Рішення № 67194436, 12.06.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.06.2017 Справа № 904/3958/17

За позовом Керівника Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Синельникове, Дніпропетровська область

до Відповідача - 1: Зайцівської сільскої ради Синельниківського району Дніпропетровської області, с. Зайцеве, Дніпропетровська область

Відповідача - 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", смт. Роздори, Дніпропетровська область

про визнання незаконним рішення Зайцівської сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, та зобов'язання повернути земельну ділянку

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

прокурор - Пономаренко А.С., прокурор прокуратури Дніпропетровської області, посвідчення від 20.12.2013 № 023761

від відповідача -1 - Борисова С.І. - Зайцівський сільський голова Синельниківського району

від відповідача -2 - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звернувся до господарського суду з позовом до Відповідача - 1: Зайцівської сільскої ради Синельниківського району Дніпропетровської області, Відповідача - 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", в якому просить:

- визнати незаконним рішення Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області № 83-9/V11 від 03.11.2016 в частині надання в оренду ТОВ "Дніпроагроальянс" земельної ділянки площею 6,77 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з земель комунальної власності Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.11.2016, укладений між Зайцівською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", площею 6,77 га з кадастровим номером НОМЕР_1;

- зобов'язати ТОВ "Дніпроагроальянс" повернути Зайцівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області земельну ділянку площею 6,77 га, з кадастровим номером НОМЕР_1.

Судові витрати прокурор просить покласти на відповідачів солідарно.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення положень статей 127, 134, 135 Земельного кодексу України та передачу земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів.

Прокурор вказує, що в порушення наведених норм Зайцівською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області було прийнято рішення №83-9/VII від 03.11.2016р. в частині надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" земельної ділянки площею 6,77 га, кадастровий номер НОМЕР_1 із земель комунальної власності Зайцівської сільської ради.

На підставі цього рішення відповідачами був укладений договір оренди від 08.11.2016 земельної ділянки площею 6,77 га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Посилаючись на норми статей 203, 228 Цивільного кодексу України, прокурор наполягає на визнанні недійсним цього договору оренди та просить зобов'язати відповідача -2 повернути Зайцівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області земельну ділянку площею 6,77га, кадастровий номер НОМЕР_1.

Як вказано в постанові Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-493а14 у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Прокурор зазначає, що у спірних правовідносинах сільська рада виступає як власник землі вільний у виборі контрагента. Тому розгляд позовних вимог має здійснюватись в межах господарського судочинства.

Згідно правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 09.12.2014р. у справі №21/308а-14 та від 16.12.2015р. у справі №6-2510цс15, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави та неналежний захист інтересів держави, прокурор вказав наступне.

Аналіз статті 23 Закону України «Про прокуратуру» надає підстави дійти висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтересів окремої територіальної громади певної місцевості (жителів певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Відповідно до статей 13 та 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями сільськогосподарського призначення із порушенням встановленого порядку надання земель в оренду є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі, для звернення з позовами до суду.

Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисту законних форм землекористування.

Незаконна передача земельних ділянок у користування порушує зазначені державні інтереси, унеможливлює правомірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельними ділянками.

Компетентним суб'єктом, який відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України має здійснювати захист вказаних інтересів держави є Зайцівська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області.

Крім того, Зайцівська сільська рада Синельниківського району Дніпропетровської області як орган місцевого самоврядування територіальної громади виступає суб'єктом права власності на спірну земельну ділянку та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Однак, такий захист та контроль Зайцівською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області не здійснено, до теперішнього часу нею власне рішення не скасовано, заходи щодо повернення земельної ділянки не вжито. Таким чином, органи влади або посадові особи, які здійснюють захист державних інтересів у спірних правовідносинах відсутні.

Відповідач -1 проти позову заперечив, у відзиві на позов зазначив, що при прийнятті оспорюваного рішення сільська рада керувалась нормами чинного законодавства.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.12.2013 у справі №191/5345/13-ц визнано відумерлою спадщиною земельну ділянку площею 6,77га, яка належала ОСОБА_2 та розташована на території Зайцівської сільської ради. Вказана земельна ділянка була передана у власність територіальної громади Зайцівської сільської ради.

Рішенням Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №254-21/VІ від 05.02.2014 прийнято у власність територіальної громади земельну ділянку площею 6,77га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідач-1 зазначає, що до визнання спадщини відумерлою відповідач-2 діяв на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі».

За результатами розгляду заяви відповідача-2, рішенням Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №83-9/VII від 03.11.2016р. земельна ділянка площею 6,77га кадастровий номер НОМЕР_1 була надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс".

Відповідач-1 вказує про помилковість висновку прокурора щодо незаконної передачі в оренду земельної ділянки. При прийнятті оспорюваного рішення рада керувалась нормами чинного законодавства щодо поновлення договору оренди та надання переважного права орендарю, в користуванні якого була ця земельна ділянка.

Відповідач-2 у судові засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Поштове відправлення на адресу відповідача-2 з ухвалою суду, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем-2.

При цьому, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу-2 завчасно з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача-2 за його адресою реєстрації, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його адресою реєстрації, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-2 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та неотримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю адресою реєстрації.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 03.05.2017 відкладено розгляд справи на 29.05.2017.

У судовому засіданні винесено ухвали про продовження строку розгляду справи до 14.06.2017 та відкладення розгляду справи на 12.06.2017.

Клопотання про використання засобів технічної фіксації судового процесу при розгляді цієї справи представником позивача не заявлялось.

В судовому засіданні 12.06.2017 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2001 між жителями сіл Красного, Тернове Синельниківського району Дніпропетровської області (далі - орендодавець) та Асоціацією фермерів "Арцебашев і К" (далі - орендар) укладено договір оренди земельної частини (паю) (далі - Договір оренди від 23.05.2001).

Відповідно до розділу 1. Договору оренди від 23.05.2001 орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну частку (пай) розміром 806,6 умовних кадастрових гектарів, вартістю 3 515 520 грн., яка розміщена на території Зайцівської сільської ради.

Розділом 2. Договір оренди від 23.05.2001 встановлено, що початок дії договору 23.05.2001 року, закінчення 23.05.2003 року. Договір може бути припинений у будь-який час взаємної згоди сторін. Сторони не мають права відмовитись від виконання умов цього договору в односторонньому порядку.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.12.2013 у справі №191/5345/13-ц було визнано відумерлою спадщину у вигляді земельної ділянки площею 6,770 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташованої на території Зайцівської сільської ради Синельниківського району, Дніпропетровської області яка належала на праві приватної власності на землю ОСОБА_2.

Передано у власність територіальної громади Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області земельну ділянку площею 6,77га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка залишилася після смерті ОСОБА_2.

Синельниківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області 14.09.2016 зареєстровано право власності Зайцівської сільської ради на земельну ділянку площею 6,77га, кадастровий номер НОМЕР_1 та внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №16434383.

В подальшому, за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", рішенням Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №83-9/VII від 03.11.2016 земельна ділянка площею 6,77га кадастровий номер НОМЕР_1 була надана в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс".

Зайцівською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" (далі - орендар) був підписаний договір оренди земельної ділянки від 08.11.2016 (далі - договір від 08.11.2016).

Відповідно до п. 1.1. Договору від 08.11.2016 орендодавець відповідно до рішення № 1-1/VII від 12 листопада 2015 року І сесії VІІ скликання та рішення № 83-9/VІІ від 03 листопада 2016 року 9 сесії VІІ скликання Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Згідно п. 1.2. Договору від 08.11.2016 земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому Законом порядку.

В оренду передається земельна ділянка площею 6,77 га, в тому числі: рілля 6,77 га, кадастровий номер НОМЕР_1 (п. 1.3. Договору від 08.11.2016).

У відповідності до п. 1.4. Договору від 08.11.2016 грошова оцінка земельної ділянки становить 231 304,08 грн.

Пунктом 2.1. Договору від 08.11.2016 встановлено, що земельна ділянка передається в оренду з метою сільськогосподарського використання, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Договір укладено на термін 15 років. З урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою, договір оренди є чинним до 31 грудня останнього року оренди (п. 31. Договору від 08.11.2016).

Відповідно до п. 4.1. Договору від 08.11.2016 за кожен рік використання землі орендар виплачує орендну плату у грошовій формі в розмірі, що становить 6% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержував її в оренду (п. 7.1. Договору від 08.11.2016).

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 08.11.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 6,77га.

Зазначаючи про незаконність рішення Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №83-9/VII від 03.11.2016 в частині надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" із земель комунальної власності земельної ділянки площею 6,77га кадастровий номер НОМЕР_1, прокурор посилається на порушення приписів статей 134, 135 Земельного кодексу України, що і стало причиною спору.

В свою чергу, відповідач-1 посилались на нерозповсюдження вимог цієї статті на правовідносини між відповідачем-1 та ТОВ "Дніпроагроальянс" (Арцебашев і К), вказуючи на поновлення згідно статті 33 Закону України «Про оренду землі» договору оренди, укладеного раніше з жителями сіл Красне, Тернове Синельниківського району Дніпропетровської області, шляхом підписання договору оренди земельної ділянки від 08.11.2016 із Зайцівською сільською радою.

Відповідно до статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

В цій статті також наведений перелік підстав, коли земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Передача в оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва до цього переліку не включена.

У разі поновлення договорів оренди землі права на земельні ділянки не підлягають продажу на конкурентних засадах.

Дослідивши зміст обох договорів (як укладеного з жителями сіл Красне, Тернове Синельниківського району Дніпропетровської області, так і з Зайцівською сільською радою), суд дійшов висновку, що в даному випадку відбулось укладення нового договору оренди, а не поновлення раніше існуючого.

Стаття 135 Земельного кодексу встановлює, що земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

З огляду на вищевкладене, передача в оренду земельної ділянки загальною площею 6,77га, кадастровий номер НОМЕР_1 із земель комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва мала відбуватись виключно на засадах (земельних торгах). Докази проведення таких торгів, участі в них відповідача 2 та визначення його переможцем в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, рішення Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №83-9/VII від 03.11.2016р. в частині надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" земельної ділянки площею 6,77га, кадастровий номер НОМЕР_1 із земель комунальної власності Зайцівської сільської ради було прийнято без дотримання вимог чинного законодавства, та підлягає визначенню недійсним в цій частині.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 та ст. 21 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як зазначалось в Рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009р. у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування і Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-зп від 13.05.1997р. у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 16.12.2015р. у справі №6-2510цс15, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Як вказано в постанові Судових палат в адміністративних справах і господарських справах Верховного Суду України від 11.11.2014р. у справі №21-493а14 у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

В даних спірних правовідносинах сільська рада виступає як власник землі вільний у виборі контрагента.

Таким чином, вказаний спір підвідомчий господарському суду.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача-1 на необґрунтоване звернення прокурора з відповідним позовом з огляду на наступне.

За приписами частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Згідно частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина 3 вказаної норми).

За змістом частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999р. представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа, представник, на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи, довірителя, і виконує процесуальні дії у суді в її інтересах, набуваючи, змінюючи, припиняючи, для неї права та обов'язки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

За змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, якою передбачена необхідність обґрунтування прокурором у суді наявність підстав для представництва.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 Земельного кодексу України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997р. орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Незаконне надання в користування земельної ділянки загальною площею 6,77га, кадастровий номер 1224882000:01:002:01051 із земель комунальної власності безпосереднім чином зачіпає економічні, соціальні права територіальної громади, оскільки порушує законний порядок надання в користування землі, підриває авторитет органів місцевого самоврядування, що свідчить про наявність підстав представництва прокуратурою інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом пред'явлення відповідного позову з огляду на відсутність в органу, яким здійснюється державний контроль за додержанням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства відповідних повноважень на звернення до суду.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вказаних норм, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки передача в оренду земельної ділянки загальною площею 6,77га, кадастровий номер НОМЕР_2 із земель комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відбувалась з порушенням чинного законодавства, наявні правові підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 08.112016, укладеного Зайцівською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", площею 6,77га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Згідно з приписами статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи викладене, підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" повернути Зайцівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області земельну ділянку площею 6,77га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Пояснення відповідача щодо поновлення ним договору оренди спірної земельної ділянки судом сприймається критично, оскільки поновлення договору є можливим в разі наявності первісного договору, укладеного між власником земельної ділянки та тим же орендарем.

В даному ж випадку, первісний договір оренди земельної ділянки був укладений фізичною особою ОСОБА_2 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1) та ТОВ "Дніпроагроальянс".

Після смерті орендодавця спірна земельна ділянка відійшла у власність Зайцівської сільської ради, як відумерла спадщина на підставі ст. 1277 ЦК України.

Тобто, Зайцівська сільська рада не є спадкоємцем ані за заповітом, ані за законом, отже на неї не розповсюджуються приписи ст. 1218 ЦК України, оскільки перехід відумерлої спадщини у власність громади не є спадщиною.

А, відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди припиняється в разі смерті фізичної особи - орендаря.

Тобто, договір оренди земельної ділянки від 12.06.2001 є припиненим в силу Закону.

Щодо вимог прокурора покласти судовий збір на сторони солідарно, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволення позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.4.1 Постанови пленуму ВГСУ від 21 лютого 2013 року No 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідачів -1 та -2 по 50 % судового збору на кожного, що дорівнює сумі 2 400,00 грн.

Керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, статтями 1, 2, 4, 21, 22, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним рішення Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області №83-9/VII від 03.11.2016р. в частині надання в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" земельної ділянки площею 6,77га, кадастровий номер НОМЕР_1 із земель комунальної власності Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 08.11.2016, укладений між Зайцівською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс", площею 6,77га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" (ідентифікаційний код: 34590337; місцезнаходження: 52532, Дніпропетровська обл., Синельниківський район, смт. Роздори, вул. Робоча, буд. 10 б) повернути Зайцівській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області (ідентифікаційний код: 04339401; місцезнаходження: 52514, Дніпропетровська обл., Синельниківський район, село Зайцеве, вул. Кірова, буд. 10) земельну ділянку площею 6,77 га з кадастровим номером НОМЕР_1, про що видати наказ.

Стягнути з Зайцівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області (ідентифікаційний код: 04339401; місцезнаходження: 52514, Дніпропетровська обл., Синельниківський район, село Зайцеве, вул. Кірова, буд. 10) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, ідентифікаційний код 02909938, р/р №35217020000291 в ДКС України в м. Київ, МФО 820172, за кодом класифікації видатків бюджету - 2800) суму судового збору в розмірі 2 400грн., про що видати наказ.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроагроальянс" (ідентифікаційний код: 34590337; місцезнаходження: 52532, Дніпропетровська обл., Синельниківський район, смт. Роздори, вул. Робоча, буд. 10 б) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, ідентифікаційний код 02909938, р/р №35217020000291 в ДКС України в м. Київ, МФО 820172, за кодом класифікації видатків бюджету - 2800) суму судового збору в розмірі 2 400грн., про що видати наказ.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 16.06.2017

Суддя Н.Г. Назаренко