Ухвала суду № 67193737, 08.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2017 року м. Київ К/800/13607/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Головчук С.В., Мойсюка М.І.,розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_4 до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, третя особа - Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області про визнання незаконним рішення суб'єкта владних повноважень,

за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області на постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з адміністративним позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області) , в якому просив:

- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ВП № 27441090від 15 жовтня 2015 року про закінчення виконавчого провадження, відкритого за заявою ОСОБА_4 на підставі виконавчого листа №2-619, виданого 29 квітня 2011 року Танівським районним судом Черкаської області;

- зобов'язати управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області поновити виконавче провадження ВП № 27441090 від 15 жовтня 2015 року та вжити вичерпних заходів для повного виконання судового рішення.

В обґрунтування позову посилався на те, що державний виконавець протиправно закінчив виконавче провадження з виконання рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 серпня 2010 року, оскільки відсутність відповідного фінансування з Державного бюджету України на виплати пенсії відповідно до статей 49, 50 , 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження.

Постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано незаконною та скасовано постанову старшого державного виконавця управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ВП № 27441090 від 15 жовтня 2015 року про закінчення виконавчого провадження, відкритого за заявою ОСОБА_4 на підставі виконавчого листа № 2-619, виданого 29 квітня 2011 року Танівським районним судом Черкаської області. Зобов'язано управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області поновити виконавче провадження ВП № 27441090 від 15 жовтня 2015 року та вжити вичерпних заходів для повного виконання судового рішення.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 березня 2015 року № 21-66а15, невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Заперечення позивача обґрунтовані доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що постановою Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 серпня 2010 року зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області (далі - УПФ України в Тальнівському районі Черкаської області) здійснити ОСОБА_4 перерахунок основної та додаткової пенсії по інвалідності і виплатити нараховану суму за 2007-2010 роки, починаючи з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 1 січня 2010 року за виключенням коштів, виплачених в 2007-2010 роках, відповідно до статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону № 796-XII,виходячи із загальновстановленого розміру мінімальної пенсії за віком, який визначається з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Управлінням ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 1 липня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-619, виданого 29 квітня 2011 року Тальнівським районним судом Черкаської області.

13 квітня 2015 року управлінням ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області за невиконання рішення суду винесено постанову про накладення на УПФ України в Тальнівському районі Черкаської області штрафу в розмірі 680,00 грн.

15 квітня 2015 року до управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області надійшло повідомлення від УПФ України в Тальнівському районі Черкаської області від 7 квітня 2015 року № 4503/05, відповідно до якого сума по перерахунку пенсії позивачу нарахована в розмірі 47178,04 грн. та виплачена частково у розмірі 34382,24 грн., а виплата решти донарахованої суми, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.

15 жовтня 2015 року на підставі пункту 11 статті 49 Закону № 606-XIV (виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 27441090.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності прийняття постанови управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 15 жовтня 2015 року ВП № 27441090.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції дійшли висновку про неправомірність прийняття оскаржуваної постанови з підстав пункту 11 частини першої статті 49 Закону №606-XIV, оскільки державним виконавцем не вчинено усіх необхідних заходів для виконання судового рішення.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Статтею 1 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В частині третій вказаної статті наведений перелік дій, які має право вчиняти державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом тощо.

Відповідно до статті 32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

За правилами статті 89 Закону № 606-XIV в разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 75 Закону № 606-XIV в разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

В силу пункту 11 частини першої статті 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (частина перша статті 50 Закону №606-XIV).

Скасовуючи постанову відповідача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що державний виконавець безпідставно і з порушенням передбаченого частиною третьою статті 75 Закону 606-XIV порядку (без накладення на боржника штрафу і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам) закінчив виконавче провадження, оскільки він не вжив всіх передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішення, а вчинених ним виконавчих дій було явно недостатньо для реального виконання рішення суду на користь стягувача.

Отже, закінчення виконавчого провадження в даному випадку позбавляє позивача права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання і фактично узаконює невиконання судового рішення, що в розумінні практики Європейського суду з прав людини вважається порушенням права на справедливий суд (статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідачем не надано суду достатніх та належних доказів на підтвердження факту виконання боржником рішення суду у справі № 2-619/10 та правомірності винесення оскаржуваної постанови, без вчинення необхідних виконавчих дій, які передбачені частиною третьою статті 75 Закону 606-XIV, що свідчить про необґрунтованість закінчення виконавчого провадження з підстав пункту 11 статті 49 Закону606-XIV.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на те, що ухвалені у справі судові рішення відповідають наведеним критеріям, їх необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Тальнівського районного суду Черкаської області від 23 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Головчук С.В.

Мойсюк М.І.