Рішення № 67195295, 15.06.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2017 р.Справа № 922/1340/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради Харківської області, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод", м. Харків про стягнення 9 603 073,34 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 за довіреністю №08-11/4551/2-16 від 27.12.2016

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю № 247 від 01.02.2017, ОСОБА_1 за довіреністю № 246 від 01.02.2017

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський вагонобудівний завод в якому просить суд:

- Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський вагонобудівний завод (вул. Велика Панасівська, 89 (колишня вул. Котлова) м. Харків, 61052, ідентифікаційний код юридичної особи 01056379) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243, р/р 31419611700002 в ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999649, код платежу 240062200) доходи, отримані від безпідставно набутого майна в розмірі 9 603 073,34 грн.

- Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський вагонобудівний завод (вул. Велика Панасівська, 89 (колишня вул. Котлова) м. Харків, 61052, ідентифікаційний код юридичної особи 01056379) на користь Харківської міської ради (рахунок 35417005032986, банк одержувача Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011) судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в період з 01.04.2014 по 31.12.2016 використовував земельну ділянку за адресою: м. Харків, по вул. Велика Панасівська, 89 (колишня вул. Котлова) без достатніх правових підстав, речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, він не набув належних прав користування щодо земельної ділянки, відповідач не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, що призвело до фактичного безоплатного отримання ним послуг з користування земельною ділянкою та, як наслідок, одержання доходу в результаті використання вказаної земельної ділянки, розмір якого розрахований позивачем виходячи з розміру орендної плати за землю.

Ухвалою суду від 24 квітня 2017 року позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 03.05.2017 о 12:00 год.

В судовому засіданні 03.05.2017 представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу на підготовку заперечень на позовну заяву. Клопотання судом задоволено, розгляд справи відкладено на 16.05.2017 о 12:00 год.

В судовому засіданні 16.05.2017 представник відповідача подав відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити позивачу в задоволенні позовної заяви в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що відповідач володіє земельною ділянкою, на правовій підставі, що передбачена статтею 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-ХII; відповідач вчиняє дії щодо розроблення та затвердження проекту відведення земельної ділянки, що вказує на відсутність вини Відповідача у використанні земельної ділянки без договору оренди земельної ділянки та виключає підстави для стягнення збитків з останнього в порядку ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України; відповідач справно сплачує плату за землю у формі земельного податку, а обовязок сплати орендної плати виникає виключено після укладення в письмовій формі і державної реєстрації договору оренди землі та фактичної передачі земельної ділянки у користування по акту приймання-передачі згідно Закону України «Про оренду землі».

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про витребування у Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС України у Харківській області доказів зарахування сплаченої відповідачем плати за землю у формі земельного податку. У справі оголошено перерву для прийнятті рішення щодо заявленого клопотання. За результатами розгляду клопотання представника відповідача клопотання судом задоволено. У зв'язку з витребуванням нових доказів, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 08.06.2017 о 10:45 год.

В судовому засіданні 08.06.2017 представник позивача позов підтримав в повному обсязі, надав пояснення (вх. №18811 від 07.06.2017) відповідно до яких вважає заперечення відповідача безпідставними.

Представник відповідача проти позову заперечив та додатково надав письмові пояснення (18955 від 08.06.2017). В письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що земельна ділянка по вул. Велика Панасівська (колишня вул. Котлова), буд. 89 у м. Харкові, не має, ні визначених меж, ні кадастрового номера, а інформації про неї не занесена до Державного земельного кадастру. Отже, вона є не сформовано та не є об'єктом цивільних прав. Відповідно відповідач, не з його вини, не міг та не може до цього часу укласти договір оренди землі, а нарахування позивачем не отриманого доходу від орендної плати за період з 01.04.2014 р. по 31.12.2016 р., є безпідставним.

Вказані пояснення сторін були досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні, яке розпочалося 08 червня 2017 року було оголошено перерву до 15 червня 2017 року, для надання сторонами додаткових доказів по справі.

Представник відповідача звернувся до суду з клопотанням (вх. № 19615 від 14.06.2017) про долучення до матеріалів справи доказів, витребуваних судом, а саме, лист Центральної ОДПІ м. Харкова №147919120-30-10-09 від13.06.2017 з додатками, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Норми ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_4 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач був зареєстрований 25.06.2001 року.

Відповідач є власником нерухомого майна будівель: літ. «А-1-3» загальною площею 13091,4 кв.м, літ. Б-3загальною площею 1530,6 кв.м, літ. В-1 загальною площею 83,4 кв.м, літ. Г-1 загальною площею 52,3 кв.м, літ. Д-1 загальною площю 11,2 кв.м, літ. Е-1 загальною площею 1272,0 кв.м, літ. Ж-1 загальною площею 780,3 кв.м, літ. З-1 загальною площею 542,7 кв.м, літ. И-1 загальною площею 337,3 кв.м, літ. К-1 загальною площею 39,4 кв.м, літ. Л-1 загальною площею 159,6 кв.м, літ. М-2 загальною площею 2813,6 кв.м, літ. Н-1-3 загальною площею 3448,7 кв.м, літ. О-3 загальною площею 1674,9 кв.м, літ. П-1-2 загальною площею 1126,7 кв.м, літ. Р-1 загальною площею 966,8 кв.м, літ. С-1 загальною площею 9,0 кв.м, літ. Т-1 загальною площею 9,2 кв.м, літ. Х-1 загальною площею 26,1 кв.м, літ. Е-1 загальною площею 887,3 кв.м, літ. Щ-1 загальною площею 19,6 кв.м, літ. Ю-1 загальною площею 284,4 кв.м, літ. Я-1-2 загальною площею 2617,9 кв.м. Загальна площа земельної ділянки під будівлями та спорудами 29 504,8 кв.м.

Вказане вище нерухоме майно відповідач отримав від Фонду державного майна України в якості внеску до статутного капіталу закритого акціонерного товариства «Харківський вагонобудівний завод», правонаступником якого є Відповідач. Передача відбулася на підставі ОСОБА_2 приймання-передачі цілісного майнового комплексу Харківський державний вагоноремонтний завод як внесок у статутний капітал закритого акціонерного товариства Харківський вагонобудівний завод від 30 червня 2001 року.

Статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII (в редакція станом на 13.09.2001р., яка діяла на час виникнення правовідносин) під цілісним майновим комплексом розуміється господарський обєкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями.

27 березня 2017 року Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по вул. Велика Панасівська, буд. 89 у м. Харкові та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 6,9023 га по вул. Велика Панасівська, буд. 89 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ.: "А-1-3", Б-3, В-1, Г-1, Д-1, Е-1, Ж-1, З-1. И-1, К-1, Л-1, М-1, Н-1-3, О-3, П-1-2, Р-1, С-1, Т-1, Х-1, Е-1, Щ-1, Ю-1, Я-1-2. За результатами обстеження складено ОСОБА_2 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 89, в якому вказано, що ТОВ «ХВБЗ» з 05.06.2003 р. та по день складання акту використовує земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України.

Абзацом 2 пункту 2.11. Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 року Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин встановлено, що до відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, в тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

Так, відповідно до статті 30 Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII з змінами та доповненнями станом на 25.10.2001 року (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При чому право власності або право користування земельною ділянкою посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу. ОСОБА_4 статті 23 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Отже, право власника нерухомого майна користуватися земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, може ґрунтуватися й на інших підставах ніж договір оренди земельної ділянки, а саме статтями 7, 8 Земельного кодексу України передбачено користування земельною ділянкою на праві постійного користування та права оренди.

Отже, відповідач з моменту набуття права власності на нежитлові будівлі, в силу положень статті 30 Перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII з змінами та доповненнями станом на 25.10.2001 року, набув право на оформлення права постійного користування земельною ділянкою.

Викладені вище обставини обґрунтовують наявність правового зв'язку між результатом - правомірною поведінкою відповідача з набуття права власності на будівлі, та наслідком - набуттям відповідачем права на оформлення права користування земельною ділянкою.

Як вбачається зі змісту позовної заяви зазначена позивачем сума, яка підлягає стягненню, нарахована як доходи, отримані або які можна було б отримати від безпідставно набутого майна, в порядку статей 1212, 1213, 1214 ЦК України.

Однак суд не погоджується з таким твердженням позивача виходячи з наступного.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Тобто, визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов'язковому порядку вибути з його володіння.

Разом з тим, як вказано вище на спірній земельній ділянці знаходяться будівлі належні Відповідачу на праві власності. При цьому, будівлі не є самочинним будівництвом, були збудовані за радянських часів на земельній ділянці, яка була призначена саме для цієї мети.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, зазначеної у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами й правочином.

В той же час, підставою набуття спірної земельної ділянки було внесення Фондом державного майна України цілісного майнового комплексу (до якого включається і земля), як внесок до статутного фонду ЗАТ «Харківський вагонобудівний завод». А отже, набуття Відповідачем спірної земельної ділянки відбулося в межах підстав передбачених законом і відповідно до чинного законодавства України - повернення цієї земельної ділянки позивачу є неможливим у цій конкретній справі.

Одночасно з тим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.10.2013 року у справі № 6-88цс13, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Таким чином, набуття Відповідачем у власність цілісного майнового комплексу є лише тим правовим фактом, який породжує у Відповідача цивільний обовязок оформлення правових підстав користування даною земельною ділянкою.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Відповідач набув земельну ділянку за існуванням належних правових підстав, у спосіб, що не прямо передбачений цивільним законодавством, з метою його зберігання та використання, та з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом. Наявність наміру оформити право користування свідчать активні дії відповідача щодо такого оформлення. Так, відповідачем подану відповідну заяву до Харківської міської ради, Харківською міською радою прийнято Рішення від 23.12.2011 року № 554/11 Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним особам та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, яким Відповідачу було надано згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки по вулиці Великій Панасівській, 89 у місті Харкові, відповідачем укладено відповідний договір з проектною організацією та здійснено авансування оплату робіт та послуг за цим договором.

Окремо слід зауважити, що позивач помилково ототожнив поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки), як підставу застосування положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України з неукладенням договору оренди на спірну земельну ділянку.

Між тим, згідно з п. 3.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.

ОСОБА_4 правових позицій Верховного Суду України в аналогічних справах (див. Постанову ВСУ від 17.02.2016 у справі № 904/5857/14), недоотримання доходу з неукладенням договору оренди на спірну земельну ділянку за своєю правовою суттю є збитками, які слід доводити у загальному порядку і для застосування якого слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Правова природа зобов'язань, які виникають внаслідок безпідставного отримання чи збереження майна та зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, - є принципова різною. Ототожнення їх є неможливим.

ОСОБА_4 п. 3.12 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" N 18 від 26.12.2011, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В позовній заяві позивач посилається на обставини, які на його думку свідчать про набуття та збереження майна відповідачем без достатньої правової підстави.

Обрання правої позиції є правом позивача і суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог і самостійно визначити підстави позову замість позивача. Тому, суд позбавлений можливості здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин сторін у цій справі та застосувати ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини. Це, в свою чергу, також унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1214 ЦКК України.

Крім того, слід звернути увагу на таке.

Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 Земельного кодексу України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Положеннями статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Приписом частини 1 статті 157 Земельного кодексу України передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Пунктом д) ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Верховним Судом України в п. 14 постанови Пленуму "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16.04.2004 року № 7 вказано, що розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284).

Постановою Кабінет Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, згідно п. 1 якого власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

В той же час, відповідно до п. 3.8. Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини другої статті 224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

ОСОБА_4 абз. 3 п.п. 3.4. п. 3 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 року, з виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.

Так, предметом доказування у даній справі є встановлення наявності складу господарського правопорушення, а саме: а) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; б) шкідливого результату такої поведінки - збитків; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; г) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Доведення наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками також покладається на позивача. Однак позивачем не надано суду доказів того, що відповідач ухилявся від укладення договору оренди, або ж іншим чином перешкоджав діям позивача щодо направлення та узгодження такого договору. У зв'язку з цим, суд не вбачає наявності в діях відповідача такого елементу господарського правопорушення, як причинно-наслідковий зв'язок між дією та наслідком.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як встановлено судом, рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 року № 554/11 відповідачу було надано згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею орієнтовно 7,0486 га. по вулиці Великій Панасівській, 89 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі, адміністративні, складські будівлі).

Відповідно до п. 2.1. цього рішення, відповідача було попереджено про необхідність виконати проект відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд та подати його на затвердження у встановлено порядку. Пунктом. 2.3. рішення встановлено, що земельна ділянка площею орієнтовно 7,0486 га. по вулиці Великій Панасівській, 89 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі, адміністративні, складські будівлі) буде надано Відповідачу у користування окремим рішенням після надання проектів землевідведення земельних ділянок, погоджених у встановленому порядку. При цьому будь-яких строків виготовлення та погодження проекту землевідведення рішенням міської ради встановлено не було.

Порядок погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлено статтею 186-1 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-III, згідно змісту ч. 1 якої проект землеустрою щодо відведення земельної ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обовязкового відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обовязковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. При цьому строки виготовлення та погодження проекту землевідведення також не встановлено.

Так, на виконання рішення Харківської міської ради від 23.12.2011 року № 554/11 відповідач уклав з Розробником - Виробничо-професійною приватною фірмою «ІСТОК» договір № 5181 від 01.02.2012 року про виконання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та споруд по вулиці Великій Панасівській, 89 у місті Харкові.

Як вбачається з матеріалів справи Розробник з моменту укладення договору № 5181 вживав заходи, що виготовлення проекту та погодження його з відповідними органами державної влади.

Рішенням державного кадастрового реєстратора ОСОБА_5 від 08.07.2016 року № РВ-6300616872016 було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру та направлено проект на доопрацювання.

З усього слідує, що відповідач на виконання рішення Харківської міської ради від 23.12.2011 року № 554/11 вжив всіх залежних заходів щодо розроблення проекту землевідведння та укладення договору оренди землі, однак в силу обставин. які від нього не залежали проект землевідведення не було погоджено. Крім того, відсутність меж земельної ділянки та інформації про її цільове призначення, а також відсутність кадастрового номера унеможливлює укладення договору оренди землі та сплату орендної плати, що також не залежить від відповідача.

Вищевикладене свідчить про відсутність вини в діях відповідача.

Безпідставним також є доводи позивача про безпідставне зберігання відповідачем майна у вигляді орендної плати за період з 01.04.2014р. по 31.12.2016 р.

ОСОБА_4 ч. 9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, в тому числі, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.

З викладеного вище слідує, що договір оренди може бути укладений виключно щодо сформованої земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи земельна ділянка по вул. Велика Панасівська (колишня вул. Котлова), буд. 89 у м. Харкові, не має, ні визначених меж, ні кадастрового номера, а інформації про неї не занесена до Державного земельного кадастру. Отже, згідно положень ст. 79 1 Земельного кодексу України, земельна ділянка, по вул. Велика Панасівська (колишня вул. Котлова), буд. 89 у м. Харкові, є не сформованою, а тому не може бути об'єктом цивільних прав.

Це свідчить про неможливість отримання доходу у вигляді орендної плати за період з 01.04.2014 р. по 31.12.2016 р.

Крім того, слід звернути увагу на те, що стаття 287.6 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла до 01.01.2015 р., встановлювала, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач самостійно обчислював та вчасно сплачував плату за землю у формі земельного податку. Так за період з 01.04.2014 по 31.12.2016 року відповідач сплатив суму у розмірі 2 421 051,9 грн. Отже, питання сплати земельного податку в період до 01.01.2015 року було врегульоване п. 287.6 статті 287 ПК України.

В своєму листі від 13.06.2017, на виконання ухвали суду від 16.05.2017р. по справі №922/1340/17, Центральна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області повідомила, що згідно електронної бази звітності підприємством ТОВ «Харківський вагонобудівний завод» податкові накладні з плати за землю за 2014-2016рр. надано своєчасно до граничного терміну подання та є діючими. Відповідно даних інформаційної системи «Податковий блок» станом на 12.06.2017р. в інтегрованій картці по земельному податку з юридичних осіб КБК 18010500 ТОВ «Харківського вагонобудівного заводу» (01056379) обліковується переплата у сумі 8 093,00 грн. Заборгованість по поданих деклараціях по земельному податку за 2014, 2015 та 2016р. відсутня.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що позивач в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, не довів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 16.06.2017 р.

Суддя ОСОБА_6