Постанова № 67195916, 15.06.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2017 р. Справа № 902/205/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - ОСОБА_1;

відповідача 3 - не з`явився;

відповідача 4 - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги: 1) відповідача - 2 Підприємство "Валді-Україна" (вх. № 151/17); 2 ) позивача - ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" (вх. № 152/17); 3) позивача - ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited"(вх. №153/17); 4) відповідача - 2 Підприємство "Валді-Україна" (вх.№156/17); 5) відповідача - 2 Підприємства "Валді-Україна" (вх.№157/17) на рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 у справі № 902/205/16 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом: ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited"

до відповідача 1: Приватного підприємства "Альянс Груп"

до відповідача 2: Підприємства "Валді-Україна"

до відповідача 3: Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації"

до відповідача 4: Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради

про визнання права власності, визнання права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 у справі № 902/205/16 (суддя Тварковський А.А.) в позові ОСОБА_2 особі Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" до відповідача 1: Приватного підприємства "Альянс Груп", до відповідача 2: Підприємства "Валді-Україна", до відповідача 3: Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації", до відповідача 4: Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання права власності, визнання права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001 і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що юридична особа Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" не є належним позивачем у даній справі. Суд першої інстанції вважає, що оскільки спірне майно вибуло з власності підприємства «ОСОБА_3 Україна» у лютому 2001 року, тобто до дати винесення ухвали господарським судом м. Києва від 27.06.2003 по справі №10/189, то на момент ліквідації підприємства «ОСОБА_3 Україна» у його власності останнє не перебувало. Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача.

Судовому захисту підлягає лише порушене право, однак позивачем у справі не доведено порушення відповідачем 1 будь-яких його прав. Суд звертає увагу на те, що відповідно до п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013, у разі коли право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Отже, враховуючи вищенаведене, вимога позивача про визнання права власності на нежитлове приміщення, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для її задоволення.

Крім того, позивачем належними та допустимими доказами не було доведено всіх необхідних обставин, що становлять предмет доказування в позовах про витребування майна з чужого незаконного володіння, зокрема, доказів того, що майно вибуло саме з власності позивача, факту недобросовісного набуття спірного майна відповідачем 1 на момент вирішення даного спору, то у суду відсутні правові підстави для задоволення заявленого віндикаційного позову. З врахуванням того, що спірне майно було примусово реалізовано на прилюдних торгах в порядку примусового виконання судового рішення, останнє не може бути витребувано в силу приписів ч. 2 ст. 388 ЦК України, а відтак така вимога позивача є необґрунтованою.

Щодо необґрунтованості позовних вимог про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001 і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, суд зазначає таке.

Як вказує позивач, вказані вимоги заявлені ним як наслідок нікчемності правочину, укладеного за результатами прилюдних торгів, що відбулись 23.02.2001. Однак, законність проведення прилюдних торгів з реалізації майна, проведених в ході примусового виконання судового рішення, оскаржено не було. Вказаний правочин укладений за результатами проведення аукціону, що відбувся 23.02.2001, також не був визнаний в установленому порядку недійсним.

Враховуючи викладене та презумпцію правомірності правочину, похідні вимоги, зокрема, про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, також підлягають відхиленню.

Відтак, з огляду на вказане, наведені вище обставини у своїй сукупності є підставою для відмови у задоволенні позову юридичної особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач №2 Підприємство "Валді-Україна" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 151/17), в якій просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 в даній справі скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким зокрема провадження у справі щодо третього та четвертого відповідачів припинити. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт вважає, що спір за участю Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області та комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» про визнання права компанії "Vuldi (UK) Limited" на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є публічно-правовим, оскільки виник за участю субєкта владних повноважень, щодо реалізації у цих відносинах наданих їм чинним законодавством владних управлінських функцій. На підставі п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/205/16 у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 апеляційну скаргу відповідач №2 Підприємство "Валді-Україна" (вх. № 151/17) прийнято до провадження та призначено її розгляд на 09.02.2017.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ОСОБА_2 особа Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 152/17) в якій просить суд, рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 в даній справі скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким позов до першого та другого відповідача та в даній справі задоволити, провадження у справі щодо третього та четвертого відповідачів припинити. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт вважає, що спір за участю Реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області та комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» про визнання права компанії "Vuldi (UK) Limited" на державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є публічно-правовим, оскільки виник за участю субєкта владних повноважень, щодо реалізації у цих відносинах наданих їм чинним законодавством владних управлінських функцій. На підставі п.1 ч.1 ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" (вх. № 152/17) прийнято до провадження. Дану апеляційну скаргу об'єднано в одне провадження для спільного розгляду у справі № 924/205/16 з апеляційною скаргою відповідача 2 - Підприємства "Валді-Україна" (вх.№151/17) та призначено до розгляду на 09.02.2017.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ОСОБА_2 особа Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" звернулась до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № 153/17) в якій просить суд, рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 в даній справі скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким позов до першого та другого відповідача та в даній справі задоволити, провадження у справі щодо третього та четвертого відповідачів припинити. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт вважає, що в даній справі слід вважати встановленим, що опублікування оголошення про проведення оспорюваних в даній справі прилюдних торгів відбулося із порушення зазначеного 30-ти денного строку. Вважає, що якщо недотримання вимог строків опублікування оголошення про проведення прилюдних торгів та його змісту вплинуло або могло вплинути на результати торгів, порушені права або законні інтереси особи, яка звертається до суду за судовим захистом, підлягають такому захистові. Також, зазначає, що свідоцтво на право власності підтверджує не право власності особи на відповідне нерухоме майно, а лише факт оформлення права власності на нерухоме майно. Звертає увагу суду на те, що майно, яке залишилось в підприємства «Валді-Україна» після задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство, є таким майном, що підлягає безумовній передачі засновникові підприємства «Валді-Україна» компанії «Vuldi (UK) Limited» також є складовою оцінки фактичних обставин справи при розгляді відповідної суперечки про право в даній справі та не потребує обовязкового встановлення цього факту іншим судом.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" (вх. № 153/17) прийнято до провадження. Дану апеляційну скаргу об'єднано в одне провадження для спільного розгляду у справі № 924/205/16 з апеляційними скаргами відповідача 2 - Підприємства "Валді-Україна" за вх.№151/17 від 17.01.2017 та позивача ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії «Vuldi (UK) Limited» за вх. №152/17.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - 2 Підприємство "Валді-Україна" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№156/17) в якій просить суд, рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 в даній справі скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким позов до першого та другого відповідача та в даній справі в частині змінених позовних вимог в оригінальній (первинній) справі №902/205/16 задоволити, позов до першого та другого відповідача та даній справі в частині первинних позовних вимог в оригінальній справі (первинній) справі №902/460/16 вирішити на розсуд суду, провадження в об`єднаній справі №902/205/16 щодо третього та четвертого відповідачів припинити.

Вважає, що приватне підприємство «ОСОБА_4 груп» є, на даний час, фактичним володільцем оспорюваного в даній справі нерухомого майна, оскільки таке володіння оспорюваним нерухомим майном може вважатися правомірним лише у разі, якщо інше не випливає із закону або незаконність такого володіння не встановлена рішенням суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 апеляційну скаргу відповідач - 2 Підприємство "Валді-Україна" (вх.№156/17) прийнято до провадження. Дану апеляційну скаргу об'єднано в одне провадження для спільного розгляду у справі № 924/205/16 з апеляційними скаргами відповідача 2 - Підприємства "Валді-Україна" за вх.№151/17 від 17.01.2017, позивача ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії Vuldi (UK) Limited за вх. №152/17 від 17.01.2017, позивача ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії Vuldi (UK) Limited за вх. №153/17 від 17.01.2017.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - 2 Підприємства "Валді-Україна" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№157/17) в якій просить суд, рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 в даній справі скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким позов до першого та другого відповідача та в даній справі в частині змінених позовних вимог в оригінальній (первинній) справі №902/205/16 задоволити, позов до першого та другого відповідача та даній справі в частині первинних позовних вимог в оригінальній справі (первинній) справі №902/460/16 вирішити на розсуд суду, провадження в об`єднаній справі №902/205/16 щодо третього та четвертого відповідачів припинити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 апеляційну скаргу відповідач - 2 Підприємство "Валді-Україна" (вх.№157/17) прийнято до провадження. Дану апеляційну скаргу об'єднано в одне провадження для спільного розгляду у справі № 924/205/16 з апеляційними скаргами відповідача 2 - Підприємства "Валді-Україна" за вх.№151/17 від 17.01.2017, позивача ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії Vuldi (UK) Limited за вх. №152/17 від 17.01.2017, позивача ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії Vuldi (UK) Limited за вх. №153/17 від 17.01.2017, відповідача 2 - Підприємства "Валді-Україна" за вх. №156/17 від 17.01.2017.

Розгляд вищезгаданих скарг призначено на 09.02.2017 о 14:30 год. Крім того, клопотання скаржників про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 902/205/16 задоволено. Доручено Київському апеляційному адміністративному суду забезпечити проведення відеоконференції 09.02.2017 об 14:30 у приміщенні Київського апеляційного адміністративного суду: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус, 30.

Однак, 23.01.2017 засобами електронного зв`язку на адресу суду надійшов лист Київського апеляційного адміністративного суду про неможливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції 09.02.2017 о 14:30 год. у справі № 902/205/16 у зв`язку з тим, що о 14:30 год. 09.02.2017 в залах, які обладнанні для проведення судових засідань в режимі відеоконференції будуть проводитись інші судові засідання.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 у справі №902/205/16 доручено Деснянському районному суду міста Києва (02225, м. Київ, пр-т. Маяковського, 5-в) забезпечити проведення судового засідання у справі №902/205/16, яке відбудеться 09.02.2017 о 14:30 год., в режимі відеоконференції в приміщенні Деснянського районного суду міста Києва.

01.02.2017 на адресу суду від відповідача 4 - Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради надійшов відзив в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 вважає законним та обґрунтованим. Звертає увагу суду на те, що Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради жодним чином не порушено права позивача, оскільки будь-які рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень по спірному об`єкті нерухомості нежитлового приміщення магазину за адресою: м.Вінниця, вул.. Соборна, 52 не приймались та жодні реєстраційні дії не вчинялись, відтак права ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії Vuldi (UK) Limited не порушені, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.12.2016, яка додана до відзиву. Також, просить суд розгляд справи здійснювати без участі представника відповідача 4.

02.02.2017 на адресу суду від відповідача 3 - Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації" надійшов відзив в якому зазначає, що є самостійною юридичною особою створеною Вінницькою міською радою, їй підзвітне і підконтрольне, підпорядковане виконавчому комітету Вінницької міської ради. Підприємство не являється правонаступником інших юридичних осіб. Жодних реєстраційних дій спірного майна підприємство не вчиняло, окрім того жодної позовної вимоги до КП «ВМБТІ» не заявлено, а відтак вважає, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом неналежного відповідача. За таких обставин, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії Vuldi (UK) Limited.

09.02.2017 засобами електронного зв`язку на адресу суду від ОСОБА_2 особи Великобританії Компанії Vuldi (UK) Limited надійшли пояснення в яких апелянт зазначає, що ухвалою господарського суду міста Києва від 27.06.2013 в справі « 10-189-2001, встановлено відсутність в підприємства «Валді-Україна» будь-якого майна за затвердженим судом ліквідаційним балансом цього підприємства, відповідно робить припущення що в разі виявлення майна цієї особи шляхом визнання того чи іншого правочину недійсним, встановлення судом неправомірності правочину, необхідно застосувати п. 52 Закону України «Про банкрутство» в якому зазначено, що у випадку, коли після ліквідації юридичної особи суб`єкта банкрутства будуть виявлені належні їй майнові об`єкти або кошти, справа не може переглядатись за нововиявленими обставинами. Окрім того, зазначає, що права й законні інтереси позивача як засновника підприємства «Валді-Україна» є порушеними недотриманням нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів, яке (нетримання) і тягне за собою виникнення прав та інтересів, про захист яких просить у суду в даній справі. Вважає, що такий охоронюваний інтерес і був порушений безпосередньо у момент укладення оспорюваного в даній справі недійсного правочину за результатами спірних прилюдних торгів 23.02.2001.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України просить суд, при прийняті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Вважає, що право надане п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України є дискреційним та підлягає застосуванню, за наявності до того підстав, у будь-якому разі. Принциповим у цьому аспекті є й те, що будь-яка відмова у задоволенні позову в господарській справі (у тому числі й з підстав відсутності порушення прав чи інтересів позивача, пропуск позивачем строку позовної давності, тощо) не є перешкодою для господарського суду одночасно відмовити у задоволенні позовних вимог та визнати пов`язаний із предметом спору у справі договір недійсним.

Крім того, в даних поясненнях викладені клопотання позивача про відведення від апеляційного розгляду даної скарги суддів Олексюк Г.Є. та Філіпову Т.Л., та апеляційне провадження в даній господарській справі зупинити до вирішення, у встановленому законом порядку, наступних господарських справ: 902/461/16, 902/206/16, 910/21302/16.

09.02.2017 в судовому засіданні яке розпочалось в режимі відеоконференції з Деснянським районним судом міста Києва виникли технічні несправності (переривання звукового сигналу, повільна (зависла) передача відеозображення) інтернет-зв`язку, які унеможливили належним чином провести судове засідання в режимі відеоконференцзв`язку по справі №902/205/16. На підтвердження відповідних обставин, Рівненським апеляційним господарським судом та Деснянським районним судом міста Києва складено акти про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв`язку від 09.02.2017, які долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.02.2017 у справі №902/205/16 розгляд справи відкладено на 23.02.2016 о 15:30. Доручено Київському апеляційному адміністративному суду забезпечити проведення відеоконференції 23.02.2017 о 15:30 у приміщенні Київського апеляційного адміністративного суду: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус, 30.

Крім того, у відповідності до п. 4 ст. 65 ГПК України витребувано у відповідача 3: Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації": матеріали інвентаризаційної справи №1003 на об`єкт нерухомого майна, розташованого в м.Вінниці по вул. Соборна, 52, для огляду в судовому засіданні та у Комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації": матеріали інвентаризаційної справи №1003 на об`єкт нерухомого майна, розташованого в м.Вінниці по вул. Соборна, 52, для огляду в судовому засіданні.

16.02.2017 засобами електронного зв`язку на адресу суду надійшов лист Київського апеляційного адміністративного суду про неможливість проведення судового засідання в режимі відеоконференції 23.02.2017 о 14:30 год. у справі № 902/205/16 у зв`язку з тим, що о 15:30 год. 23.02.2017 в залах, які обладнанні для проведення судових засідань в режимі відеоконференції будуть проводитись інші судові засідання, та запропоновано узгодити іншу дату судового засідання.

17.02.2017 на виконання вимог ухвали суду від 09.02.2017 надійшли на адресу суду матеріали інвентаризаційної справи №1003 на 470 арк. на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52.

17.02.2017 на адресу суду надійшов лист від Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднань бюро технічної інвентаризації» в якому зазначено, що підприємство не має можливості надати для огляду в судовому засіданні інвентаризаційну справу №1003 на об`єкт нерухомого майна розташований по вул. Соборна за №52 в м. Вінниці, оскільки, дані матеріали знаходяться у комунальному підприємстві «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації».

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.02.2017 у справі №902/205/16 розгляд справи призначено на 06.03.2017 о 15:00 год. Доручено Київському апеляційному адміністративному суду забезпечити проведення відеоконференції 06.03.2017 о 15:00 год. у приміщенні Київського апеляційного адміністративного суду: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус, 30.

06.03.2017 засобами електронного зв`язку від ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" надійшла заява про відкладення розгляду справи №902/205/16. Також, позивач в даній заяві просить суд забезпечити проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції та доручити проведення відеоконфернеції Київському апеляційному адміністративному суду, а у випадку відсутності можливості проведення даним судом судового засідання в режимі відеоконференції пропонує ряд загальних судів міста Києва та Окружний адміністративний суд м.Києва.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 у справі №902/205/16 розгляд справи відкладено на 30.03.2017 об 10:00 год.

21.03.2017 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від відповідача 2 - Підприємства "ОСОБА_3 Україна" надійшла касаційна скарга на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2017, якою апеляційні скарги ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" та Підприємства "Валді-Україна" на ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.07.16 р. у справі № 902/460/16 задоволено. Ухвалу господарського суду Вінницької області від 12.07.16 р. у справі № 902/460/16 скасовано.

Відповідно до ст. 109 ГПК України апеляційний господарський суд зобов'язаний невідкладно надіслати касаційну скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України.

За приписами ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Згідно абз.5 п.3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" надіслання господарським судом у передбачених законом випадках матеріалів справ до судів вищих інстанцій підпадає під дію частини першої статті 79 ГПК, оскільки відсутність у суді зазначених матеріалів унеможливлює розгляд ним справи.

30.03.2017 на адресу суду від ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" надійшло клопотання про зупинення провадження в даній господарській справі до вирішення справ господарського суду Вінницької області №902/461/16 та №902/206/16.

Представником ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" та підприємства "Валді-Україна" ОСОБА_1 В судовому засіданні 30.03.2017 яке відбулося в режимі відеоконференції, підтримано клопотання про зупинення провадження у справі №902/205/16.

Крім того, представник ОСОБА_2 особи Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" ОСОБА_1 в судовому засіданні 30.03.2017 відкликав заяву про відвід від апеляційного розгляду скарг у справі №902/205/16 суддів Олексюк Г.Є. та Філіпову Т.Л., яка викладена у письмових поясненнях ОСОБА_2 особи Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" від 09.02.2017. Даний факт зафіксований відеозаписом судового засідання від 30.03.2017, який долучений до матеріалів справи №902/205/16.

В судове засідання 30.03.2017 представники відповідачів 1, 3, 4 не з'явилися, про місце, час і дату судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки не повідомили.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 по справі №902/205/16 зупинено провадження з розгляду апеляційних скарг: 1) відповідача - 2 Підприємство "Валді-Україна" (вх. № 151/17); 2 ) позивача - ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" (вх. № 152/17); 3) позивача - ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited"(вх. №153/17); 4) відповідача - 2 Підприємство "Валді-Україна" (вх.№156/17); 5) відповідача - 2 Підприємства "Валді-Україна" (вх.№157/17) на рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 у справі № 902/205/16 до розгляду Вищим господарським судом України касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.08.2016 у справі №902/460/16, яку в подальшому об'єднано зі справою №902/205/16 та призначений єдиний номер справи - №902/205/16.

Матеріали об`єднаної справи №902/205/16 направлено на адресу Вищого господарського суду України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 провадження у справі № 902/205/16 поновлено та призначено до розгляду на 15.06.2017 об 10:00 год.

15.06.2017 на адресу суду засобами електронного зв`язку від ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" надійшла заява про відвід суддів Рівненського апеляційного господарського суду Олексюк Г.Є., Філіпової Т.Л. від розгляду справи №902/205/16.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.06.2017 заяву ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" про відвід суддів Олексюк Г.Є., Філіпової Т.Л. у справі №902/205/16 господарського суду Вінницької області залишено без задоволення.

Представник позивача та відповідача 2 в судовому засіданні 15.06.2017 підтримав вимоги викладені в апеляційних скаргах з урахуванням всіх поданих додаткових пояснень та заяв поданих протягом апеляційного провадження.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхилила клопотання ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" про зупинення провадження у даній справі до вирішення, у встановленому законом порядку, господарських справ: 902/461/16, 902/206/16, 910/21302/16, яке викладене у письмових поясненнях ОСОБА_2 особи Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" від 09.02.2017 та клопотання ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" від 30.03.2017 про зупинення провадження у справі № 902/205/16 до вирішення справ господарського суду Вінницької області №902/461/16 та 902/206/16 з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

За змістом вищевказаної статті причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду в кожному конкретному випадку слід з'ясувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Тобто, господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог.

Відповідно до п. 3.16. Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Разом з тим, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

В листі Верховного Суду України № 1-5/45 від 25.01.2006 зазначено, що у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статі 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Колегія суддів враховує, що зупинення провадження у даній справі без достатніх правових підстав призводить до затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників судового процесу.

Представники відповідачів 1, 3, 4 в судове засідання 15.06.2017 не з'явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що відповідачі 1, 3, 4 були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи, неодноразове відкладення розгляду справи, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідачів 1, 3, 4.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 2 в судових засіданнях, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 у справі № 902/205/16 слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1.2 статуту підприємства «Валді-Україна» ідентифікаційний код №21929794 затвердженого рішенням засновника, наказ №29/97-U 15.09.1997 з наступними змінами, затверджено, що підприємство є добровільною організацією, створеною і діючою як дочірнє підприємство компанії Vuldi Limited на основі наказу засновника підприємства. (а.с. 12-17 т.10)

Відповідно до п. 1.5 даного статуту, засновником та власником підприємства є компанія Vuldi Limited (британський реєстраційний номер 2868213, офіс у Великобританії: 36 Wayland Approach Leeds LS168JF).

Пунктом 4.1 статуту, встановлено, що підприємство є юридичною особою згідно з чинним законодавством України. Правовий статус підприємства визначається чинним законодавством України та цим статутом.

Згідно п. 4.3 статуту, підприємство для досягнення поставлених цілей діяльності має право: від свого імені підписувати договори з українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, в тому числі договори купівлі-продажу, відчуження, підряду, обміну, оренди, найму, застави, перевезень, зберігання, доручення, консигнації та комісії, сумісної діяльності; набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов`язання, укладати угоди, виступати в суді, арбітражному суді та третейському суді від свого імені, бути позивачем і відповідачем у суді чи арбітражі; користуватись кредитами українських та іноземних банків згідно з чинним законодавством України; купувати, продавати, відчужувати, будувати, брати та здавати в оренду, давати в позику та у безвідплатне користування рухоме та нерухоме майно, ресурси іншим юридичним та фізичним особам, як в Україні , так і за її кордоном.

Пунктами 4.4, 4.5 статуту передбачено, що підприємство має самостійний баланс і діє на основі повного господарського розрахунку, самофінансування та самоокупності, в тому числі в іноземній валюті. Підприємство є власником майна, що йому належить, включаючи майно, що передане підприємству власником. Підприємство здійснює, згідно з чинним законодавством, володіння, користування і розпорядження майном, що є в його власності, відповідно до мети своєї статутної діяльності та призначення майна.

Підприємство несе відповідальність за боргами тільки в розмірі власного майна. Засновник підприємства несе відповідальність в межах його вкладу до статутного фонду (пункт 4.6 статуту).

В пункті 6.3 статуту зазначено, що власністю підприємства є отримані доходи, а також інше рухоме та нерухоме майно, яке придбане ним на інших підставах згідно з чинним законодавством України.

Колегією суддів встановлено, що позовні вимоги в даній справі мотивовані тим, що юридична особа Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" є одноособовим засновником підприємства «Валді-Україна», яке в свою чергу, станом на 23.02.2001, було власником нерухомого майна-нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, Соборна, 52, яке належало підприємству «Валді-Україна» на підставі договору купівлі-продажу від 15.07.1998 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстраційним №3217, зареєстрованого Вінницьким міжміським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №1 за реєстровим №79.

Позивач переконаний, що після винесення господарським судом м. Києва ухвали у справі №10/189-2001 від 27.06.2003 про ліквідацію підприємства "Валді-Україна" майно, що залишилося після проведення такої ліквідації передається власникові (засновникові), тобто позивачу. Вважає, що право власності позивача на нежитлове приміщення магазину не припинялось та що останній є його власником, обґрунтовує це приписами ч. 12 ст. 111 ЦК України, відповідно до яких, майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, а також на п. 7 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою передбачено, що у разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власнику або уповноваженому ним органу.

Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що 27.06.2003 у позивача виникло право вимоги до ПП «Альянс Груп», як до неправомірного володільця.

Однак, колегією суддів під час огляду матеріалів інвентаризаційної справи №1003 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52., встановлено, що 15.07.1998 між Закритим акціонерним товариством «Лада-Сервіс» (продавець) та підприємством «Валді-Україна» (покупець) укладено договір купівлі-продажу.

Пунктом 1.1 даного договору передбачено, що продавець зобов`язується передати у власність покупцю вбудоване приміщення магазину, яке знаходиться в місті Вінниці, по вулиці Соборній, під номером п`ятдесят другим.

Відповідно до п. 1.2 договору, право власності на приміщення магазину переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Даний договір 15.07.1998 посвідчено ОСОБА_3 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №3217.

17.07.1998 Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації видало підприємству «Валді-Україна» реєстраційне посвідчення домоволодіння в якому засвідчує, що домоволодіння №52 по вул.. Соборній зареєстровано за підприємством «Валді-Україна» на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 15.07.1998 №3217 та записано в реєстрову книгу за №79.

Таким чином, підприємство «Валді-Україна» є правомірним і законним власником магазину, яке знаходиться в м. Вінниці по вул. Соборній за №52, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 17.07.1998. Слід звернути увагу, що вказане реєстраційне посвідчення жодним суб'єктом у встановленому порядку не було оспорено та недійсним у судовому порядку не визнавалось.

Відповідно до статті 128 ЦК УРСР в редакції 1963 року моментом виникнення права власності на нерухоме майно за договором купівлі-продажу є передача майна власнику, який не повязується з державною реєстрацією цього права, а отже підприємством «Валді-Україна» було власником спірного майна на підставі договору від 15.07.1998.

Відповідно до умов п.2 договору застави від 27.10.1998 укладеного між Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна» (заставодержатель) та підприємством «Валді-Україна» (заставодавець), у забезпечення виконання умов кредитного договору №22/98 від 19.10.1998, укладеного між заставодержателем та ДП «Валді-Виробництво» та договору поруки від 19.10.1998, укладеного між заставодержателем та заставодавцем, заставодавець передає заставодержателю в заставу вбудоване приміщення магазину, яке знаходиться в м. Вінниці по вул. Соборній за №52, яке його власністю і належить йому згідно договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_3 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, 15.07.1998 за реєстраційним №3217 і зареєстрованого державним комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним №79, яке складається з цегляного будинку, означеному на плані літерою «А» приміщень з №1-1 по 1-18, загальною площею 201,2 м2.

Крім того п.4.6 договору застави, передбачено, що майно не знаходиться у спільній частковій власності, не є часткою, паєм (а.с. 214 зворотня сторона -216 т. 9)

08.08.2000 арбітражним судом м. Києва у справі №22/253 за позовом Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна» до відповідача 1 ДП «Валді-Виробництво», відповідача 2 підприємства «Валді-Україна», ДП «Валді-Нерухомість» про стягнення 2602723,93 дол. США прийнято рішення, яким розірвано кредитний договір від 19.10.1998 №22/98 укладений між банком «Україна» та дочірнім підприємством «Валді-Виробництво», визнано заборгованість ДП «Валді-Виробництво» та підприємства «Валді-Україна» перед Акціонерним комерційним агропромисловим банком «Україна» в розмірі 2682983,81 дол. США, в тому числі 312,56 дол. США державного мита, звернуто стягнення на майно ДП «Валді-Виробництво», ДП «Валді-Нерухомість» та підприємства «Валді-Україна» в розмірі 2682983,71 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 8.08.2000 (за 100 дол. США 543 грн. 75 коп.) складає 14588724,47 гривень: акції ВАТ «Бердичівська фабрика одежі»; акції ЗАТ «Валді-Кіпарис»; акції ЗАТ «Магазин «Каштан»; акції ВАТ «Барська швейна фабрика»; швейне обладнання на орендних площах ВАТ «Бердичівська фабрика одежі»; швейне обладнання на орендних площах ВАТ «Барська швейна фабрика» та все інше майно, деб воно не знаходилось, яке належить їм на праві власності.(а.с.2 3 зворотня сторона т. 10)

На виконання даного рішення Арбітражного суду м. Києва від 08.08.2000 виданий наказ на примусове виконання рішення (а.с. 3 т. 10).

Як підтверджено судом першої інстанції, наказом Міністерства юстиції України №738/7 від 22.09.2000 відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції м. Києва було надано право вчиняти виконавчі дії по виконанню наказу арбітражного суду м. Києва про стягнення боргу в сумі 14566724 грн. 47 коп. за рахунок майна ДП «Валді-Виробництво», ДП «Валді-Нерухомість» та підприємства «Валді-Україна» на території Автономної республіки Крим, Вінницької, Житомирської та Львівської областей.

25.01.2001 між спеціалізованим державним підприємством «Укрспецюст» Міністерства юстиції України та ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва укладено договір №3/Н-3 про реалізацію арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах, предметом якого є здійснення реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах приміщення магазину за адресою м. Вінниця, вул. Соборна 52, загальною площею 250,9 м.кв. Приміщення належало ДП «Валді-Україна». Початкова вартість реалізації 111050 грн. без урахування ПДВ (а.с. 4 т.10).

25.01.2001 між інформаційно-рекламним агентством «Курьер» (виконавець) та спеціалізованим державним підприємством «Укрспецюст» (замовник) укладено договір, предметом якого є розміщення виконавцем рекламних матеріалів замовника в газеті «Независимый курьер» (а.с. 123 т.9).

30.01.2001 спеціалізованим державним підприємством «Укрспецюст» Міністерства юстиції України до редакції газети «Незалежний кур`єр» подано заявка на опублікування оголошення такого змісту: «Пропонується до продажу на прилюдних торгах арештоване майно: 1. Нежитлове приміщення м.Вінниця вул. Соборна, 52, коеф.зносу 29,35%, загальна площа 201,2 кв.м. розташована на 1-му поверсі 2-поверхового цегляного будинку, початкова вартість реалізації 111050 грн., Боржник: Підприємство «Валді-Україна», Стягував: АКАБ «Україна». Інші дані не відомі.» (а.с. 126 т.т9).

31.01.2001 між замовником та виконавцем складено та підписано акт виконаних робіт, яким підтверджено факт надання рекламних послуг спеціалізованому державному підприємству «Укрспецюст» (а.с. 123 т.9).

Протоколом №1 від 23.02.2001 оформлено результати проведення торгів, відповідно до якого: номер лота 1; назва лота - нежитлові приміщення, м. Вінниця, вул. Соборна 52. Учасники: 1. ТОВ «Відіван», 2. ПП «Альянс Груп». Стартова ціна: 111050 грн.. Продажна ціна:113300 грн. Переможець торгів: ПП «Альянс Груп» АДРЕСА_1 (а.с. 6 т.10).

Відповідно до акту про продаж нерухомого майна за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, від 01.03.2001, старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві ОСОБА_5 складено акт про те, що спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст» відповідно до договору №3/Н-3 від 25.01.2001 провело аукціон по продажу нерухомого майна: вбудованого приміщення магазину, розташованого за адресою: м. Вінниця, вулиця Соборна, 52. Вбудоване приміщення магазину належало підприємству «Валді-Україна» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3 15.07.1998 за реєстраційним №3217, зареєстрованого Вінницьким обласним обєднаним бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі №1 за реєстровим №79. Аукціон розпочався зі стартової ціни 111050 грн. В ході торгів ТОВ «Відіван» запропонувало ціну 111200 грн., однак ПП «Альянс Груп» запропонувало найвищу ціну - 113 300 грн. 00 коп. Ліцитатор проголосив, що переможцем аукціону стало ПП «Альянс Груп». Остаточна ціна реалізації склала 113300,00 гривень. Аукціон закінчено 23.02.2001 ПП «Альянс Груп» повністю внесло кошти за придбаний лот 26.02.2001 (а.с. 10 т.10).

11.03.2001 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 видано свідоцтво, яким посвідчено, що приватному підприємству «ОСОБА_4 груп», розташованому в м. Вінниці по вул. В.Порика, буд.5«а», кв.20, належить право власності на вбудоване приміщення магазину в будинку за №52 по вул.. Соборній в м.Вінниці. Дане свідоцтво зареєстровано в реєстрі за №881. (а.с. 122 т.10)

11.02.2001 Комунальним підприємством «Вінницьке обласне об`єднань бюро технічної інвентаризації» видано реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна які належать юридичним особам, в якому посвідчує, що вбудоване приміщення магазину реальна частка, який розташований в місті Вінниці по вул. Соборній за №52 зареєстровано за приватним підприємством «ОСОБА_4 груп» на праві приватної власності на підставі свідоцтва виданого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу від 11.03.2001 за р-№881 та записано в реєстрову книгу №1 стор. 118, реєстровим № 79 (а.с. 124 т. 10).

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що за результатами прилюдних торгів спірне приміщення магазину вибуло з власності підприємства «ОСОБА_3 Україна» у власність приватного підприємства «Альянс Груп».

Крім того, колегією суддів встановлено, що ухвалою господарського суду м. Києва від 27.06.2003 року у справі №10/189 ліквідовано підприємство «Валді-Україна» (м.Київ, вул. Комінтерну, 22, к. 2, код 21629794 як юридичну особу в зв`язку з банкрутством (а.с. 40 т.1 №902/460/16).

Однак, запис про припинення підприємства «ОСОБА_3 Україна» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не внесено, що підтверджуються, витягом з ЄДРЮФПГФ (а.с. 67-72 т.11), з якого вбачається, що підприємство «Валді-Україна» знаходиться в стадії припинення. Відповідно, на час розгляду даної справи дане підприємство існує як юридична особа.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що юридична особа Великобританії компанія "Vuldi (UK) Limited" не є належним позивачем у даній справі.

Матеріалами справи встановлено, що спірне майно вибуло з власності підприємства «ОСОБА_3 Україна» 23.02.2001, тобто до дати винесення ухвали господарським судом м. Києва від 27.06.2003 по справі №10/189, отже, на момент ліквідації підприємства «ОСОБА_3 Україна» у його власності спірний об`єкт нерухомості не перебував.

Згідно з нормами ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Частиною 1 ст.386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 18.02.2015р. у справі №6-244цс14, від 24.06.2015р. у справі № 6-318цс15).

Зокрема, за правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є вже власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна (Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 04.04.2011 у справі № 25/208-08).

При цьому, позов про визнання права власності на майно є належним способом захисту, якщо позивач вимагає залишення у нього майна, відчуженого третьою особою за договором, учасником якого він не був, і це майно ще не вибуло з його володіння.

Отже, з огляду на положення ст. 392 ЦК України суд відмовляє у задоволенні позову про визнання права власності на майно, якщо встановить, що позивач не є власником спірного майна або, якщо це право не оспорюється та визнається відповідачем у справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що позивачем неправомірно обрано спосіб захисту порушеного права власності на спірне майно шляхом визнання права власності на це майно на підставі ст. 392 ЦК України.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що обставини на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються господарським судом на підставі фактичних даних, якими є докази.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судової о процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті доказі, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому, слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Разом з тим, належних доказів, які б беззаперечно свідчили про те, що спірне майно є власністю позивача ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited", останнім до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

За таких обставин правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірне приміщення магазину, яке розташоване в місті Вінниці по вул. Соборній за № 52, відсутні.

Щодо клопотання відповідача 1 про застосування позовної давності, яке викладено у відзиві на позовну заяву (а.с.89-94 т.10), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст.261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.76 ЦК УPCP).

Аналогічні за змістом норми матеріального права містилися і в Цивільному кодексі УPCP (Глава 5 Розділу 1), за винятком положення про застосування позовної давності лише за заявою однієї зі сторін. Так, відповідно до ст.ст.71,75,80 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно зі ст.76 ЦК УРСР право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі ж визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (із змінами), за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову.

Разом з цим, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10).

Оскільки, судом встановлено самостійні обставини для відмови у позові по суті, заява відповідача 1 про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про визнання права власності на нежитлове приміщення, зокрема: вбудоване приміщення магазину в будинку за №52 по вул. Соборній в м.Вінниці.

Щодо позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів зазначає, наступне.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тобто, предметом даного позову має бути вимога власника, який не володіє майном, до особи, яка незаконно заволоділа цим майном, про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. При цьому незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Витребування власником свого майна із незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову.

Незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач.

Так, відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише за умов, визначених п.п.1-3 ч.1 ст.388 ЦК України.

Отже, для застосування приписів ст. 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Позов про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України підлягає задоволенню у випадку, якщо у власника майна, що вибуло з його володіння і перебуває у володінні іншої особи, залишається право на це майно.

Частина 4 ст. 41 Конституції України, яка кореспондується зі ст. 321 ЦК України, поширює принцип непорушності права власності, а саме закріплює принцип неприпустимості протиправного позбавлення цього права чи обмеження у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 128 ЦК УРСР (в редакції станом на момент проведення аукціону) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Крім того, посилання позивача щодо недійсності (нікчемності) правочину спростовуються наступним.

Пунктом 14 Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна від 22 грудня 1997р. N1448 (чинного на час проведення аукціону) аукціон може бути припинено і майно знято з продажу на вимогу будь-кого з покупці або організатора аукціону у разі невиконання вимог щодо змісту інформації, передбаченої пунктом 5 цього Положення, або порушення інших правил проведення аукціону, передбачених Положенням.

Зазначені порушення можуть бути підставою для визнання аукціону судом недійсним. Заява до суду про визнання аукціону недійсним може бути подана будь-ким з учасників аукціону, організатором аукціону, заставодавцем або заставодержателем.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки нежитлове приміщення магазину реалізовано на прилюдних торгах у примусовому порядку з виконання рішення арбітражного суду міста Києва у справі № 22/253 державною виконавчою службою через спеціалізовану організацію покупцю-учаснику прилюдних торгів, застосування наслідків нікчемності правочину в такому випадку не передбачено діючим законодавством.

Під час проведення прилюдних торгів продавець та учасники торгів у встановленому порядку певними діями (ціновими пропозиціями) визначають переможця торгів та ціну продажу майна, в результаті чого переможець торгів набуває право на придбання об'єкту. Результатом проведення прилюдних торгів є визначення покупця - переможця аукціону. Отже, проведення аукціону за своєю правовою природою є правочином, оскільки в ньому мають місце всі елементи, притаманні правочину, та він може бути визнаний недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочинів (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 у справі №6-116цс12).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (в редакції чинній на момент проведення прилюдних торгів) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ЦК УРСР (в редакції чинній на момент проведення прилюдних торгів) не містив такого поняття як нікчемний правочин.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст.48 ЦК УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону.

Крім того, оскільки відчуження майна на аукціоні відноситься до угод купівлі-продажу, то така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу).

Разом з тим слід зазначити, що оскільки виходячи із змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами аукціону правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами аукціону, то підставами для визнання аукціону недійсним є порушення встановлених законодавством правил проведення аукціону, визначених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.07.1999 № 42/5.

При вирішенні спору про визнання аукціону недійсним суду необхідно встановлювати такі обставини: чи мало місце порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна при проведенні аукціону; чи вплинули ці порушення на результати торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати торгів.

Відповідно до пункту 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (в редакції, чинній на момент проведення аукціону), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. N 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 № 6/5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.01.2003 за № 66/7387 (надалі - Тимчасове положення) обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Згідно із пунктом 1.7 Тимчасового положення реєстр прав власності на нерухоме майно (далі - Реєстр прав) є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, правовстановлювальні документи, на підставі яких здійснено реєстрацію прав власності.

Підпунктом а пункту 6.1 Тимчасового положення встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, зокрема: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна;

Пунктом 1.12 Тимчасового положення встановлено, що рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно (далі - реєстратор), що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Крім того, матеріали справи не містять доказів оформлення права власності на спірне майно за позивачем.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (із змінами) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником спірного майна значиться Приватне підприємство "Альянс Груп".

Таким чином, твердження позивача щодо незаконного володіння майном є безпідставним і протилежного до суду не подано.

У зв'язку з викладеним, право власності на спірне майно набуте Приватним підприємством "Альянс Груп" правомірно на під час аукціону, правомірність якого відповідно до ст. 204 ЦК України призюмується та який на момент розгляду даної справи не скасований в судовому порядку, тобто є чинним.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001 і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, з підстав презумпції правомірності правочину.

Згідно з інформаційним листом Вищого Господарського суду України від 13.08.2008 за № 01-8/482 у випадку захисту права та інтересу способом, не передбаченим ні законом, ні договором, необхідно відмовляти у позові, що також відповідає практиці розгляду аналогічних питань Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 13.07.2004 за № 10/732).

Більш того, вказані вимоги про визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позивач ставить в залежність від визнання недійсним правочину (результатів аукціону). Судова колегія вважає, що така вимоги не порушує права позивача.

Сам позивач не обґрунтував, якими саме рішеннями відповідачі 3 і 4 порушили права та інтереси позивача.

Колегія суддів зазначає, що не можуть бути задоволені неконкретні вимоги, оскільки позивач чітко не визначає, які саме він просить визнати незаконними рішення. Так, позивачем не надано жодного спірного рішення відповідачів 3 і 4. Тобто, відсутні докази наявності таких рішень. Рішення суду не може засновуватися на припущенні.

Окрім цього, визнання рішення незаконним, при тому, що відсутня вимога про скасування рішення, порушене право захистити не може. Стаття 20 ГК України передбачає визнання акта недійсним, але вказаної вимоги позивачем не заявлено. При цьому необхідно відмітити, що господарський суд не вправі з власної ініціативи змінювати вимоги за позивача.

На підставі викладеного судова колегія вважає правомірними висновки суду першої інстанції про відмову у позові. Слід також враховувати, що позивач та відповідач 2 в апеляційних скаргах просять провадження у справі щодо третього та четвертого відповідачів припинити.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" про визнання права власності, визнання права власника на витребування майна з чужого незаконного володіння та витребування майна з чужого незаконного володіння; визнання незаконними всіх та будь-яких рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених після 23.02.2001р. і до моменту постановляння рішення в даній справі стосовно нежитлового приміщення магазину за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 52, оскільки позивачем не доведено, факту права власності на спірне майно.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Вінницької області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх фактичних обставин справи, у звязку з чим підстав для його скасування відсутні.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" та підприємства "Валді-Україна", не знайшли підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у звязку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 у справі № 902/205/16 - без змін.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Вінницької області від 14.12.2016 у справі № 902/205/16 залишити без змін, а апеляційні скарги Підприємства "Валді-Україна" (вх. № 151/17, №156/17, №157/17) та ОСОБА_2 особи Великобританії компанії "Vuldi (UK) Limited" (вх. № 152/17, №153/17) без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.