Ухвала суду № 67193855, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" червня 2017 р. м. Київ К/800/40436/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої судді - Мороз Л.Л.,

суддів: Горбатюка С.А., Стрелець Т.Г.,

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Сучасна оселя" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року по справі №804/6018/14 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Сучасна оселя" до Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції, Реєстраційної служби України, треті особи: ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, відділ опіки та піклування Державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Сучасна оселя" звернулосясь в суд з позовом до Реєстраційної служби Дніпропетровського районного управління юстиції, Реєстраційної служби України, треті особи: ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_3, відділ опіки та піклування Державної адміністрації Дніпропетровського району Дніпропетровської області, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної реєстраційної служби України за №7191019 від 25 жовтня 2013 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень про скасування реєстрації права власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за №1371839 від 20.06.2013 року про право власності ОСОБА_1 на 25/100 частини, запис за №1371873 від 20.06.2013 року про право власності ОСОБА_2 на 25/100 частину, запис за №1371903 від 20.06.2013 року про право власності ОСОБА_3 на 50/100 частини квартири АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами, на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.06.2012 року по справі №22ц-/490/3143/12.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Державної реєстраційної служби України за №7191019 від 25 жовтня 2013 року про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень про скасування реєстрації права власності за третіми особами є протиправним оскільки, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2012 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 року, на підставі якого за третіми особами було зареєстровано право власності, було скасовано. Відповідно є необхідність і правова підстава для скасування реєстрації права власності за третіми особами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі судовими рішеннями Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Сучасна оселя" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02.12.2011 року був встановлений факт прийняття ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 Судом було визнане право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири №4 в житловому будинку №44 по вул. Науковій селища Дослідного Дніпропетровського району Дніпропетровської області. В порядку спадкування визнане право власності за ОСОБА_1 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2. За ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнане право власності по 1/6 частин за кожним цієї ж квартири.

Зазначені вище особи на підставі рішення суду зареєстрували право власності на квартиру АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Так, за №721457 було зареєстроване право власності за ОСОБА_2 на 1/6 частини квартири; за №720549 зареєстровано право власності за ОСОБА_3 на 1/6 частини квартири; за №719288 зареєстроване право власності за ОСОБА_1 на 2/3 частини квартири.

Після реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на квартиру, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 20.06.2013 року звернулися до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за нотаріальним посвідченням договору про визначення розміру часток, що укладений між ними, де розмір часток між співвласниками змінений, виходячи з фактичного користування: ОСОБА_1 - 25/100 частин, ОСОБА_2 - 25/100 частин, ОСОБА_3 - 50/100 частин, і цей договір був посвідчений нотаріусом.

В Державному реєстрі речових прав 20.06.2013 року право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на відповідні частки квартири зареєстровані за №№1371839,1371873, 1371903.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Сучасна оселя", посилаючись на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2012 року, яким було скасоване рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами, як за дружиною у спільному майні подружжя, визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права власності за кожним на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, звернлося до реєстраційної служби із заявою про скасування реєстрації права власності вказаних осіб на зазначену квартиру.

Рішенням № 7191019 від 25.10.2013 року позивачу було відмовлено у внесенні запису про скасування державної реєстрації речових прав на майно третіх осіб.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки договір, укладений третіми особами, який слугував підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на 2/3 частини, ОСОБА_2 на 1/6 частину, ОСОБА_3 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_3 Дослідного в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, є чинним, його не скасовано у судовому порядку, отже реєстраційні записи, вчинені на підставі такого договору 20.06.2013 року за номерами: №3312078, №3314412, № 3313161 були здійснені з дотримання вимог положень Законів України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із вказаним висновком суддів попередніх інстанції не погоджується із наступних міркувань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі „Zand v. Austria" вказав, що словосполучення „встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування „суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття „суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає „усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається „судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін „суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із виконанням умов цивільно-правової угоди, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в цьому випадку підлягає застосуванню ст.6 Конвенції стосовно „суду, встановленого законом". Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися „судом, встановленим законом" у розумінні ч.1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі ч.4 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

Згідно ч.1 ст.228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Виходячи з наведеного судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, що дають підстави для їх скасування.

З огляду на наведене постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року і ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст.ст. 157, 220, 220-1, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку „Сучасна оселя" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2014 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року скасувати та закрити провадження в адміністративній справі.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України.

Судді: