Постанова № 67214265, 13.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 910/24263/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 13.06.2017 року по справі №910/24263/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Азот", Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" та Національного антикорупційного бюро України

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р.

по справі №910/24263/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до 1.Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", 2.Публічного акціонерного товариства "Азот", 3.Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1.Національна комісія що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), 2. Державне підприємство "Енергоринок"

про визнання договору недійсним.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2016 року Національне антикорупційне бюро України звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Публічного акціонерного товариства "Азот" та Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про визнання недійсним договору про переведення боргу № 18-500 від 23.01.2015р., укладений між відповідачами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. у справі №910/24263/16 позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Азот" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. у справі №910/24263/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Також, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду звернулося Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Енергомережа", в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. у справі №910/24263/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на порушення норм матеріального та процесуального права.

Крім того, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Національне антикорупційне бюро України також звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. у справі №910/24263/16, а саме: "…щодо недоведення Національним антикорупційним бюро України суперечності договору про переведення боргу від 23.01.2015 №18-500 інтересам держави, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в новій редакції з обґрунтуванням мотивів про суперечність договору про переведення боргу від 23.01.2015 №18-500 інтересам держави", в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Державним підприємством "Енергоринок" надано відзив на апеляційні скарги, в якому просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Азот" та Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України задовольнити.

Національною комісією що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) надано письмові пояснення, в яких підтримує позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України у повному обсязі.

12.06.2017р. представником Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" через канцелярію суду подано додаткові письмові пояснення, в яких просить апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України залишити без задоволення, а його апеляційну скаргу задовольнити.

Того ж дня, представником Національного антикорупційного бюро України на вимогу ухвали суду від 30.05.2017р. було подано клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" наданим йому процесуальним правом не скористалося та в судове засідання не з'явилося, своїх повноважних представників не направило, про причини своєї неявки суд не повідомило.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційних скарг та те, що неявка зазначеного представника не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подані апеляційні скарги за відсутністю останнього.

Розглянувши доводи апеляційних скарг та відзивів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне.

24.05.2005р. між Відкритим акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго"), як постачальником, та Відкритим акціонерним товариством "Азот" (назву якого було змінено на Публічне акціонерне товариство "Азот"), як споживачем, був укладений договір №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" (далі - Договір постачання), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємними частинами.

Сторонами укладено ряд додатків та додаткових угод до Договору постачання.

Згідно із п.2 Договору постачання під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією, затвердженими у встановленому порядку.

Положеннями п. 2.2.1, 2.2.3 Договору постачання визначено, що споживач зобов'язується виконувати умови цього договору, оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

У відповідності до п.1 Порядку розрахунків (додаток № 3 до Договору постачання) розрахунки споживача з постачальником електричної енергії за користування електричною енергією здійснюються за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ.

Оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії (п.2 Порядку розрахунків).

Як свідчать матеріали справи, Публічному акціонерному товариству "Черкасиобленерго" для проведення розрахунків за спожиту електричну енергію відкрито поточний рахунок зі спеціальним режимом використання №26033300283 в ОПЕРВ філії Черкаське ОУ АТ "Ощадбанк".

Відповідно до довідки ПАТ "Азот" від 03.02.2017р. вих. № 501-06/33, за даними бухгалтерського обліку ПАТ "Азот", станом на 23.01.2015р. у ПАТ "Азот" перед ПАТ "Черкасиобленерго" обліковувалась заборгованість у розмірі 99 159 300,30 грн. за договором постачання №524-213/24 від 24.05.2005р..

23.01.2015р. між Публічним акціонерним товариством "Азот", як первісним боржником, Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа", як новим боржником, та Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго", як кредитором, був укладений договір №18-500 про переведення боргу (далі - Договір №18-500), відповідно до умов якого, цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язаннях, що виникли за договором №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р. (з урахуванням угоди про реструктуризацію боргу № 140-213 від 23.03.2012) станом на дату укладення цього договору, в тому числі і зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.09.2010р. по 31.10.2010р. кредитором електричну енергію на суму 47 887 721,81 грн., за винятком зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.12.2014 р. по 31.12.2014р. (включно) електричну енергію.

Пунктом 1.2 Договору №18-500 сторони погодили, що первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає на себе зобов'язання первісного боржника, що виникли за основним договором станом на дату укладення цього договору, і стає боржником по таких зобов'язаннях по основному договору, в тому числі і зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.09.2010р. по 31.10.2010р. кредитором електричну енергію на суму 47 887 721,81 грн., за винятком зобов'язання по оплаті за поставлену з 01.12.2014р. по 31.12.2014р. електричну енергію.

Згідно із п.3.1 Договору №18-500 розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін.

Новий боржник зобов'язується сплатити кредитору грошові зобов'язання первісного боржника, зазначені в п.1.2 цього договору, впродовж 3-х років (п. 3.2 Договору № 18-500).

Відповідно до п.3.3 Договору №18-500 первісний боржник зобов'язується сплатити за переведені на підставі цього договору зобов'язання по основному договору новому боржнику 25 923 077,00 грн.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до моменту завершення повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.1 Договору № 18-500).

Як свідчать матеріали справи, 27.01.2015р. первісним боржник перерахував на рахунок нового боржника грошові кошти у розмірі 25 923 077,00 грн., з призначенням платежу "оплата по договору №18-500 від 23.01.2015р.", що підтверджується платіжним дорученням №295 від 27.01.2015р.

Матеріали справи не містять доказів виконання новим боржником грошових зобов'язань перед кредитором за Договором №18-500.

Національне антикорупційне бюро України звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначало, що Договір про переведення боргу №18-500 від 23.01.2015 підлягає визнанню недійним з наступних підстав:

- спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ "Черкасиобленерго", однак внаслідок укладення грошові кошти, які мали бути сплачені ПАТ «Азот» на користь ПАТ "Черкасиобленерго" сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії;

- Договір про переведення боргу №18-500 від 23.01.2015 суперечив положеннями статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено вище, між відповідачами, керуючись ст.ст.520-522 Цивільного кодексу України, був укладений договір №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015р.

Відповідно до ст.520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу положень ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Як на підставу недійсності правочину Національне антикорупційнп бюро України посилається на те, що Договір про переведення боргу №18-500 від 23.01.2015р. суперечить положенням ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

У відповідності до преамбули Закону України "Про електроенергетику" цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Згідно із ч.2 ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 встановлено, оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Таким чином, з наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

При цьому, у відповідності до ст.1 Закону "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Отже, при виникненні господарських відносин правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

Договором №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р. визначено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями Договору № 524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р. передбачалось отримання постачальником (ПАТ «Черкасиобленерго») оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (ПАТ «Азот») шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання.

В той же час, зі спірного Договору №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015 вбачається, що обов'язок зі сплати заборгованості за поставлену постачальником - ПАТ "Черкасиобленерго" електричну енергію у розмірі 47 887 721,81 грн. перейшов від споживача - ПАТ "Азот" до ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа".

Однак, ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" не є споживачем за Договором №524-213/24 про постачання електричної енергії ВАТ "Черкасиобленерго" для ВАТ "Азот" від 24.05.2005р. в розумінні чинного законодавства України.

При цьому, з метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Таким чином, у даному випадку спірним Договором встановлений обов'язок ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", яка не є споживачем електричної енергії за Договором №524-213/24 від 24.05.2005р., сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ПАТ "Азот" електричну енергію на суму 47 887 721,81 грн., при цьому обов'язок самого споживача - ПАТ "Азот", припиняється на суму 47 887 721,81 грн., що суперечить вимогам чинного законодавства.

У зв'язку з наведеними обставинами, відповідачами, шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику.

Крім того, спірним договором було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, оскільки у п. 3.1 спірного договору зазначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточні рахунки сторін. Жодного посилання на те, що ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" має перераховувати кошти ПАТ "Черкасиобленерго" на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний Договір не містить.

Надана представником ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" копія банківської виписки за 04.03.2015р., судовою колегією не приймається до уваги, як додатковий доказ в розумінні ст.101 ГПК України, оскільки останнім не доведено неможливість її подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Крім того, зазначена копія виписки не засвідчена належним чином.

Відповідачі, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначають, що ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" набуло статусу споживача у розумінні Закону України "Про електроенергетику", однак вказане суперечить визначенню поняття "споживач", яке наведено у Законі України "Про електроенергетику", оскільки споживач - суб'єкт господарської діяльності, що використовує енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю. Таким чином, як вже було встановлено вище, укладенням Договору про переведення боргу №18-500 ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" не набуло статусу споживача.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір №18-500 суперечить приписам ст.15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п.1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Також, судова колегія враховує та звертає увагу на те, що внаслідок укладання спірного Договору №18-500, грошові кошти, які мали бути сплачені ПАТ «Азот» на користь ПАТ «Черкасиобленерго», сплачені не були, а право вимоги останнього фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої енергії. При цьому, ПАТ «Азот» на підставі Договору №18-500 перерахувало грошові кошти в розмірі 25 923 077,00 грн. на рахунок ПрАТ "Холдингова компанія "Енергомережа". В той же час, ПАТ «Черкасиобленерго» перебуває в загальній процедурі банкрутства у відповідності до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній до 19.01.2013, в стадії розпорядження майном (справа №14-01/1494 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго").

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним" № 9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

З огляду на викладене, договір №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015р., укладений між відповідачем є недійсним в силу норм частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Посилання Національного антикорупційного бюро України на приписи ст.228 Цивільного кодексу України, як одну із підстав для визнання спірного Договору недійсним, судовою колегією не приймаються до уваги виходячи з наступного.

Стаття 228 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено у п. 3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Таким чином, для визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України позивач повинен довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р.).

Так, Національне антикорупційне бюро України зазначає, що частка державної власності у статутному капіталі ПАТ "Черкасиобленерго" складає 71% (46% - Фонд державного майна та 25% - Приватне акціонерне товариство «Українська енергозберігаюча сервісна компанія», єдиним акціонером якої є Фонд державного майна України). Таким чином, держава володіє контрольним пакетом акцій ПАТ "Черкасиобленерго". При цьому, на момент укладення договору № 18-500 про переведення боргу від 23.01.2015р. фінансовий стан ПрАТ "ХК "Енергомережа" не дозволяв виконати зобов'язання, що свідчить про невідповідність правочину інтересам держави.

Проте, Національним антикорупційним бюро України не доведено в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності ПрАТ "ХК "Енергомережа" виконати зобов'язання зі сплати на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 47 887 721,81 грн., хоча зі встановленого вище і вбачається не логічність укладання спірного Договору на вказаних у ньому умовах.

Крім того, відсутній вирок суду, який би був доказом наявності умислу сторін оспорюваного Договору на вчинення цього правочину. Наразі, як свідчать матеріали справ, кримінальне провадження №52016000000000236 перебуває лише на стадії досудового розслідування з попередньою правовою кваліфікацією за ч.5 ст.191 КК України, а враховуючи те, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи щодо якої воно провадилось, тому посилання в цьому випадку на здійснення досудового розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб при укладанні правочину та відсутні правові підстави для застосування положень ст.228 ЦК України до спірних правовідносин.

Посилання представників Публічного акціонерного товариства "Азот» та Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" на те, що умови викладені в поданій Національним антикорупційним бюро України копії спірного Договору не відповідають умовам оригіналу даного Договору, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, а саме.

Публічним акціонерним товариством "Азот» та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" не надано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції оригіналу спірного Договору, не заперечували факту укладання цього Договору та не зазначили в чому відрізняється наявна в матеріалах копія останнього від оригіналу.

Крім того, на зазначеній копії Договору наявні печатки товариств, зокрема ПАТ «Черкасиобленерго» та відповідна відмітка останнього «З оригіналом згідно». Дана копія Договору завірена представником Національного антикорупційного бюро України.

За таких обставин, відсутні безумовні підстави для твердження, що наявна в матеріалах копія спірного Договору не відповідає його оригіналу.

Щодо доводів Публічного акціонерного товариства "Азот» та Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", що Національне антикорупційне бюро України НАБУ позбавлене права звертатись з даним позовом до господарського суду, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро", визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Отже, зважаючи на обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст.16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

Судова колегія враховує, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому, треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною 5 статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 206-2, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366-1, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Національне антикорупційного бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує саме необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого останнє вбачає у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Таким чином, з аналізу наведених положень Закону України "Про національне антикорупційне бюро України" та зазначеної вище Конвенції, завдань та мети діяльності даного органу вбачається, що Національне антикорупційне бюро України за наявності ознак корупційного діяння зобов'язане вжити ефективних заходів для припинення корупційного правопорушення, в тому числі, внаслідок подання позову про визнання угод недійсними за наявності підстав, передбачених законом, у порядку, встановленому законодавством України.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000236 свідчить про виявлення Національним антикорупційним бюро України ознак кримінального корупційного правопорушення у відносинах, що виникли у зв'язку з укладенням договору №18-500 про переведення боргу від 23.01.2015р.

Враховуючи викладене вище, приписи статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Конвенції ООН проти корупції та Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017р., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для звернення Національного антикорупційного бюро України з даним позовом до суду.

При цьому, судова колегія зазначає, що нормами ГПК України обов'язок визначення, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність подання обгрунтування щодо їх захисту, зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах покладено, згідно ч. 3 ст. 2, ст. 29 ГПК України, на прокурора. Діяльність Національного антикорупційного бюро України, його функції, права та обов'язки, визначено Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України", а тому при подачі позову про визнання недійсними угод, законодавством не встановлено обов'язку НАБУ доводити порушення інтересів держави.

Судовою колегією враховано посилання Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" та Національного антикорупційного бюро України на викладену Вищим господарським судом України у свої постановах правову позицію в подібних правовідносинах (справа №910/1416/16, №910/1417/16 та №910/1421/16).

При цьому, відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, нормами ст.111-28 ГПК України передбачено, що суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Натомість щодо Вищого господарського суду України, то положеннями ст.111-12 ГПК України визначено обов'язковість вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Проте, до даної справи норми ст.111-12 ГПК не підлягають застосуванню, оскільки не переглядалася в касаційному порядку.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що Вищим господарським судом України було скасовано рішення попередніх інстанції у справах №910/1416/16, №910/1417/16 та №910/1421/16 та направлено на новий розгляд.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Крім того, судова колегія звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43 ,49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Азот", Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" та Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. по справі №910/24263/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017р. по справі №910/24263/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/24263/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текс постанови складено та підписано 16.06.2017р.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна