Постанова № 67205009, 12.06.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року справа № 823/698/17

12 год. 52 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рідзеля О.А.,

при секретарі судового засідання - Мельниковій О.М.,

за участю: представників позивача Божко А.М. та Мартинюка І.Г. - за довіреностями, представника відповідача Нечитайло С.П. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Завод термоізоляційних матеріалів «Техно» до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Завод термоізоляційних матеріалів «Техно» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.03.2017 №0001291301 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 грн до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод термоізоляційних матеріалів «Техно».

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що згідно з оскаржуваним рішенням відповідач неправомірно застосував до позивача штрафні санкції за помилку у звіті форми № 1-ДФ, оскільки вказана помилка не призвела до заниження чи завищення податкових зобов'язань, крім того вказана помилка усунута позивачем самостійно.

Відповідно до наданих 07.06.2017 на адресу суду заперечень проти адміністративного позову, відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стало порушення позивачем вимог абз. «а» п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України при поданні податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року в частині відображення недостовірних відомостей щодо найманих працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством. Відповідальність за податкові правопорушення в частині неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, передбачена п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України, а відтак, на думку відповідача, оскаржуване рішення є правомірним.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, позов просили задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та зазначили, що позивачем в межах граничних строків подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року, в якому позивач не відобразив інформацію щодо вартості безоплатного спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці» та вартість якого відповідно до п.п. 165.1.9 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Вказана помилка була усунута самостійно позивачем шляхом подання уточнюючого податкового розрахунку.

А тому, оскільки вказана помилка виявлена позивачем у поданій ним податковій звітності самостійно та позивачем подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог ст. 50 Податкового кодексу України, на думку представників позивача, при прийнятті оскаржуваного рішення у відповідача були відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував повністю, у задоволенні позовних вимог просив відмовити, з підстав, зазначених у запереченнях, наявних у матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, та визнається сторонами, що позивач (ідентифікаційний код 35492904) зареєстрований як юридична особа 21.05.2012 та є податковим агентом щодо утримання та сплати до бюджету податку з доходу фізичних осіб, що виплачується на користь платників податку - найманих працівників, які перебувають у трудових відносинах з позивачем.

В терміни визначені Податковим кодексом України позивачем подано до Офісу великих платників податків ДФС податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року, в якому позивач не відобразив інформацію щодо вартості безоплатного спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці».

10.02.2017 позивачем для виправлення самостійно виявленої помилки подано уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року.

09.03.2017 головним державним ревізором-інспектором відділу податкового супроводження підприємств інших галузей виробничої сфери управління податкового супроводження підприємств виробничої сфери Офісу великих платників податків ДФС проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача з декларування податку на доходи фізичних осіб щодо виявлення помилок (порушень), за результатами якої складено акт від 09.03.2017 № 428/28-10-41-09/35492904.

Згідно з вказаним актом, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог абз. «а» п. 176.2. ст. 176 Податкового кодексу України при поданні податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року в частині відображення недостовірних відомостей щодо найманих працівників, які перебувають у трудових відносинах з підприємством.

При цьому в таблиці наведеній у вказаному акті перевірки колонки «сума нарахованого податку» та «сума перерахованого податку» містять лише прочерки.

Не погоджуючись із висновками, викладеними в зазначеному вище акті перевірки, позивач направив до Офісу великих платників податків ДФС заперечення на акт від 16.03.2017 за вих. № 26, в якому вказав, що помилкове невідображення суми нарахованого та виплаченого доходу по деяким працівникам у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року ніяким чином не призвело до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку.

А тому, у своїх запереченнях на акт перевірки позивач просить врахувати, що оскільки допущені позивачем порушення щодо недостовірності відомостей не призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, то правові підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України - відсутні.

За результатами розгляду вказаних заперечень позивача до акту від 09.03.2017 № 428/28-10-41-09/35492904 про результати камеральної перевірки податкової звітності позивача з декларування податку на доходи фізичних осіб щодо виявлення помилок (порушень) Офісом великих платників податків ДФС України листом від 29.03.2017 №17811/10/2,8-10-41-09-08 повідомлено позивача, що при проведенні зазначеної перевірки контролюючим органом встановлено, що позивачем при поданні податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року надано недостовірні відомості/допущено помилки щодо відображення податкових номерів платників податків, які виправлено шляхом подання 10.02.2017 уточнюючого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку.

А тому, оскільки позивачем, як податковим агентом, при поданні уточнюючого податкового розрахунку фактично виправлено відомості про фізичних осіб - платників податку за четвертий квартал 2016 року Офісом великих платників податків ДФС України висновки акту від 09.03.2017 № 428/28-10-41-09/35492904 згідно з рішенням про розгляд заперечення до вказаного акту перевірки, оформленого листом від 29.03.2017 №17811/10/2,8-10-41-09-08 - залишено без змін.

30.03.2017 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Черкаській області на підставі акту перевірки від 09.03.2017 № 428/28-10-41-09/35492904 та п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №0001291301, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 510 грн за платежем - податок на доходи фізичних осіб.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся із скаргою від 06.04.2017 №04/17 до ДФС України, в якій зазначив, що при поданні податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року ним не було відображено інформацію саме щодо вартості безоплатного спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці», яка не є об'єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб, оскільки згідно з пп. 165.1.9. п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Тому, як зазначив позивач у своїй скарзі на рішення від 30.03.2017 №0001291301, із сум, які були зазначені позивачем в уточнюючому податковому розрахунку - не нараховується, не утримується та не сплачується податок на доходи фізичних осіб, що у свою чергу унеможливлює застосування до нього штрафних санкцій з огляду на відсутність порушення позивачем вимог абз. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

Згідно з рішенням про результати розгляду первинної скарги від 20.04.2017 № 8320/16199-99-11-02-01-14 ДФС України зазначено, що перевіркою, результати якої оформлені актом від 09.03.2017 № 428/28-10-41-09/35492904 встановлено, що позивачем було подано податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року з недостовірними відомостями - невірно зазначено суму нарахованого та виплаченого доходу фізичним особам - працівникам підприємства, чим було порушено вимоги п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

При цьому, відповідно до рішення про результати розгляду первинної скарги позивача від 20.04.2017 № 8320/16199-99-11-02-01-14 ДФС України залишила без змін податкове повідомлення-рішення від 30.03.2017 №0001291301 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 грн з податку на доходи фізичних осіб, а скаргу позивача - без задоволення.

Вважаючи дії відповідача щодо накладення штрафу за допущення при поданні податкової звітності помилки, яка не призвела до заниження та/або завищення податкових зобов'язань платників податку на доходи фізичних осіб - працівників позивача протиправними, а податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 30.03.2017 №0001291301 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 грн до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод термоізоляційних матеріалів «Техно» таким, що підлягає до скасування позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи зазначений спір по суті, суд зазначає про таке.

Обов'язок, порядок заповнення та строки подання податкової звітності регулюється Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України) та Порядком заповнення і подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 року №4.

Згідно зі ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Статтею 51 Податкового кодексу України визначено порядок подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків - фізичним особам.

Так, п. 51.1 цієї статті визначено, що платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов'язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Судом встановлено та визнається сторонами, що позивач є податковим агентом з податку на доходи фізичних осіб, який обчислюється з сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників цього податку - працівників позивача, а відповідно до ч.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Позивач, як податковий агент з податку на доходи фізичних осіб та платник цього податку в розумінні вимог ст. 162 Податкового кодексу України відповідно до абз. «а» та абз. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, зокрема, зобов'язаний своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок та подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Порядок заповнення і подання до органу Державної фіскальної служби України (далі - контролюючий орган) Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (далі - податковий розрахунок) відповідно до вимог статті 51 глави 2, підпункту 70.16.1 пункту 70.16 статті 70 глави 6 розділу II, підпункту 170.4.2 пункту 170.4 статті 170 та підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 розділу IV, підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України визначено в Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 р. за № 111/26556 (далі - Порядок).

Відповідно до п.1.1 Порядку податковий розрахунок - документ, який свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. На підставі відомостей щодо сум утриманого та/або сплаченого податку, які зазначаються у податковому розрахунку, нарахування податкового зобов'язання не проводиться.

Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається (п.2.1 Порядку).

Відповідно до п. 3.3. Порядку у графі 3 «Сума виплаченого доходу» відображається сума фактично виплаченого доходу платнику податку податковим агентом.

Заробітна плата, що виплачується у встановлені терміни в наступному місяці, повинна бути відображена в податковому розрахунку за той період, у який входить попередній місяць, за який заробітну плату було нараховано. Наприклад, до податкового розрахунку за I квартал входить заробітна плата за січень, яка нарахована у січні та виплачена в лютому, за лютий (нарахована у лютому та виплачена в березні), за березень (нарахована в березні та виплачена у квітні).

У графі 4а «Сума нарахованого податку» відображається сума податку, нарахованого та утриманого з доходу, нарахованого платнику податку згідно із законодавством (п. 3.4 Порядку).

Згідно з п. 3.5. Порядку у графі 4 «Сума перерахованого податку» відображається фактична сума перерахованого податку до бюджету.

Сума нарахованого доходу у графі 3а, сума виплаченого доходу у графі 3, сума нарахованого податку на доходи фізичних осіб у графі 4а, сума перерахованого до бюджету податку на доходи фізичних осіб у графі 4 відображаються у грошовій формі, вираженій у національній валюті (у гривнях з копійками).

Пунктом 3.6. Порядку передбачено, що у графі 5 «Ознака доходу» зазначається ознака доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього Порядку. Ознака доходу визначається до нарахованого доходу. Якщо доходи виплачуються у звітному кварталі не в повному обсязі і їх остаточна виплата буде здійснюватись у наступних кварталах, ознака доходу в разі виплати повинна вказуватися відповідно до нарахованого в попередньому кварталі доходу.

Щодо кожної фізичної особи потрібно заповнювати стільки рядків, скільки ознак доходів вона має. Про кожну ознаку доходу фізичної особи потрібно заповнювати тільки один рядок з обов'язковим заповненням графи 2 «Податковий номер або серія та номер паспорта*», крім випадків, зазначених у пунктах 3.7 та 3.8 цього розділу.

Пунктом 4.1 Порядку встановлено, що коригування поданого і прийнятого податкових розрахунків проводяться на підставі самостійно виявлених податковим агентом помилок, а також на підставі повідомлень про помилки, виявлені контролюючим органом.

Уточнюючий податковий розрахунок подається у разі необхідності проведення коригувань податкового розрахунку після закінчення строку його подання. Уточнюючий податковий розрахунок може подаватися як за звітний період, так і за попередні періоди (п. 4.3 Порядку).

Згідно з п. 4.4 Порядку порядок заповнення звітного нового та уточнюючого податкових розрахунків є однаковим. Звітний новий та уточнюючий податкові розрахунки подаються на підставі інформації з попередньо поданого податкового розрахунку і містять інформацію лише за рядками й реквізитами, які уточнюються. Для заповнення також використовується інформація з повідомлень про виявлені помилки, які відправляються контролюючими органами до податкового агента.

Коригування показників розділу І: для заміни одного помилкового рядка іншим потрібно виключити помилкову інформацію відповідно до абзацу другого цього пункту та ввести правильну інформацію відповідно до абзацу третього цього пункту, тобто повністю заповнити два рядки, один з яких виключає попередньо внесену інформацію, а другий вносить правильну інформацію. У такому разі в першому рядку в графі 9 указується «1» - рядок на виключення, а в другому - «0» - рядок на введення.

При цьому, судом встановлено та визнається сторонами, що підставою для подання позивачем уточнюючого розрахунку до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року стало невідображення у первинному податковому розрахунку інформації щодо вартості безоплатного спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 №2694-XII.

Відповідно до статті 163 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VІІІ із змінами та доповнення (далі - КЗпП) на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

Зокрема, в пункті 1.2 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуття та іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24 березня 2008 року №53, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.05.2008 за №446/15137 із змінами та доповненнями (далі - Положення №53) зазначено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

З огляду на це, суд зазначає, що основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці визначені Законом України «Про охорону праці» від 14.10.1992 №2694-XII (далі - Закон № 2694).

Відповідно до статті 8 Закону №2694 на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, до яких зокрема належать захисні окуляри, маски, щитки, шоломи, автономні дихальні апарати, рукавиці, нарукавники, наколінники, мазі тощо (далі - ЗІЗ), а також мийні та знешкоджувальні засоби.

Пунктом 5 переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №994 із змінами та доповненнями (далі - Постанова №994), передбачено забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та іншими ЗІЗ відповідно до встановлених норм (включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв'язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами).

Відповідно до пункту 1.4 Положення №53 ЗІЗ видаються працівникам тих професій і посад (професійних назв робіт), що застосовуються у відповідних виробництвах, цехах, дільницях, а також під час виконання певних робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, що пов'язані із забрудненням, або тих, що здійснюються в несприятливих метеорологічних умовах, та передбачені у нормативно-правових актах з охорони праці за нормами безоплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших ЗІЗ, які встановлюють для роботодавця обов'язковий мінімум безоплатної видачі ЗІЗ з визначенням захисних властивостей ЗІЗ та строків їх використання (носіння).

Враховуючи вище викладене, операції з надання працівникам ЗІЗ, необхідних для виконання ними професійних обов'язків, в межах переліку, затвердженого Постановою №994, та передбачених у нормативно-правових актах з охорони праці за нормами безоплатної видачі працівникам ЗІЗ, не є операціями з постачання товарів.

А тому передача спецодягу в експлуатацію не вважається постачанням товару, адже право власності на нього залишається за працедавцем і до працівника не переходить. А якщо не має товару, то не має і об'єкта для нарахування ПДВ (причому незалежно від того, вписується обсяг спецодягу у встановлені норми чи ні).

Спецодяг є власністю підприємства, а працівник ним лише користується.

Разом з цим, згідно з частиною першою статті 133 КЗпП працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність (у розмірі заподіяної з їхньої вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку) за зіпсуття або знищення через недбалість виданого в користування спецодягу.

Крім того частиною 5 статті 134 КЗпП передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуванням спецодягу.

Відповідно до пункту 4.1 Положення №53 ЗІЗ видаються працівникам безоплатно, є власністю підприємства, обліковуються як інвентар і підлягають обов'язковому поверненню при: звільненні з підприємства, переведенні на тому ж підприємстві на іншу роботу або на інше робоче місце, зміні виду робіт, уведенні нових технологій, уведенні нових або заміні наявних знарядь праці та в інших випадках, коли використання виданих ЗІЗ не є необхідним, а також при закінченні строків їх використання замість одержуваних нових ЗІЗ.

Якщо на склад підприємства повертають раніше виданий спецодяг, а він ще придатний до подальшого використання, то, як правило, у бухгалтерському обліку ця операція не відображається (тобто на рахунок 22 одяг більше не зараховують). Такий рух фіксується тільки в оперативному обліку - у картці, в якій матеріально відповідальна особа робить запис про повернення спецодягу, а за його видачі іншому працівнику оформлює на нього нову картку.

Якщо працівник, який припиняє трудові відносини з працедавцем, не повертає йому спеціальний (у тому числі формений) одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, граничний строк використання яких не настав, та компенсує залишкову вартість цього майна роботодавцю, то вартість такого майна не включається до складу місячного оподаткування доходу.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до підпункту 165.1.9 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, вартість спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах. Порядок забезпечення, перелік та граничні строки використання спеціального (у тому числі форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України та/або галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального (форменого) одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Водночас до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий ним як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 Податкового кодексу України), а саме: у вигляді вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належить роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції згідно з трудовим договором (контрактом) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (підпункт «а» підпункту 164.2.17. пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України).

Враховуючи вище викладене, суд зазначає, що вартість спеціального (форменого) одягу та взуття, що надаються роботодавцем у тимчасове користування платнику податку, який перебуває з ним у трудових відносинах з урахуванням вимог підпункту 165.1.9 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Аналогічний правовий висновок викладений також в листі МГУ ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 08.12.2015 № 26675/10/28-10-06-11.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та з урахуванням правової позиції з цього приводу висловленій контролюючим органом в листі від 08.12.2015 № 26675/10/28-10-06-11, суд дійшов до висновку, що після самостійного виправлення позивачем помилки допущеної при поданні податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року - невідображення вартості спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, сума податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб ні позивача, як податкового агента щодо утримання та сплати до бюджету податку з доходу, ні його працівників - не змінилась.

Щодо застосування контролюючим органом до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог п.119.2 ст. 119 Податкового кодексу України суд зазначає про таке.

Пунктом 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України передбачено, передбачено, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 травня року, наступного за звітним;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідальність за податкові правопорушення в частині неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку передбачена п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до абз. «а» п. 119.2 ст. 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Тобто, визначальною умовою застосування до платників податків штрафних санкцій, визначених наведеною нормою, у разі подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, є те, що такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку.

При цьому, суд наголошує, що ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що податкове правопорушення це діяння яке посягає на важливі для держави суспільні відносини, порушення яких є шкідливим як для держави так і суспільства.

Протиправність податкового правопорушення є діянням, яке призвело до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим кодексом України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковим кодексом України вимагається від податкових агентів своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку, своєчасно подавати у строки податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування та усувати самостійно виявлені помилки.

Таким чином, вказаними нормами вставлено право платника податку, у разі виявлення помилок в поданій ним податковій звітності, внести відповідні зміни шляхом подання уточнюючого розрахунку.

Крім того, враховуючи, що після подання позивачем уточнюючого розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року, суми податкових зобов'язань позивача, як податкового агента щодо утримання та сплати до бюджету податку з доходу, що виплачується на користь платника податку та податкових зобов'язань фізичних осіб - працівників позивача - не змінились, суд дійшов до висновку, що у діях позивача відсутня така обов'язкова ознака податкового правопорушення як протиправність в частині нанесення шкоди правам та інтересам Держави, у тому числі Державному бюджету України.

Отже, з огляду на те, що позивачем було своєчасно подано до податкового органу відповідну звітність, самостійно усунуто виявлені помилки, крім того, такі помилки не стосуються сум доходів працівників позивача, з яких утримаються суми податку на доходи фізичних осіб, тому суд вважає необґрунтованим та недоведеним висновок податкового органу про порушення позивачем вимог пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу.

А тому, на підставі вищевикладеного, суд дійшов до висновку про те, що у відповідача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 119.2. ст. 119 Податкового кодексу України, оскільки, з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.

Аналогічний правовий висновок також неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд в своїх рішеннях, зокрема, в ухвалі від 27.10.2014 у справі №826/10931/13-а (К/800/55915/13), в ухвалі від 10.02.2014 у справі № 817/821/13-а (К/800/54469/13), у постанові від 10.02.2014 у справі № 820/3444/13-а (К/800/51057/13), в ухвалі від 18.02.2016 у справі № 804/16623/14 (К/800/26521/15).

Щодо посилання податкового органу - офісу великих платників податків ДФС України в листі від 29.03.2017 №17811/10/2,8-10-41-09-08 за результатами розгляду заперечень позивача на акт про результати камеральної перевірки податкової звітності позивача з декларування податку на доходи фізичних осіб щодо виявлення помилок (порушень) від 09.03.2017 № 428/28-10-41-09/35492904 на те, що перевіркою було встановлено допущення позивачем помилки щодо відображення податкових номерів платників податків, які виправлено шляхом подання 10.02.2017 уточнюючого податкового розрахунку, суд зазначає про таке.

В судовому засіданні з матеріалів справи встановлено, а також визнається сторонами, що перевіркою, за результатами якої складено акт від 09.03.2017 № 428/28-10-41-09/35492904, встановлено невідображення позивачем саме сум вартості спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівників при поданні податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1-ДФ) за четвертий квартал 2016 року.

Одночасно, суд наголошує, що відповідно до висновків, викладених в ухвалі Вищого адміністративного суду від 15.03.2016 у справі 826/11690/14 (К/800/984/15) допущення помилки в ідентифікаційному номері фізичної особи, яка в подальшому була виправлена поданням уточнюючого розрахунку так само не тягне за собою накладення штрафу за подання з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, суми утриманого з них податку, оскільки така помилка не призводить до заниження податкових зобов`язань з такого податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це суд наголошує, що в ст. 4 Податкового кодексу України законодавець закріпив основні засади податкового законодавства України, до яких відповідно до п.4.1.4. п. 4.1. цієї статті належить принцип презумпції правомірності рішень платника податку.

Так, згідно з цим принципом - у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу - пріоритет правомірності рішення залишається за платником податків.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права, неодноразово в своїх рішеннях (справа «Щокін проти України» (Shchokin v.), заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 57, від 14 жовтня 2010 року) та справа «Сєрков проти України» (Serkov v Ukraine), заява № 39766/05, п.43, від 07 липня 2011 року) зазначав, що Суд не може не брати до уваги вимоги статті 4.4.1 Закону про погашення зобов'язань платників податків (Податкового кодексу України), який передбачає, що у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Вищезазначені міркування є достатніми, щоб надати Суду можливість дійти висновку, що втручання у майнові права заявника було незаконним у контексті статті 1 Першого протоколу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві визначено суму штрафних (фінансових) санкцій.

Як зазначено ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04 повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тобто, в даному випадку кошти, які витрачені позивачем на сплату судового збору підлягають поверненню з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області.

Керуючись статтями 14, 86, 94, 128, 159-163, 167, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 30.03.2017 № 0001291301.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (ідентифікаційний код 39392109) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Завод термоізоляційних матеріалів «Техно» (ідентифікаційний код 35492904) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.А. Рідзель

Постанову складено у повному обсязі 16.06.2017.