Ухвала суду № 67194249, 14.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року м. Київ К/800/21203/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Веденяпіна О.А., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016

у справі № 825/2882/14

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (далі - позивач, СТОВ «Дружба-Нова»)

до Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - відповідач, Варвинська ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИЛА:

СТОВ «Дружба-Нова» звернулось до суду з адміністративним позовом до Варвинської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.06.2014 року №0000412200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов адміністративний задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.03.2016. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.07.2013 по взаємовідносинах, серед інших, з ФГ «Нива», результати якої оформлено актом від 04.06.2014 № 96/2200/31333767, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого платником допущено заниження нарахування податку на додану вартість від поставлених підприємством сільськогосподарських послуг, що не підлягають сплаті до бюджету та повністю залишаються у розпорядженні такого підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів декларації з податку на додану вартість за травень 2013 року на суму 392 333,00 гривні (показник позитивного значення ряд. 18 Декларації) та, як наслідок, завищено залишок від'ємного значення податку на суму 392 333,00 гривні (рядок 21 Декларації за травень 2013 року), наслідком чого був безпідставно сформований податковий кредит по взаємовідносинах з постачальником ФГ «Нива» за травень 2013 року в сумі 392 333,00 гривні; п. 209.2 ст. 209 ПК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 № 11 «Про затвердження Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів», в результаті чого встановлено до сплати на спеціальний рахунок по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2013 року скороченій додаткові суми податку на додану вартість в розмірі 392 333,00 гривні.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.06.2014 № 0000412200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 392 333,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 196 166,50 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем документи не можуть вважатися первинними, тобто не можуть бути підтвердженням реального виконання спірних операцій з отримання позивачем послуг, невідповідність таких дійсному економічному змісту, що свідчить про недобросовісність позивача та виключає право останнього на формування податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходив з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному ст. 50 цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

В силу положень ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, (далі - Положення № 88) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З аналізу наведених норм слідує, що господарські операції для визначення податкового кредиту та валових витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас, сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Таким чином, податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що СТОВ «Дружба-Нова» зареєстровано в якості юридичної особи 07.02.2001, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 320715.

У ході розгляду справи судами встановлено, що у перевіряємий період позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ФГ «Нива» (виконавець) за договором про надання послуг від 07.05.2013 № 1, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується на власний ризик за завданням замовника надати послуги з дискування, культивації, внесення міндобрив та засобів захисту рослин (ЗЗР) на орендованих замовником землях, а замовник зобов'язується оплатити такі послуги виконавця в порядку та на умовах, визначених цим договором. Вартість послуг визначається сторонами згідно додатку № 1 і підтверджується по факту їх надання в актах приймання-передачі наданих послуг, що складається замовником по завершенню надання всіх послуг. Вартість послуг, що надається виконавцем замовнику, фіксується сторонами у актах приймання-передачі наданих послуг. Повна оплата вартості наданих послуг здійснюється замовником на умовах 100 % попередньої оплати в строк до 25.05.2013.

За змістом додатку № 1 до вказаного договору, сторони домовилися про надання послуг з дискування, культивації, внесення міндобрив та внесення засобів захисту рослин на загальну суму 2 354 000,00 гривень, в тому числі податок на додану вартість 392 333,33 гривні, та визначено дату початку виконання робіт - не пізніше 07.05.2013 та дату закінчення виконання робіт - не пізніше 31.05.2013.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаним правочином, та фактичного надання послуг, позивачем долучено до матеріалів справи копії договору, додатку до договору, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжних доручень, податкових накладних, подорожніх листів вантажного автомобіля по підвезенню міндобрив на поля, актів про використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів, які було внесено на землях товариства протягом травня 2013 року, а також копію статистичного звіту товариства щодо посівних площ сільськогосподарських культур під урожай 2013 року.

Судом апеляційної інстанції вірно зауважено про безпідставність позиції суду першої інстанції щодо окремих недоліків первинних документів, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача, підтримані судом першої інстанції, про безтоварність операцій з огляду на те, що подорожні листи вантажного автомобіля по підвезенню міндобрив на поля, копії актів про використання мінеральних, органічних та бактеріальних добрив, отрутохімікатів та гербіцидів, які було внесено на землях позивача протягом травня 2013 року, копія статистичного звіту товариства щодо посівних площ сільськогосподарських культур під урожай 2013 року не містять будь-яких даних щодо визначення земель, на яких мали б виконуватись замовлені послуги, в силу того, що товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, тобто не можуть бути підставою для висновків про нездійснення господарських операцій в разі наявності первинних документів, що підтверджують надання послуг товару.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, у постанові про закриття кримінального провадження від 12.12.2014 зазначено, що в ході проведення досудового розслідування факт невиконання ФГ «Нива» весняно-польових робіт на користь СТОВ «Дружба-Нова» протягом травня 2013 року не підтвердився, а тому відомості в акті прийняття виконаних робіт від 31.05.2013 № ОУ-0000168 не є фіктивними.

Також, при дослідженні наявної в матеріалах справи довідки вих. № 2 від 25.02.2016 судом апеляційної інстанції встановлено, що в травні 2013 року у ФГ «Нива» загальна чисельність працівників складала шість чоловік, з них п'ять водіїв спеціалізованої сільськогосподарської техніки, а загальна кількість власної (орендованої) спеціалізованої сільськогосподарської техніки ФГ «Нива» складала три шт.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, щодо безпідставності посилань податкового органу на недодержання контрагентом позивача податкової дисципліни, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування СТОВ «Дружба-Нова» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Таким чином, судом апеляційної інстанції у повній мірі визначено необґрунтованість висновків податкового органу, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджено підставність та правомірність формування позивачем податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги СТОВ «Дружба-Нова».

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 року у справі № 825/2882/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: О.А. Веденяпін І.В. Приходько