Рішення № 67181249, 14.06.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/676/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Червонописький В. С.

Доповідач Письменний О. А.

РІШЕННЯ

Іменем України

14.06.2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Єгорової С.М., Дьомич Л.М.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які також діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення , -

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 22 січня 2008 року він придбав житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 25 квітня 2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № KGK0GA01580015, який був забезпечений договором іпотеки від 25 квітня 2008 року, де об'єктом обтяження є спірний житловий будинок, а також договором поруки № KGK0GA01580015 від 27 липня 2009 року укладеного між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Цього ж дня він домовився з ОСОБА_2 щодо переоформлення на неї правовстановлюючих документів на вказаний будинок, у разі сплати нею грошових коштів по кредиту, згідно укладеного договору поруки від 27 липня 2009 року. На підтвердження ним своїх намірів, він дозволив ОСОБА_2 та членам її сім'ї зареєструватися у спірному будинку та вселитися до нього. Проте, ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, яку він був вимушений самостійно погасити. Посилаючись на те, що відповідач та члени її сім'ї в добровільному порядку виселитися не бажають, просив усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом їх виселення без надання іншого житлового приміщення.

Під час розгляду справи позивач звернувся в суд із уточненою позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які також діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2017 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, з підстав не відповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах встановлених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що позивач є власником житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1

25 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № KGK0GA01580015, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 32 3212,50 доларів США, зі строком повернення до 25 квітня 2028 року /а.с.10-14/.

27 липня 2009 року між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № KGK0GA01580015, відповідно до якого поручитель відповідає за зобов'язаннями згідно з Договором про іпотечний кредит перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків тощо.

Згідно розписки від 27 липня 2009 року ОСОБА_5 зобов'язався переоформити правовстановлюючі документи на спірний будинок ОСОБА_2, яка буде проводити оплату по кредиту, згідно договору поруки № KGK0GA01580015 /а.с.17/.

Згідно відомостей будинкової книги відповідачі зареєстровані у спірному будинку /а.с.83-84/.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами припинились юридичні правовідносини, які слугували підставою для вселення, проживання і реєстрації місця проживання відповідачів у спірному житлі, нових домовленостей сторони не дійшли, відтак, наявні підстави для усунення порушень права власності позивача, шляхом виселення відповідачів та їх дітей з житлового приміщення по АДРЕСА_1 При цьому суд послався на статті 317, 319, 321, 391 ЦК України, які є загальними нормами щодо здійснення та захисту права власності, і не регулюють порядок виселення з житла, а також на ст.116 ЖК України, яка передбачає підстави виселення із жилого приміщення осіб без надання їм іншого житла.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення без надання іншого житла є стаття 116 ЖК Української РСР. Зокрема ч.1 ст. 116 ЖК Української РСР передбачає, що виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Згідно ч.3 ст. 116 ЖК Української РСР можливе виселення без надання іншого жилого приміщення, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Як встановлено судом, між сторонами виникла домовленість про безстроковий найм ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у ОСОБА_5 жилого будинку по АДРЕСА_1 з правом викупу, що підтверджується розпискою (а.с. 17), та не оспорюється сторонами. На виконання такої домовленості ОСОБА_5 надав відповідачам дозвіл на реєстрацію місця проживання АДРЕСА_1

З огляду на вказане, відсутні підстави вважати, що відповідачі самоправно зайняли жиле приміщення, оскільки, між сторонами виник відповідний договір.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

За змістом даної норми, не допускається в односторонньому порядку розірвання договору у позасудовому порядку.

Позивач не ставив перед судом вимог про розірвання договору найму жилого приміщення з відповідачами.

Відтак, виселення відповідачів без вирішення питання про розірвання договору найму та визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням є неможливим.

Оскільки суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до п.3,4 ст. 309 ЦПК України є підстави для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 16 лютого 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які також діють в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Компаніївської районної державної адміністрації Кіровоградської області про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 606 грн. 32 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 606 грн. 32 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: