Ухвала суду № 67173365, 01.06.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18386/17

Провадження № 1-кс/761/11424/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2017 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва Трубніков А.В., за участю прокурора Захарченко В.В., при секретарі Вергелес Л.В., розглянувши клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 Захарченка В.В., по матеріалам кримінального провадження №12015100100012668 від 22 жовтня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ст. 219, ч. 3 ст. 382 КК України, про арешт майна,

В С Т А Н О В И В :

У провадження слідчого судді надійшло клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №10 Захарченка В.В., по матеріалам кримінального провадження№12015100100012668 від 22 жовтня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ст. 219, ч. 3 ст. 382 КК України, щодо арешту нерухомого майна, а також заборони розпорядження вказаним у клопотанні майном.

Клопотання мотивовано тим, що Київською місцевою прокуратурою №10 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12015100100012668 від 22.10.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.15, ч.5 ст.191, ст.219, ч.3 ст.382 КК України, що перебуває у провадженні СВ Шевченківського управлінням поліції ГУНП в м. Києві

В ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що 11.12.2003 Київська міська санітарно-епідеміологічна станція (далі - СЕС) і ТОВ «Роспромінвест» (код ЄДРПОУ: 32588661), засновником якого були фізичні особи, уклали договір №02 про пайове інвестування будівництва, у відповідності до якого СЕС, як замовник, замовила, а ТОВ «Роспромінвест», як інвестор, зобов'язалося збудувати лабораторний корпус СЕС по вул. Естонській, 3, в м. Києві (далі - Об'єкт №1), відремонтувати лабораторний корпус СЕС по вул. Некрасовській, 10/8, в м. Києві (далі - Об'єкт №2), а також збудувати житловий будинок із вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Об'єкт №3).

Керівництво ТОВ «Роспромінвест», згідно матеріалів провадження, здійснювали комерційний директор ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - представник за довіреністю засновника.

Протягом 2005-2009 років ТОВ «Роспромінвест» збудувало Об'єкт №3 і в той же період часу здійснило продаж квартир, офісів та парко-місць Об'єкту №3 фізичним та юридичним особам. При цьому, як вбачається із показань свідків та інших матеріалів провадження, операції з продажу вказаних приміщень здійснювали ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які у змові між собою, шляхом зловживання довірою засновників заволоділи грошовими коштами та частиною житлових і нежитлових приміщень Об'єкту №3. ОСОБА_3 та ОСОБА_2, з метою заволодіння майном товариства у злочинний спосіб, увійшли у довіру до засновників і таким чином отримали повний доступ до фінансів та документів товариства, а в подальшому викрали печатку, фінансові та організаційно-розпорядчі документи товариства.

Крім цього, з метою приховання розкрадання майна, печаток та документів ТОВ «Роспромінвест», ОСОБА_3 у змові з ОСОБА_2 та іншими, на цей час невстановленими особами, створили фіктивні умови для банкрутства ТОВ «Роспромінвест», які полягали у штучному документальному приховуванні його активів та відмови від розрахунків із підрядником будівництва - ВАТ трест "Київміськбуд-1" ім. М.П.Загороднього та іншими кредиторами, що завдало кредиторам великої матеріальної шкоди на загальну суму 12896094,23 грн.

Внаслідок вищевказаних умисних дій ОСОБА_3, ОСОБА_2 та інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб, 21.01.2008 Господарський суд м. Києва, за заявою ВАТ трест "Київміськбуд-1" ім. М.П.Загороднього, порушив справу №43/83 про банкрутство ТОВ «Роспромінвест», а 25.01.2008 визнав його банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, яка продовжена до 14.05.2017.

Також встановлено, що ОСОБА_3 в період здійснення керівництва ТОВ «Роспромінвест» набув право власності на квартиру №80 (147,5 кв.м.) по АДРЕСА_1, яку зареєстрував на себе та квартиру №34 (299,9 кв.м.) по АДРЕСА_1, та паркомісце НОМЕР_1, які зареєстрував на свою матір - ОСОБА_4, а також інші приміщення.

При набутті права власності на квартири застосовувалися вексельна операція та договір іпотеки №9267 від 19.12.2006, в якому іпотекодержателем виступав АБ «Київська Русь», а іпотекодавцем ТОВ «Роспромінвест». За договором іпотеки №9267 від 19.12.2006 розмір основного зобов'язання становив 2 700 000 доларів США.

Цей договір розповсюджувався не тільки на квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а ще на дві квартири та паркомісце, а саме на: квартиру №32 (180,8 кв.м. на 14 поверсі) та одне парко-місце НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_5; квартиру №79 (загальна площа 254,45 кв.м.), що знаходиться на чотирнадцятому поверсі, що належить на праві власності ОСОБА_6

Крім того, на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06.03.2012 ОСОБА_3 набув право власності на нежитлове приміщення (групу нежитлових приміщень) № 87 площею 241,2 кв.м. по АДРЕСА_1.

Постановою від 30.03.2017 вказані квартири, приміщення та паркомісця визнано речовим доказом відповідно до ст. 98 КПК України.

В судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання та просив його задовольнити, наклавши арешт на вказане в клопотанні нерухоме майно, просив розглядати вказане клопотання без виклику осіб-володільців майна, з метою унеможливити забезпечення арешту згідно ст. 172 ч. 2 КПК України.

Особа-володілець майна про розгляд клопотання не повідомлявся, оскільки майно тимчасово не вилучалось, а тому суд вважає за можливе, згідно ч.2 ст. 172 КПК України, провести розгляд клопотання у його відсутність.

Дослідивши доводи клопотання й додані до нього матеріали, заслухавши пояснення прокурора, приходжу до висновку про наявність підстав для його часткового задоволення виходячи із наступного.

Так, санкція ч. 4 ст. 190 КК України передбачає таке додаткове покарання, як конфіскацію майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Крім того, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збережені цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину.

З огляду на вказане, майно, яке відповідає визначеним у ч.3 ст.170 КПК України критеріям, повинно вилучатись та арештовуватись незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться,незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч.3 ст.170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів, є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Таким чином, з метою подальшої конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної або фізичної особи отриманої неправомірної вигоди та враховуючи той факт, що з матеріалів кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вищевказане нерухоме майно було об'єктом кримінально протиправних дій, а також може бути передане або відчужене, що унеможливить відшкодування шкоди завданої злочином, у зв*язку із чим слідчий суддя необхідно накласти арешт на зазначене нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4

При цьому, згідно наданих слідчому судді матеріалів кримінального провадження, зазначене у клопотанні нерухоме майно, попередньо не вилучалось, належить особі, імовірна причтеність якої до розслідуваних кримінальних правопорушень доведена слідчим слідчому судді, а тому на нього може бути накладено арешт відповідно до вимог ст. 170 КПК України, оскільки вказане нерухоме майно може бути використано з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) або у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності, і підлягає арешту з метою запобігання можливості його пошкодження, перетворення, відчуження тощо.

Разом з тим слідчий суддя не вбачає підстав для арешту майна, належного ОСОБА_5 та ОСОБА_6, про яке йдеться у клопотанні, оскільки пов*язаність осіб із розслідуваним кримінальним провадженням, а також наявність підстав для його арешту належним чином слідчому судді не доведена.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 98, 167, 170, 171, 172, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ :

Клопотання задовольнити частково.

Накласти арешт із забороною розпорядження на зазначене майно:

- квартиру №80 (загальна площа 147,5 кв.м.) по АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3;

- квартиру №34 (загальна площа 299,9 кв.м.) по АДРЕСА_1, та паркомісце НОМЕР_1, які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_4;

- групу нежитлових приміщень №87 (загальна площа 241,2 кв.м.) по АДРЕСА_1, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3.

В решті вимог за клопотанням - відмовити.

На ухвалу слідчого судді безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення може бути подана апеляційна скарга. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Слідчий суддя :