Ухвала суду № 67212948, 15.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 754/1492/17 № апеляційного провадження:22-ц/796/6324/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Грегуль О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

15 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А.

Суддів - Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.,

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_4 про забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права сумісної власності на майно, поділ спільного майна, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року відмовлено у задоволені заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову про задоволення заяви, вважаючи, що судом порушено норми процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судом встановлено, що у лютому 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права сумісної власності на майно, поділ спільного майна та просив суд встановити факт спільного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 16 червня 2010 року, визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, визнати право власності на Ѕ частину зазначеної вище квартири за ОСОБА_4

1 лютого 2017 року ОСОБА_4 подав заяву про забезпечення позову, посилаючись на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 може бути відчужена відповідачем, що зробить неможливим виконання рішення суду у майбутньому у зв'язку із чим просив суд накласти арешт на майно, зареєстроване на ім'я ОСОБА_5, а саме: квартиру АДРЕСА_1, заборонити ОСОБА_5 та іншим особам вчиняти будь-які дії із квартирою АДРЕСА_1 та дії, що можуть вплинути на технічні характеристики та/або вартість майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

За п. 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується шляхом забороною вчиняти певні дії.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, доводи про можливість відчуження спірної квартири ґрунтуються на припущеннях.

Проте, з таким рішення суду першої інстанції повною мірою погодитися не можна з огляду на наступне.

У пункту 4 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має право з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірна квартира є предметом спору, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину зазначеної квартири.

У заяві про забезпечення позову позивач просив суд накласти арешт саме на те майно, з приводу якого ним заявлено позовні вимоги, оскільки у разі його відчуження в подальшому виконання рішення суду може бути утрудненим або неможливим.

При постановленні ухвали, суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги та заяву про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_4 про забезпечення позову підлягає задоволенню частково - в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_5, - квартиру АДРЕСА_2.

Разом з цим, вимога про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_5 та іншим особам вчиняти будь-які дії із квартирою АДРЕСА_1 та дії, що можуть вплинути на технічні характеристики та/або вартість майна задоволенню не підлягають, оскільки в даному випадку зазначені вимоги не є співмірними із позовними вимогами.

У зв'язку із викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення заяви.

Керуючись ст.ст. 303,307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року скасувати та постановити нову наступного змісту.

Заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_5, - квартиру АДРЕСА_2.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді