Рішення № 67195220, 14.06.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 червня 2017 р. Справа № 918/369/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"

до відповідача ОСОБА_1 лікарні № 2 Рівненської міської ради

про стягнення в сумі 15 099 грн. 33 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: представник ОСОБА_2

Статті 20,22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (надалі Позивач або ТОВ "Рівнегаз збут") звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 лікарні № 2 Рівненської міської ради (надалі Відповідач), в якому просить стягнути з останнього 9 650,33 грн. пені, 1098,84 грн. 3% річних, 4350,16 грн. інфляційних втрат.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на підставі Договору № 1141901330WAВ026 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 15.02.2016 року, він поставив Відповідачу природний газ на суму 290 808,88 грн., вартість якого останнім сплачена з порушенням строків оплати (заборгованість сплачено відповідно до платіжного доручення № 3РВ00020571 від 23.05.2017 року на виконання рішення господарського суду Рівненської області від 19.04.2017 року у справі № 918/231/17 на підставі наказу № 918/231/17 від 10.05.2017 р.).

14.06.2017 року до суду від Відповідача надійшло клопотання про зменшення неустойки, відповідно до якого, останній просить суд зменшити на 50 % розмір неустойки (пені), у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 лікарня № 2 Рівненської міської ради є бюджетною неприбутковою установою, видом господарської діяльності якої є медична практика, та те, що остання не мала законодавчої підстави для оплати природного газу за лютий - березень 2017 року без застосування процедури закупівлі.

Представник позивача в судове засідання 14.06.2017 р. не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.06.2017 року позовні вимоги визнав та просив суд зменшити розмір пені, з підстав зазначених у поданому клопотанні.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представника відповідача, давши правову оцінку доказам, які мають значення для вирішення справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

15 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (як Постачальником) та ОСОБА_1 лікарнею № 2 Рівненської міської ради (як Споживачем) укладений договір № 114101330WAB026 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (далі Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Споживачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (п. 1.1 Договору).

Цей Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) Сторін і діє в частині постачання газу з 01 січня до 31 грудня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, Сторони мають внести зміни до Договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк (п. 11.1. та п. 11.2. Договору).

На виконання умов договору протягом лютого - березня 2017 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 290 808 грн. 88 коп.

Крім того, наявність заборгованості згідно Договору № 114101330WAB026 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 15.02.2016 р. та обгрунтованість її розміру визначено господарським судом Рівненської області під час розгляду справи № 918/231/17 згідно рішення у якій з ОСОБА_1 лікарні № 2 Рівненської міської ради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" стягнуто 290 808 грн. 88 коп. боргу, 1 477 грн. 04 коп. пені, 158 грн. 25 коп. три відсотки річних та 4 386 грн. 66 коп. судового збору.

Як вбачається з залучених до матеріалів справи доказів та підтверджується відповідачем у судовому засіданні, присуджена до стягнення згідно рішення господарського суду Рівненської області від 19.04.2017 р. у справі № 918/231/17 заборгованість погашена шляхом перерахування коштів відповідно до платіжного доручення № 3РВ00020571 від 23.05.2017 року.

Позивач звернувся до суду та просить сягнути з відповідача у справі пеню, 3 % річних та інфляційні нараховані на суму заборгованості - 290 808 грн. 88 коп. за період з 29.03.2017 р. по 21.05.2017 р., які не були предметом судового розгляду у справі № 918/231/17.

Факт порушення строків оплати та наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 290 808 грн. 88 коп. згідно Договору № 114101330WAB026 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 15.02.2016 р. встановлено судовим рішенням у справі № 918/231/17 і, згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України, вказана обставина не потребує додаткового доказування.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Як встановлено судом, заборгованість присуджена до стягнення згідно рішення господарського суду Рівненської області від 19.04.2017 р. у справі № 918/231/17 погашена шляхом перерахування коштів відповідно до платіжного доручення № 3РВ00020571 від 23.05.2017 року., а відтак, позивач має правові підстави для нарахування пені, 3 % та інфляційних у визначеному періоді, згідно ст. 625 ЦК України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до частини 1 та частини 2 статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищенаведеної норми закону Позивач нарахував Відповідачу 3% річних в сумі 1098,84 грн. за період з 29.03.2017 р. по 21.05.2017 року та 4350,16 грн. інфляційних за березень - квітень 2017 року.

Перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних, суд прийшов до висновку, що вони є арифметично правильними, законними, а відтак підлягають задоволенню.

Пунктом 6.2.1 Договору сторони погодили, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

В зв'язку з простроченням Відповідача Позивачем нарахована пеня у розмірі 9650,33 грн. за період з 29.03.2017 р. по 21.05.2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Подані позивачем розрахунки пені та період її нарахування перевірено судом та визнано їх обґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно пункту 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

За таких обставин, враховуючи подану відповідачем заяву про зменшення пені та те, що відповідач є неприбутковою організацією, а належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а також приймаючи до уваги специфіку його діяльності, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст. 83 ГПК України та ст. 233 ГК України, зменшивши суму пені, яка підлягає стягненню на 50 % - до 4 825 грн. 16 коп.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 4 825 грн. 16 коп. пені, 1098 грн. 84 коп. - 3% річних та 4 350 грн. 16 коп. інфляційних.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Ст. 33 ГПК України передбачено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на Відповідача покладаються судові витрати, так як спір виник внаслідок його неправильних дій, в зв'язку з чим Позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 лікарні № 2 Рівненської міської ради (33001, м. Рівне, вул. О. Олеся, 13, код ЄДРПОУ 01111032) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м. Рівне, вул. Івана Вишенського, 4, код ЄДРПОУ 39589441) 4 825 (чотири тисячі вісімсот двадцять п'ять) грн. 16 коп. пені, 1098 (одну тисячу дев'яносто вісім) грн. 84 коп. - 3% річних, 4 350 (чотири тисячі триста п'ятдесят) грн. 16 коп. інфляційних та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано "16" червня 2017 року.

Суддя Марач В.В.