Постанова № 67205300, 13.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Справа № 922/3702/16 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Корсака В.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Харківської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017у справі № 922/3702/16 Господарського суду Харківської областіза позовомКерівника Харківської місцевої прокуратури № 4 м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Рапан Сервіс"простягнення 474 778,32 грн,

за участю представників

від прокуратури: не зявились;

від позивача: не зявились;

від відповідача: не зявились;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі № 922/3702/16 (суддя Суслова В.В.), залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 (головуючий суддя Плахов О.В., судді: Здоровко Л.М., Шутенко І.А.) припинено провадження у справі № 922/3702/16.

Не погоджуючись з прийнятими судами попередніх інстанцій ухвалою та постановою, Харківська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 922/3702/16, а справу передати на розгляд до місцевого господарського суду.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 152, 156, 157, 206 Земельного кодексу України, ст. 14 Податкового кодексу України, ст.ст. 2, 4-3, 12, 29, 54, 80 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь у призначеному судовому засіданні не скористалися.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі № 922/3702/16, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 припинено провадження у вказаній справі за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури №4 м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапан Сервіс" про стягнення з останнього на користь держави в особі Харківської міської ради недоотриманого земельного податку в сумі 474 778,32 грн.

Припиняючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у звязку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, місцевий господарський суд з висновками якого погодився господарський суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в прохальній частині позовної заяви позивач керівник Харківської місцевої прокуратури № 4, який звернувся до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради, просив суд стягнути саме недоотриманий земельний податок, який у розумінні ст. 14 Податкового кодексу України є податковим боргом, а право на стягнення податкового боргу передбачене ст. 20 Податкового кодексу України надано контролюючому органу в порядку адміністративного судочинства, що узгоджується з приписами ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства, якою встановлено особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів. При цьому Харківська міська рада не є контролюючим органом до повноважень якого віднесено стягнення податкового боргу.

Колегія суддів не погоджується з висновками господарський судів попередніх інстанцій про наявність підстав для припинення провадження у даній справі, вважає вказані висновки необгрунтованими та такими, що суперечать приписам процесуального права, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому згідно з абзацом четвертим ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (п. 1); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів (п. 6).

Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, оскільки господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Натомість справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, для вирішення питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин слід аналізувати сторін спору, предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позов у даній справі був поданий до суду Керівником Харківської місцевої прокуратури № 4 м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради, як органу уповноваженому розпоряджатися землями комунальної власності та укладати відповідні договори, з підстав неукладення відповідачем протягом тривалого часу договору оренди спірної земельної ділянки з позивачем, право користування якою отримано ТОВ "Рапан Сервіс" у звязку з купівлею розміщених на ній нежитлових приміщень, що завдало збитки бюджету територіальної громади міста Харкова в розмірі несплаченої відповідачем плати за землю. У звязку з зазначеним прокурор просив стягнути з відповідача недоотриманий радою земельний податок, розмір якого було визначено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради.

Отже, з викладеного вбачається, що позивачем у даній справі є Харківська міська рада, як орган уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності та укладати відповідні договори, а предметом позову є вимога про стягнення з відповідача коштів у розмірі плати за землю, підставою стягнення яких є фактичне використання спірної земельної ділянки відповідачем та неукладенням протягом тривалого часу договору оренди землі з позивачем.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, враховуючи вищевказані приписи чинного законодавства у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають спори, про захист майнових прав власників земельних ділянок, у тому числі держави та територіальних громад, а також користувачів.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій дійшли до безпідставних висновків, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в господарських судах України та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, враховуючи субєктний склад спірних правовідносин та зміст позовних вимог (підстави позову), а відтак місцевий господарський суд безпідставно припинив провадження в даній справі з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до приписів ГПК України господарські суди у вирішенні спорів повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу, за винятком випадків, коли це змінює підстави позову. Під підставами позову розуміються факти, які обґрунтовують вимогу позивача про захист права чи законного інтересу. Самі норми матеріального права не є підставами позову. Суд зобовязаний, вирішуючи спір, перевірити чи здійснюється регулювання встановлених ним дійсних правовідносин сторін наведеними позивачем нормами права та самостійно застосувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Харківської міської ради підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 922/3702/16 скасуванню з передачею справи до Господарського суду Харківської області для здійснення розгляду справи по суті.

З урахування приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 922/3702/16 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2017 у справі № 922/3702/16 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 11.01.2017 у справі № 922/3702/16 скасувати. Справу направити до Господарського суду Харківської області для здійснення розгляду справи по суті.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапан Сервіс" на користь Харківської міської ради судовий збір в розмірі 1 600,00 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рапан Сервіс" на користь Харківської міської ради судовий збір в розмірі 1 920,00 грн, сплачений за подання касаційної скарги.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Харківської області.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

В.А. Корсак