Ухвала суду № 67199776, 15.06.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Канигіної Г.В.,суддів Вус С.М., Ковтюк Є.І.

розглянувши заяву захисника ОСОБА_4 про перегляд вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 грудня 2015 року, вироку Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року щодо ОСОБА_5 Верховним Судом України,

в с т а н о в и л а:

Києво-Святошинський районний суд Київської області вироком від 9 грудня 2015 року засудив ОСОБА_5 за частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. На підставі статті 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки та покладено на неї обов'язки, передбачені пунктами 2, 3 частини першої статті 76 КК. Постановлено стягнути зі ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_7 290 000 грн завданої моральної шкоди та на користь держави 786 грн 12 коп процесуальних витрат; з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» на користь ОСОБА_7 16 536 грн завданої моральної шкоди.

Апеляційний суд Київської області 22 березня 2016 року вказаний вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області в частині призначеного ОСОБА_5 покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив їй покарання за частиною другою статті 286 КК у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах від 26 січня 2017 року постановлений щодо ОСОБА_5 вирок Апеляційного суду Київської області від 22 березня 2017 року залишив без зміни.

24 квітня 2017 року захисник ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_5 на підставі пунктів 1, 3 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Суддя Верховного Суду України ухвалою від 12 травня 2017 року повідомила захиснику ОСОБА_4 про невідповідність його заяви вимогам статей 445, 448, 449 КПК та встановила строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - до 1 червня 2017 року.

На виконання ухвали судді Верховного Суду України 31 травня 2017 року захисник подав до Верховного Суду України уточнену заяву про перегляд судового рішення щодо ОСОБА_5

У заяві захисник ОСОБА_4 порушує питання про перегляд постановлених щодо ОСОБА_5 судових рішень на підставі пунктів 1, 3 частини першої статті 445 КПК у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень; невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.

Заявник вважає, що судом касаційної інстанції при постановленні ухвали не враховано дані про особу засудженої. Вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку про можливість виправлення його підзахисної без ізоляції від суспільства із встановленням для неї іспитового строку на підставі статті 75 КК. Посилаючись на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2016 року, 27 липня 2016 року, вказує на те, що за подібних обставин вчинення кримінального правопорушення та даних про особу касаційний суд визнанав правильним звільнення інших осіб від відбування покарання з випробуванням.

Захисник не погоджується й з визначеним судом розміром моральної шкоди, який постановлено стягнути із ОСОБА_5 на користь потерпілої. Вважає, що суди належним чином не обґрунтували прийняте у цій частині рішення. Зазначає, що з урахуванням висновків, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 лютого 2008 року, враховуючи дані про особу засудженої, є підстави для зменшення розміру стягнутої судом моральної шкоди.

Крім того, заявник, даючи свою оцінку доказам у справі, ставить під сумнів встановлені судом обставини вчинення злочину. Зазначає, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення побудовані фактично лише на визнавальних показаннях останньої та не доведені будь-якими іншими доказами. Вважає, що постановлені у справі судові рішення не відповідають вимогам статті 370 КПК. Твердить, що судами не було дотримано принципу безпосередності дослідження доказів при розгляді кримінального провадження.

На думку заявника, рішення касаційного суду щодо ОСОБА_5 не відповідає висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року, 5 листопада 2015 року та 21 січня 2016 року, а також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 № «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

Посилаючись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 червня 2016 року, стверджує, що суд касаційної інстанції, вивчивши касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_5 та виявивши ряд обставин, які були проігноровані судами попередніх інстанцій, повинен був направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Захисник просить скасувати вищезазначені судові рішення щодо ОСОБА_5 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила доводи заяви та дійшла висновку про наступне.

Згідно зі статтею 444 КПК Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Перелік підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, визначений статтею 445 КПК.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 445 КПК підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання).

Дана процесуальна норма містить застереження, що із зазначених у ній підстав не переглядаються судові рішення з питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

Для визначення, чи входить застосування статей 65, 75 КК до вищевказаних застережень, треба враховувати, що прийняття судом рішення про призначення покарання включає такі складові, як: а) дотримання судом нормативно визначених в законі формальних вимог, які стосуються неконкретизованого кола осіб; б) дотримання судом визначених законодавством вимог, які стосуються конкретної винної особи і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями, тобто правозастосовною інтелектуально-вольовою діяльністю суду з передбаченого кримінальним законом правом вибору одного з можливих варіантів рішення у кримінальній справі).

Аналіз юридичних термінів і понять, які використані у статтях розділу ХI «Призначення покарання» КК свідчить про те, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору при призначенні покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція потребує судового розсуду, підставами для якого при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, що прямо стосується застереження, викладеного в пункті 1 частини першої статті 445 КПК.

Зі змісту заяви випливає, що захисник ОСОБА_4 фактично порушує питання про недотримання судом визначених законодавством вимог, що стосуються конкретної винної особи і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), що не є підставою для перегляду судового рішення Верховним Судом України.

За таких обставин провадження за заявою у цій частині не може бути відкрито за відсутності підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 445 КПК підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.

Перегляд судових рішень з цієї підстави передбачає перевірку висновку щодо застосування норм права судом касаційної інстанції у рішенні, про перегляд якого подано заяву, у зіставленні з правовим висновком про застосування цих же норм у постанові Верховного Суду України.

Виходячи з аналізу положень статей 445 і 458 КПК, під «постановою Верховного Суду України» в аспекті положень пункту 3 частини першої статті 445 КПК розуміється судове рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду конкретної кримінальної справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 445 КПК, яке містить висновок щодо застосування відповідної норми права, обов'язковий для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності цю норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції.

З огляду на зазначене, постанови Пленуму Верховного Суду України, в тому числі й ті, на які посилається у своїй заяві захисник, до таких судових рішень не відносяться.

Ухвала Верховного Суду України від 26 лютого 2008 року, надана заявником на підтвердження доводів щодо необґрунтованості визначення судом розміру заподіяної моральної шкоди, до таких судових рішень також не належить, оскільки була ухвалена за наслідком розгляду касаційної скарги в касаційному порядку, тобто за іншою процедурою, а тому не може вважатися висновком Верховного Суду України щодо застосування норми права.

Як убачається з наданої заявником копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, питання обґрунтованості чи необґрунтованості цивільного позову предметом перегляду у касаційному порядку не було.

Крім того, питання відшкодування моральної шкоди не є питанням застосуванням норми про кримінальну відповідальність, а відтак не може бути підставою для перегляду судового рішення Верховним Судом України в розумінні статті 445 КПК.

Постанова Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 21 січня 2016 року, на яку послався заявник, до таких судових рішень також не відноситься, оскільки вона була ухвалена за результатами розгляду справи з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 445 КПК, а заява захисника не містить посилань на зазначену підставу та відповідних обґрунтувань.

Верховний Суд України згідно зі своїми повноваженнями не може піддавати сумніву встановлення фактів у справі, але має визначити правильність/неправильність тлумачення та застосування судом касаційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Проте, звертаючись до Верховного Суду України, захисник поза зв'язком із предметом судового перегляду фактично ставить питання про перегляд усіх судових рішень щодо ОСОБА_5 у зв'язку з неправильною оцінкою судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій достовірності доказів у справі, що не є предметом перегляду Верховним Судом України.

Як убачається з доданих заявником копій постанов Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року та 5 листопада 2015 року предметом їх перегляду було неоднакове застосування норми статті 286 КК про кримінальну відповідальність за порушення правил дорожнього руху двома водіями.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами факту обставини про порушення правил дорожнього руху двома водіями не встановлювалися.

У зв'язку із наведеним колегія суддів дійшла висновку, що заява не містить належного обґрунтування підстав для перегляду судового рішення в аспекті положень пунктів 1, 3 частини першої статті 445 КПК, а відтак унеможливлює допуск справи до провадження.

Керуючись статтею 451 КПК, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску справи до провадження за заявою захисника ОСОБА_4 про перегляд вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 грудня 2015 року, вироку апеляційного суду Київської області від 22 березня 2016 року та ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року щодо ОСОБА_5 Верховним Судом України.

Судді:

Г.В. Канигіна С.М. Вус Є.І. Ковтюк