Постанова № 67195620, 13.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа № 922/4670/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.

при секретарі Євтушенку Є.В.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 06 квітня 2017 року,

відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №884 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман", смт. Покотилівка, Харківська область

про стягнення 96438,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16 (суддя Сальникова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00004029 від 08.12.2011р. у розмірі 11868,92 грн., пеню у розмірі 1354,84грн., 3% річних у розмірі 601,64грн., інфляційні витрати у сумі 3558,80 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16 скасувати в частині відмови у стягненні плати за фактичний час користування обєктом лізингу у розмірі 7176,05 грн., збитків у розмірі 71877,75 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення просить залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції при прийнятні оскаржуваного рішення у частині відмови у стягненні з відповідача плати за фактичний час користування обєктом лізингу та збитків порушено норми матеріального права, а саме: ст. 22, 623, 626-628, 632, 653 Цивільного кодексу України, ст. 180, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповно досліджено умови договору, укладеного між сторонами.

Зазначає, що за умовами договору про фінансовий лізинг №00004029 від 08.12.2011р. у випадку розірвання договору лізинговий платіж вважається платою за користування обєктом лізингу, а отже, відповідач має сплатити апелянту лізингові платежі за фактичний час користування обєктом лізингу за травень 2015 року липень 2015 року у розмірі 7 176,05 грн.

Вважає, судом першої інстанції неправомірно відмовлено у стягненні збитків у розмірі 36325,75 грн., що є різницею між сумою грошових коштів, які було фактично отримано позивачем в результаті продажу обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), оскільки дана сума є упущеною вигодою, отримання якої мало б місце в разі належного виконання стороною взятих на себе зобовязань, щодо виплати повної вартості товару та його викупу.

Також не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача реальних збитків у розмірі 35552,00 грн., посилаючись на те, що понесені ним витрати у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" з метою підготовки документів для вчинення виконавчого напису, подання заяви, супроводження виконавчого провадження та процедури вилучення обєкту лізингу, а також ТОВ "Юридична фірма Вернер" з метою стягнення заборгованості, є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, оскільки спрямовані на відновлення порушеного права, підтверджені належними та допустимими доказами.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11 квітня 2017 року відкладено розгляд справи на 16 травня 2017 року.

12.06.2017р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" надійшли додаткові пояснення (вх.№ 6179), відповідно до яких позивачем на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду надано до суду апеляційної інстанції зведену облікову виписку з рахунка клієнта та витяг з ЄДР щодо ТОВ "Постман".

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 15 травня 2017 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Лакізи В.В., для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Бородіна Л.І., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16 травня 2017 року відкладено розгляд справи на 13 червня 2017 року.

У призначене судове засідання представник відповідача не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Конверт з судовою кореспонденцією, адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Постман" направлявся на адресу відповідача, зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб, проте повернувся до суду з відміткою поштового відділення "адресат вибув".

Згідно пункту 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи", які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Окрім того, враховуючи невідкладне розміщення ухвал Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2017р, 11.04.2017р., 16.05.2017р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень, колегія суддів зазначає, що всіх учасників процесу належним чином повідомлено про час та місце судового засідання.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів дійшла висновку, що учасникам судового процесу створені належні умови для реалізації їх процесуальних прав та вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16 скасувати в частині відмови у стягненні плати за фактичний час користування обєктом лізингу у розмірі 7176,05 грн., збитків у розмірі 71877,75 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення просив залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій, посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" зобовязань за договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів, просив стягнути з відповідача заборгованість за вказаним договором у загальній сумі 96438,00 грн., у тому числі заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 11868,92 грн., плату за фактичний час користування обєктом лізингу у розмірі 7176,05 грн., збитки у сумі 71877,75 грн., пеню у сумі 1354,84 грн., 3% річних у розмірі 601,64 грн., інфляційні втрати у розмірі 3558,80 грн.

Як убачається із матеріалів справи, 08.12.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Постман" (лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг № 00004029, відповідно до умов якого позивач зобовязався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу: VW Caddy GP Kasten 1.6 I TDI; рік виробництва 2011; шасі № WV1ZZZ2KZCX050916; двигун №CAY H37039 (обєкт лізингу), а відповідач зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття виплат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невідємну частину договору (а.с.19).

Згідно з умовами зазначеного договору вартість об'єкту лізингу становить еквівалент у гривні 22315,00 дол. США, не враховуючи авансового платежу, що становить еквівалент у гривні 4463,00 доларів США; кількість лізингових платежів 60; строк лізингу (місяців) 60; лізинговий платіж становить еквівалент у гривні 427,82 доларів США.

Усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку: за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених вище, відповідно до пунктів 6.3; відповідно до пункту 6.4.2 (якщо застосовується) Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Відповідно до положень договору лізингоодержувач своїм підписом підтверджує, що він ознайомився та зрозумів усі умови цього договору про фінансовий лізинг, Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, рахунків для лізингових платежів/ Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також погоджується, що всі вищезазначені документи є невідємними частинами цього договору про фінансовий лізинг та мають обовязкову силу по відношенню до лізингоодержувача. Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем.

Згідно з преамбулою Додатку до договору про фінансовий лізинг "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" ці загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу (надалі разом із Договором про фінансовий лізинг спільно іменується як "Контракт"), а також Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) як додаток до Контракту, що є невід'ємною його частиною, та інші додатки, що є невід'ємними його частинами, являють собою угоду між сторонами щодо придбання ТОВ "Порше Лізинг Україна", а також передачі обєкту лізингу лізингоодержувачу (у відповідності до визначених у цьому Контракті значень вищезгаданих термінів) згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг" №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, а також іншими чинними положеннями українського законодавства.

У відповідності до пункту 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Згідно з пунктом 3.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем всіх платежів за контрактом, а також виходячи з припущення, що відповідне законодавство України, що регулює відносини сторін за цим Контрактом, не зазнає змін, після остаточного погашення лізингоодержувачем усіх належних до сплати платежів за контрактом, купівельна ціна об'єкта лізингу буде вважатися належним чином сплаченою лізингоодержувачем. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом, розмір купівельної ціни буде відповідним чином збільшений.

Відповідно до пункту 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

Згідно пункту 5.1, 5.4 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу обєкт лізингу буде доставлений та переданий Порше Лізинг Україна або належним чином уповноваженою особою (дилером-продавцем) безпосередньо лізингоодержувачу відповідно до умов контракту; лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки обєкта лізингу шляхом підписання лізингоодержувачем та Порше Лізинг Україна акту прийому-передачі.

За змістом пункту 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу для експлуатації обєкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невідємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості обєкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Такі витрати підлягають сплаті відповідачем на користь позивача, якщо позивач поніс такі витрати, відповідач зобов'язується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом 3-х робочих днів з моменту відправлення позивачем відповідної вимоги відповідачу.

Згідно з пунктом 6.3. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погоджують, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим Контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті), встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_2" або іншим банком) або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_2" або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні (надалі - обмінний курс), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті.

З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим контрактом, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Згідно з пунктом 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків визначених контрактом.

Згідно з пунктом 6.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу лізингоодержувач здійснює лізингові платежі відповідно до термінів, визначених у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Умовами п. 6.16 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що зобов'язання зі сплаті всіх та будь-яких платежів за контрактом покладається на лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено контрактом. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не встановлено у контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо лізингоодержувач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, позивач має право застосувати санкції за прострочення відповідно до п. 8 контракту.

Згідно з пунктом 6.17 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12 контракту, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування обєктом лізингу.

Згідно з п 8.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1. договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Порше Лізинг Україна вирішить надіслати таку третю вимогу);

- компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Порше Лізинг Україна надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати. Проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та вважається підставою для відстрочення виплати компенсації.

Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, не зважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна.

Відповідно до пункту 8.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на 10 (десяти) робочих днів, Порше Лізинг Україна має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 (семи) робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Порше Лізинг Україна надсилає в такій же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 (вісім) робочих днів. У випадку якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку за пунктом 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобовязань після надіслання другої вимоги щодо сплати означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобовязання за цим контрактом (пункт 8.3.1 контракту).

Згідно пункту 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пункту 8.6 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу будь-які збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх обовязків за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Пунктом 12.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу встановлено, що строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Положеннями п. п. 12.2, 12.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (п. 5.4 Контракту). Даний Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до пунктів 12.6 та 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення обєкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобовязання і сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

Відповідно до пункту 20.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо інше не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у контракті у письмовій формі особисто, курєром або поштою. При цьому, факт відправлення вважається підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта», курєрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або курєром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта», курєрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або курєром).

Додатком до контракту є Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), відповідно до якого сторони визначили порядок сплати лізингових платежів, дату сплати та розмір.

12 січня 2015 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та ТОВ "Постман" (лізингоодержувач) укладено додаткову угоду №1/1 до договору про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р., відповідно до якої змінено строк дії лізингу - 84 місяці, кількості лізингових платежів - 84, розмір лізингового платежу еквівалент у гривні 301,45 доларів США (а.с. 30).

Крім того, у звязку з внесеними змінами сторонами погоджено та підписано оновлений Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) від 22.01.2015р. (а.с. 31-36).

Відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку Порше Лізинг Україна у гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у дол. США, відповідно до пунктів 6.3 та 6.4 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна.

Згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) від 22.01.2015р. відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі щомісяця не пізніше 15 числа, строк лізингу становить 84 місяці до 15.11.2018р. (а.с. 31-34).

Згідно акту прийому-передачі до договору лізингу № 00004029 від 08.12.2011р. ТОВ "Порше Лізинг Україна" передав ТОВ "Постман" предмет лізингу, а саме автомобіль VW Caddy GP Kasten; рік виробництва 2011; шасі № WV1ZZZ2KZCX050916 (а.с. 37).

13 травня 2015 року ТОВ "Порше Лізинг Україна", керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктами 12.6, 12.7, 12.9 договору, звернувся до відповідача з вимогою (№ 00004029 від 08.12.2011р.) про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі - вимога), в якій зазначив про розірвання договору в односторонньому порядку у звязку з несплатою лізингових платежів, та вимагав у відповідача протягом десяти робочих днів повернути обєкт лізингу та протягом трьох днів сплатити існуючу заборгованість у розмірі 24000,78 грн. Вказані обставини підтверджується поштовим конвертом та повідомленням про вручення поштового відправлення, які було повернуто відділенням поштового звязку «за відмовою адресата від одержання» (а.с.44-45).

22.06.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис № 860 про повернення Об'єкта лізингу, переданого у користування на умовах на умовах фінансового лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. за невиплачену заборгованість у загальному розмірі 24000,78 грн. (а.с.48).

13.07.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48078266 щодо повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 860 від 22.06.2015р. (а.с.49-50).

Відповідно до акта державного виконавця від 03.08.2015р. боржником виконавчий документ виконано, а саме передано транспортний засіб ТОВ "Порше Лізинг Україна", про що також зазначено у постанові про закриття виконавчого провадження 06.08.2015р. з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 860 від 22.06.2015р. у звязку з поверненням транспортного засобу ТОВ "Порше Лізинг Україна" (51-53).

Підставою звернення позивача з даним позовом стало те, що відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий № 00004029 від 08.12.2011р. у період з лютого 2015 року по квітень 2015 року не здійснено своєчасної сплати лізингових платежів згідно з рахунками-фактурами: № 00256804 від 02.02.2015р., № 00268251 від 06.04.2016р., № 00262489 від 06.03.2016р. внаслідок чого утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 11868,92 грн. Також у звязку з простроченням сплати лізингових платежів позивач просив стягнути пеню у розмірі 1354,84 грн. на підставі пункту 8.2.2. договору про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р., 3% річних у сумі 601,64 грн. та інфляційні витрати у розмірі 3558,80 грн. у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на те, що об'єкт лізингу повернуто відповідачем лише 03.08.2015р., позивачем заявлено до стягнення плату за фактичний час користування обєктом лізингу за період з травня 2015 року по липень 2015 року у сумі 7176,05 грн.

Крім того, просив стягнути з відповідача збитки у сумі 71877,75 грн., з яких реальні збитки у розмірі 35552,00 грн., що складаються з понесених позивачем витрат у звязку з необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою надання послуг по юридичному супроводу інтересів позивача у суді у розмірі 6000,00 грн. та спеціалізованої організації ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» з метою надання послуг з юридичного супроводу інтересів позивача у процесі повернення обєкту лізингу у розмірі 29552,00 грн. та упущена вигода у розмірі 36325,75 грн. що є різницею між сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу обєкту лізингу та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).

Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення про часткове задоволення позовних вимог, керуючись приписами ст.ст. 22, 525, 530, 549, 610, 611, 623, 625, 626, 629, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179,193, 198, 224, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", посилаючись на відсутність доказів оплати відповідачем лізингових платежів за лютий 2015 року по квітень 2015 року, дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. по сплаті лізингових платежів у сумі 11868,92 грн, а також зазначив на правомірності розрахунку пені у розмірі 1354,84 грн., 3% річних у сумі 601,64 грн. та інфляційних втрат у сумі 3558,80 грн.

Одночасно, місцевий господарський суд, посилаючись на те, що позивачем безпідставно нарахована плата за користування обєктом лізингу в сумі 7176,05 грн. після припинення договору, відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Крім того, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення реальних збитків у розмірі 35552,00 грн., що складаються з витрат на правову допомогу та податку на додану вартість, оскільки такі витрати не мають обовязкового характеру та необхідних ознак збитків, а також упущеної вигоди (різницею між ринковою вартістю та сумую несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу) у розмірі 36325,75 грн. у звязку з її недоведеністю..

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 00004029 від 08.12.2011р., плати за фактичний час користування обєктом лізингу у звязку з неправомірним утриманням обєкта лізингу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошових зобовязань зі сплати лізингових платежів, а також збитків, завданих невиконанням умов договору.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобовязань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору фінансового лізингу лізинг № 00004029 від 08.12.2011р., який у розумінні ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами Закону України "Про фінансовий лізинг", а також Господарським та Цивільним кодексами України.

За приписами частини першої статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Пунктом 1 частини 2 статті 10 Закону України Про фінансовий лізинг встановлено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до пункту 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Виходячи з пунктів 3.4, 4.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом; Порше Лізинг Україна зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли позивач матиме право розірвати цей контракт та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому контракті).

За змістом пункту 6.1 контракту для експлуатації обєкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Порше Лізинг Україна лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що являє собою невідємну частину цього контракту, та інших положень контракту.

Лізинговий платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості обєкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Отже, за договором фінансового лізингу № 00004029 від 08.12.2011р. майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Водночас, лише належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Позивач - ТОВ Порше Лізинг Україна, належним чином виконав прийняті на себе зобовязання, визначені договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р., та передав у користування ТОВ Постман предмет лізингу, а саме автомобіль VW Caddy GP Kasten; рік виробництва 2011; шасі № WV1ZZZ2KZCX050916, що підтверджується актом прийому-передачі від 15.12.2011р., який підписаний представниками сторін та скріплений печатками (а.с.37).

Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідачем у порушення взятих на себе зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. у період з лютого 2015 року по квітень 2015 року не здійснено своєчасної та повної сплати лізингових платежів згідно з рахунками-фактурами:

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6089,29 грн. (відшкодування частини вартості обєкту лізингу 2579,34 грн. + проценти і комісії 3509,95грн.) відповідно до рахунку-фактури № 00256804 від 02.02.2015р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015р. (а.с. 38);

- несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7536,25 грн. (відшкодування частини вартості обєкту лізингу 3216, 00 грн. + проценти і комісії 4320,25 грн.) відповідно до рахунку-фактури № 00262489 від 06.03.2016р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015р. (а.с. 39);

- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 7084,08 грн. (відшкодування частини вартості обєкту лізингу 3045,36 грн. + проценти і комісії 4038,72 грн.) відповідно до рахунку-фактури № 00268251 від 06.04.2016р., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015р. (а.с. 40).

Отже, відповідно до наданих позивачем рахунків загальна сума заборгованості по сплаті лізингових платежів за лютий - квітень 2015 року складає 14620,33 грн., з яких заборгованість з відшкодування частини вартості обєкту лізингу 8840,70 грн. + заборгованість по процентам і комісіям - 11868,92 грн.

З огляду на те, що договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, то лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Відтак, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу до нього права власності на товар.

Фактичні обставини свідчать, що відповідач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором, у зв'язку з чим, керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг та пунктами 12.6, 12.7 договору, позивач повідомив відповідача про розірвання договору і вимагав повернення предмета лізингу впродовж 10 днів з дня отримання вимоги.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України).

Статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

За приписами частини 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Згідно пункту 8.3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до пунктів 12.6 та 12.6.1 контракту Порше Лізинг Україна має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення обєкта лізингу, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобовязання і сплати перевищує 30 (тридцять) календарних днів.

У випадках, передбачених пунктами 12.6, 12.6.1. контракт вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (пункт 12.13 контракту).

З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2015 року позивачем направлено ТОВ "Постман" вимогу № 0004029 від 05.05.2015р. про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від договору (далі - вимога), в якій зазначив про розірвання договору в односторонньому порядку у звязку з несплатою лізингових платежів, та вимагав у відповідача протягом десяти робочих днів повернути обєкт лізингу та протягом трьох днів сплатити існуючу заборгованість у розмірі 24000,78 грн. Вказані обставини підтверджується поштовим конвертом та повідомленням про вручення поштового відправлення, які було повернуто відділенням поштового звязку «за відмовою адресата від одержання» (а.с.44-45).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що договір про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. вважається розірваним з 27 травня 2015 року.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 статті 653 ЦК України).

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у ТОВ "Порше Лізинг України" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність ТОВ "Постман" і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, у лізингоодержувача відсутній обовязок зі сплати такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 року у справі № 7/5005/2240/2012, які в силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування.

Разом з тим, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати платежів, які є винагородою лізингодавцю за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року, який підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі яка складається з процентів та комісії.

Згідно з додатком до договору фінансового лізингу від № 00004029 від 08.12.2011р. Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів лізинговий платіж за спірний період становив еквівалент у гривні 301,45 доларів США, який за лютий 2015 року складався з відшкодування частини вартості обєкта лізингу 127,69 дол. США та процентів і комісії 173,76 дол. США, за березень 2015року складався з відшкодування частини вартості обєкта лізингу 128,64 дол. США та процентів і комісії 172,81 дол. США та за квітень 2015року - з відшкодування частини вартості обєкта лізингу 129,59 дол. США та процентів і комісії 171,86 дол. США.

З письмових пояснень ТОВ "Порше Лізинг України"(вх. № 4963 від 13.02.2017р.) вбачається, що позивачем розрахунок лізингових платежів здійснений з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_2" на робочий день, що передує дню виставлення рахунку, а саме: за лютий 2015 року 20,2 (станом на 30.01.2015р.), за березень 2015 року 25 (станом на 05.03.2015р.), за квітень 2015 року 23,50 (станом на 03.04.2015р.)

Зважаючи на те, що відповідно до пункту 6.3 укладеного між сторонами договору лізингові платежі розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом, зокрема, ПАТ "КІБ Креді ОСОБА_2", чинним на дату виставлення рахунку, колегія суддів, здійснивши запит в мережі Інтернет на офіційному сайті ПАТ "Креді ОСОБА_2 банк" - https://credit-agricole.ua/kurs-valyut, встановила, що курс долару США станом на 02.02.2015р. 16,7 грн.; станом на 06.03.2015р. 29 грн.; станом на 06.04.2015р. 26,5 грн.

Судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок лізингових платежів (в частині процентів та комісії) за період з лютого 2015 року по квітень 2015 року з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_2", чинного на дату виставлення рахунку, а також даних щодо розміру комісії та процентів згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування): за лютий 2015 року 2901,79 грн. (173,76 * 16,7); за березень 2015 року 5011,49 грн. (172,81 * 29); за квітень 2015 року - 4554,29грн. (171,86 * 26,5). Загальна суму заборгованості 12467,57 грн.

Отже, перевіривши розрахунок лізингових платежів з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_2", чинного на дату виставлення рахунку, а також даних щодо розміру комісії та процентів згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за лізинговими платежами за спірний період у сумі 11868,92 грн.

Водночас, колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 7176,05 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а за ст. 11 даного закону лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Згідно пункту 8.3.2 контракту, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), Порше Лізинг Україна має право розірвати контракт/відмовитись від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі, у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Матеріали справи свідчать, що у звязку з розірванням договору про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. та неповерненням у добровільному порядку обєкту лізингу, 22.06.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис № 860 про повернення Об'єкта лізингу, переданого у користування на умовах на умовах фінансового лізингу за договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. за невиплачену заборгованість у загальному розмірі 24000,78 грн. (а.с.48).

13.07.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №48078266 щодо повернення Об'єкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 860 від 22.06.2015р. (а.с.49-50).

03.08.2015р. старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 складено акт державного виконавця, з якого вбачається, що боржником виконавчий документ виконано, а саме передано транспортний засіб ТОВ "Порше Лізинг Україна" (а.с. 51).

06.08.2015р. постановою старшого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 860 від 22.06.2015р. у звязку з поверненням транспортного засобу ТОВ "Порше Лізинг Україна" (52-53).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про фінансовий лізинг» та положень договору про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. продовжував утримувати та безпідставно користуватися обєктом лізингу до 03.08.2015р., тобто після розірвання договору.

Відповідно до частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

За загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору.

Відповідно до п. 6.17 договору сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою позивача, відповідно до п.12 договору, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 вказано на те, що у постановах Вищого господарського суду України: від 26 червня 2007 року у справі № 36/75, від 22 вересня 2010 року у справі № 8/5пн, від 27 квітня 2011 року у справі № 12/99-1806 та від 19 липня 2012 року у справі № 36/12 суд касаційної інстанції правильно застосував положення статті 629 та частини другої статті 795 ЦК України та дійшов вірних висновків щодо задоволення вимоги про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди.

Отже, суд першої інстанції зазначаючи про безпідставність обґрунтування заявлених вимог про стягнення плати за час користування об'єктом лізингу з посиланням на відсутність діючого договору як правової підстави існування грошового зобов'язання, не врахував правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180, положення частини 2 статті 806 ЦК України, якою передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються, зокрема положеннями ЦК України про найм (оренду), а також положення пункту 6.17 договору про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р.

Разом з тим, враховуючи розірвання договору про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р., наслідком чого є відсутність у лізингоодержувача обовязку зі сплати такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, слід розраховувати плату за фактичне користування обєктом лізингу у розмірі, що складається з процентів та комісії.

З огляду на те, що відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) датою сплати лізингових платежів, які включають відшкодування вартості об'єкта лізингу та проценти і комісії є 15 число поточного місяця, судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок лізингових платежів (в частині процентів та комісії) з урахуванням обмінного курсу ПАТ "Креді ОСОБА_2" станом на 15 число кожного місяця, а також даних щодо розміру комісії та процентів згідно Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування): за травень 2015 року 4448,53 грн. (170,9 * 26,03); за червень 3748,46 грн. (169,93 * 22); за липень 4088,59 грн. (168,95 * 24,2).

Враховуючи, що договір про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. вважається розірваним з 27 травня 2015 року та відповідач користувався обєктом лізингу на підставі договору до моменту його розірвання до 26.05.2015р., то плату за користування обєктом лізингу на підставі пункту 6.17 договору слід розраховувати з урахуванням кількості днів фактичного користування обєктом лізингу, у звязку з чим, судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір процентів комісій та процентів за травень 2015 року становить 717,50 грн. (4448,53 / 31 *5).

Отже, відповідно до здійсненного судом апеляційної інстанції розрахунку заборгованість зі сплати за користування об'єктом лізингу за період з травня 2015 року по червень 2015 року становить 8554,55 грн., тобто у більшому розмірі ніж заявлено до стягнення позивачем.

Враховуючи викладене та те, що сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п. 6.17 договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, та з огляду на те, що в розрахунок платежів за фактичний час користування об'єктом лізингу позивачем не включено відшкодування частини вартості предмета лізингу, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу у розмірі 7176,05 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р.

В рекомендаціях Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем виконання грошових зобовязань зі сплати лізингових платежів, перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми ОСОБА_5, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 601,64 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3558,80 грн.

Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача пені суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 8.2.1 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні штрафні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу.

Сторони спору у договорі про фінансовий лізинг встановили розмір штрафних санкцій, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, та визначили більш тривалий строк її нарахування, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

Проте, у звязку з розірванням договору на вимогу лізингодавця в односторонньому порядку, у відповідності до вимог статті 653 ЦК України зобовязання сторін за цим договором припинились у день його розірвання.

Правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов'язання, яка не встановлена договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 р. у справі № 6-111цс13).

Разом з тим, зі змісту ст. 653 ЦК України випливає, що домовленість сторін про розірвання угоди не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобовязаннями, що виникли до розірвання угоди, у тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань з урахуванням умов договору та структури лізингових платежів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 19 грудня 2011 року № 3-136гс11.

Отже, нарахування пені за договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. здійснюється в період з моменту виникнення заборгованості, оскільки розірвання договору не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобовязань за договором, та до моменту розірвання договору, у той час як стягнення відсотків та інфляційних виплат, передбачених ст. 625 ЦК, можливо за весь період прострочення.

Враховуючи викладене, колегія суддів, здійснивши розрахунок пені за період з моменту виникнення заборгованості по сплаті лізингових платежів до припинення зобовязань за договором, з урахуванням суми боргу та дат виникнення прострочення по кожному з платежів, зазначає на правомірності та обґрунтованості вимог щодо стягнення пені за прострочення сплати частини лізингових платежів (процентів та комісії) за лютий на суму 3509,95 грн. з 16.02.2015р. по 26.05.2015р. у розмірі 96,16 грн., за березень на суму 4320,25 грн. за період з 16.03.2015р. по 26.05.2015р. у розмірі 85,22 грн., за квітень на суму 4038,72 грн. з 16.04.2015р. по 26.05.2015р. у розмірі 45,37 грн., у загальному розмірі 226,75 грн.

Оскільки позивачем невірно визначений період нарахування пені, що призвело до неправильного її розрахунку, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги в частині стягнення пені у розмірі 226,75 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу України збитків у розмірі 71877,75 грн., з яких: збитки, що виникли у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором у розмірі 35552,00 грн. (реальні збитки) та збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 36325,75 грн. (упущена вигода), колегія суддів виходить з такого.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з положеннями ст. 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з вимогами статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі статтею 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин (зокрема, відшкодування заподіяних збитків) є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Також положеннями статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування збитків, а за частинами 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Приписи даної норми цивільного права передбачають деліктну відповідальність, тобто таку, що виникла не з зобов'язання по договору, а із завдання збитків. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: 1) наявність збитків; 2) протиправна поведінка заподіювача збитків; 3) причинний зв'язок між збитками та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

При цьому, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до п. 8.2.3 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу у випадку прострочення сплати лізингових платежів до відповідача застосовуються санкції, зокрема, компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, гонорари юристам, судові та позасудові витрати.

Пунктом 12.10 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу визначено, що у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, зокрема, витрат на правову допомогу.

Підстави стягнення з відповідача 35552,00 грн. аргументовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" необхідністю залучення третіх осіб для стягнення заборгованості за договором, вилучення транспортного засобу у відповідача (отримання юридичних послуг у ТОВ "Юридична компанія "Трепл Сі") та звернення до спеціалізованої організації ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" задля отримання послуг з юридичного консультування, підготовці позовної заяви, представництва інтересів позивача в суді.

Як вже було зазначено у цій постанові, внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань в частині виплати лізингових платежів договір про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. є розірваним з 27.05.2015р., проте ТОВ "Постман" не було здійснено самостійне повернення об'єкта лізингу.

Вказані обставини стали підставою укладення між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" договору про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012р. з метою отримання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу.

Виплачена ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" сума гонорару за надані послуги (з врахуванням ПДВ) визначається позивачем як сума збитків, яка підлягає відшкодування з боку лізингоодержувача.

Однак в даному випадку матеріалами справи підтверджується вчинення дій, пов'язаних з вилученням об'єкта лізингу, як того передбачають приписи пункту 13.5 договору, старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_4 в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

Акт наданих послуг №227 від 22.06.2015р. та акт наданих послуг № 326 від 03.08.2015р. (а.с.862-63, 66) не містить інформацію з приводу переліку дій, проведених ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі", спрямованих на вилучення об'єкта лізингу.

В той же час, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реалізація процедури вилучення об'єкта лізингу у ТОВ "Постман" саме державною виконавчою службою Деснянського районного управління юстиції у м. Києві на підставі виконавчого напису нотаріуса від 22.06.2015р., виданого Товариству з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна".

Відтак, матеріалами справи не підтверджується проведення ТОВ "Юридична компанія "Тріпл Сі" будь-яких дій, як пов'язаних з безпосереднім вилученням об'єкта лізингу, так і реалізацію послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, подання заяви та супроводження виконавчого провадження, супроводження процесу вилучення об'єкта лізингу, що унеможливлює відшкодування виплаченої їм суми гонорару у розмірі 29552,00 грн. в порядку пункту 13.5 договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався також до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" для супроводження зазначеної справи в суді, підготовки процесуальних документів та участі в судових засіданнях, на підтвердження чого надано наступні документи: договір про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. (а.с.69-74); додаткову угоду від 15.01.2013р. №47 до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010; додаткову угоду від 10.08.2015р. №206 до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010; заявка на надання юридичних послуг № 638 відповідно до додаткової угоди № 211 від 07 жовтня 2016 року до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010; рахунок-фактуру № 1633 від 01.12.2016р.; акт № 1635 від 01.12.2016р. до договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 (а.с. 75- 85).

Разом з тим, умовами п.2 додаткової угоди від 10.08.2015р. №206, яка є невід'ємною частиною договору про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 сплата таких послуг (розмір якої заявлено як частина понесених реальних збитків) поставлена в залежність від фактичного надання їх юридичною фірмою, факт здійснення чого (надання послуг) в порядку положень вказаного договору в рамках справи, яка розглядається, не доведено.

Також матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма Вернер" у розмірі 6000,00 грн., що унеможливлює віднесення їх до витрат, які особа зробила для відновлення свого порушеного права.

Колегія суддів, враховуючи рекомендації викладені в оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків, зазначає, що заявлені до стягнення збитки, пов'язані із сплатою юридичних послуг, не можна розцінювати як збитки у розумінні статей 611, 623 Цивільного кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку із заборгованістю.

Отже, за своєю правовою природою заявлена позивачем сума у розмірі 35552,00 грн. не є збитками, а є витратами за надання правової допомоги за договором про надання юридичних послуг від 09.06.2010р. №17/2010 та додаткових угод до нього та договором про надання юридично консультаційних послуг від 21.06.2012р., які не мають обов'язкового характеру для відновлення порушеного права, оскільки позивач жодною мірою не позбавлений був самостійно вживати заходів із захисту своїх інтересів, а залучення посередників є його власним вибором, здійснення якого не визначається порушенням відповідача.

Таким чином, витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків, завданих у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором, не відповідають вимогам ст.22 Цивільного кодексу України та ст.225 Господарського кодексу України, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення збитків (прямих збитків) у розмірі 35552,00 грн.

Доводи апелянта щодо неправомірної відмови судом першої інстанції у стягненні збитків у розмірі 36325,75 грн., що на думку ТОВ "Порше Лізинг Україна" є упущеною вигодою, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Упущена вигода в розумінні статті 22 ЦК України - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

За приписами частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків.

Пунктом 12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу встановлено, що у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження лізингодавця, якщо інша адреса не вказана лізингодавцем, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до графіка покриття витрат, та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою лізингодавця та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Вказану різницю сторони спору у договорі визначили упущеною вигодою, яка має підтверджуватись оцінкою, здійсненою професійним оцінювачем майна, або у разі продажу майна - відповідними доказами (договором купівлі-продажу, за яким проданий обєкт лізингу).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів продажу обєкта лізингу, який був предметом договору про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р., як і його оцінки, здійсненої субєктом оціночної діяльності у відповідності до Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні, а отже, позивачем не доведено наявності та розміру упущеної вигоди, порядок визначення якої визначений сторонами у спірному договорі.

Також, у п.12.9 договору про фінансовий лізинг зазначено, що якщо грошових коштів, що були фактично отримані лізингодавцем внаслідок продажу обєкта лізингу (або якщо обєкт лізингу залишився у власності лізингодавця - ринкова вартість обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до графіку покриття та виплати лізингових платежів (плану погашення), а також інші платежі, що залишилися несплаченими до контракту, цей пункт 12.9 не застосовується.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів в розумінні статті 34 ГПК України, які б свідчили, що різниця між вартістю об'єкту, що було фактично отримано лізингодавцем в результаті продажу об'єкту лізингу (або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства), та лізинговими платежами є меншою за суму непогашених лізингових платежів відповідачем.

Позивачем також не надано доказів, які б свідчили, що ним вчинялись будь-які заходи для одержання доходу, який він вважає упущеною вигодою.

Крім того, зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу. Дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу. Тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.08.2014р. у справі №910/18234/13.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до умов п.п. 3.4 та 6.1 додатку до договору № 00004029 від 08.12.2011р., відповідач, сплачуючи лізингові платежі протягом 2011-2015 років, здійснив часткове погашення вартості обєкта лізингу, однак у звязку з невиконанням своїх зобовязань у 2015 році повернув обєкт лізингу, а отже суми отриманих коштів лізингодавцем за обєкт лізингу (частина його вартості) є прибутком позивача.

З огляду на викладене, апелянтом (позивачем), як у суді першої, так і апеляційної інстанцій не доведено наявності обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, отже, господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення збитків (упущеної вигоди), що виникли у зв'язку з припиненням договору в розмірі 36325,75 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Харківської області порушив вимоги матеріального права, через що рішення місцевого господарського суду від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення плати за фактичний час користування обєктом лізингу, та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, а також оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1128,09 грн., та прийняттю в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" в частині стягнення з відповідача на користь позивача плати за фактичний час користування обєктом лізингу за травень 2015 року липень 2015 року у розмірі 7176,05 грн., скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог, а також скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 1128,09 грн. та прийняттю в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову, то судовий збір, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" плати за фактичний час користування обєктом лізингу у розмірі 7176,05 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, а також скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" пені у розмірі 1128,09 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Абзац 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16 викласти у наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, ідент. код 35571472) заборгованість по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00004029 від 08.12.2011р. в розмірі 11868,92 грн., плату за фактичний час користування об'єктом лізингу в розмірі 7176,05 грн., пеню у розмірі 226,75 грн., 3% річних у розмірі 601,64 грн., інфляційні у розмірі 3558,80 грн., а також витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 351,52 грн."

В решті рішення господарського суду Харківської області від 13 лютого 2017 року у справі №922/4670/16 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" (62458, Харківська область, Харківський район, смт. Покотилівка, вул. Фрунзе, буд. 18, ідент. код 36125152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1В, офіс В, ідент. код 35571472) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 143,21 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 15.06.2017р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шутенко І.А.