Рішення № 67195748, 13.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017Справа №910/5606/17

За позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 простягнення 94 620,31 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача - Борисюк О.В., за довіреністю;

Від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 94 620,31 грн., в тому числі: 66 627,91 грн. основного боргу, 9 994,18 грн. штрафу, 1 608,24 грн. 3 % річних, 6 450,14 грн. інфляційних втрат та 9 939,84 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати користування рекламних засобів за Договором №2036/13 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 25.01.2016.

18.05.2017 позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог на підставі ст. 22 ГПК України, згідно якої позивач повідомив суд, що відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості в сумі 27 775,27 грн. після порушення провадження у справі, у зв'язку з чим просив суд стягнути з відповідача 38 852,64 грн. основного боргу, 9 994,18 грн. штрафу, 1 608,24 грн. 3 % річних, 6 450,14 грн. інфляційних втрат та 9 939,84 грн. пені.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по праві зменшити розмір позовних вимог.

Вказана заява прийнята судом до розгляду, відповідно до приписів ч.4 ст. 22 ГПК України, отже відповідно до ст. 55 ГПК України має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір по суті.

Ухвала суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання була надіслана за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02183, АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 64 ГПК України судом вчинені дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано, а тому конверт з вказаною ухвалою суду було повернуто назад до суду, із відповідною відміткою про це органу поштового зв'язку (адресат вибув).

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2016 року між позивачем (підприємством) та відповідачем (розповсюджувач) (разом - сторони), було укладено Договір №2036/13 на право тимчасового користування місцями для розміщення рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. якого, на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів, і повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - право тимчасового користування), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданих розповсюджувачу правами.

У відповідності до пункту 8.1 Договору договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Відповідачу надано дозволи на розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

Відповідно до вимог законодавства про рекламу між Позивачем та Відповідачем було укладено та підписано Адресні програми №№1-5 до Договору (які є невід'ємною частиною Договору), згідно яких Відповідачу надано право на тимчасове користування місцем із зазначеним в адресних програмах строком дії (відповідні Адресні програми наявні в матеріалах справи).

Згідно з пунктом 3.1. Договору, адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які за розповсюджувачем встановлено пріоритет.

Адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів (пункт 3.2. Договору.).

Відповідно до пункту 3.6. Договору адресні програми є невід'ємною частиною договору.

Положеннями до пункту 5.2.3 Договору визначено, що розповсюджувач зобов'язується не пізніше 25 числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно з пунктом 6.1. Договору сторони домовились, що ціною договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Пунктами 6.2. Договору зазначено, розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується Підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього Договору.

Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення відповідачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями (п. 6.3. Договору).

Відповідно до адресних програм №1-5 на право тимчасового користування до договору №2036/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 25.01.2016 розповсюджувачу було встановлено плату за розміщення рекламних засобів на будинку (будівлі) у Печерському районі м. Києва по бульвару Дружби Народів, 4/6. Встановлена відповідна плата, дата початку строку дії пріоритету та дату кінця строку дії пріоритету.

Пунктом 3 адресної програми №1 встановлено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін, починаючи з 20.08.2015, в порядку, передбаченому пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 адресної програми №2 встановлено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін, починаючи з 18.11.2015, в порядку, передбаченому пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 адресної програми №3,4 встановлено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін, з дати продовження строку дії кожного пріоритету, в порядку, передбаченому пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3 адресної програми №5 встановлено, що права та обов'язки, передбачені умовами цієї адресної програми до договору, застосовуються до сторін, з дати видання розпорядження про надання дозволу, в порядку передбаченому пунктом 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Умовами пунктів 6.7 та 6.8 Договору визначено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п'ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з нормами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 згідно з договором на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва №2036/13 від 25.01.2016, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед виконавцем у розмірі 38 852,64 грн., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів здійснення платежів на суму 38 852,64 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за право розміщення рекламних засобів не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 38 852,64 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 1 608,24 грн. інфляційних втрат в розмірі 6 450,14 грн.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, суд погоджується з останнім, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 1 608,24 грн. 3% річних та 6 450,14 грн. інфляційних втрат.

Також, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі 9 939,84 грн. та штраф в розмірі 9 994,18 грн.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.2.4 Договору встановлено обов'язок відповідача в повному обсязі сплачувати штрафи, пеню у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього договору.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору підприємство має право застосовувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п. 7.3 Договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 % простроченої суми.

Перевіривши розрахунок пені та штрафу, який був наданий позивачем, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 9 994,18 грн. штрафу та 9 939,84 грн. пені.

Відповідно до п. 5.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" застосовуючи у вирішенні спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням договорів оренди (найму) положення статті 549 ЦК України, господарським судам слід виходити з того, що: одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із зазначеною статтею ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто вони не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, і у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій; можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань передбачено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України; для учасників господарських відносин законодавством не встановлено обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із принципом свободи укладення договору, встановленим статтею 627 ЦК України, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача повністю, оскільки відповідачем лише після порушення провадження у справі вчинено дії щодо часткового погашення основної заборгованості, а спір виник саме внаслідок неправомірних дій відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02183, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, будинок 8, ідентифікаційний код 26199714) 38 852 (тридцять вісім тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн. 64 коп. основного боргу, 6 450 (шість тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 14 коп. інфляційних втрат, 1 608 (одну тисячу шістсот вісім) грн. 24 коп. 3% річних, 9 994 (дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 18 коп. штраф, 9 939 (дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 84 коп. пені, 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 14.06.2017

Суддя І.І. Борисенко