Постанова № 67205159, 19.06.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 червня 2017 року письмове провадження № 826/18219/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Укрнафтопродукт»

до

про

Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві

зняття арешту,

Публічне акціонерне товариство «Укрнафтопродукт» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту – відповідач) про:

- зняття арешту з майнового комплексу будинку №34 по бульвару Верховної Ради у м. Києві, накладеного постановою б/н відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 квітня 2002 року.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не зняття арешту з майнового комплексу будинку №34 по бульвару Верховної Ради у м. Києві, який на праві власності належить позивачу.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідач листом від 30.11.2016р. №49015 повідомив про знищення виконавчого провадження за перебігом терміну зберігання відповідно до Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Мінюсту від 25.12.2008р. №2274/5 та у зв’язку із цим просив розглядати справу без його участі.

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на майновий комплекс від 18.02.2000р. Серія МК №010002522, позивачу на праві колективної власності належить майновий комплекс в частині, площі 5440,700кв.м., який розташований в м. Києві по бульвару Верховної ради, 34, до складу якого входить: лабораторний корпус (літера А) – 5410,10кв.м. та гараж (літера Б) – 30,60кв.м.

Як зазначає представник позивача, ПАТ «Укрнафтопродукт» з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 17.11.2016р. стало відомо, що на майновий комплекс, що розташований за адресою: бульвар Верховної Ради, 34 у м. Києві накладено арешт згідно постанови б/н відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 квітня 2002 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що як вбачаться з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 17.11.2016р., власником вказаного майнового комплексу згідно з постановою б/н відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 квітня 2002 року є Українська корпорація «Укрнафтопродукт» (код ЄДРПОУ 24746017).

Проте, згідно з Свідоцтвом про право власності на майновий комплекс Серія МК №010002522, позивачу на праві колективної власності належить майновий комплекс в частині, площі 5440,700кв.м., який розташований в м. Києві по бульвару Верховної Ради, 34, до складу якого входить: лабораторний корпус (літера А) – 5410,10кв.м. та гараж (літера Б) – 30,60кв.м., з 2000 року.

Не погоджуючись з накладенням арешту на майновий комплекс, який належить позивачу на праві колективної власності, останній звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (далі також – Закон).

Згідно ч. 1 статті 52 Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Положеннями ч. 1-3 статті 57 Закону встановлено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника шляхом винесення відповідної постанови.

При цьому, з листа відповідача від 30 листопада 2016 року № 49015 встановлено, що відкритих виконавчих проваджень, боржником в яких виступає ПАТ «Укрнафтопродукт» у відділі на виконанні не перебуває.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень пунктів 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, передбачено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 статті 38 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника

З наведених норм законодавства випливає, що знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились, а тому, з урахуванням листа відповідача 30 листопада 2016 року про знищення виконавчого провадження відносно ПАТ «Укрнафтопродукт», таке виконавче провадження є завершеним, що мало стати наслідком для зняття накладеного на майно позивача арешту.

Відповідачем не надано доказів існування на момент розгляду спору у суді виконавчих проваджень, у межах яких позивач виступає боржником та накладено арешт на його майно.

У той же час, відповідно до положень статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі також – Закон № 1404-VIII), у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не зняття арешту з майна позивача вимогам, встановленим ч. 2 статті 19 Конституції України в той же час, позивачем доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги про зняття арешту з його майна, а тому адміністративний позов ПАТ «Укрнафтопродукт» підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00грн. з бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві.

Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафтопродукт» задовольнити повністю.

Зняти арешт з майнового комплексу будинку №34 по бульвару Верховної Ради у м. Києві, накладеного постановою б/н відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі м. Києва про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 квітня 2002 року.

Присудити з бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафтопродукт» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій