Постанова № 67195578, 14.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа № 917/1876/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1256 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 16.02.17 у справі

за позовом ТОВ "КрАЗ Лізинг", м. Київ,

до Приватного підприємства "Капітал-Гарант", м. Горішні Плавні,

про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Капітал-Гарант" про стягнення 299 515,74 грн., з яких 163 903,05 грн. - основного боргу, 40 476,58 грн. - пені, 10 042,88 грн. - 3 % річних, 85 093,23 грн. - інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним 18.05.2012 року між сторонами договором №002/12 ФЛ ЮО ТС фінансового лізингу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.02.2017 року (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Капітал-Гарант" (вул. Строна, 23, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800, код 33180776) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (адреса місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, 11 б, м. Київ, 01015; адреса для листування: вул. Голосіївська, 13, оф. 129, м. Київ, 03039, код 34979070) 163 903,05 грн. основного боргу, 10 042,88 грн. 3% річних, 82 951,33 грн. інфляційних втрат та 3 853,46 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 10 042,88 грн. 3% річних, 82 951,33 грн. інфляційних втрат та 3 853,46 грн. витрат по сплаті судового збору, та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Слід зазначити, що попереднє судове засідання було відкладено також у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обовязків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, субєктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

18 травня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (далі позивач) та Приватним підприємством "Капітал-гарант" (далі відповідач) було укладено договір фінансового лізингу №002/12 ФЛ ЮО ТС (далі Договір).

Відповідно до статті 1 Договору предметом цього Договору є надання Лізингодавцем у платне користування Лізингоодержувачу ОСОБА_3 лізингу (далі за текстом Договору - ОСОБА_3 лізингу), найменування, кількість, рік випуску, ціна, загальна вартість вказані у Специфікації (Додаток №2 до Договору) на визначений цим Договором строк, за встановлену Лізингодавцем плату (лізингові платежі). Протягом строку дії цього Договору ОСОБА_3 лізингу є власністю Лізингодавця. Будь-які доходи у грошовій формі, матеріальних і нематеріальних активів, одержані Лізингоодержувачем в результаті використання ОСОБА_3 лізингу відповідно до умов цього Договору, є власністю Лізингоодержувача.

Згідно зі статтею з Договору Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору). Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) вартості ОСОБА_3 лізингу, згідно Договору, з врахуванням коригування, вказаного в п. 3.14. Договору: витрати на страхування ОСОБА_3 лізингу; витрати на державну реєстрацію ОСОБА_3 лізингу, витрати із плати податку з власників транспортних засобів (в разі потреби); витрати на нотаріальні дії; винагороду (проценти) та інші витрати Лізингодавця, з врахуванням коригування, вказаного в п. 3.14. Договору. Вартість ОСОБА_3 лізингу складає: без ПДВ - 1073 600 ,00 грн., ПДВ - 214 720.00 грн., разом з ПДВ - 1 288 320,00 грн.. Загальна сума втрат та винагороди (процентів) за Договором (пп. 3,1.2. - 3.1.5.) складає суму без ПДВ - 698 209,56 грн., при умові дотримання Лізингоодержувачем встановленого Договором Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору). Загальна сума витрат та винагороди (процентів) може бути збільшена з урахуванням умов п. 3.14. Договору. Загальна сума лізингових платежів складає: без ПДВ - 1 771 809,56 грн. ПДВ - 214 720,00 грн. , разом з ПДВ - 1 986 529,56 грн. Лізингоодержувач до 25.05.2012 зобов'язаний сплатити перший платіж (завдаток) в розмірі 128 832,00 грн. Строк сплати чергового лізингового платежу наступає щомісяця і припадає на 15 число у відповідному місяці.

Відповідно до статті 4 місце передачі ОСОБА_3 лізингу від Лізингодавця Лізингоодержувачу: м. Комсомольск, Полтавська область. Передача ОСОБА_3 лізингу Лізингоодержувачу у користування відбувається не пізніше, ніж через 30 (тридцять) банківських днів після отримання Лізингодавцем першого платежу. Приймання Лізингоодержувачем ОСОБА_3 лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання ОСОБА_2 приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність і відповідність ОСОБА_3 лізингу техніко-експлуатаційним показникам та умовам Договору. Акт приймання-передачі підписується комісією у складі повноважних представників Сторін і скріплюється печатками Сторін.

16 липня 2012 року, відповідно до умов Договору, Позивач передав Відповідачу ОСОБА_4 згідно ОСОБА_2 приймання передачі предмету лізингу № 005/12 від 16 липня 2012 року (копія додається), чим в повному обсязі виконав взяті на себе обовязки.

Відповідач неодноразово порушував умови вказаного Договору та не виконував взяті на себе обовязки, а саме невчасно здійснював сплату грошових коштів в якості сплати лізингових платежів (стаття 3 Договору, Додаток №1 до Договору).

В звязку з систематичним порушення умов Договору фінансового лізингу Відповідачем, 30 жовтня 2013 року Сторони уклали Договір-1, яким графік нарахування та сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору) виклали в новій редакції.

Дати зарахування платежів здійснених Відповідачем відповідають датам зарахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача, що відображено в банківських виписках (копії виписок т.1, а.с. 25-75).

Як вказує позивач, помякшення фінансових умов Договору не сприяли належному виконанню відповідачем взятих на себе грошових зобовязань, в звязку з чим, 25 червня 2014 року Сторони уклали Договір-2 (т.1., а.с. 23), яким:

- припинили дію Договору фінансового лізингу з 25.06.2014 р. (п.1 Договору-2);

- визнали заборгованість відповідача перед позивачем станом на 25 червня 2014 року в розмірі 228 903,05 грн. (п. 2 Договору-2);

- відповідач зобовязався погасити заборгованість перед позивачем в розмірі 228 903,05 грн. в строк до 30.07.2014 (п. 2 Договору-2);

- відповідач зобовязався повернути позивачу ОСОБА_3 лізингу в строк до 02.07.2014 (п. 3 Договору-2).

Підписанням Договору-2, відповідач підтвердив наявність заборгованості та взяв на себе зобовязання погасити її в строк до 30.07.2014.

Так, на виконання п. 3 Договору-2, 01 липня 2014 року відповідач передав, а позивач прийняв предмет лізингу, що підтверджується ОСОБА_2 приймання - передачі (повернення) предмету лізингу №011/14 від 01.07.2014 (а.с. 76).

Однак, відповідач в порушення вимог підписаного Договору-2, також не своєчасно та не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання, здійснив часткову оплату боргу за наступними платежами: 10.07.2014 на суму 20 000,000 грн.; 15.08.2014 на суму 20 000,000 грн., 12.01.2015 на суму 20 000,00 грн. та 06.02.2015 на суму 5 000,00 грн. Всього на загальну суму 65 000,00 грн. Не сплаченими залишились 163 903,05 грн.

Також, про невиконання взятих відповідачем на себе зобовязань свідчить підписаний акт звіряння, а саме: за період 01.07.2014 - 21.10.2014 (т.1, а.с. 77), в якому відповідач визнає за собою заборгованість.

Позивач вказує, що багаторазово звертався до відповідача з вимогою припинити порушення умов Договорів та виконати взяті на себе зобовязання, про що свідчать наплавлені на адресу відповідача листи-претензії вих.№262 від 28 травня 2015 р., вих. №468 від 02 листопада 2015 р., вих. №475 від 05 листопада 2015 р., вих. №21 від 08 лютого 2016 р., вих. №116 від 07 липня 2016 року. Відповіді на вказані запити відповідач не надав, розрахунок не здійснив.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладеного, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 163 903,05 грн. є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 40 476,58 грн. пені, 10 042,88 грн. 3 % річних, 85 093,23 грн. інфляційних втрат.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 11.2.1 Договору за порушення обовязку із своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором та Графіком нарахування та сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) - Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ. яка діяла в період прострочення, від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодовує всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві. понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавець буде змушений нести збитки (в тому числі повязані з збільшенням процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), Лізингоодержувач у термін 5 (пяти) банківських днів відшкодовує ці збитки після отримання відповідної вимоги від Лізингодавця.

Відповідно до п. 19.5 на підставі статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність за цим Договором, включаючи вимоги про стягнення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), за домовленістю Сторін складає 5 (п'ять) років.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 2 Договору-2 відповідач зобовязався погасити заборгованість перед позивачем в розмірі 228 903,05 грн. в строк до 30.07.2014. З урахуванням положень Договору 2 та приписів законодавства, позивач має право на нарахування пені починаючи з 31.07.2014.

Позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 40 476,58 грн. за період з 19.07.2015 по 18.01.2016. Розрахунок здійснений на суму заборгованості 163 903,05 грн.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом - в порушення норм статті 232 Господарського кодексу України позивачем нараховано пеню за період, що перевищує шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд вірно зазначив про те, що у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 40 476,58 грн. пені за період з 19.07.2015 по 18.01.2016 слід відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Слід врахувати викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця (Аналогічні правові висновки відображені в інформаційному листі Вищого господарського суду від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

Враховуючи викладене, перевіривши здійснений місцевим господарським судом перерахунок інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням дат погашення заборгованості, колегія судді погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що задоволенню підлягають 82 951,33 грн. інфляційних втрат.

Розрахунок 3% річних в сумі 10 042,88 грн. є обґрунтованим, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Стосовно того, що поштових квитанцій на підтвердження відправки звернень у вигляді претензій №262 від 28.05.2015, № 468 від 02.11.2015, №475 від 05.11.2015 до відповідача - не надано, а тому у позивача відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат на 3% річних, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших субєктів, зобовязані поновити їх, не чекаючи предявлення їм претензії чи звернення до суду (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду від 20.09.2012 №12/5026/556/2012).

При цьому, позивачем до його пояснень наданих до суду апеляційної інстанції додані докази направлення претензій №21 від 08.02.2016 року, претензії №116 від 07.07.2016 року, претензії № 468 від 02.11.2015 року, № 475 від 05.11.2015 року, листа-приписа № 262 від 28.05.2015 року.

Посилання відповідача на пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні з даним позовом в частині вимог щодо стягнення пені колегія суддів відхиляє, оскільки п. 19.5 Договору на підставі статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність складає 5 (п'ять) років (включаючи штрафні санкції).

Твердження відповідача про те, що оскільки Договір фінансового лізингу №002/12 ФЛЮО ТС від 18.05.2012, розірваний з 25.06.2014 (Договір-2-002/12) у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені згідно Договору не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до п. 4 Договору-2 у випадку виконання в повному об'ємі пп.1 та 2 до встановленого терміну (до 30.07.2014): Договір вважається розірваним та припиняється в повному об'ємі і сторони не вважають себе як прямо, так і побічно пов'язаними будь-якими правами та обов'язками. Так, матеріалами справи доведено та відповідачем не спростовано порушення останнім своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу №002/12 ФЛ ЮО ТС від 18.05.2012; за договором №1-002/12 ФЛЮОТС від 30.10.2013 про внесення змін до Договору фінансового лізингу; за договором №2-002/12 ФЛЮОТС про внесення змін до Договору фінансового лізингу.

За викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абз. 2 пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд має право стягнути недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у даній справі з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір", Закону України "про державний бюджет на 2016 рік", становить 4942 грн., при цьому при поданні апеляційної скарги заявником сплачено лише 1760 грн.

За викладеного, колегія суддів зазначає, що з заявника апеляційної скарги на користь державного бюджету слід стягнути 3182 грн. недоплаченої суми судового збору.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 16.02.2017 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Капітал-Гарант" (вул. Строна, 23, м. Горішні Плавні, Полтавська область, 39800, код 33180776) на користь Державного бюджету України (одержувач платежу - УДК у Шевченківському районі м. Харкова, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, код банка одержувача - 851011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, номер рахунку - 31216206782003) 3182,00 грн. недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.06.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.