Постанова № 67195530, 25.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2017 р. Справа№ 911/205/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Хрипуна О.О.

Куксова В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Деруга Н.О.

від відповідача: Пилипченко О.О.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 по справі № 911/205/17 (суддя: Шевчук Н.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зернова компанія "Грейнкор"

про стягнення 7263189,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області 13.03.2017 у справі № 911/205/17 позов задоволено частково, а саме присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зернова компанія "Грейнкор" на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" 4 524 000 грн. передоплати, 477189 грн. 04 коп. 22% річних, 2262 грн. штрафу та 108947 грн. 84 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки докази здійснення відповідачем передбаченої умовами договору № 1717Ф від 20.07.2016, поставки зерна відсутні, як і відсутні докази повернення відповідачем суми попередньої оплати в розмірі 4 524 000 грн., яку позивач перерахував згідно виписки з банківського рахунку за 25.07.2016, то позовні вимоги про стягнення 4 524 000 грн. передоплати обґрунтовані і підлягають задоволенню. Також, перевіривши розрахунок 22% річних, суд першої інстанції встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення з відповідача 477 189,04 грн. 22% річних за період з 26.07.2016 по 16.01.2017 підлягає задоволенню. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 50% штрафу у сумі 2 262 000 грн. на підставі пункту 7.5 Договору поставки № 1717Ф від 20.07.2016, суд першої інстанції встановив, що розрахунок здійснений арифметично вірно, проте належні до сплати штрафні санкції в розмірі 2 262 000 грн. надмірно великі порівняно із збитками позивача, у зв'язку з чим місцевий господарський суд на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір штрафу до 2 262 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 2 259 738,00 грн., ПАТ "Аграрний фонд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області 13.03.2017 у справі № 911/205/17, в якій просило скасувати наведене рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 2 259 738,00 грн. та задовольнити позов в цйі частині.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, на думку апелянта, випадок з відповідачем не є винятковим, відповідач своє зобов'язання за договором поставки № 1717Ф від 20.07.2016 не виконав та умисно продовжує ухилятися від його виконання. Також, апелянт зазначив, що зменшивши штраф до суми 2 262,00 грн., суд першої інстанції фактично звільнив відповідача від відповідальності.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/205/17 розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Хрипун О.О., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2017 апеляційну скаргу ПАТ "Аграрний фонд" на рішення Господарського суду Київської області 13.03.2017 у справі № 911/205/17 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 25.04.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 по справі №911/205/17 відкладено на 25.05.2017.

Представник апелянта в судовому засіданні 25.05.2017 вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу - задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 2 259 738,00 грн. скасувати та задовольнити позов в цій частині повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні 25.05.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечували та зазначив, що рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 по справі № 911/205/17 винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути змінене в частині позовних вимог про стягнення 50 % штрафу, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 20.07.2016 між Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська зернова компанія "Грейнкор" (далі - відповідач, постачальник) було укладено біржовий договір поставки зерна врожаю 2016 року №1717Ф (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору в порядку та на умовах договору постачальник у визначений сторонами строк передає покупцеві у власність зерно гречки (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його.

Згідно пункту 2.1.2 договору постачальник зобов'язаний поставити товар для зберігання на зерновий склад, вказаний в пункті 2.2, в кількості 464 тонн в строк до 30 листопада 2016 року, що являє собою кінцевий строк поставки товару.

В пункті 2.5 Договору сторони домовились, що однією з істотних умов даного Договору є укладення договору застави зерна майбутнього врожаю, який має бути нотаріально посвідчений у встановленому законом порядку, а також укладення договору страхування майбутнього врожаю сільськогосподарських культур.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що покупець зобов'язується протягом 5 робочих днів з моменту набрання чинності договором застави, передбаченим п. 2.5. договору, але в будь-якому разі після набрання чинності договором страхування та надання акту огляду сільськогосподарських культур до договору страхування, перерахувати кошти (попередню оплату) на поточний рахунок Постачальника в розмірі 4524000 грн, що складає 65% від загальної базової ціни договору, передбаченої у пункті 5.2. цього договору, за вирахуванням суми, передбаченої підпунктом 5.3.1 цього договору.

Згідно з пункт 5.3.1. договору покупець утримує 310982,90 грн. без ПДВ, що складає 6,874063 % від попередньої оплати, передбаченої п. 5.3. цього договору, для сплати страхового платежу, який сплачується протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання від страхової компанії акта огляду сільськогосподарських культур до договору страхування.

На виконання умов договору ПАТ "Аграрний Фонд" перерахувало відповідачу попередню оплату у сумі 4524000 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку за 25.07.2016.

Однак, відповідач передбаченої умовами договору №1717Ф від 20.07.2016 поставки зерна не здійснив, суму попередньої оплати в розмірі 4 524 000 грн. - не повернув.

З метою досудового врегулювання спору, ПАТ "Аграрний Фонд" направлено на адресу ТОВ "Українська зернова компанія "Грейнкор" вимогу від 13.12.2016 № 02-08/4/2525 про повернення суми передоплати разом з відсотками за користування коштами та штрафом, проте вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та належного реагування.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зернова компанія "Грейнкор" 4 524 000, 00 грн. - передоплати, 477 189, 04 грн. - 22% річних, та 2 259 738,00 грн. - штрафу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини другої статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи вищенаведене, відсутність доказів здійснення відповідачем передбаченої умовами договору №1717Ф від 20.07.2016 поставки зерна, а також доказів повернення відповідачем суми попередньої оплати в розмірі 4 524 000 грн., яку позивач перерахував відповідачу , що підтверджується випискою з банківського рахунку за 25.07.2016, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зернова компанія "Грейнкор" перед Публічним акціонерним товариством "Аграрний фонд" у вищенаведені сумі, у зв'язку з чим погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 22% річних в сумі 477 189,04 грн. за період з 26.07.2016 по 16.01.2017.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 7.5 Договору Постачальник, який одержав суму попередньої оплати Товару і не передав Товар у встановлений строк, зобов'язаний протягом 10 календарних днів після настання строку, встановленого підпунктом. 2.1.2 Договору, повернути на поточний рахунок Покупця попередню оплату у сумі, визначеній підпунктом. 5.3 цього Договору, та додатково сплатити на користь Покупця: проценти у розмірі 22 відсотка річних на суму попередньої оплати за кожен день користування коштами, обраховуючи від дня одержання цих коштів від Покупця.

Так, перевіривши розрахунок 22% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення з відповідача 477 189,04, 00 грн. - 22% річних за період з 26.07.2016 по 16.01.2017 підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 50% штрафу у сумі 2 262 000, 00 грн. на підставі пункту 7.5 договору поставки №1717Ф від 20.07.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.5 Договору Постачальник, який одержав суму попередньої оплати Товару і не передав Товар у встановлений строк, зобов'язаний протягом 10 календарних днів після настання строку, встановленого підпунктом. 2.1.2 Договору, повернути на поточний рахунок Покупця попередню оплату у сумі, визначеній підпунктом. 5.3 цього Договору, та додатково сплатити на користь Покупця: штраф у розмірі 50 відсотків від суми попередньої оплати.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача 50% штрафу, погоджується з судом першої інстанції, що він здійснений арифметично вірно.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належні до сплати штрафні санкції в розмірі 2 262 000, 00 грн. надмірно великі порівняно із збитками позивача, а тому враховуючи наведене, а також те, що відповідач повинен сплатити позивачу 22% річних у сумі 477 189,04 грн., на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір штрафу до 2 262, 00 грн., з чим суд апеляційної інстанції погоджується не повністю, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини другої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, враховуючи вищевикладене, господарський суд має право відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити пеню, при цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач так і не повернув позивачу суму попередньої оплати в розмірі 4 524 000, 00 грн., і в той же час не здійснив поставку зерна за договором № 1717Ф від 20.07.2016.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Наведена правова позиція міститься в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем не виконано зобов'язання за договором № 1717Ф від 20.07.2016 і не повернуто попередню оплату в розмірі 4 524 000, 00 грн., проте розмір штрафу в сумі 2 262 000, 00 грн., заявлений до стягнення, є великим та таким, що не відповідає наслідкам порушення зобов'язання, суд апеляційної інстанції, виходячи із принципів об'єктивності та справедливості, користуючись своїм правом згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про зменшення розміру нарахованого штрафу до суми в 1 131 000,00 грн., що становить 50 % відсотків від суми, яку ПАТ "Аграрний фонд" просить стягнути з ТОВ "Українська зернова компанія "Грейнкор".

Підсумовуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що за приписами ст. ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись чинним законодавством України, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме про стягнення з відповідача підлягає 4 524 000, 00 грн. - попередньої оплати, 477 189, 04 грн. - 22% річних, та 1 131 000,00 грн. - штрафу.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом було неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні місцевого суду, не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині стягнення суми штрафу.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.10.2015 у справі № 904/1814/15.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 по справі № 911/205/17 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 по справі № 911/205/17 змінити в частині присудженої до стягнення суми штрафу. В решті рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 по справі № 911/205/17 - залишити без змін.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2017 по справі № 911/205/17 в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зернова компанія "Грейнкор" (код 38392926) на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (код 38926880) 4 524 000 (чотири мільйони п'ятсот двадцять чотири тисячі) грн. передоплати, 477189 (чотириста сімдесят сім тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 04 коп. 22% річних, 1 131 000 (один мільйон сто тридцять одна тисяча ) грн. штрафу та 108 947 (сто вісім тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 84 коп. судового збору».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська зернова компанія "Грейнкор" (місцезнаходження: 07830, Київська обл., Бородянський р-н., с. Здвижівка, вул. Центральна, 102, код 38392926) на користь Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 38926880) 119 842 грн. (сто дев'ятнадцять тисяч вісімсот сорок дві) грн. 62 коп. - судового збору за подачу апеляційної скарги.

5. Матеріали справи № 911/205/17 повернути до Господарського суду Київської області.

6. Доручити Господарського суду Київської області видати накази на виконання постанови.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.О. Хрипун

В.В. Куксов