Постанова № 67214409, 13.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 910/11965/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від ПП «Дніпровський краєвид 07» - не з'явився;

від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - Суденко Р.В. (довіреність №09-32/637 від 26.10.2015);

від ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» - Чабан В.І. (довіреність б/н від 19.04.2016), Свідло Є.В. (довіреність б/н від 19.04.2016),

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

на рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р.

у справі №910/11965/16 (суддя Босий В.П.)

за первісним позовом Приватного підприємства «Дніпровський краєвид 07»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс»

про стягнення 24298404,99 грн.

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

до 1) Приватного підприємства «Дніпровський краєвид 07»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс»

про визнання недійсним договору

за позовом третьої особи з самостійними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс»

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

про стягнення 24235480,93 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Дніпровський краєвид 07» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення інфляційних втрат у розмірі 49392,00 грн. та 3% у розмірі 60894,25 грн.

ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернувся до господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до ПП «Дніпровський краєвид 07» та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 р., який ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2016 р. прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

28.09.2016 р. представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача за первісним позовом інфляційні витрати у розмірі 22197553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2100851,51 грн., нараховані за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року.

29.09.2016 р. до канцелярії суду від ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» надійшла позовна заява з самостійними вимогами на предмет спору до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення 24235480,93 грн., яка ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 р. прийнята для спільного розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ПП «Дніпровський краєвид 07» інфляційні втрати у розмірі 22197553 грн. 48 коп., 3% річних у розмірі 2039957,26 грн. та судовий збір у розмірі 206181,99 грн. В іншій частині в задоволенні позову ПП «Дніпровський краєвид 07» відмовлено. В задоволенні позовних вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. в частині задоволених позовних вимог ПП «Дніпровський краєвид 07» до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» скасувати, винести нове рішення, яким у задоволенні позову ПП «Дніпровський краєвид 07» до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовити повністю, зустрічний позов ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до відповідачів задовольнити: договір відступлення від 24.10.2013 р., укладений між ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» та ПП «Дніпровський краєвид 07» визнати недійсним. В решті рішення залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановлено дійсні обставини справи, встановленим обставинам надано невірну оцінку.

Представник ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити.

Представник ПП «Дніпровський краєвид 07» в судове засідання 13.06.2017 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Проте представник вказаної сторони був присутній в попередніх судових засіданнях, в яких проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.

Представники ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника ПП «Дніпровський краєвид 07».

Колегія суддів зазначає, що ухвалами Київського апеляційного господарського суду по даній справі явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника ПП «Дніпровський краєвид 07» не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. В задоволенні вимог за первісним, зустрічним та позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору слід відмовити з наступних підстав.

26.02.2009 р. між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) з однієї сторони, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», ТОВ «КУА «Екосорб Інвест» (покупець-1) та відповідачем - УК «Екосорб» (покупець-2) з другої сторони, був укладений договір №Д/27.2/090226-11 купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупців, а покупці зобов'язались прийняти та оплатити на умовах договору цінні папери - безпроцентні (цільові) іменні облігації серії «Е» у бездокументарній формі, емітентом яких є Український консорціум «Екосорб», номінальною вартістю одного цінного паперу 4250,00 грн., а покупці зобов'язались придбати та оплатити облігації в порядку та на умовах, визначених договором.

В забезпечення вказаного зобов'язання 26.02.2009 р. між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» укладено договір застави майнових прав №09-280/3-1.

Предметом застави за договором № 09-280/3-1 були майнові права на грошові кошти по договору банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р. та договорів про внесення змін та доповнень, що укладені та будуть укладені в подальшому до нього, за умовами якого вкладник (заставодавець) передає, а Банк (заставодержатель) приймає від такого вкладника на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 24696000,00 грн.

Строком повернення депозиту на рахунок ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» була визначена дата 01 березня 2010 року.

Відповідачем у даній справі належні третій особі кошти у розмірі 24696000,00 грн. були зараховані в рахунок погашення порядку поставки цінних паперів на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів від 26.02.2009 р. №Д/27.2/090226-11.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2013 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р., у справі №910/1469/13 вимоги третьої особи, яка заявляла самостійні вимоги на предмет спору задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» 24696000,00 грн. основного боргу та 57732,91 грн. судового збору.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач за первісним позовом зазначив, що 24.10.2013 р. між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Екомонтажсервіс» (цедент) та ПП «Дніпровський краєвид 07» (цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги (договір відступлення), відповідно до п. 1.1 якого цедент відступає всі свої права вимоги до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (боржник) на суму інфляційних збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до положень ЦК України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, на 24696000,00 грн., які були розміщені на депозитному рахунку цедента за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., укладеним між цедентом і боржником, перераховані на поточний рахунок цедента №26006301301243 у філії «Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві» та необґрунтовано (безпідставно) списані боржником з рахунку цедента по договору застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 р. на грошові кошти за договором банківського депозиту, укладеного між цедентом та боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму «ЕКОСОРБ» та ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, перед боржником за договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 р., укладеного між боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом «ЕКОСОРБ», з другої сторони, і ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь цедента прийнято рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2013 р. у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р. у справі №910/1469/13, надалі іменується «основний борг», збитків та шкоди, завданих порушенням прав цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням основного боргу), процентів за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються «сума боргу», судових витрат, понесених у зв'язку зі стягненням суми боргу, а цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується «відступлення».

Відповідно до п. 1.2. договору відступлення з моменту набуття чинності цим договором (з моменту його підписання) цесіонарій одержує право грошової вимоги до боржника у сумі боргу, а також будь-яких нарахувань, нарахованих на суму боргу у відповідності до положень законодавства України, судових витрат, понесених у зв'язку зі стягненням суми боргу.

Відповідно до п. 3.1 договору відступлення, цедент передав цесіонарію усі документи / їх копії, що підтверджують відступлене право вимоги до боржника, зокрема (не обмежуючись цим): договір купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 р.; договір застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 р.; договір банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р. протягом 3 днів з моменту набрання чинності цим договором.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.6 договору відступлення).

02.07.2016 р. ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» перерахувало на користь ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» грошові кошти у розмірі 27229106,20 грн. на виконання свого зобов'язання з погашення заборгованості.

02.07.2016 р. позивачем за первісним позовом та третьою особою укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 р., відповідно до п. 1.1 якої цедент відступає свої права вимоги до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», надалі іменується «боржник», на суму інфляційний збитків, 3% річних від простроченої суми, неустойки (пені, штрафу), нарахованих у відповідності до ЦК України, процентів та усіх інших можливих нарахувань, передбачених законодавством України, за період з 12.09.2013 р. по 01.07.2016 р. на 24696000,00 грн., які були розміщені на депозитному рахунку цедента за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., укладеного між цедентом і боржником, перераховані на поточний рахунок цедента №26006301301243 у філії «Старокиївське відділення Промінвестбанку в м. Києві» та необґрунтовано (безпідставно) списані боржником з рахунку цедента за договором застави майнових прав №09-280/3-1 від 26.02.2009 р. на грошові кошти за договором банківського депозиту, укладеного між цедентом та боржником для забезпечення виконання зобов'язань Українського консорціуму «ЕКОСОРБ» та ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, перед боржником за Договором купівлі-продажу цінних паперів №Д/27.2/090226-11 від 26.09.2009 р., укладеного між боржником, з однієї сторони, Українським консорціумом «ЕКОСОРБ», з другої сторони, і ТОВ «Компанія з управління активами «Екосорб Інвест», що діяло в інтересах і за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду «Альфа-К» недиверсифікованого виду закритого типу, з третьої сторони, та про стягнення яких на користь цедента прийнято рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2013 р. у справі №910/1469/13, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р., надалі іменується «основний борг», збитків та шкоди, завданих порушенням прав цедента (в тому числі, несвоєчасним поверненням основного боргу), процентів за договором банківського депозиту №20-0349/2-2 від 25.02.2009 р., надалі усе разом (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода, інші нарахування) іменуються «сума боргу», судових витрат, понесених у зв'язку із стягненням суми боргу, а цесіонарій приймає таке відступлення, надалі іменується «відступлення».

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача за первісним позовом, виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання перед третьою особою, а тому ПП «Дніпровський краєвид 07», як набувачем права вимоги у цій частині, за несвоєчасне виконання зобов'язань нараховано ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 3% річних у розмірі 2100851,51 грн. та інфляційні втрати у розмірі 22197553,48 грн., а відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) оспорюється правомірність укладення такого договору відступлення.

Вимоги третьої особи до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» обґрунтовані тим, що банк прострочив виконання свого грошового зобов'язання, а тому просить на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з банку інфляційні втрати у розмірі 22197553,48 грн. та 3% річних у розмірі 2037927,45 грн., нараховані за період з жовтня 2013 року по липень 2016 року.

Колегія суддів зазначає, як вбачається з матеріалів справи, що розглядається, 19.09.2013 р. на виконання рішення у справі № 910/1469/13 господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ зі строком пред'явлення до виконання - до 11.09.2014 р. Вказаний факт сторонами не заперечується. Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час видачі цього виконавчого документа), виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 ГПК України в редакції, що діяла на час видачі цього виконавчого документа, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій.

Тобто законодавець сформулював як правове так і процесуальне становище особи, яка отримала виконавчий документ та набула статусу стягувача, а також визначив її права і обов'язки спеціальним законодавчим актом.

Відтак договір, за яким 24.10.2013 р., за твердженням позивача за первісним позовам, він отримав відповідні права, пов'язані з виконанням рішення у справі № 910/1469/13, було укладено вже після набуття третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору статусу стягувача.

Водночас колегія зазначає, що згодом, після спливу строку пред'явлення до виконання наказу, виданого на виконання рішення у справі № 910/1469/13, третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору було укладено договір факторингу від 26.10.2015 р. з ТОВ «ФК «Тренд Інвест Груп», за яким відступила останньому права вимоги за правовідносинами, пов'язаними з виконанням рішення у справі № 910/1469/13.

Згідно преамбули до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на час видання судом та отримання позивачем за первісним позовом наказу, цей нормативно-правовий акт визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів та, зокрема, наказів господарських судів.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 вищезазначеного спеціального закону коло учасників виконавчого провадження є обмеженим. При цьому стягувачем визначено фізичну або юридичну особу, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, а боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Іншими учасниками виконавчого провадження та особами, яким спеціальним законом надано право брати участь та бути залученими до проведення виконавчих дій є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання, прокурор у визначених законом випадках, а також інші особи, до кола яких позивач за первісним позовом не відноситься.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною п'ятою ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

При цьому питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтею 25 ГПК України.

З огляду на вищенаведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Щодо характеру правовідносин, що склались між учасниками процесу, колегія зазначає наступне.

Дослідивши зміст договору відступлення права вимоги від 24.10.2013 р., суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Відповідно до ст.ст. 512, 513 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тобто з аналізу приписів ст.ст. 11, 626 та 202 ЦК України вбачається, що не можна ототожнювати рішення суду з договором або правочином. Адже цивільні права та обов'язки виникають з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 5 ст.11 ЦК України).

З визначення терміна зобов'язання (ст. 509 ЦК України), вбачається, що останні, полягають в обов'язку боржника здійснити певну дію і одночасно в праві кредитора вимагати виконання обов'язку боржника. Через це зміна сторони у зобов'язанні, у тому числі в результаті правочину з відступлення прав вимоги згідно зі ст. 512 ЦК України, можлива виключно щодо правовідносин, які передбачають фактичне існування на момент проведення відступлення обов'язку боржника здійснити певну дію і право кредитора вимагати відповідного виконання. Внаслідок цього, як і будь-який інший правочин, правочин з відступлення прав вимоги може бути пов'язаний виключно з реально існуючим об'єктом. Тобто новому кредиторові можуть бути передані лише фактично існуючі права вимоги за фактично існуючими зобов'язаннями.

При намірі сторони передати новому кредиторові право вимоги зі сплати відсотків, що підлягають нарахуванню в майбутньому, просто здійснити операцію з передачі цих прав за відповідним правочином є неможливим. Адже права вимоги кредитора на поточний момент щодо відсотків, які підлягають нарахуванню в майбутньому, просто відсутні.

Разом із цим згідно ст. 517 ЦК України саме первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність (у тому числі з причини фактичної відсутності) вимог, що передаються. У той же час, згідно зі ст. 514 ЦК України встановлено, що новому кредитору переходять права вимоги у розмірі, який існував на момент переходу таких прав, якщо інше не встановлено умовами договору (або закону). Причому слід зазначити, що інший, ніж фактично існуючий розмір вимог, що підлягають передачі, може бути визначений саме договором.

Однак згідно зі ст. 626 ЦК України саме договір, за визначенням спрямований на зміну, припинення, або встановлення цивільних прав та обов'язків. У той же час в рамках операції з відступлення прав вимоги можуть передаватися права вимоги за зобов'язаннями, що виключно та фактично існують на момент здійснення відступлення. При цьому слід чітко розрізняти правочин і договір, здійснені в простій письмовій формі шляхом складання єдиного документа. Як зазначалося раніше, дані категорії є категорично відмінними за суттю, і їх використання має абсолютно різні цілі. Незалежно від формальної назви документа і прийнятого умовного позначення сторін, суть останнього буде залежати виключно від його змісту. Тобто якщо в тексті документа йдеться про фактичні дії сторін, що відбуваються у теперішньому часі або, скажімо, у момент підписання документа, то беззаперечно природа даного документа - правочин. Проте, якщо в тексті документа йдеться про відступлення прав, що виникнуть у майбутньому, то укладений документ є договором.

В статті 627 ЦК закріплено принцип свободи договору, який полягає у можливості сторін самостійно визначати умови укладеного договору. Отже, немає підстав для беззастережного твердження про повну відсутність правових підстав для застосування у господарській діяльності такої форми, як договір (правочин) відступлення права вимоги (договір цесії).

Отже наслідки і суть домовленостей сторін, формалізованих у відповідному договорі (правочині), визначаються, як вказано вище, не назвою останнього і аж ніяк не умовним позначенням сторін у тексті договору, а виключно його змістом.

Зі змісту п.п. 1.1. та 1.2. договору, за яким 24.10.2013 р. за твердженням позивача за первісним позовом він отримав всі права, пов'язані з виконанням рішення у справі № 910/1469/13, вбачається, що в момент підписання цього договору позивач отримав право вимоги до відповідача у сумі боргу з одночасним правом нарахувань, що будуть нараховані на суму боргу (зокрема, інфляційні збитки, 3% річних, неустойка (пеня, штраф), проценти, збитки, шкода інші нарахування.

Тобто свої права сторони укладеного договору визначили як на момент укладення останнього так і на правовідносини, що виникатимуть у майбутньому.

Статтею 629 ЦК України, встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Порівняльний аналіз змісту правовідносин сторін за укладеним договором від 24.10.2013 р., а також ст.ст. 509-521 (відступлення прав вимоги за правочином) та 1077-1086 (відступлення прав вимоги за договором факторингу) ЦК України доводить, що лише за договором факторингу може передаватись право, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) з усіма наслідками законодавчих вимог, що висуваються до таких договорів.

Отже, колегія зазначає, що укладаючи 24.10.2013 р. договір відступлення права вимоги, його сторони уклали змішаний договір, що одночасно містить елементи як договору цесії так і факторингу до яких мають застосовуватись у певних частинах приписи цивільного законодавства, що регламентують відповідні правовідносини.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Позивачі за первісним та зустрічним позовами вищезазначених обставин не врахували, а тому вимоги їх позовних заяв за наведених ними обставин, задоволенню не підлягають.

Також колегія відхиляє доводи позивача за зустрічним позовом щодо застосування строків позовної давності, зважаючи на те, що у даному випадку суд відмовляє в задоволенні позову позивачу за первісним позовом з підстав його необґрунтованості за результатами розгляду справи по суті.

Щодо позовних вимог третьої особи ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, окрім спірного договору з відступлення прав вимоги від 24.10.2013 р., що містить елементи двох різних договорів, уклала аналогічний за предметом проте відмінний за засобами нормативно-правового регулювання договір факторингу від 26.10.2015 р. з ТОВ «ФК «Тренд Інвест Груп».

Правомірність співіснування або взаємовиключення двох вищезазначених договорів відступлення права вимоги, які є чинними та не визнані в установленому законом порядку недійсними, не є предметом розгляду у справі, що розглядається. За наявності вищенаведених обставин у їх сукупності, колегія не знаходить підстав для задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Щодо посилання позивача за первісним позовом на правову позицію Верховного Суду України, висловлену останнім у постанові від 01.06.2016 р. № 3-295гс16 то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Вищезазначений висновок викладено найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції стосовно правовідносин з відшкодування шкоди страховими компаніями в порядку регресу, а відтак не можна ототожнювати з правовідносинами сторін у справі, що розглядається.

Що стосується посилання позивача за первісним позовом на правові позиції висловлені у інших рішеннях судів касаційних інстанцій, колегія зазначає на їх передчасність. Адже посилання на відповідну практику матиме певне значення лише після з'ясування правової природи правочину щодо відступлення права вимоги, а також відповідних нормативно-правових приписів, що регламентують порядок взаємовідносин його сторін, мету та підстави виникнення.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

За таких обставин решту аргументів сторін суд визначає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. в частині задоволених первісних позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 10.10.2016 р. ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» було відстрочено сплату судового збору до винесення рішення по справі. З огляду на те, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» відмовлено, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення судового збору з ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» на підставі ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.11.2016 р. у справі №910/11965/16 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції.

В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Дніпровський краєвид 07» відмовити.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовити.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс» відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Екомонтажсервіс» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код ЄДРПОУ 254031176) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 206700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп.

Видачу наказу на виконання постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/11965/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк