачем боргу, так як зарахування коштів банком на рахунок позивача та відповідь останнього датовані однією датою.

Доводи скаржника, що суд першої інстанції позбавив його можливості надати суду докази, якими обґрунтовуються його заперечення та розглянув справу без його участі апеляційним судом не приймаються з наступних підстав.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18, від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Отже, враховуючи викладене, судова колегія апеляційного суду приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце судового розгляду справи, мав достатньо часу для подачі суду доказів, якими обґрунтовуються його заперечення проти позову, проте не скористався своїм процесуальним правом.

Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача, як на підставу відмови у позові, відсутність бюджетних асигнувань на оплату товару за договором № 1т від 14.11.2013р. у 2013 році, оскільки згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання.

Керуючись, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 районної державної адміністрації на рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2017р. у справі №906/1317/16 задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2017р. у справі №906/1317/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ілатанмед" (03187, м.Київ, пр. Академіка Глушкова, 40, корп. 5, оф. 716, код ЄДРПОУ 34494612) на користь ОСОБА_1 районної державної адміністрації (11701, Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Шевченка,16, код ЄДРПОУ 04053654) 10840,18 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати судовий наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

6. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.