Ухвала суду № 67196758, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/5519/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Мороз Л.Л., Горбатюка С.А., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу Професійної спілки працівників охорони здоров'я України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року по справі №826/15134/16 за позовом Професійної спілки працівників охорони здоров'я України до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа Міністерство юстиції України, за участі осіб, які приєдналися до апеляційної скарги: Кіровоградської, Полтавської, Рівненської обласної, Дніпропетровської, Одеської, Донецької, Черкаської, Луганської обласних організацій Профспілки працівників охорони здоров’я України; Київської, Дніпропетровської міських профспілкових організацій працівників охорони здоров’я про визнання незаконними та скасування наказів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року Професійна спілка працівників охорони здоров'я України звернулася до суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа Міністерство юстиції України, в якому просила: визнати незаконними накази відповідача від 11 травня 2016 року №427 „Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2000 року №33 „Про штатні нормативи типові штати закладів охорони здоров’я” (далі – Наказ №427) та від 2 вересня 2016 року №928 „Про втрату чинності наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2000 року №33” (далі – Наказ №928).

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані накази є протиправними з огляду на те, що вони прийняті без погодження Професійною спілкою працівників охорони здоров’я України та з порушенням норм пунктів 1.9 та 7.1.1 Галузевої угоди, укладеної між відповідачем та Центральним комітетом Професійної спілки працівників охорони здоров’я України на 2007-2011 роки. Оскаржувані накази призводять до розбалансування системи охорони здоров’я, особливо в період формування Державного бюджету України на 2017 рік, затвердження кошторисів державних і комунальних закладів охорони здоров’я, становлення мережі закладів охорони здоров’я територіальних громад та неодмінно призведене до масових звільнень працівників галузі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, Професійна спілка працівників охорони здоров'я України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції – без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом ч.2 ст.6 Закону України „Про екстрену медичну допомогу”, п.8 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015р. №267, наказу МОЗ України від 19 жовтня 2015р. №681 „Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров’я” та з метою забезпечення формування штатних розписів закладів охорони здоров’я виходячи з виконуваних функцій та обсягу медичної допомоги, МОЗ України прийнятий наказ від 11 травня 2016р. №427 „Про внесення змін до Наказу №33”.

Вказаним наказом вирішено: 1. Затвердити зміни до Наказу №33, що додаються. 2. Визнати такими, що втратили чинність, накази Міністерства охорони здоров’я України: від 7 грудня 2012р. №1018 „Про затвердження примірних штатних нормативів центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф”; від 21 серпня 2014р. №585 „Про затвердження Примірних штатних нормативів центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та його структурних підрозділів”.

Разом з тим, відповідно до п. 1 Наказу №33 на виконання п. 4 наказу МОЗ України від 17 листопада 1998р. №326 „Про зупинення дії наказу МОЗ України від 24.06.98 №172 „Про тимчасові штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я” у зв’язку із доопрацюванням штатних нормативів закладів охорони здоров’я затверджено штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я. Відповідно до затверджених Змін вирішено наступне: „1. Назву наказу викласти у такій редакції: „Про примірні штатні нормативи закладів охорони здоров’я”. 2. У п. 1 наказу: у абзаці першому слова „штатні нормативи та типові штати” замінити словами „примірні штатні нормативи”; доповнити новими абзацами такого змісту: „центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та їх структурних підрозділів (додаток 53); центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (станції швидкої медичної допомоги (додаток 54); кабінетів телемедицини у закладах охорони здоров’я (додаток 55).”. 3. У тексті наказу та додатків до нього слова „середній медичний персонал” в усіх відмінках замінити словами „фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою” у відповідному відмінку. 4. Пункт 2 наказу викласти у такій редакції: „2. Примірні штатні нормативи мають рекомендаційний характер.

Штатний розпис закладу охорони здоров’я визначається керівником такого закладу і затверджується за його поданням головним розпорядником бюджетних коштів. Штатний розпис формується залежно від обсягу медичної допомоги, що надається таким закладом охорони здоров’я.

Керівник закладу охорони здоров’я у разі виробничої необхідності має право у межах загальної штатної чисельності та фонду оплати праці закладу, доведеного лімітними довідками на відповідний період, змінювати штати окремих структурних підрозділів або вводити посади, не передбачені примірними штатними нормативами для даного закладу.

При цьому не допускати введення посад таких найменувань, що не передбачені Національним класифікатором професій України ДК 003:2010, затвердженим наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010р. №327, діючими номенклатурами лікарських посад та посад молодших спеціалістів з медичною освітою”.

5. Пункт 3 наказу викласти у такій редакції: „У разі організації закладів охорони здоров’я, для яких не передбачені примірні штатні нормативи цим наказом, штатні розписи для них затверджуються за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України.”. 6. Пункт 5 викласти у такій редакції: „5. Штатна чисельність працівників, яка підлягає затвердженню за штатним розписом, повинна бути приведена у відповідність з визначеним фондом оплати праці, доведеним у бюджетних призначеннях на оплату праці, у порядку встановленому п. 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228”. 7. Підпункт 6.1 наказу викласти у такій редакції: „6.1. Формувати штати працівників закладів залежно від обсягу медичної допомоги, що надається таким закладом охорони здоров’я з дотриманням вимог п. 5 цього наказу.”. 8. Підпункт 7.1 наказу викласти у такій редакції: „7.1. Формувати штати працівників закладів залежно від обсягу медичної допомоги, що надається таким закладом охорони здоров’я з дотриманням вимог п. 5 цього наказу.”. 9. У назвах додатків: 1 - 8, 10 - 44, 47 - 52 перед словами „Штатні нормативи” доповнити словом „Примірні”; 9 перед словами „Лікарський персонал та професіонали” доповнити словами „Примірні штатні нормативи”; 45 та 46 слово „Типові” замінити словом „Примірні”; 10. У додатку 31 розділ III, виключити. 11. У додатку 46: у тексті додатку слова „начальник штабу цивільної оборони” в усіх відмінках замінити словами “фахівець з питань цивільного захисту” у відповідному відмінку; назву розділу 5 викласти у такій редакції: „Центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (станції швидкої медичної допомоги)”.

Згідно п. 8 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015р. №267, та з метою надання керівникам закладів охорони здоров’я та їх власникам (головним розпорядникам коштів) більшої автономії в прийнятті рішення щодо формування та затвердження штатних розписів цих закладів виходячи з їх функцій та обсягу медичної допомоги МОЗ України прийняло наказ від 2 вересня 2016р. №928 „Про втрату чинності наказу Міністерства охорони здоров’я України від 23 лютого 2000 року №33”, яким вирішено визнати таким, що втратив чинність, наказ МОЗ України від 23 лютого 2000р. №33 „Про примірні штатні нормативи закладів охорони здоров’я”.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у межах спірних правовідносин, у позивача відсутнє порушене право, як необхідна умова для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із вказаним висновком суддів попередніх інстанції погоджується із наступних міркувань.

Згідно ч.1 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Право на захист - самостійне суб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права в момент порушення чи оспорення останнього.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно ст. 2 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15.09.1999 №1045-XIV(далі – Закон №1045-XIV), професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

У відповідності до ст. 19 Закон №1045-XIV профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в державних органах та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

У касаційній скарзі позивач, як і під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, зазначає, що оскаржувані накази призводять до розбалансування системи охорони здоров’я, особливо в період формування Державного бюджету України на 2017 рік, затвердження кошторисів державних і комунальних закладів охорони здоров’я, становлення мережі закладів охорони здоров’я територіальних громад та неодмінно призведене до масових звільнень працівників галузі.

З доводами позивача колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Наказ №427 про внесення змін до Наказу №33 втратив чинність у зв’язку з втратою чинності самим Наказом №33. До того ж, відповідно до внесених змін було зазначено, що примірні штатні нормативи мають рекомендаційний характер. Отже, твердження позивача, що цей наказ призведе до розбалансування системи охорони здоров’я та до масових звільнень працівників галузі не можна визнати обґрунтованим.

Стосовно Наказу № 928, яким визнано таким, що втратив чинність Наказ №33, позивач зазначав про його неправомірність у зв’язку з необхідністю наявності акта МОЗ України, яким визначаються штатні нормативи.

Проте, колегія судів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, що Скасування Наказу №33 може бути підставою для прийняття відповідачем іншого акта або підставою для оскарження його бездіяльності. Разом з тим, чинне законодавство не пов’язує з цією обставиною визнання незаконним та скасування оскаржуваних наказів.

Також, відсутні фактичні обставини, які свідчать, що скасування Наказу №33 призводить до розбалансування системи охорони здоров’я та призведене до масових звільнень працівників галузі. Так, скасування Наказу №33 не є підставою для звільнення працівників.

Отже, доводи позивача, з посиланням на стверджувані ним обставини, не свідчать про порушення його прав у зв’язку з прийняттям оскаржених у цій справі наказів.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Професійної спілки працівників охорони здоров'я України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: