Рішення № 67209107, 16.06.2017, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/949/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2017 року м. Косів

Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Терлюжак Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Косівської РДА про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

ПАТ КБ "Приват Банк" звернувся в суд із вказаним позовом .

Позивач звернувся до суду із даним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 06.04.2006 р. укладено кредитний договір № CVVWGA00000006. Відповідно до п.1.1. вказаного кредитного договору Банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 25000,00 доларів США строком до 05.04.2010 р., а остання зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_2 06.04.2006 р. укладено договір іпотеки. Згідно з п, 7 договору іпотеки остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 41,70 кв,м., жиловою площею 29,70 кв,м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності.

Свої зобов'язання за кредитним договором ПАТ КБ «Приват Банк » виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит в розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Договором іпотеки, укладеним між відповідачем та позивачем, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового говору та статті 629 ЦК України і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 20.14 договору іпотеки від 06.04.2006 визначений обов'язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у Предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.

Даний обов'язок було порушено Відповідачем, а саме, відповідно довідки від 26.04.2017 року в предметі іпотеки, а саме житловому будинку загальною площею 41,70 кв.м., жиловою площею 29,70 кв.м., що в АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 р,н„ ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4, ОСОБА_5 (вже після підписання договору іпотеки), тим самим порушуючи норми договору іпотеки.

Таким чином, відповідачка в справі, ОСОБА_2 та решта мешканці , що були зареєстровані у житловому приміщенні , що є предметом іпотеки , з порушенням вимог законодавства , не мають права користуватися житловим будинком, що в АДРЕСА_2 Івано-Франківської області.

У судове засідання представник позивача не з»явився, подав заяву із клопотанням про розгляд справи у його відсутності, вимоги позову підтримує та просить задоволити.

Відповідачка в справі, ОСОБА_3 та її представник, адвокат Андрусяк Г.В. вимоги позову заперечили, суду пояснили, що до житлового будинку який є договором іпотеки відповідачі фактично зареєстровані з дня народження, тобто ще до укладення договору іпотеки. Вказане житло є їх єдиним і в разі задоволення позову будуть порушені права неповнолітніх дітей. Позивачем вже подавалась на розгляд суду позовна заява про виселення відповідачів із цього ж житлового будинку. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.06.2015 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.11.2015 року, судом в позові ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог - органу опіки та піклування Косівської РДА, управління ДМС в Івано-Франківській області про виселення було відмовлено. На виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 частково борг погасила. Просили в позові відмовити.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, служби у справах дітей Косівської РДА Книщук Р.М. вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, так як вказаний житловий будинок є єдиним житлом відповідачів, рішення про задоволення позову порушуватиме права неповнолітніх дітей, які зареєстровані з народження в цьому житловому будинку та проживають в ньому, іншого житла в неповнолітніх дітей немає.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з»явились будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи по суті.

Суд, заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за наступних підстав:

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як встановлено у судовому засіданні, дійсно між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 06.04.2006 р. укладено кредитний договір № CVVWGA00000006 (а.с.9-13). Відповідно до п.1.1. вказаного кредитного договору Банк зобов'язався надати ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 25000,00 доларів США строком до 05.04.2010 р., а остання зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «Приват Банк» і ОСОБА_2 06.04.2006 р. укладено договір іпотеки (а.с.14-19). Згідно з п, 7 договору іпотеки остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 41,70 кв,м., жиловою площею 29,70 кв,м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності.

У відповідності до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст.8 Конвенції про захист прав людини і осоновоположних свобод 1950 р., п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст.18 Конвенції про захист прав людини і осоновоположних свобод 1950 р).

При цьому Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 8) гарантує кожні й особі окрім інших прав, право поваги до її житла. Воно охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. П. 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, з яких втручання /держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідним в демократичному суспільстві, а також здійснюватись в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, втрата житла є найбільш крайнього формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2003 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, і що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно Із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 399-48/06, п. 47).

При цьому, вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення ВІД 12. червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125).

Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner V. Austria), заява № 20082/02, п. 56, ECHR 2009-...). Концепція «житла» має першочергово знамення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення від 27 травня 2004 р. у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01 п 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд має звернути особливу увагу процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner V. Austria п. 60),

Як вбачається із ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і осоновоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ст. 41 Конституції України, передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як з'ясовано судом, у відповідності до з ч. 3 ст.109 ЖК України, ч. 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Як вбачається із позову та не заперечується сторонами, за адресою: АДРЕСА_1 дійсно було зареєстровані ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 р,н„ ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4, ОСОБА_5, підтвердженням чого є довідки Кутської селищної ради ( а.с.48-51) від 29.05.2017 року. Неповнолітні діти зареєстровані у вказаному житловому будинку з народження та проживають там , іншого житла в них немає.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Згідно зі ст.177 СК України та ст.17 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Зважаючи на той факт, що позивач - ПАТ КБ «Приват Банк» не має права власності на житловий будинок, а власником залишається ОСОБА_2, відповідачка по справі, то суд приходить до висновку, що позовна вимога про позбавлення права користування житловим приміщенням є безпідставною та такою, що втручається в права власника вільно та на власний розсуд здійснювати належне йому право власності.

Як вбачається із долученого до матеріалів справи рішення колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.06.2015 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.11.2015 року, судом в позові ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи без самостійних вимог - органу опіки та піклування Косівської РДА, управління ДМС в Івано-Франківській області про виселення відмовлено.

В силу вимог ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд звертає увагу, що при розгляді вказаної справи по суті судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій досліджували всі обставини справи із долученими позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог доказами, в тому числі і щодо реєстрації відповідачів в будинковолодінні, що в АДРЕСА_1

Виходячи з встановлених в судовому засіданні обставин, суд вважає необґрунтованими та не доведеними позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк», а тому в позові слід відмовити.

На підставі наведеного, ст. 47 Конституції України, ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16, 526, 527, 530, 611, 1050, 1054 ЦК України, ст. 10, ст. 156, ст. 157 ЖК Української PCP, ст. 38-40 Закону України "Про іпотеку",ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 177 СК України , ст.17 ЗУ "Про охорону дитинства", керуючись ст.ст.213-215, 218 ЦПК України , суд, -

в и р і ш и в:

В позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Косівської РДА про визнання дій щодо реєстрації у предметі іпотеки третіх осіб неправомірними та позбавлення права користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського Апеляційного суду через Косівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: М.І. Крилюк