Рішення № 67194638, 13.06.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/50/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017 Справа № 908/628/17

За позовом: Публічного акціонерного товариства Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат (69032 м. Запоріжжя, Південне шосе, 15)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління (69600 м. Запоріжжя, вул. Дніпровські Зорі, 1)

про стягнення 5 115 грн. 99 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 011.11-29 від 08.08.2016р.

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Публічного акціонерного товариства Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат, м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління, м. Запоріжжя про стягнення 2 700 грн. 00 коп. заборгованість з орендної плати, 1 402 грн. 48 коп. пені, 876 грн. 51 коп. втрат від інфляції, 137 грн. 00 коп.3 % річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2017 р. справу № 908/628/17 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 30.03.2017 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/628/17, присвоєно справі номер провадження 27/50/17 та призначено судове засідання на 24.04.2017 р.

У судовому засіданні 24.04.2017 р. представник позивача не надав витребувані ухвалою суду документи, а саме: оригінал договору № 46Д (2013) від 30.01.2013 р.

Крім того, звернувся до господарського суду з письмовою заявою в порядку ст. 22 ГПК України, про збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути з відповідача 5 400 грн. 00 коп. заборгованість з орендної плати, 1 509 грн. 23 коп. пені, 925 грн.11 коп. втрат від інфляції, 146 грн. 00 коп. 3 % річних.

Крім того, просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 21600 грн. 00 коп.

Згідно редакції позовної заяви, за якою порушено провадження в даній справі, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 2 700 грн. 00 коп. заборгованість з орендної плати, 1 402 грн. 48 коп. пені, 876 грн. 51 коп. втрат від інфляції, 137 грн. 00 коп. 3 % річних.

Вимоги про стягнення неустойки в розмірі 21 600 грн. 00 коп. не були заявлені позивачем при зверненні до господарського суду з позовною заявою, тому зазначені вимоги розцінюються судом, як додаткові позовні вимоги, тому не можуть бути прийняті до розгляду судом.

У звязку з викладеним заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, в частині стягнення заборгованості, пені, втрат від інфляції та 3% річних, оскільки позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

У пункті 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції розяснено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Розглядалися позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 400 грн. 00 коп. заборгованість з орендної плати, 1 509 грн. 23 коп. пені, 925 грн.11 коп. втрат від інфляції, 146 грн. 00 коп. 3 % річних.

Ухвалою суду від 24.04.2017 р. розгляд справи відкладався на 25.05.2017 р., на підставі ст. 77 ГПК України, у звязку з неявкою у судове засідання представник відповідача, враховуючи необхідність витребування додаткових доказів у справі та документів, які необхідні для всебічного, обєктивного розгляду спору.

У судовому засіданні 25.05.2017 р. представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою в порядку ст. 22 ГПК України, про зменшення розміру позовних вимог, у звязку з частковою оплатою відповідачем суми основного боргу по орендній платі за лютий та березень 2017 р., просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 2 700 грн. 00 коп., пеню в розмірі 1 546 грн. 00 коп., втрат від інфляції у розмірі 974 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 грн. 00 коп.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 2 700 грн. 00 коп., пені в розмірі 1 546 грн. 00 коп., втрат від інфляції у розмірі 974 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 25.05.2017р. продовжено розгляд справи на п'ятнадцять днів, відповідно до ст. 69 ГПК України, засідання суду призначено на 13.06.2017р.

13.06.2017р. продовжено розгляд справи № 908/628/17.

13.06.2017р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 13.06.2017 р. представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою в порядку ст. 22 ГПК України, про зменшення розміру позовних вимог, у звязку з оплатою відповідачем суми основного боргу по орендній платі, просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 546 грн. 00 коп., втрати від інфляції у розмірі 974 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 грн. 00 коп.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 546 грн. 00 коп., втрат від інфляції у розмірі 974 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 грн. 00 коп.

Позовні вимоги мотивовано наступним. 30.01.2013р. ПАТ Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат та ПАТ Запорізьке карєроуправління укладено договір оренди № 46Д(2013). Згідно п. 5.1. Договору (згідно додаткової угоди № 4 від 22.01.2016 року до Договору), розмір щомісячної орендної плати складає 2700 грн. Пунктом 5.2 договору передбачено, що оплата послуг оренди здійснюється до 10 числа місяця наступного за звітним. Відповідно до п. 5.3 орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності з дня передачі йому об'єкта за актом прийому-передачі і до дня його повернення орендодавцю (включно). Орендоване майно станом на день звернення до суду не було повернуто. Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. Станом на 24.04.2017р. за ПрАТ «ЗКУ» рахувалась заборгованість по сплаті орендної плати згідно договір оренди № 46Д (2013) від 30.01.2013р. за лютий 2016 року у розмірі 2700 грн. та березень 2017 року у розмірі 2700 грн. Також протягом всього строку дії договору відповідачем постійно порушувались терміни сплати орендної плати. 26.04.2017 року відповідачем була сплачена заборгованість по орендній платі за лютий та березень 2017 року. 27.05.2017 року відповідачем була сплачена заборгованість по орендній платі за квітень 2017 року у розмірі 2700 грн. У звязку з несвоєчасною сплатою відповідачем орендної плати, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 546 грн. 00 коп. пені, втрат від інфляції у розмірі 974 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 грн. 00 коп.

Представник відповідача у судове засідання 13.06.2017 р. не зявився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином, поважні причини своєї неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 Про деякі питання практики застосування ГПК України, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 25.05.2017р. представник відповідача ОСОБА_2 був повідомлений про час наступного судового засіданні 13.06.2017р.

Господарський суд звертає увагу сторін, що ухвалу суду від 25.05.2017р. про продовження строку розгляду справи та призначення судового засідання на 13.06.2017р. надіслано на адресу відповідача: 69032 м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 15, яка зазначена у позовній заяві, та яка співпадає з адресою, зазначеною самим відповідачем у відзиві.

Отже, відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обовязок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд зазначає, що господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть зявитися в судове засідання та представляти інтереси Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління, згідно статті 28 ГПК України.

У письмовому відзиві, наданому до канцелярії суду 25.05.2017 р., відповідач зазначив, що протягом 2016 року сторонами дотримувались умови договору, доказом чого є виставлені рахунки позивача та підписані двосторонні Акти про оплату та прийняття наданих послуг з оренди майна. Строк дії договору був припинено в грудні 2016 року. Протягом 2017 року сторонами дотримувались правовідносини в порядку Глави 16, § 1. Загальні положення про правочини, а саме позивачем надавались рахунки, які сплачувались Відповідачем та на прийняття оплати за надані послуги були оформлені двосторонні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за січень, лютий і березень та платіжний документ про сплату користування майном відповідача за квітень 2017 року. Відповідач вважає, що позивачем не дотримано вимог діючого законодавства щодо застосування та розрахунку штрафних санкцій щодо. Вбачається, що позивачем обраний метод нарахування інфляційних втрат, який не відповідає, а ні законодавству, а ні логіці арифметичних розрахунків . Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Відтак, оскільки, індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. За приписами п. п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" №14 від 17.12.2013, інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. Разом з цим, зміст п. 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України № 265 від 27 липня 2007 року, однозначно вказує на мінімальний період застосування індексу повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця (проміжні індекси за 15 днів або 1 день не виводяться, а його вирахування як середнє арифметичне за кожен день відповідного місяця або як певна пропорція між цілим місяцем та його частиною суперечить природі розрахунку місячного індексу та залежності від значення зміни цін на відповідний перелік товарів саме впродовж цілого місяця). Тобто, з викладеного слідує, що базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція. Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат в частині визначення періоду їх нарахування суперечить вищевикладеним приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 та дійсним обставинам справи, і тому є невірним та не може бути прийнятий судом вірним, до того ж беручи до уваги встановлений момент виникнення обов'язку відповідача за узгодженням сторін, насамперед про добровільне погашення боргу у наступному фінансово-господарському періоді 2017 року.

Справу розглянуто в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, оригінали яких судом оглянуті в судовому засіданні 13.06.2017 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 13.06.2017р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає, що позов є таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріальноправова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Господарським судом встановлено, що 30.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством Запорізьке карєроуправління (орендар) укладено договір оренди № 46Д(2013).

В подальшому умови договору сторонами змінювались та доповнювались, шляхом укладення додаткових угод до нього, а саме: № 1 від 16.12.2013р., № 2 від 26.12.2014р., № 3 від 28.09.2015р., № 4 від 22.01.2016р.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння та користування Електротолкатель інв. № 16965 (майно), що належить орендодавцю на праві власності.

Відповідно до пунктів 5.1-5.2 договору (з врахуванням додаткової угоди № 4 від 22.01.2016р.), розмір орендної плати за використання орендарем об'єкта оренди складає за кожний календарний місяць оренди 2700, 00 грн. у тому числі ПДВ. Орендар не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним здійснює оплату послуг оренди згідно п. 5.1 договору шляхом перерахування коштів на банківський рахунок орендодавця.

Згідно п. 10.1 договору (з врахуванням додаткової угоди № 4 від 22.01.2016р.), договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2016р.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором оренди № 46Д(2013), і передав відповідачу в оренду майно, що підтверджується актом приймання - передачі від 01.02.2013р.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України підставою виникнення зобовязань (цивільних прав та обовязків) є, зокрема, договір. Зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 173, 174 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

За своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір № 46Д(2013) від 30.01.2013р. є договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 5.3 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від результатів його господарської діяльності з дня передачі йому об'єкта за Актом прийому-передачі і до дня його повернення орендодавцю (включно).Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обовязку сплатити заборгованість з орендної плати, якщо така виникла, у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи на день розгляду справи за відповідачем рахувалася заборгованість по сплаті орендної плати, згідно договору оренди № 46Д (2013) від 30.01.2013р. за лютий 2016 року у розмірі 2 700 грн. 00 коп., березень 2016 року у розмірі 2 700 грн. 00 коп., квітень 2016 року у розмірі 2 700 грн. 00 коп.

Під час розгляду справи № 908/628/17 відповідач сплатив заборгованість за лютий, березень, квітень 2016 року на загальну суму 8 100 грн. 00 коп.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до п. 8.2 договору майно має бути передано орендарем та прийняте орендодавцем протягом 10 календарних днів з моменту закінчення терміну оренди.

Згідно п. 6.2.9 договору орендар по закінченню терміну оренди своїми силами і за свій рахунок зобов'язується повернути орендодавцю об'єкт оренди в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.

Проте, не зважаючи на те, що дія договору закінчилася, орендоване майно орендодавцю повернуте так і не було.

Листом від 18.01.2017 № 011-0030 ПАТ «ЗАлК» звертався до ПрАТ «ЗКУ» з вимогою про повернення орендованого майна, однак станом на день звернення до суду орендоване майно повернуто не було.

Рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/493/17 були задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат, м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління, м. Запоріжжя, зобовязано Приватне акціонерне товариство Запорізьке карєроуправління повернути на користь Публічного акціонерного товариства Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат своїми силами і за свій рахунок орендоване майно згідно із договором оренди № 46 Д (2013) від 30.01.2013 р., а саме Електротолкатель інв. № 16965.

Згідно з ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідачем допущене прострочення виконання грошового зобов'язання, в результаті чого позивачем нараховано 1 546 грн. 00 коп. пені, втрат від інфляції у розмірі 974 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 грн. 00 коп.

Статтею 617 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідач не заперечив проти факту виконання позивачем умов договору, разом з тим, заперечуючи проти позову, посилається на те, що позивачем не дотримано вимог діючого законодавства щодо застосування та розрахунку штрафних санкцій щодо, на думку позивача було допущено відповідачем.

Як свідчать матеріали справи відповідач свої зобовязання за договором в частині сплати орендної плати виконав з порушення строків.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобовязання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобовязання.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі № 62-97р. від 03.04.1997р., індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, згідно діючого законодавства суми інфляційних витрат та 3% річних стягуються за весь час до виконання грошового зобов'язання.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем грошове зобов'язання виконано з простроченням, а саме 26.04.2017р. відповідач сплатив заборгованість за лютий, березень 2016р. у розмірі 5 400 грн. 00 коп., за квітень 2016р. відповідач сплатив 2 700 грн. 00 коп. 27.05.2017р., тобто з порушенням строку.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині нарахованої суми 3 % річних в розмірі 151 грн. 00 коп. та втрат від інфляції в розмірі 974 грн. 15 коп. з використанням способу, обраного позивачем, арифметичних помилок в розрахунку не виявлено, з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних в розмірі 151 грн. 00 коп. та втрат від інфляції в розмірі 974 грн. 15 коп. в межах заявлених позовних вимог.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 546 грн. 00 коп.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобовязань, зазначених у частині другій цієї статті.

Згідно ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до вимог Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2 договору у разі порушення термінів перерахування орендодавцю орендної плати, орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період стягнення від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем термінів виконання умов договору, пеня заявлена до стягнення правомірно.

Судом перевірено розрахунок позивача в частині нарахованої суми пені в розмірі 1 546 грн. 00 коп. з використанням способу, обраного позивачем, арифметичних помилок в розрахунку не виявлено, з відповідача підлягає стягненню сума пені в розмірі 1 546 грн. 00 коп., в межах заявлених позовних вимог.

Суд дійшов висновку, що позивачем доведений суду факт порушення з боку відповідача своїх зобовязань за договором.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобовязання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобовязання; у разі поєднання управненої та зобовязаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 частини 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України).

Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Крім того, відповідачем не заперечується факт порушення ним строків оплати, передбачених п. 5.2 договору.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 6 від 23.03.12р. «Про судове рішення», якщо про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні 13.06.2017р. не скористався, укладення договору від 30.01.2013р. № 46Д(2013) відповідач не заперечив.

За таких обставин, господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та стягнути з Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління, м. Запоріжжя 1 546 грн. 00 коп. пені, втрат від інфляції у розмірі 974 грн. 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 грн. 00 коп.

Судовий збір покладається на відповідача, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат, м. Запоріжжя до Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління, м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління (69600 м. Запоріжжя, вул. Дніпровські Зорі, 1, код ЄДРПОУ 00110183) на користь Публічного акціонерного товариства Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат (69032 м. Запоріжжя, Південне шосе, 15, код ЄДРПОУ 00194122) пеню у сумі

1 546 (одна тисяча пятсот сорок шість) грн. 00 коп., інфляційні витрати у розмірі 974 (девятсот сімдесят чотири) 15 коп., 3 % річних у розмірі 151 (сто пятдесят одна) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Запорізьке карєроуправління (69600 м. Запоріжжя, вул. Дніпровські Зорі, 1, код ЄДРПОУ 00110183) на користь Публічного акціонерного товариства Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат (69032 м. Запоріжжя, Південне шосе, 15, код ЄДРПОУ 00194122, п/р 26004055719130 в Запорізькому РУ ПАТ КБ «Приватбанк» код банку 313399) 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 16.06.2017р.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.