Ухвала суду № 67214367, 08.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 червня 2017 рокусправа № 808/2817/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.,

представників сторін:

позивача : - ОСОБА_2 ОСОБА_3

представник позивача: - ОСОБА_4, дов. від 18.01.17,

відповідачів: - Лепша М.Ю., дов. від 3.01.17, від 12.01.17

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної міграційної служби України

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 р. у справі № 808/2817/16

за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3

до Державної міграційної служби України

третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28 вересня 2016 р. ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 22 вересня 2016 року №450-16 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»;

- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірного рішення відповідача, оскільки позивач відповідає всім умовам для визнання його біженцем у відповідності до чинного законодавства.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 р. у справі № 808/2817/16 адміністративний позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення «Про відмову у визнанні біженцем або особи що потребує додаткового захисту» №450-16 від 22.09.2016 прийняте Державною міграційною службою України.

Зобов'язано державну міграційну службу України повторно розглянути питання про визнання ОСОБА_2 ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду.

Судом встановлено, що позивач з 2003 року перебуває на території України. Прибув в Україну з Палестини з метою лікування вогнепального поранення, спричиненого озброєним нападом боєвиків. Після тривалого лікування, позивач проживав та працював в Україні, звертався неодноразово до міграційних органів з заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує захисту. В 2016 році позивач знову звернувся до ГУ Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем. Рішенням від 22.07.2016 року відповідачем відмовлено у задоволенні поданої заяви, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду. На підставі дослідження встановлених по справі обставин, та з врахуванням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач мав суб'єктивні побоювання стати жертвою загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, а також те, що ці побоювання є цілком обґрунтованими. Відповідно відмова міграційного органу є необґрунтованою та протиправною.

Наведене обумовило часткове задоволення позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду, Державною міграційною службою України подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 р. у справі № 808/2817/16, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, що позивачем належним чином не доведено наявності серйозної загрози життю та здоров'ю його та його родини. А намагання позивача отримати статус біженця свідчить лише про вимоги легалізуватись на території України. На основі співбесід з позивачем, працівники Державної міграційної служби України дійшли висновку, що позивач хоча і вказує на факт його переслідування з боку невстановлених осіб в Палестині, однак підтвердити зазначене не може. В зв'язку з цим , відповідачем прийнято рішення, що у позивача відсутні підстави для побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, або політичних переконань, а несвоєчасне звернення заявника за захистом в Україні свідчить про недобросовісність позивача та бажання легалізуватись в Україні. У позивача відсутні реальні побоювання зазнати переслідувань на батьківщині. Звідси, позивач є мігрантом, а не біженцем, його метою є добровільний виїзд з батьківщини. На думку заявника апеляційної скарги, оскаржуване позивачем рішення прийнято обґрунтовано, на законних підставах, а під час судового розгляду не надано належних доказів, для повторного розгляду заяви позивача. З цих міркувань відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні представниками сторін по суті спору надані пояснення, підтримані правові позиції, визначені в даній справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Позивач - ОСОБА_2 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 місце народження - Палестина, Джинін, Альямун, національність - араб, віросповідання - іслам, суніт. У 1985 році закінчив школу в Альямуні та працював на автозаправній станції, яка була у власності його родини, до 2003 року.

03.08.2003 ОСОБА_2 ОСОБА_3 прибув до України через КПП «Бориспіль», за твердженням позивача, з метою лікування вогнепального поранення спричиненого озброєним нападом бойовиків.

Після лікування, на протязі 2004-2007 років працював у фірмі «Солар», а з 2009 по 2010 роки у кафе «Зірка Сходу». У 2009 році отримав дозвіл на працевлаштування від фірми «Трейд Авто-Альянс», що знаходиться у м. Запоріжжі та оформив посвідку на тимчасове проживання (терміном дії до лютого 2012 року).

У 2007 році звертався до міграційної служби у Запорізькій області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, йому відмовлено в надані статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

05.05.2016 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Згідно висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 22.07.2016 визнано доцільним відмовити позивачу у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Рішенням Державної міграційної служби України від 22.08.2016 № 450-16 відмовлено у визнані біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_2 ОСОБА_3.

Скасовуючи зазначене рішення, суд першої інстанції вказав на те, що суб'єктом владних повноважень при вирішенні питання про те, чи дійсно потребує особа, яка звертається до міграційної служби додаткового захисту, необхідно з'ясовувати і пересвідчитись чи має, в даному випадку позивач суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, чи є ці побоювання обґрунтованими. Оцінка такого побоювання обов'язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. З урахуванням того, що відповідачем не надано достатньої уваги питанням, які потребують з»ясування і , відповідно, дають можливість достеменно дійти висновку про наявність чи обґрунтовану відсутність у особи, яка звертається за захистом підстав для отримання статусу біженця, суд першої інстанції скасував рішення відповідача.

Судова колегія Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, залишаючи без змін це судове рішення, виходить з наступного: стаття 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», вказує, що біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина п'ята статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Суд встановив, що при вирішенні заяви позивача - ОСОБА_2 ОСОБА_3, процедура розгляду заяви,яка передбачена чинним законодавством, дотримана, однак рішення № 450-16 від 22.08.2016 р. про відмову у визнанні біженцем або особою,яка потребує додаткового захисту, яке судом першої інстанції обґрунтовано скасовано, прийнято на підставі вивчення документів та матеріалів, що відповідачем не визнані достатньо переконливими та доказовими, щоб задовольними заяву позивача.

Перевіряючи підстави, викладені в апеляційній скарзі щодо можливості скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає, що при наявності таких доказів як виписка з клініки травматології і ортопедії Запорізької обласної клінічної лікарні від 29.08.2003 р., виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 20166 відділення урології від 08.12.2013 р., довідки лікаря від 7.10.2015 року, вважати, що у позивача при наявності підтверджених фактів тривалого лікування, та факту вогнепального поранення, були відсутні підстави покидати країну походження та відсутні підстави обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, є передчасним та необґрунтованим висновком.

Крім того щодо твердження про не встановлення судом переконливих причин, згідно яких позивачеві має бути наданий статус біженця, та відсутність доказів в підтвердження зазначеного, судова колегія зазначає: матеріали справи містять роздруківки з офіційного сайту палестинської газети «Аль-Кудс», роздруківки інформації з офіційного сайту УВКБ ООН, роздруківки з сайту «Диалог.иа», ряд інших джерел інформації про країну походження позивача, посилання на які містяться в матеріалах справи і які підтверджують, що ситуація і на сьогодні є нестабільною, доповідь Спеціального комітету по розслідуванню дій Ізраїлю по відношенню до палестинського народу, інші додаткові докази, які наявні в справі. Суд зазначає, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування може отримуватись як від особи, яка потребує захисту та шукає статусу біженця, так і з інших достовірних джерел отримання інформації зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України. Ненадання документального доказу усних тверджень позивача не може бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця, чи особи яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності , якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначає представник відповідача в судовому засіданні, з позивачем проводились співбесіди , результати яких викладено в протоколах, долучених до матеріалів справи. На основі співбесід від 20.05.16 р., та 15.07.16 р. інформації по країні походження ( Палестина), а також матеріалів наданих заявником, відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 хоч і вказує на факт переслідування з боку невстановлених осіб , але підтвердити зазначене не може.

Однак, під час співбесід від 20.05.2016 та 15.07.2016 позивач вказав, що звернувся за отриманням статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, через те, що в Палестині, а саме в с.Аль-Ямун, провінція Дженін, він мав конфлікт з людьми, які належать до угрупування «Хамас», після чого йому підпалили бензоколонку, а через декілька днів намагались позбавити його життя вчинивши вогнепальні поранення.

Факт заподіяння вогнепального поранення та тривалого лікування підтверджується долученими до справи випискою з Клініки травматології і ортопедії Запорізької обласної клінічної лікарні від 29.08.2003; випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 20166 08.12.2013;

Головним управлінням Державної міграційної служби в Дніпропетровській області у висновку від 22.07.2016 підтверджуються доводи заявника щодо ситуації внутрішнього збройного конфлікту як в самій Палестині, так і конфлікту Палестини з Ізраїлем.

Тобто, із різних джерел інформації про країну походження позивача (Палестина), посилання на які також містяться в матеріалах справи, вбачається, що ситуація на сьогодні є нестабільною, має місце різке зростання вбивств і кількості травм, пов'язаних з ізраїльсько - палестинськими військовими діями.

Тому, судова колегія на твердження відповідача щодо необхідності позивачем надання доказів реальних побоювань повернення в країну походження, зауважує, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Без з»ясування всіх важливих даних про країну походження позивача, обставин, за яких позивач прибув в Україну, можливість повернення позивача в країну походження та реальні ризики його повернення та перебування в країні походження, достеменних відомостей про неможливість повернення позивача на батьківщину, рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є передчасним. З цих підстав, з урахуванням наявних матеріалів справи, пояснень представників сторін, судова колегія вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача повторно розглянути питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, підстав для застосування ст. 202 КАС України, не вбачається, постанова суду першої інстанції є законною та обгрунтованою.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 р. у справі № 808/2817/16 - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2017 р. у справі № 808/2817/16 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко