Рішення № 67194649, 13.06.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/25/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017 Справа № 908/1074/17

За позовом Виконавчого комітету Енергодарської міської ради (71502, м. Енергодар Запорізької області, вул. Курчатова, 11)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (71500, АДРЕСА_1)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: Сущенко Л.М. - довіреність № 01-01-36/4887 від 02.11.2016р.;

від відповідача : не з'явився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Виконавчий комітет Енергодарської міської ради, м. Енергодар Запорізької області, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Енергодар Запорізької області, заборгованості за договором на право тимчасового користування місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 11 від 19.06.2014р. в розмірі 36 458,33 грн., що складається з суми 20 666,00 грн. основного боргу, пені в сумі 10 086,72 грн., 3% річних - 827,69 грн. та втрат від інфляції - 4 877,92 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 24.05.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1074/17, присвоєно номер провадження 33/25/17, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 13.06.2017р.

За клопотанням представника позивача судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на право тимчасового користування місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 11, укладеного між сторонами 19.06.2014р., в частині внесення плати за користування місцями розташування рекламних засобів. Так, за умовами договору, відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати платежі за тимчасове користування наданими місцями, в розмірі, передбаченому договором. Однак, відповідач свої обов'язки за договором належним чином не виконав, плату за користування місцями розташування рекламних засобів в повному обсязі та у встановлений договором строк не здійснив, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 20 666,00 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за спірним договором позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 10 086,72 грн., 3% річних - 827,69 грн. та втрат від інфляції - 4 877,92 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ст. 7 Конституції України, ст.ст. 11, 530, 625, 901,903 ЦК України, ст.ст. 20, 193, 198, 216, 217, 230, 285 ГК України, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 13.06.2017р. представник позивача підтримав заявлені вимоги, просить суд позов задовольнити.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, відповідач по справі, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Ухвалу суду у даній справі було направлено на адресу місця проживання відповідача, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 71500, АДРЕСА_1, що відповідає вимогам ст. 64 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

19.06.2014р. між Виконавчим комітетом Енергодарської міської ради (виконком, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (користувач, відповідач у справі) був укладений договір на право тимчасового користування місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 11 (далі договір).

Згідно п.1.1 договору встановлено, що виконком надає користувачу у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності, для розміщення об'єктів зовнішньої реклами за адресами і на терміни відповідно до дозволів №№ 365, 369, 767 на розміщення зовнішньої реклами, виданих (продовжених) на підставі рішення виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 19.06.2014р. № 169, згідно з правилами розміщення об'єктів зовнішньої реклами в місті Енергодар, чинними на час видачі дозволів.

Відповідно до п.п. 1.2-1.3 договору, користувач використовує надані місця за цільовим призначенням, сплачує вартість користування місцями з дня отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами та звільняє у триденний термін місця на яких термін дії дозволів припинений (закінчився). Дозволи на розміщення зовнішньої реклами є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом п.2.4.1 договору на відповідача покладений обов'язок своєчасно здійснювати платежі за тимчасове користування наданими місцями, в розмірі, передбаченому пунктом 4 договору.

Згідно п.п. 3.2.-3.3 договору, за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу користувач сплачує плату, яка складає 758,00 грн. за 1 місяць. Проплати по цьому договору здійснюються користувачем щомісяця, не пізніше 1 числа, наступного за звітним періодом місяця, або авансом на рік.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що розмір місячної плати підлягає щорічному коригуванню на кожен наступний рік. Новий розмір платежу визначається за формулою Р=ВхSxZkxDk, шляхом коригування розміру базового платежу (В) попереднього року, згідно мінімальної заробітної плати встановленої законодавством на кінець цього року.

Нарахування плати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу здійснюється з моменту прийняття рішення про надання дозволу на розміщення об'єкту зовнішньої реклами (п. 3.6. договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що він набирає чинності з моменту прийняття рішення про надання дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами та підписання даного договору сторонами і діє протягом строку дії дозволів № 365, 369, 767. Строк дії з 19.06.2014р. до 19.06.2019р.

Як свідчать матеріали справи, згідно з рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 19.06.2014р. № 169 дозволи на розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 365, 369, 767 були продовжені відповідачу до 19.06.2019р.

Рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 20.12.2016р. № 412 дозволи на розміщення об'єктів зовнішньої реклами видані ОСОБА_1 скасовано, договір на право тимчасового користування місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 11 від 19.06.2014р. розірвано.

Як зазначає у позовній заяві позивач, відповідачем плату за договором здійснено у 2014 році частково, з необхідних до сплати грошових коштів у розмірі 4548,00 грн., сплачено 3274,00 грн., тож заборгованість відповідача за 2014 рік складає 1274,00 грн. У 2015-2016 роках платежів за договором від відповідача не надходило. Заборгованість за період: з січня 2015р. по грудень 2015р. складає 9 096,00 грн., з січня 2016р. по грудень 2016р. - 10 296,00 грн. Всього сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором № 11 від 19.06.2014р., за період його дії, становить 20 666,00 грн.

Надані позивачем в матеріали справи докази часткової оплати відповідачем за договором № 11 від 19.06.2014р. свідчать про фактичне перерахування останнім на користь позивача у 2014 році суми 12 944,00 грн. Втім, згідно наданих позивачем пояснень, платежі надходили від відповідача за двома договорами, укладеними між сторонами: № 11 від 19.06.2014р. та № 12 від 19.06.2014р. та у зв'язку з тим, що призначення платежу ФОП ОСОБА_1 не зазначалось, зазначені кошти були розподілені позивачем між двома договорами відповідно до сум платежів визначених умовами вказаних договорів. З перерахованих відповідачем коштів в сумі 12 944,00 грн., позивачем в рахунок погашення заборгованості за договором 11 від 19.06.2014р. зараховано суму 3 274,00 грн.

07.02.2017р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію про погашення заборгованості за договором на право тимчасового користування місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 11 від 19.06.2014р., однак відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно з ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оцінивши зміст договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою підпадає під правове регулювання Закону України «Про рекламу» і постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» від 29.12.2003 № 2067.

Згідно частини 1 ст.16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067, встановлено, що зовнішня реклама розміщуються на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003р. №2067 передбачено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Як визначено частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи положення п.п. 3.2.-3.4 договору, плата за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами мала вноситись відповідачем щомісячно не пізніше 1 числа, наступного за звітним періодом місяця.

За розрахунком позивача, розмір плати користування відповідачем місцями для розміщення зовнішньої реклами згідно договору № 11 від 19.06.2014р. у 2014-2015 роках становив 758,00 грн. за 1 місяць, у 2016 році - 858,00 грн. за 1 місяць.

Таким чином, за період дії договору № 11 від 19.06.2014р. (липень-грудень 2014 р., 2015-2016р.р.) плата за користування місцями для розміщення зовнішньої реклами мала бути внесена відповідачем в сумі 23 940,00 грн., однак фактично було сплачено 3274,00 грн., тож заборгованість відповідача за договором складає 20 666,00 грн.

Зазначені обставини відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані, в т. ч. не доведено факт того, що зазначена заборгованість є меншою.

На підставі викладеного, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 20 666,00 грн. за договором на право тимчасового користування місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 11 від 19.06.2014р. підлягає задоволенню.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 827,69 грн. нарахованих за загальний період: з 01.11.2014р. по 12.04.2017р. та втрати від інфляції в сумі 4 877,92 грн. за період: з 01.11.2014р. по 12.04.2017р.

Необхідно зазначити, що суму нарахованих втрат від інфляції позивачем окремо не визначено, у позовній заяві та розрахунку вказано суму боргу з врахуванням інфляційного збільшення - 25 543,92 грн., тож судом заявлену до стягнення суму втрат від інфляції визначено, як різницю між розрахованою позивачем сумою боргу з врахуванням інфляції - 25 543,92 грн. та сумою основного боргу - 20 666,00 грн. (25543,92-20666,00=4877,92).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, судом встановлено, що нарахування відсотків річних здійснено позивачем за кожним місяцем користування відповідачем місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами окремо. В той же час, при здійсненні розрахунку, позивачем не враховано, положення п. 3.3. договору, прострочення грошового зобов'язання за кожним неоплаченим місяцем користування місцем для реклами визначено з 1 числа, наступного за звітним періодом місяця, однак згідно умов договору 1 число, наступного за звітним періодом місяця є граничним строком оплати за договором, тож прострочення грошового зобов'язання починається за кожним неоплаченим місяцем з 2 числа, наступного за звітним періодом місяця.

Крім того, позивачем нарахування 3% річних здійснено на заборгованість за жовтень 2014р. в сумі 242 грн., за листопад 2014р.-грудень 2015р. на повну заборгованість за кожен місяць - 758,00 грн., за січень-грудень 2016 рік на повну заборгованість за кожен місяць - 858,00 грн. Однак, наданий позивачем в матеріали справи розрахунок основного боргу за договором 11 від 19.06.2014р. свідчить, що заборгованість за жовтень 2014р. відповідачем сплачено у повному обсязі, остаточно 03.10.2014р., заборгованість за листопад 2014р. відповідачем оплачено частково 03.10.2014р. в сумі 242,00 грн., залишок боргу за листопад 2014 року складає 516,00 грн., прострочення зобов'язання з оплати за цей місяць з 02.12.2014р.

Таким чином, правильним періодом нарахування 3% річних є загальний період: з 02.12.2014р. по 12.04.2017р., заборгованість за жовтень 2014р. до розрахунку не включається в зв'язку з відсутністю прострочення оплати за цей місяць, заборгованість за листопад 2014р. входить до розрахунку частково в сумі 516,00 грн., яка не оплачена відповідачем. Коригуючи розрахунок судом встановлено, що належною сумою до стягнення 3 % річних є 789,73 грн., яка підлягає задоволенню. В іншій частині стягнення 3% річних слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат суд зазначає наступне. Згідно з п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції, судом встановлено, що період нарахування втрат визначено позивачем невірно, без врахування вказівок ВГСУ викладених у пленумі №14 від 17.12.2013р. та умов п. 3.3. договору № 11 від 19.06.2014р. У розрахунку втрат від інфляції позивачем також невірно визначено суму простроченої заборгованості за договором № 11 від 19.06.2014р., втрати нараховано на заборгованість за жовтень 2014р., яка відповідачем погашена, за листопад 2014р. втрати нараховано на повну заборгованість за місяць - 758,00 грн., не враховуючи часткову оплату відповідача в сумі 242,00 грн.

За таких обставин, суд коригує розрахунок втрат від інфляції, нарахування таких витрат здійснюється починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, щонайменшим періодом визначення інфляційних нарахувань становить місяць, за менший період судом такі нарахування не здійснюються.

Так, за листопад 2014р. втрати нараховуються на заборгованість 516,00 грн. за період: січень 2015р.-березень 2017р.; за грудень 2014р. на заборгованість 758,00 грн. за період: лютий 2015р.-березень 2017р.; за січень 2015р. на заборгованість 758,00 грн. за період: березень 2015р.-березень 2017р. і далі відповідно. Загальним періодом нарахування втрат від інфляції є: січень 2015р.- березень 2017р., за цей період втрати від інфляції складають 3 967,05 грн. Таким чином, втрати від інфляції підлягають стягненню в сумі 3 967,05 грн. В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних втрат судом відмовляється.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 10 086,72 грн. за загальний період: з 01.11.2014р. по 12.04.2017р.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору на право тимчасового користування місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами № 11 від 19.06.2014р. передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за тимчасове користування місцем розташування рекламного засобу користувач сплачує пеню за кожний прострочений день в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Необхідно зазначити, що позивачем при здійсненні розрахунку приписи ч.6 ст. 232 ГК України не враховано. Нарахування пені здійснено за кожним місяцем користування відповідачем місцями розміщення об'єктів зовнішньої реклами окремо, однак кінцевим терміном нарахування по кожному місяцю визначено 12.04.2017р. Також, позивачем не враховано положення п. 3.3. договору, прострочення грошового зобов'язання за кожним неоплаченим місяцем користування місцем для реклами визначено з 1 числа, наступного за звітним періодом місяця. Нарахування пені також здійснено на заборгованість за жовтень 2014р., яка відповідачем погашена, за листопад 2014р. пеню нараховано на повну заборгованість за місяць - 758,00 грн., не враховуючи часткову оплату відповідача в сумі 242,00 грн.

В судовому засіданні 13.06.2017р. позивачем надано суду оновлений розрахунок пені нарахованої за загальний період: з 16.11.2016р. по 17.05.2017р., згідно якого пеня складає 2 847,92 грн. Втім, заяв про зміну розміру заявлених до стягнення позовних вимог (їх зменшення) від позивача не надходило, тому предметом судового розгляду залишаються первісно заявлені позивачем вимоги про стягнення пені в сумі 10 086,72 грн.

Також, в судовому засіданні, позивачем надані усні пояснення стосовно нарахування пені за договором за період більший ніж 6 місяців. Так, на думку позивача, сторони при укладенні договору використали диспозитивний характер можливості зміни періоду нарахування пені, який передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, про що зазначили у п. 7.2. договору № 11 від 19.06.2014р.

Дослідивши умови п. 7.2. договору № 11 від 19.06.2014р., суд не погоджується з твердженнями позивача про зміну сторонами періоду нарахування пені, оскільки відповідної умови п. 7.2. договору № 11 від 19.06.2014р. не містить.

Згідно п.2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Коригуючи розрахунок пені судом враховуються приписи ч.6 ст.232 ГК України, нарахування пені здійснюється окремо по кожному місяцю заборгованості, за загальний період: з 02.12.2014р. по 12.04.2017р. та припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Заборгованість за жовтень 2014р. до розрахунку не включається в зв'язку з відсутністю прострочення оплати за цей місяць, заборгованість за листопад 2014р. входить до розрахунку частково в сумі 516,00 грн., яка не оплачена відповідачем. За визначений судом період розмір пені становить 4 107,76 грн. Отже вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 4 107,76 грн., в іншій частині заявлених вимог про стягнення пені судом відмовляється.

Слід зазначити, що при здійснені перерахунку 3% річних та пені, судом не враховувались положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, оскільки вказане правило стосується строку, а умовами договору № 11 від 19.06.2014р. був визначений термін оплати, адже договір містить посилання на календарну дату - перше число місяця, що відповідає поняттю "термін", викладеному в ч.2 ст. 252 ЦК України - термін визначається календарною датою (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2017р. у справі № 910/13163/16).

Коригування розрахунків 3% річних, втрат від інфляції та пені судом здійснено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство".

Судом враховується, що розрахунок пені позивачем здійснено без врахування положень ч. 2 ст. 258 ЦК України, однак за відсутністю відповідної заяви сторони у спорі, ані загальна, ані спеціальна позовна давність застосована судом бути не може, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 18.03.2015р. у справі № 6-25цс15, від 24.06.2015р. у справі № 6-738цс15 .

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 1 295,97 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (71500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Виконавчого комітету Енергодарської міської ради (71502, м. Енергодар Запорізької області, вул. Курчатова, 11, код ЄДРПОУ 04526934) суму 20 666 (двадцять тисяч шістсот шістдесят шість) грн. 00 коп. основного боргу, суму 789 (сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 73 коп. 3% річних, суму 3 967 (три тисячі дев'ятсот шістдесят сім) грн. 05 коп. втрат від інфляції, суму 4 107 (чотири тисячі сто сім) грн. 76 коп. пені.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (71500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Виконавчого комітету Енергодарської міської ради (71502, м. Енергодар Запорізької області, вул. Курчатова, 11, код ЄДРПОУ 04526934) суму 1 295 (одна тисяча двісті дев'яносто п'ять) грн. 97 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 85 ГПК України ГПК України 16.06.2017 р.

Суддя М.В. Мірошниченко