Ухвала суду № 67192519, 14.06.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кошкош О.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року справа №805/2353/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Челахової О.О., представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі № 805/2353/16-а за позовом Приватного підприємства «ВКФ УНІПРОМ» до Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2016 року Приватне підприємство «ВКФ УНІПРОМ» звернулось до суду з позовом до Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № НОМЕР_1 (а.с. 4-9 т.1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі № 805/2353/16-а адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 08 липня 2016 року №0000161201 (а.с. 237-240 т.1).

Не погодившись з судовим рішенням, Маріупольська обєднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі № 805/2353/16-а та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невірного застосування норм Податкового кодексу України.

Апелянтом зазначено, що Товариством порушено вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи оформлені не у відповідності до вимог чинного законодавства, що не дає можливості відображати їх в бухгалтерському обліку.

При цьому, відповідачем зазначено, що документи мають силу первинних лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Крім того, апелянтом зазначено, що підприємством не надано до контролюючого органу належним чином оформлені перевізні документи та сертифікатів якості на придбані товари.

Апелянтом зазначено, що у випадку якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін фактів реального здійснення господарської операції. Факт оплати не є безумовним доказом реального характеру господарської операції (а.с. 28-34 т.2).

Представник апелянта в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, посилаючи на вірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Приватне підприємство «ВКФ УНІПРОМ» (код ЄДРПОУ 35705471), місцезнаходження: вул.. Станіславського, буд. 1, м. Маріуполь, Донецька обл., 87502, зареєстровано в якості юридичної особи 31 березня 2008 року (а.с. 50 т. 1). Є платником податку на додану вартість (а.с. 51 т. 1).

Позивачем до податкового органу, за допомогою системи електронного документообігу надіслані податкові декларації з податку на додану вартість за травень 2015 року з самостійно задекларованими сумами податку на додану вартість (а.с. 223-226 т.1).

З 01 червня 2016 року по 14 червня 2016 року посадовими особами відповідача проведено документальну виїзну позапланову перевірку Приватного підприємства «ВКФ УНІПРОМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість за травень 2015 року та податку на прибуток підприємства за 2015 рік по взаємовідносинам з ТОВ «БК ФОРС» , за результатами якої складено Акт № 222/05-19-14-02/35705471 від 22 червня 2016 року(а.с. 11-41 т. 1).

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1, п.44.2 ст.44, п.п. 134.1.1, п. 134.1 ст.134, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, Податкового кодексу України в результаті чого встановлено:

-заниження задекларованого показника суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного (податкового) періоду та сплачується до державного бюджету в розмірі 425 000 гр. за травень 2015 року;

-заниження обєкту оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на 243 750 грн., в результаті чого занижено значення рядка 06 «Податок на прибуток» Декларації з податку на прибуток на 2015 рік на суму 43 875 грн. (а.с. 40-41 т. 1).

На підставі акту перевірки 08 липня 2016 року сформовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 425 000,00 грн. та штрафні санкції на суму 212 500,00 грн. (а.с. 42 т. 1).

Спірним питанням у справі є правомірність прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з придбання товарів та послуг між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, оскільки придбання товару, зазначеного у податкових та видаткових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ПП ВКФ Уніпром, наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України).

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України (в редакції на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/отримання товарів/послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198цього Кодексу.

Відповідно до положень п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому,право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

В п. 201.1 ст. 201 ПК України (діючого на час виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:а) у паперовому вигляді;б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо доводів апелянта щодо нереальності господарських операцій,суд апеляційної інстанції не погоджується з ними та вважає доведеним позивачем факт проведення господарських операцій в межах господарської діяльності, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 26 травня 2015 року між покупцем Приватним підприємством ВКФ УНІПРОМ та продавцем ТОВ БК ФОРС укладено договір купівлі-продажу № 138 предметом якого є передача у власність обладнання, а саме редуктор ходу Bonfiglioli 2N263301404 нa Fiat-Hitachi FX270, електронний тахеометр Leica Builder 503 (3"), гідромолот АТLAS Сорсо НВ3000. Загальна сума договору складає 2550000 грн. (п.3.1 договору). Постачання товару покупцю здійснюється на умовах EXW м.Київ згідно вимогам ІНКОТЕРМС. (п.2.2 договору) (а.с.52-53 т.1).

Наказом позивача № 23 від 26 травня 2015 року направлено у відрядження з 27 травня 2015 року по 30 травня 2015 року до м. Києва для отримання товарно-матеріальних цінностей відповідно до договору № 138 від 26 травня 2015 року директора ОСОБА_2 та водія ОСОБА_5 (а.с. 54 т.1).

Фактичне здійснення господарських операцій між Приватним підприємством ВКФ УНІПРОМ та продавцем ТОВ БК ФОРС, підтверджується наступним.

Рахунками-фактурою № СФ-0000058 від 28 травня 2015 року на суму 1 800 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 300 000,00 грн., № СФ-0000061 від 28 травня 2015 року на суму 375 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 75 000,00 грн. (а.с. 55-56).

Видатковими накладними: № РН-0000058 від 28 травня 2015 року на суму 1 800 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 300 000,00 грн. (на товар - гідромолот АТLAS Сорсо НВ3000 у кількості 1 од.) (а.с. 72 т. 1), № РН-0000061 від 28 травня 2015 року на суму 450 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 75 000,00 грн. (електронний тахеометр Leica Builder 503 (3") у кількості 1 од.) (а.с. 70 т.1), № РН-0000062 від 28 травня 2015 року на суму 300 000,00, у т.ч. ПДВ 50 000,00 грн. (редуктор ходу Bonfiglioli 2N263301404 нa Fiat-Hitachi FX270 у кількості 1 шт.) (а.с. 57, 68),

Для формування податкового кредиту за вищевказаними операціями виписано позивачу податкові накладні: № 58 від 28 травня 2015 року на суму 1 800 000,00 грн., у. т.ч. ПДВ 300 000,00 грн. (а.с. 71 т.1), № 61 від 28 травня 2015 року на суму 450 000,00 грн. у т.ч. ПДВ 75 000,00 грн. (а.с. 69 т. 1), № 62 від 28 травня 2015 року на суму 300 000,00, у т.ч. ПДВ 50 000,00 грн. (а.с. 67 т. 1)

Вказане обладнання віднесено до основних засобів підприємства, у звязку з чим нараховується амортизація, що підтверджується відомостями (а.с. 59-65 т. 1).

На підтвердження використання обладнання в господарській діяльності ПП «ВКФ УНІПРОМ» надано договори підряду №20 від 22 червня 2015 року, предметом якого є виконання будівельно-монтажних робіт на обєктах субпідрядником ПП «ВКФ УНІПРОМ», використовуючи обладнання придбане у ТОВ «БК ФОРС» (а.с. 145-153) та договір оренди техніки № 07/04-16 від 07 квітня 2016 року (а.с. 155-157 т. 1) разом із актом прийому-передачі майна в оренду (а.с. 158 т. 1).

Крім того, в матеріалах справи наявні Акти здачі прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 154 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що наявні договори та складені на їх виконання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, в тому числі і податкові накладні, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентом, якого крім того, було зареєстровано(на час здійснення господарських операцій) як юридичну особу та на момент проведення фінансово-господарських операцій був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, позивачем надані усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на формування податкового кредиту.

Крім того, факт надання всіх необхідних первинних документів по здійсненню господарчих операцій з контрагентом позивача відображений в самому акті перевірки.

Крім того, суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, посилання на це увагу суду апеляційної інстанції не заслуговують.

Припущення апелянта щодо нереальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентами позивача тільки з підстав неможливості проведення зустрічних перевірок інших контрагентів по ланцюгу їх постачання, судом апеляційної інстанції не приймаються з огляду на зазначене.

Діючий Податковий кодекс України не ставить в залежність право віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Відповідно до матеріалів справи, відповідачем під час перевірки фактично не були дослідженні первинні документи контрагентів. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ є правом окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету або встановлено порушення податкового законодавства з боку контрагенту, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні, первинні документи позивача та податковим органом не було встановлено порушень в їх складені, які б впливали на формування податкової звітності.

Суд зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Посилання податкового органу в акті перевірки на акти перевірок інших Державних податкових інспекцій, складені відносно контрагента позивача які, на думку податкового органу, підтверджують неможливість проведення фінансово-господарських операцій ними, є безпідставними, обставини здійснення господарської діяльності вищевказаних контрагентів позивача із іншими контрагентами не є предметом розгляду у даній адміністративній справі, оскільки спір, що виник між сторонами стосується договорів між позивачем та його контрагента та надання останнім послуг позивачу. Вказані у акті перевірки обставини не можуть вважатися доказами нікчемності укладених договорів, оскільки документально це не підтверджено.

Крім того, суд зазначає, що вищезазначена податкова інформація не є перевіркою господарської діяльності контрагента позивача по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обовязок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Також, належно допустимих доказів того, що угоди носять ознаки нікчемності, апелянт не зазначив.

Суд вважає, що укладений між позивачем та контрагентом договір на момент розгляду справи є чинним, оскільки в судовому порядку недійсним не визнавався.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів суд вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у звязку з чим колегія не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність правочинів .

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Апелянтом не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Аналіз вищевикладених положень законодавства свідчить, що на момент формування позивачем податкового кредиту до складу податкового кредиту мали відноситись суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару (робіт, послуг) при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат. Документом, що посвідчував право на отримання податкового кредиту, вважалась податкова накладна, яка підтверджувала сплату податку на додану вартість.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту, має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та виконав законодавчі умови отримання такого відшкодування.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначений вище правочини є таким, що не відповідають моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, договір постачання товару та надання послуг в судовому порядку не визнавалися незаконними, недійсними або не чинними.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів, транспортних засобів та іншого устаткування, або спеціальних дозволів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У випадку, коли платник податку виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу,тощо.

У разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в діях позивача як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма ВІК до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень .

Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобовязання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Апелянт посилається на відсутність в видаткових накладних необхідних реквізитів, а саме на те, що в наданих на перевірку товарно-транспортних накладних не заповнені поля,де вказується вантажно-розвантажувальні операції товарно-матеріальних цінностей.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку що надані позивачем первинні документи складені відповідно до вимог законодавства.

Щодо посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, суд зазначає, що обов'язковість заповнення товарно-транспортної накладної та/або подорожнього листа обумовлена не положеннями Податкового кодексу України, а нормами ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ.

Оскільки позивач самостійно та своїм транспортом вивозив придбаний товар, то відсутність товарно-транспортних накладних, не може бути підставою для висновку про відсутність факту надання контрагентом послуги з перевезення товару та відсутності факту переходу права власності на товари, дані документи ніяким чином не впливають на формування платником податку податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України, та не свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій. Жодні норми законодавства не повязують настання таких наслідків із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання податкового органу на те, що податкова інформація, якою скористався податкових орган при формуванні висновків проведеної перевірки, ґрунтуються на даних інформаційних податкових баз (довідок зустрічних перевірок), з огляду на наступне.

Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Водночас, суд не приймає посилання відповідача на нереальність здійснення господарських операцій з причини ненадання позивачем документів, що засвідчують якість обладнання (сертифікати, посвідчення якості, тощо) з огляду на те, що редуктор ходу, електронний тахеометр, гідромолот не підлягає обовязковій сертифікації відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 01 лютого 2005 року № 28.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог податкового кодексу, оскільки суд першої інстанції при розгляді справи не є учасником податкових правовідносин, а тому не може порушувати вимоги податкового кодексу

Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо неправомірність прийняття спірних повідомлень-рішень, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року у справі № 805/2352/16-а з розгляду апеляційної скарги Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року за позовом Приватного підприємства «ВКФ УНІПРОМ» до Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № НОМЕР_2, предметом даної справи було правомірність прийняття податковий органом податкового повідомлення-рішення від 08 липня 2016 року № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток, та яке прийнято на підставі того ж акту перевірки, за той самий період та по взаємовідносинам з тим же контрагентом, що у даній справі. При цьому ухвалою суду апеляційної інстанції від 30 листопада 2016 року № 805/2352/16-а встановлено реальність проведення господарської діяльності з контрагентом.

Відповідно до ст. 1 ст. 72 кодексу адміністративного судочинства України обставини,, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі № 805/2353/16-а - залишити без змін.

Вступну та резолютивну частини ухвали прийнято в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 14 червня 2017 року.

Повний текст ухвали виготовлено 16 червня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г.Арабей

ОСОБА_6

ОСОБА_7