Ухвала суду № 67183694, 07.06.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/2750/15-к 07.06.2017

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3,

за участю секретаря Спанатій О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12015150130000081 за апеляційними скаргами представника потерпілої ОСОБА_4 ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 грудня 2016 року відносно

ОСОБА_6, який народився 1984 року липня місяця 18 числа в с. Демидове Березівського району Одеської області, мешкає в м. Крапівницький, вул. Світла, 54,

обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

ОСОБА_7, який народився 1989 року лютого місяця 4 числа в м. Якутськ Російської Федерації, мешкає в АДРЕСА_1,

обвинуваченого у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 355 та ч. 1 ст. 396 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Кучеренко Д.В.,

обвинувачені ОСОБА_7,

захисники ОСОБА_8, ОСОБА_9,

потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_10,

представник потерпілих ОСОБА_11

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції і вимог апеляційних скарг.

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.12.2015 р. ОСОБА_6 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі, ОСОБА_7 визнано винним у вчинені злочинів передбачених ч. 1 ст. 355 та ч. 1 ст. 396 КК України та призначено покарання за ч. 1 ст. 355 КК України у виді 4 місяців арешту, за ч. 1 ст. 396 КК України 3 місяці арешту, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання у вигляді 4 місяців арешту та зараховано у строк відбуття покарання тримання його під вартою з 02.04.2015 р. по 01.07.2015 р.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_4 у відшкодування майнової шкоди 16 065 грн., моральної шкоди 100 000 грн.

У задоволенні цивільного позову ОСОБА_4 до обвинуваченого ОСОБА_7 відмовлено.

Ухвалено стягнути із обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз 3323,88 грн. та 2215,92 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Потерпіла ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 просять вирок відносно обвинуваченого ОСОБА_7 змінити, кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 115 КК України та стягнути з останнього на користь потерпілої ОСОБА_4 майнову та моральну шкоду солідарно із ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в розмірі, визначеному вироком суду першої інстанції.

У доповненні до апеляційної скарги потерпіла ОСОБА_4 просить скасувати вирок та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 та ОСОБА_6 визнати винними у вчинені злочину, передбаченого ст. 115 КК України та призначити їм відповідне покарання.

Обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок в частині призначеного йому покарання за ч. 1 ст. 115 КК України скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції або направити кримінальне провадження на досудове розслідування.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу.

В спільній апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 зазначають, що вирок суду в частині обвинувачення ОСОБА_7 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, у звязку з чим порушені вимоги ст. ст. 368, 370 КПК України.

Ставлять під сумнів висновки суду щодо побиття ОСОБА_12 лише ОСОБА_6, оскільки потерпілий був високого зросту, а ОСОБА_6 не міг сам винести потерпілого, який важив близько 90 кг., із мікроавтобусу, привязати до каміння та скинути з мосту.

Вказують на те, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили наявність конфлікту між ОСОБА_7 та ОСОБА_12, після чого останній був побитий, проте суд не зясував мотивів та мети завдання ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_12, що унеможливило правильно кваліфікувати злочин та кількісний склад субєктів злочину.

Вважають, що суд не надав оцінки поведінці вказаних свідків, які не намагались розвязати конфлікт між хлопцями та не переконались у тому, що життю ОСОБА_12, який залишився на вулиці, нічого не загрожує.

Зазначають, що суд не зясував хто керував мікроавтобусом, який є знаряддям злочину, оскільки обвинувачені керувати ним не вміли.

Наведені обставини, на думку апелянтів, дають підстави вважати, що дії ОСОБА_7 кваліфіковані не вірно, у звязку з чим порушені права потерпілих.

Також вважають неправильними висновок суду про визнання протоколів слідчих експериментів від 03.04.2015 р., проведених з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 недопустимими доказами, оскільки вказані процесуальні дії проводились за згодою обвинувачених та у присутності їх захисників.

В доповненні до апеляційної скарги потерпіла ОСОБА_4 посилаючись на п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи», зазначає, що умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавлені життя брали участь декілька осіб, які заздалегідь домовилися про спільне його виконання та за цей злочин несуть відповідальність і ті особи, які хоча не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, а привели потерпілого у безпорадний стан, з метою подолання опору, усунули певні перешкоди та інше. Враховуючи наведене вважає, що у суду були всі підстави кваліфікувати дії ОСОБА_7 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Вказує на те, що тиск на ОСОБА_7 не здійснювався, а зміна його пояснень викликані лише намаганням уникнути відповідальності за скоєний злочин, також останній мав мотив і підстави для вчинення злочину, які були відсутні у ОСОБА_6

Зауважує на тому, що за кермо мікроавтобусу сів ОСОБА_7, тобто ним заздалегідь був скерований шлях, а тому висновки суду про те, що він не був обізнаний про плани ОСОБА_6 щодо умисного позбавлення життя потерпілого, не відповідають дійсності.

Вважає, що суд не дав належної оцінки висновку експерта, щодо наявних у потерпілого ОСОБА_12 тілесних ушкоджень, а саме не висвітлені такі питання:

- можливо мало місце два травматичних впливу на ділянку шиї потерпілого про що свідчить наявність крім странгуляційної борозни, ще й синець в ділянці шиї;

- не розглянуто механізм утворення перелому підязикової кістки, оскільки вона не вилучалась для дослідження;

- чому розриви печінки віднесені до посмертних, оскільки реактивні зміни тканин печінки виникають через декілька хвилин;

- не зрозуміло як проводилось дослідження трупних плям при визначенні давності настанні смерті, оскільки відповідно «Ориентировочной таблицей по стадиям и фазам развития трупных пятен» з моменту смерті потерпілого минуло більше двох діб.

Враховуючи наведене вважає, що судом першої інстанції докази досліджені та оцінені з порушенням вимог ст. 94 КПК України.

Зазначає про істотні порушення прав потерпілих, оскільки справа розглядалась без представника, а суд не сприяв у повній реалізації потерпілими своїх прав (цивільні позови, зміна обвинувачення), крім того статус малолітньої доньки ОСОБА_15 невстановлений.

На порушення ст. ст. 338, 339 КПК України прокурором не розглянуто клопотання потерпілої про додаткове обвинувачення ОСОБА_7 та зміну обвинувачення ОСОБА_6 на п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Посилаючись на розяснення викладені у п. 1, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», вважає, що ОСОБА_7 призначене занадто мяке покарання, яке не відповідає його діям та ступеню тяжкості вчиненого злочину.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що він не винен в умисному вбивстві ОСОБА_12 оскільки не душив його, а після виниклої бійки думав що потерпілий помер, а тому намагався приховати вчинений уявний злочин, тим що вивіз ОСОБА_12 за межі населеного пункту та залишив останнього під мостом біля річки.

Вважає, що відсутність алкоголю в крові потерпілого, який напередодні вжив багато алкоголю, свідчить про те, що останній був живий протягом однієї доби.

Також на думку апелянта експертом не надано чіткої відповіді щодо часу настання смерті потерпілого.

Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження.

В запереченнях на апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_4 і її представника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_6 прокурор зазначає, що подані апеляції є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають, просить залишити вирок без змін.

Вважає, що вина обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у інкримінованих ним злочинах, повністю доведена і підтверджується доказами, дослідженими у судовому провадженні.

В запереченні на апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_4 ОСОБА_5 захисник обвинуваченого ОСОБА_7 ОСОБА_9 зазначає, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано дійшов висновку, що предявлене ОСОБА_7 обвинувачення відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив вирок суду першої інстанції залишити без змін, а вказану апеляційну скаргу без задоволення.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

26.02.2015 р. в вечірній час доби обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом із ОСОБА_12 перебували в приміщенні житлового будинку № 40 по вул. Моргуненка в с. Кримка Первомайського району Миколаївської області, де вживали спиртні напої з приводу святкування дня народження батька ОСОБА_7 ОСОБА_13, який також перебував в даному житловому будинку, оскільки мешкає в ньому.

Під час перебування за святковим столом між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 на ґрунті виниклих особистих неприязних стосунків, через некоректну поведінку ОСОБА_12 винила конфліктна ситуація, яка згодом, після виходу на подвіря даного житлового будинку, де вони залишились вдвох, перейшла в бійку між ними.

Під час бійки обвинувачений ОСОБА_6, знаходячись у стані алкогольного спяніння, наніс ОСОБА_12 удари кулаками в область обличчя, кінцівок та грудної клітини, спричинивши легкі тілесні ушкодження в виді крововиливу в праве око, синців, саден, та забійних ран в області обличчя, на шиї, на правій передньо-боковій поверхні грудної клітки, в ділянці променево-запястних суглобів, на тильній поверхні лівої кисті, на передній поверхні правого колінного суглобу, на передній поверхні правої гомілки, а також тяжкі тілесні ушкодження у виді субдуральної гематоми, переломів ребер 8-9 зліва по середньопідпаховій лінії, 7-8 справа по середньопідпаховій лінії, 2-7 ребер справа по середньо-ключичній лінії, які в своїй сукупності носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою загрози для життя. Внаслідок побиття ОСОБА_12 втратив рівновагу, упав та втратив свідомість. Залишивши ОСОБА_12 в непритомному стані ОСОБА_6 повернувся до приміщення будинку, де знову приєднався до кампанії за святковим столом.

Опівночі в ніч на 27.02.2015 р., коли ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вийшли на подвіря даного житлового будинку, вони підійшли до непритомного ОСОБА_12 В цей момент у ОСОБА_6 виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_12, реалізуючи який, ОСОБА_6 за допомогою ОСОБА_7, не повідомляючи останньому істинну мету своїх дій та не розраховуючи на його співучасть, за допомогою останнього погрузив тіло ОСОБА_12, який був у непритомному стані, до пасажирського відсіку мікроавтобуса «Wolksvagen LT 35 D» реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_16, на якому ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_12 приїхали із м. Кіровограда до с. Кримка Первомайського району Миколаївської області. Далі ОСОБА_7 сів за кермо даного транспортного засобу, а ОСОБА_6 на праве крісло біля водія, і з безпритомним тілом ОСОБА_12, який знаходився в пасажирському відсіку на одному із пасажирських крісел, вони виїхали із с. Кримка Первомайського району Миколаївської області та рухалися по автомобільній дорозі «М 13 Кіровоград Платонове». Біля 02.00 год. на території Первомайського району Миколаївської області на автомобільній дорозі державного значення «М 13 Кіровоград Платонове» за межами с. Кримка, ОСОБА_7 зупинив транспортний засіб «Wolksvagen LT 35 D», залишив місце водія та сховався в лісопосадці.

Після чого ОСОБА_6 сів за кермо даного транспортного засобу, в якому перебував без свідомості ОСОБА_12 та продовжив рух по даному автошляху. Прибувши до автодорожнього мосту через річку Південний Буг, який розташований на околиці с. Іванівка Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_6 між 2 та 3 годинами 27.02.2015 р. зупинив керований ним мікроавтобус «Wolksvagen LT 35 D» та з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство ОСОБА_12, зняв шнурки із його взуття, одним з яких обвів шию та здавив петлею органи шиї ОСОБА_12, після чого настала смерть останнього, іншим шнурком ОСОБА_6 обвязав ноги ОСОБА_12 та привязав до них каміння. З метою приховати вчинений злочин ОСОБА_6 дістав тіло вбитого ним ОСОБА_12 із салону автомобіля та скинув його з центральної частини вказаного автодорожнього мосту в воду річки Південний Буг.

Крім того, 26.02.2015 р. біля 23.30 год. обвинувачений ОСОБА_7, знаходячись в стані алкогольного спяніння в приміщенні житлового будинку № 40 по вул. Моргуненка в с. Кримка Первомайського району Миколаївської області, з погрозою застосування насильства над ОСОБА_12, примусив останнього до виконання цивільно-правового зобовязання, яке полягало в необхідності повернення ОСОБА_12 обвинуваченому ОСОБА_7 грошових коштів в сумі 200 грн., що становила різницю в вартості мобільних телефонів, яка виникла внаслідок обміну між ними мобільних телефонів. У звязку з відсутністю у ОСОБА_12 грошових коштів в сумі 200 грн., ОСОБА_7 заволодів золотою каблучкою вартістю 498,75 грн., що належала ОСОБА_12, та яку ОСОБА_12 передав ОСОБА_7, отримавши від ОСОБА_7 грошові кошти, оскільки вартість переданої ним золотої каблучки, перевищувала розмір виниклого боргу ОСОБА_12 перед ОСОБА_7

Крім того, усвідомлюючи, що ОСОБА_6 вчинено умисне вбивство ОСОБА_12, ОСОБА_7 маючи умисел на заздалегідь не обіцяне приховування злочину, вчиненого ОСОБА_6, не повідомив правоохоронні органи про вчинення ОСОБА_6 особливо тяжкого кримінального правопорушення, з метою уникнення останнім кримінальної відповідальності, перешкоджання органам досудового слідства у своєчасному розкритті злочину, викритті винної особи та притягнення її до кримінальної відповідальності.

Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правового зобовязання, тобто вимога виконати угоду, з погрозою насильства над потерпілим, а також за ч. 1 ст. 396 КПК України, як заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд врахував їх задовільні характеристики за місцем мешкання, те що вони є не судимими особами, характер та ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, умови життя обвинувачених, їх соціальне та матеріальне становище, стан здоровя, рівень культури та освіти, їх соціально-психологічні риси при дослідженні яких встановлено, що обвинувачені повністю усвідомлювали значення своїх дій і в повній мірі могли ними керувати, визнав обставиною, що обтяжує покарання обвинувачених вчинення злочину в стані алкогольного спяніння, обставиною, що помякшує покарання ОСОБА_7 щире каяття.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.12.2015 р. залишений без змін, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання у виді 4 місяців арешту призначеного за даним вироком, у звязку з його відбуттям, а ОСОБА_6 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього увязнення з 02.04.2015 р. по 25.02.2016 р. включно з розрахунку один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2016 р. ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 25.02.2016 р. відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасовано із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_10, представника потерпілої ОСОБА_4, які підтримали змінену апеляційну скаргу представника потерпілої та просили направити кримінальне провадження на новий судовий розгляд, не заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 про направлення справи на новий судовий розгляд, захисника обвинуваченого ОСОБА_6 ОСОБА_8, який підтримав апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6, прокурора, який зазначив, що судовий розгляд проводиться лише в межах предявленого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а тому підстав для задоволення скарги представника потерпілих немає, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 374 КПК України передбачено, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, окрім іншого, зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, які безпосередньо оцінені судом за правилами ст. 94 КПК України, у їх сукупності та взаємозвязку, враховуючи загальну засаду кримінального провадження презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини поза розумним сумнівом.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 355 КК України, а саме у примушуванні до виконання цивільно-правового зобовязання, тобто вимозі виконати угоду, з погрозою насильства над потерпілим, а також передбаченого ч. 1 ст. 396 КПК України, а саме у заздалегідь не обіцяному приховуванні особливо тяжкого злочину та вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, а саме в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, аналіз яких наведений у вироку.

Так, обвинувачений ОСОБА_6 в суді першої інстанції не заперечував факту, що на ґрунті особистих неприязних стосунків, які виникли між ним та ОСОБА_12 під час святкування дня народження ОСОБА_13 він вийшов з потерпілим на подвіря, де завдав останньому тілесні ушкодження, від яких той впав та втратив свідомість, а він повернувся до столу. Через деякий час, він вийшов на подвіря разом з ОСОБА_7 і вони побачили, що ОСОБА_12 перебуває у непритомному стані, у звязку з чим вирішили, що він помер. За допомогою обвинуваченого ОСОБА_7, вони погрузили тіло потерпілого до салону мікроавтобуса «Wolksvagen LT 35 D», ОСОБА_7 сів за кермо та вони виїхали за межи населеного пункту с. Кримка з метою приховування вчиненого злочину.

По дорозі за межами с. Кримка, ОСОБА_7 зупинив автомобіль, залишив місце водія та десь зник. Після чого він сів за кермо вказаного транспортного засобу та продовжив рух. Приїхавши до мосту через річку, він зупинив автомобіль, витягнув тіло ОСОБА_12 з салону, стягнув його під міст та залишив на березі річки.

Стверджував, що шнурки з взуття ОСОБА_12 він не знімав, з метою його вбивства шнурком шию не здавлював, до ніг каміння шнурком не привязував, тіло потерпілого з мосту у річку не скидав.

Однак, такі твердження ОСОБА_6 є неспроможними та спростовуються дослідженими судом доказами.

Так, обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що після того, як він вибіг з мікроавтобусу та заховався в лісопосадці, обвинувачений ОСОБА_6 сам сів за кермо та поїхав в невідомому напрямку в автомобілі, в якому знаходився в непритомному стані ОСОБА_12 Через деякий час ОСОБА_6 повернувся без потерпілого та просив його нікому не розповідати про те, що сталося.

Такі ж показання ОСОБА_7 надавав і в ході проведення слідчого експерименту відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 26.06.2015 р. ОСОБА_7 розповідав, що він ОСОБА_12 наніс один удар правою ладонею в область голови, ОСОБА_6 казав йому що декілька раз ударив ОСОБА_12 кулаком по голові, а коли вони із ОСОБА_6 почали рух на машині, той йому сказав, що потрібний міст.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 01.03.2015 р., із фототаблицею та схемою до нього, на березі річки Південний Буг в районі с. Семенівка Арбузинського району Миколаївської області виявлено тіло ОСОБА_12 з ознаками насильницької смерті, а саме у нього були наявні тілесні ушкодження в різних частинах тіла, ноги звязані шнурком від взуття, інший шнурок затягнутий навколо шиї в два оберти і завязаний на задній поверхні шиї.

За висновком судово-медичної експертизи № 17 від 02.04.2015 р., смерть ОСОБА_12 настала від механічної асфіксії внаслідок здавлення органів шиї петлею. Окрім странгуляційної борозди на тілі ОСОБА_12 виявлені інші тілесні ушкодження в області обличчя, кінцівок та грудної клітини, які відносяться як до легких тілесних ушкоджень, так і до тяжких за ознаками загрози для життя. Вказані тілесні ушкодження були прижиттєвими, крім тілесних ушкоджень у виді розриву тканин печінки та наявність крові в черевній порожнині. Враховуючи відсутність зовнішніх тілесних ушкоджень в проекції печінки, характер ушкоджень тканин печінки, рідкий стан крові в черевній порожнині, не можна чітко сказати, чи являються вони прижиттєвими, так як могли утворитися в короткий проміжок часу після настання смерті, що розраховуються хвилинами, внаслідок сильного струсу або удару об переважаючу тверду поверхню.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_17 розяснила, що з моменту смерті ОСОБА_12 і до моменту дослідження трупа пройшло приблизно 3 доби, тобто смерть потерпілого могла бути спричинена в час, вказаний у вироку суду.

Наведені докази у своїй сукупності спростовують доводи обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він не вбивав потерпілого, а лише намагаючись приховати вчинений злочин, вивіз ОСОБА_12 та поклав його під мостом біля річки, при цьому не душив потерпілого, не звязував ноги та не скидав його з мосту.

З наведених у вироку доказів вбачається, що після того, як ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вивезли потерпілого ОСОБА_12 з домоволодіння батька ОСОБА_13, ніхто живим більше потерпілого не бачив. Його тіло було виявлено на березі річки та воно тривалий час перебувало у воді. Смерть ОСОБА_12 настала в проміжок часу коли він перебував разом з ОСОБА_6 що підтверджується висновком експерта.

Під час судового засідання експерт ОСОБА_17 пояснила, що в результаті того, що тіло перебувало деякий час в холодній воді, чітко вказати дату смерті неможливо. Відповідно до методики встановлення давності настання смерті, вона встановлюється по часу відновлення кольору трупних плям та трупного заклякання, на які впливає температура навколишнього середовища. При тій самій швидкості відновлювання кольору трупних плям та трупного заклякання, час настання смерті до моменту дослідження буде збільшуватись, тобто час настання смерті буде від 2 до 3 діб.

У звязку з чим експерт прийшла до висновку, що смерть потерпілого настала приблизно за 3 доби до виявлення трупа, але не менше ніж дві доби.

Тому, посилання ОСОБА_6 на те, що експертом не надана відповідь щодо точного часу настання смерті потерпілого, є необґрунтованими та безпідставними.

Доводи ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_12 під час святкування дня народження вживав алкоголь у великій кількості, а відсутність алкоголю в його крові під час дослідження трупа свідчить про те, що останній був ще живий протягом однієї доби, є голослівними та суперечать дослідженим доказами.

Так, за висновком судово-медичної експертизи № 17 від 02.04.2015 р., етиловий спирт в крові трупа ОСОБА_12 під час дослідження не виявлено.

В своїх поясненнях в суді першої інстанції експерт ОСОБА_17 вказала, що в разі, якщо ОСОБА_12 вживав би алкогольні напої 26.02.2015 р. у великій кількості, то під час дослідження крові взятої з трупа було б виявлено етиловий спирт у будь-якому разі.

Потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_18 та свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні наполягали, що ОСОБА_12 в продовж значного періоду часу будь-які алкогольні напої взагалі не вживав.

Таким чином, наведені докази спростовують доводи обвинуваченого про вживання алкогольних напоїв потерпілим ОСОБА_12

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження були досліджені всі обставини, зясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, у звязку з чим неповноти судового розгляду не встановлено. Враховуючи вище наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дослідивши всебічно, повно й неупереджено всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозвязку, обґрунтовано дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Судом першої інстанції також належно досліджено обставини вчинення злочинів ОСОБА_7 та вмотивовано і правильно кваліфіковано його дії зач. 1 ст. 355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правового зобовязання, тобто вимога виконати угоду, з погрозою насильства над потерпілим та за ч. 1 ст. 396 КПК України, як заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину.

Доводи потерпілих про те, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив умисне вбивство ОСОБА_12 за попередньою змовою з обвинуваченим ОСОБА_7, і обвинувачений ОСОБА_7 є співучасником умисного вбивства ОСОБА_12, є припущеннями потерпілих. Обєктивних даних, які б підтверджували дану версію потерпілих суду першої інстанції не надано.

За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Тому доводи представника потерпілої щодо перекваліфікації дій ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 115 КК України є безпідставними.

Крім того, вказані вимоги апелянта щодо перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 115 КК України не можуть бути задоволені.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Винятки з цього правила передбачені ч. 2, ч. 3 цієї статті, відповідно до яких за межі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, може вийти прокурор, а також суд за власною ініціативою за наявності відповідних підстав. Зокрема, ч. 3 ст. 337 КПК України передбачено право суду вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

У відповідності до наведених вимог закону судовий розгляд даного кримінального провадження обмеженообвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 355 та ч. 1 ст. 396 КПК України.

Під час підготовчого судового засідання від потерпілих та їх представника будь-яких клопотань не надходило, вони вважали за можливим кримінальне провадження призначити до розгляду.

Під час судового розгляду прокурор обвинувачення не змінював.

Висновки суду відповідають фактичним обставинам кримінального провадження в межах висунутого ОСОБА_7 обвинувачення відповідно до обвинувального акту, з якого вбачається, що обвинувачення ОСОБА_7 у завдані потерпілому ОСОБА_12 тілесних ушкоджень або його участі у вчинені вбивства потерпілого, органами досудового розслідування не висувалась, а тому суд, враховуючи положення ст. 337 КПК України, не мав права виходити за межі предявленого обвинувачення.

Відсутня така процесуальна можливість і у суду апеляційної інстанції.

Обвинувачення ОСОБА_7 сформульоване таким чином, як встановлені обставини органами досудового розслідування. Вимагати від прокурора викласти обставини, які ним фактично не встановлені, суд не вправі.

Враховуючі наведені вище обставини відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_7 солідарно з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_4 матеріальної та моральної шкоди.

Також безпідставними є доводи представника потерпілої про неправильне визнання недопустимими доказами протоколів слідчих експериментів від 03 квітня 2015 року. Суд першої інстанції належним чином мотивував таке рішення і вірно зазначив, що вказані слідчі дії проведено з порушенням кримінального процесуального законодавства.

Покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7, призначено у відповідності до вимог ст. ст. 65-67 КК України з урахуванням характеру та ступеню тяжкості вчинених ними злочинів, даних про їх особу, а також обставин, що помякшують та обтяжують покарання.

Врахувавши вказані обставини, суд призначив обвинуваченим покарання в межах, передбачених санкціями статей за якими їх визнано винними, а також вірно призначив ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинівна підставі ст.70 КК України.

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, не встановлено.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційних скарг, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_4 ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 3 грудня 2016 року відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_6, який утримується під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді

______ __ ______

ОСОБА_20 ОСОБА_2 ОСОБА_3