Постанова № 67191384, 08.06.2017, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 року (о 14 год. 45 хв.)Справа № 808/940/17 м.ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Господарського суду Запорізької області

про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Господарського суду Запорізької області (далі відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги судді у звязку з відставкою;

зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу судді у звязку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

На обґрунтування адміністративного позову посилається на приписи Закону України «Про статус судів», Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та зазначає, що з 31.08.2004 по 12.10.2016 працювала на посаді судді Господарського суду Запорізької області. Вказує, що наказом №29-К від 12.10.2016 була відрахована зі штату суду у звязку з виходом у відставку. Підкреслює, що право на отримання вихідної допомоги у разі виходу у відставку було передбачено законодавством, що діяло як на час призначення позивача на посаду судді Указом Президента України, так і на час обрання на посаду судді господарського суду Запорізької області Постановою Верховної ОСОБА_2 України. Пояснює, що звернулась до відповідача із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», але листом від 14.03.2017 №08-13-01/746/2017 відповідачем повідомлено, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції змін внесених Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014) у суду відсутні правові підстави для виплати вказаної вихідної допомоги. Указану бездіяльність відповідача щодо забезпечення виплати їй вихідної допомоги у звязку із відставкою вважає протиправною. Також вважає, що її протиправно позбавлено вихідної допомоги у порушення вимог та положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, оскільки починаючи з 1992 року держава понад 20 років на конституційному та законодавчому рівнях гарантувала певний обсяг соціального забезпечення суддів, отже, очікувана вихідна допомога, що була гарантована державою у ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до практики ЄСПЛ є правомірними (законними) очікуваннями в розумінні статті 1 Першого протоколу до конвенції. З огляду на тривалість існування законодавчої норми щодо права судді на отримання вихідної допомоги, виникнення цього права у позивача як у судді, під час дії цієї норми закону, повне скасування проголошеного та набутого суддею права на вихідну допомогу без будь-яких альтернатив свідчить про невідповідність втручання держави у права особи критеріям пропорційності, правової визначеності та недотримання державою справедливого балансу між загальними інтересами і набутими відповідно закону правами особи. Отже, на думку позивача, зазначене вище, в контексті вимог принципу верховенства права, дає підстави стверджувати, що положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», на які посилається господарський суд Запорізької області, не виплачуючи їй вихідну допомогу, та положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» не можуть вважатись підставою для позбавлення її права на тримання вихідної допомоги як елементу реального функціонування принципу незалежності суддів. Ураховуючи викладене, вважає, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є протиправною та такою, що суперечить як Конституції України, так і міжнародним правовим нормам, у звязку із просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не зявилась, проте у адміністративному позові зазначив, що просить розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, проте 18.05.2017 надіслав до суду заперечення на адміністративний позов (вх. №14213), у яких зазначає, що 22.09.2016 ОСОБА_2 України прийняла постанову №1515-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Запорізької області, зі складу господарського суду Запорізької області ОСОБА_3 відраховано 12.10.2016 на підставі наказу суду від 12.10.2016 №29-к. Вказує, що частина перша статті 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якою було передбачено, що судді, який вийшов у відставку виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, була виключена із зазначеного Закону згідно із Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні». Враховуючи викладене, на думку відповідача, підстав для виплати такої допомоги з 01 квітня 2014 року не має. Додатково повідомляє, що господарським судом Запорізької направлявся запит до Державної судової адміністрації України про надання розяснення щодо порядку нарахування, виплати та розміру вихідної допомоги судді у звязку з виходом у відставку, на який отримано відповідь, що долучено відповідачем до матеріалів справи. Ураховуючи викладене, просить суд справу розглянути без участі представника господарського суду Запорізької області.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в справі матеріалами, за відсутності представників сторін, в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді господарського суду Запорізької області строком на пять років на підставі Указу Президента України від 31.08.2004 №1026/2004.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_2 України від 09.09.2010 №2512-VІ позивача обрано на посаду судді господарського суду Запорізької області безстроково.

Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 22.09.2016 №1600-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді господарського суду Запорізької області у звязку з поданням заяви про відставку.

На підставі наказу голови суду від 12.10.2016 №29к суддю Гандюкову Л.П. відраховано зі складу суддів господарського суду Запорізької області 12 жовтня 2016 року у звязку з виходом у відставку.

Позивач звернулась до відповідача із відповідною заявою від 10.11.2016 щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, листом від 14.03.2017 №08-13-01/746/2017 відповідач із посиланням на приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 01.04.2014 відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні») повідомив ОСОБА_1 щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати йому вихідної допомоги. Крім того, позивача повідомлено, що господарським судом Запорізької області неодноразово направлялись запити до Державної судової адміністрації України про надання розяснення щодо порядку нарахування, виплати та розміру вихідної допомоги судді у звязку з виходом у відставку та надано копії відповідних листів ДСА України.

Так, листом від 06.10.2016 №10-7227/16 ДСА України повідомило господарський суд Запорізької області, що оскільки заяви суддів подані до Вищої ради юстиції та постанови про відставку прийняті Верховною ОСОБА_2 України після набрання чинності вказаними змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 01.04.2014 відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»), правові підставі для нарахування та виплати зазначеним суддям вихідної допомоги, відсутні.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги судді у звязку з відставкою протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

На момент виникнення спірних правовідносин питання організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначались Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі Закон України №2453-VI).

Відповідно до статті 100 Закону України №2453-VI (в редакції до 1 квітня 2014 року) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Згідно зі статтею 109 Закону №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Частиною шостою статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_2 України.

Статтею 136 Закону України №2453-VI передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (далі вихідна допомога).

Отже, за приписами Закону України №2453-VI в редакції до 1 квітня 2014 року суддя, який подав заяву про відставку, продовжував здійснювати свої повноваження та вважався звільненим у відставку з дня набрання чинності відповідним рішенням органу, який обрав або призначив суддю, у випадку позивача постанови Верховної ОСОБА_2 України, і саме з цього моменту такий суддя набував право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Разом із цим, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування позивача зі штату господарського суду Запорізької області, набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01.04.2014, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166-VII виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою. В даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною ОСОБА_2 України постанови про звільнення позивача (22 вересня 2016 року).

У подальшому до Закону України №2453-VI неодноразово вносились зміни, у тому числі Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності з 28 березня 2015 року та відповідно до якого Закон України №2453-VI викладено в новій редакції.

Статтею 111 Закону України №2453-VI (в редакції, чинній на момент винесення Верховною ОСОБА_2 України постанови, якою позивача звільнено у відставку) передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною пятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

За приписами статті 109 Закону України №2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною шостою статті 111 Закону України №2453-VI передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної ОСОБА_2 України.

Таким чином, після викладення в новій редакції та з урахуванням внесених змін Закон України №2453-VI не містить положень про виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

Отже, починаючи з 1 квітня 2014 року та станом на момент звільнення позивача з посади судді у відставку законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, відсутні.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

На момент реалізації позивачем права на вихід у відставку виплата вихідної допомоги не була передбачена нормами чинного законодавства. Враховуючи чіткість та однозначність визначеності нормативного регулювання даного питання, позивач не міг очікувати на отримання такої вихідної допомоги, у звязку з чим його сподівання не можуть бути визнані законним та правомірними.

Суд вважає необґрунтованим твердження позивача щодо отримання ним права на одержання вихідної допомоги водночас із набуттям права на відставку з часу, з якого його стаж роботи на посаді судді досяг 20 років, з огляду на наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд зазначає, що передбачена статтею 136 Закону України №2453-VІ виплата вихідної допомоги судді повязувалась законодавцем з фактом виходу судді у відставку, та не залежала від дати набуття права на відставку.

Отже, при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватись нормами закону, який врегульовує спірні правовідносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку, тобто нормами Закону України №2453-VI в редакції, станом на дату постанови Верховної ОСОБА_2 України, якою позивача звільнено у відставку.

За таких обставин, суд приходить висновку, що станом на дату звільнення позивача з посади 22 вересня 2016 року, були відсутні передбачені законом підстави для виплати позивачу одноразової вихідної допомоги у звязку із виходом у відставку.

Враховуючи, що позивач реалізував свою власну волю на вихід у відставку, а також був звільнений у відставку постановою Верховної ОСОБА_2 України у період відсутності норми про виплату вихідної допомоги, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги судді у звязку з відставкою, оскільки відповідач діяв з дотриманням вимог, передбачених Конституцією та законами України, а тому правомірно не здійснив їй нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Оскільки вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу судді у звязку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є похідними позовними вимогами від визнання протиправною бездіяльності, яка відповідачем допущена не була, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволені позову в цій частині також.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено частинами першою та другою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, відповідно до статті 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкти владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність оскаржуваних бездіяльності та відмови, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак