Рішення № 67213827, 14.06.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р.Справа № 922/695/17

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Жельне С.Ч.

судді: Прохоров С.А. , Новікова Н.А.

при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промоснова" (ТОВ НВП "Укроснова") , м. Харків до ФОП ОСОБА_2, м. Харків 3-я особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання недійсним договору за участю представників:

позивача: Зубар В.В., довіреність №б/н від 31.10.16;

відповідача: ОСОБА_2, НОМЕР_1 від 27.06.00;

3-я особа: ОСОБА_3, НОМЕР_2 від 08.12.97р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Промоснова", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу товарів № 13/01/15 від 13 січня 2015 року. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що договір купівлі-продажу товарів № 13/01/15 від 13 січня 2015 року суперечить вимогам ст.ст. 230, 234 ЦК України і, відповідно. в силу ст. 215 вказаного Кодексу має бути визнаним недійсним. Як стверджує позивач, договір є фіктивним та спрямованим на завдання шкоди підприємству-позивача в особливо великих розмірах з метою доведення товариства до банкрутства, оскільки реально підприємство-позивач товар, який є предметом оспорюваного договору, не купувало та не отримувало.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 березня 2017 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/695/17 призначено її до слухання у судовому засіданні на 22 березня 2017 року.

20 березня 2017 року через канцелярію суду надійшла заява з додатками про відмову від позову (вх. № 9303 від 20 березня 2017 року) за підписом директора ТОВ НВП "Укроснова" ОСОБА_3, судом долучено дані документи до матеріалів справи.

22.03.2017 року від відповідача надійшло заперечення на позовну заяву (вх.№9685) за змістом якої відповідач не погоджується з заявленими вимогами, зазначає, що доводи позивача не мають юридичного підгрунтя,не відповідають фактичним обставинам справи та спрямовані на затягування та відстрочення виконання зобов'язань позивача перед відповідачем за спірним договором.

22.03.2017 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№9687) та про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (вх.№9686, 9688). Крім цього також 22.03.2017р. за вх.№9689 представником позивача подане клопотання про залучення особи для дачі пояснень по справі ОСОБА_3 (що мешкає за адресою:АДРЕСА_3 та ОСОБА_5 (що мешкає за адресою: 61135, АДРЕСА_1). Необхідність виклику даних осіб представник позивача обгрунтовує тим, що даними особами при виконанні покладених на них трудових обов'язків було завдано ТОВ "Промоснова" майнової шкоди в особливо великих розмірах внаслідок чого за даним фактом стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відкрито крімінальне провадження та триває досудове слідство.

Зазначені документи, після огляду були залучені судом до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області частково задоволено клопотання позивача про залучення особи для надання пояснень по справі та викликано у судове засідання ОСОБА_5, що мешкає за адресою: 61135, АДРЕСА_1.

Крім цього ,цією ж ухвалою залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, що мешкає за адресою:61001, АДРЕСА_2.

24.03.2017р. за вх.№10094 позивач надав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів.

04.04.2017р. від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи (вх.№11210) разом з письмовими поясненнями щодо необхідності її призначення (вх.№11205).

Дані документи були дослідженні та залучені судом до матеріалів справи.

Також 04.04.2017р. за вх.№11304 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому також просить фіксувати судовий процес у справі №922/695/17 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОСОБА_5, яка викликалась судом для надання пояснень по справі у судове засідання не з'явилась, проте через канцелярію суду надала письмове пояснення (вх.№10610 від 29.03.2017р.) за змістом якого проти позову заперечує та зазначає, що з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промоснова" ніколи не знаходилась в трудових або інших договірних відносинах , а тому не має жодної інформації щодо господарської діяльності цієї юридичної особи.

05.04.2017р. представник відповідача через канцелярію суду за вх.№11349 надав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів поза межами двомісячного строку розгляду спору .

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.04.2017р. задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку вирішення спору, строк розгляду справи №922/695/17 продовжено до 12.05.2017р.

Ухвалою господарського суду Харківської обласі від 04.05.2017р. задоволено клопотання позивача про призначення колегіального розгляду справи (вї.№55 від 04.05.2017р.), справу №922/695/17 призначено до колегіального розгляду.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04.05.2017р., для розгляду справи № 922/695/17 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Жельне С.Ч., суддя Прохоров С.А., Новікова Н.А.

01.06.2017р. позивач надав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів. (вх.№.18115, 18116).

Крім цього, 01.06.2017р. від позивача надійшло клопотання щодо необхідності призначення судової технічної експертизи (вх.№18117).

Судова колегія, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів (вх.№9687), зазначає наступне.

У відповідності до ст. 4 - 3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Отже виходячи з вимог чинного законодавства при подачі клопотання про витребування доказів сторона має навести обставини, що перешкоджають його наданню особисто та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Проте в супереч зазначеним вимогам, позивачем не зазначено обставин, які мають підтвердити відповідні документи, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

У судовому засіданні 14.06.2017р. представник позивача підтримав позов у повному обсязі, також наполягав на задоволенні раніше поданого ним клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи .

Присутній у судовому засіданні відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, також заперечував проти задоволення заявленого позивачем клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи .

Третя особа (ОСОБА_3, особисто) заперечувала проти задоволення позовних вимог та клопотання позивача про призначення у справі судової технічної експертизи .

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

13.01.2015 року між позивачем (покупець, в особі директора ОСОБА_2.) та відповідачем (продавець) було укладено договір № 13/01/15 купівлі-продажу товарів. Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, продавець (відповідач у справі) зобов'язується передати у власність покупця (позивача у справі), а останній - прийняти у свою власність та оплатити товар в кількості та за ціною (вартістю), що наводяться в додатках до цього договору, які підписуються та скріплюються печатками обох сторін та є невід'ємною частиною цього договору. Передача товару у власність покупця здійснюється продавцем протягом терміну та за адресою, яка визначається в додатках до цього договору. Факт передачі товару у власність покупцеві оформлюється сторонами шляхом підписання двостороннього акту прийому-передачі товару або видаткової накладної, які підписуються обома сторонами у момент передачі-приймання товару. Покупець несе ризик випадкової загибелі (або пошкодження) товару лише з моменту підписання обома сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (п.п. 2.1, 2.2 договору). Загальна ціна (вартість) товару за цим договором складає 824 391,35 грн. (п. 3.1 договору). Згідно п.п. 8.1, 8.2 договору, договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє жодну зі сторін від відповідальності за його порушення (невиконання та/або неналежного виконання), яке мало місце під час дії цього договору.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій видаткової накладної № К-00000010 від 14 січня 2015 року та акту приймання-передачі майна від 13 січня 2015 року, відповідачем передано, а позивачем отримано товар на загальну суму 981 655,00 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача лист-претензію за вих. № 7/3 від 31.03.2015 року, відповідно до якої позивач просив у строк до 03 квітня 2015 року вирішити питання заміни товару, переданого за видатковою накладною № К-00000010 від 14 січня 2015 року, на якісний товар.(а.с.133)

За актом приймання-передачі майна від 03 квітня 2015 року та накладної повернення товару постачальнику № К-00000013 від 03 квітня 2015 року позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 981 655,00 грн. на виконання додаткової угоди № 1 про розірвання договору № 13/01/15 купівлі-продажу товарів від 13 січня 2015 року, яку складено між сторонами та згідно якої сторони дійшли згоди про розірвання договору № 13/01/15 купівлі-продажу товарів від 13 січня 2015. (а.с.134).

Як стверджує позивач, дата укладення спірного договору не відповідає дійсній даті (договір підписано заднім числом) укладення; договір є фіктивним та спрямованим на завдання шкоди підприємству-позивача в особливо великих розмірах з метою доведення товариства до банкрутства, оскільки реально підприємство-позивач товар, який є предметом оспорюваного договору, не купувало та не отримувало; вказані обставини й стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію спору у даній справі, з врахуванням встановлених обставин та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із зазначеними вимогами зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивним правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним; позивач має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створення юридичних наслідків. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину.

Згідно п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Оспорюваний договір № 13/01/15 купівлі-продажу товарів від 13 січня 2015 року за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Як було вже зазначено вище, на виконання умов оспорюваного договору відповідачем було передано, а позивачем отримано товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № К-00000010 від 14 січня 2015 року та копією акту приймання-передачі майна від 14 січня 2015 року, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Водночас, як вбачається з накладної про повернення товару постачальнику № К-00000013 від 03 квітня 2015 року (а.с.137) та з акту від 03 квітня 2015 року приймання-передачі майна (а.с.135), позивачем здійснено в цілому повернення товару відповідачу.

Враховуючи вище викладене в сукупності, а саме факт передання товару, що підтверджується вказаними вище копіями видаткової накладної та акту приймання-передачі майна від 03 квітня 2015 року, які підписані представниками сторін та скріплено печатками підприємств, договір № 13/01/15 купівлі-продажу товарів від 13 січня 2015 року не може розцінюватися судом як фіктивний, з огляду на, що й не може визнаватися недійсним, а позовні вимоги позивача з підстав фіктивності правочину є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, відповідно, не підлягають задоволенню.

Твердження позивача про те, що колишній директор підприємства позивача, ОСОБА_3 з квітня 2015 року (дата звільнення) по даний час відмовляється передавати новому керівнику товар, який є предметом договору № 13/01/15 купівлі-продажу товарів від 13 січня 2015 року, спростовують наявною в матеріалах копією накладної про повернення товару постачальнику № К-00000013 від 03 квітня 2015 року, наданої саме позивачем до матеріалів справи, яка свідчить про повне повернення товару відповідачу; тобто товар, що є предметом оспорюваного договору, було ще на початку квітня 2015 року повернуто відповідачеві. Посилання позивача на факт неналежної сплати податків відповідачем не підставою визнання договору недійсним та входить до компетенції (повноважень) органів доходів і зборів. Більш того, вказані обставини в сукупності в будь-якому випадку, не є підставою для визнання договору недійсним.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обставини, які вказані позивачем у позовній заяві та покладені в обґрунтування позову (фіктивність правочину), можуть бути встановлені лише в межах кримінального провадження, а вирок суду (при наявності) є підставою для перегляду даного рішення суду за нововиявленими обставинами.

Підстави позову позивача, а саме посилання останнього на ст. ст. 229, 230 ЦК України (одна сторона правочину навмисно ввела другу сторону в оману стосовно обставин, які мають істотне значення; правочин вчинений під впливом помилки), визначені позивачем саме в позовній заяві та без надання будь-яких доказів на їх обґрунтування; при цьому під час розгляду справи в суді позивач усно вказував на те, що саме відповідачем введено в оману позивача, проте без підтвердження (обґрунтування) вказаних обставин, жодних пояснень з документальним обґрунтуванням, щодо зазначених підстав позивачем також не надано. У зв'язку із зазначеним та в контексті статей 203, 229, 230 ЦК України підстави застосування вказаних норм, як і норми статті 215 Закону, відсутні, через що позов з цих підстав також не підлягає задоволенню через необґрунтованість.

Твердження відповідача про те, що накладна на повернення товару постачальнику № К-00000013 від 03 квітня 2015 року та акт прийому-передачі майна від 03 квітня 2015 року, а також додаткова угода № 1 про розірвання договору № 13/01/15 купівлі-продажу товарів від 13 січня 2015 року ним не підписувались, а товар не повертався, спростовуються вказаними накладною, актом та додатковою угодою. Посилання відповідача про його необізнаність щодо вказаних документів (про існування вказаних документів взагалі не знав) не знаходять свого правового підтвердження, оскільки копії вказаних документів знаходяться у матеріалах справи № 922/695/17.

Клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи, яке підтримано представником позивача, та проти задоволення якого заперечував представник відповідача та третя особа, суд визнав не підлягаючим задоволенню, оскільки надані суду документи скріплені печатками підприємства-позивача, справжність яких (відбитків відтиску печаток) позивач не спростовує, через що висновок експертизи не впливатиме на результат вирішення даного спору.

З огляду на наведене та керуючись ст.1, 4, 22, 33-34, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 19.06.2017 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя С.Ч. Жельне С.А. Прохоров Н.А. Новікова