Ухвала суду № 67171948, 14.06.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1279/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 48 Шипович В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоФетісової Т. Л.суддівБородійчука В. Г., Василенко Л. І. при секретаріАнкудінові О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України та на тимчасово окуповану територію України без згоди та супроводу батька,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, яким просила надати дозвіл на виїзд неповнолітнього сина ОСОБА_6 в Російську Федерацію та на тимчасово окуповану територію України - АР Крим у супроводі матері, без згоди та супроводу батька, у період з дня набрання судовим рішенням законної сили до 01.09.2017, мотивуючи про те, що сторони у справі з 2001 року по 2015 рік перебували у шлюбі, від якого мають спільну дитину - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з матір'ю, а батько мешкає окремо. Дитина має слабкий імунітет та за висновком лікарів потребує, у тому числі, санаторно-курортного лікування. Позивач стверджує, що має родичів у Російський Федерації в місті Москві та друзів в АР Крим у м. Севастополі, які постійно запрошують їх у гості, забезпечуючи при цьому безоплатне перебування, що є важливим, зважаючи на невеликі доходи сім'ї. Раніше ОСОБА_6 надавав свою згоду на виїзд дитини за межі України, однак останнім часом відмовляється це робити, завдаючи тим самим шкоди інтересам дитини, що й обумовило звернення х цим позовом до суду.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24.03.2017 позовні вимоги задоволено частково та надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, без згоди та супроводу батька ОСОБА_6 на тимчасовий виїзд з України до Російської Федерації у період з 01.06.2017 до 01.09.2017, зобов'язавши ОСОБА_7 повернути неповнолітнього ОСОБА_8 на територію України не пізніше 01.09.2017; надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_8 у супроводі матері ОСОБА_7 без згоди та супроводу батька ОСОБА_6 на тимчасовий виїзд до тимчасово окупованої території України - Автономної республіки Крим у період з 01.06.2017 до 01.09.2017, зобов'язавши ОСОБА_7 повернути неповнолітнього ОСОБА_8 на територію України не пізніше 01.09.2017.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вказує на те, що в АРК, як непідконтрольній території України, безпека дитини буде під питанням, особливо зважаючи на громадянство дитини. У Російській Федерації апелянту невідомі умови проживання для його дитини, переїзд потягом є шкідливим для здоров'я. Має місце загроза того, що позивач залишиться проживати в Російській Федерації, так як мала намір за час шлюбу сторін емігрувати до цієї країни та має досвід створення сім'ї в Росії. Медичні документи, надані позивачем, є неналежним доказом, адже направлення на санаторно-курортне лікування має здійснюватися комісійно, а в даному випадку медичну довідку видано одноосібно лікарем. Суд неналежно повідомляв апелянта про судові засідання у справі, проводив допити свідків без участі апелянта. Суд невірно стягнув судовий збір у справі (не у сумі, сплаченій при подачі позову). При частковому задоволенні позовних вимог у справі суд неправомірно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу. Наразі немає правового механізму для забезпечення повернення позивача з дитиною на територію України. За умови наявності дозволу на виїзд за межі України протягом 3-х літніх місяців, відповідач позбавлений можливості спілкуватися з дитиною протягом цього часу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав та мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини у супроводі матері без дозволу батька за межі України - до Російської Федерації та тимчасово-окупованої території АРК, відповідатиме інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає, що встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Черкаси та його батьками є сторони у справі, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.12.2014, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17.03.2015 - розірвано шлюб між сторонами, укладений 22.11.2001.

ОСОБА_7 та неповнолітній ОСОБА_6 проживають разом, а відповідач ОСОБА_6 проживає окремо.

Згідно довідки дитячої поліклініки №2 Черкаської міської дитячої лікарні ОСОБА_6 перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: часто довготривало хворіюча дитина, гіперметропичний астигматизм, атопичний дерматит, ВСД за змішаним типом. Дитина потребує лікування та щорічного санаторно-курортного оздоровлення на Чорноморському узбережжі Криму або Північного Кавказу за наступними профілями: хвороби дихальних шляхів, шкіри, нервової й серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.08.2016 у справі №711/2878/16-ц надано дозвіл неповнолітньому ОСОБА_8 у супроводі матері ОСОБА_7 без згоди батька на тимчасовий виїзд до РФ з 25.10.2016 по 16.11.2016 та з 25.12.2017 року по 15.01.2017, а також на тимчасовий виїзд до тимчасово окупованої території України - АР Крим з 04.08.2016 по 20.09.2016.

Листами від 08.12.2016 та 03.12.2016 ОСОБА_7 та неповнолітній ОСОБА_8 звернулися до ОСОБА_6 з проханням дати дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_8 у супроводі матері до РФ та АР Крим.

ОСОБА_7 має доньку - громадянку України ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3, яка на законних підставах перебуває на території Російської Федерації та проживає у м. Москва, що підтверджено свідоцтвом про народження, копією паспорта та міграційною карткою.

Таким чином у м. Москві проживає сестра неповнолітнього ОСОБА_6. При цьому, фотознімками підтверджено, що ОСОБА_8 разом із матір'ю вже перебував в гостях у ОСОБА_9 в м. Москві у 2015 році.

ОСОБА_6 неодноразово давав згоду на виїзд ОСОБА_8 у супроводі ОСОБА_7 до РФ, що підтверджено його нотаріально посвідченими заявами від 26.07.2012 та від 18.06.2011 і ним не заперечується.

Крім того, ОСОБА_6 своєю заявою від 16.04.2015, посвідченою нотаріусом ОСОБА_10, також дав згоду на тимчасовий виїзд у період з 01.06.2015 по 01.09.2015 неповнолітнього ОСОБА_6 у супроводі ОСОБА_7 як до Російської Федерації так і до АР Крим.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Частиною третьою статті 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно з п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у том числі у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, законодавством України передбачена можливість надання судом дозволу на разовий виїзд дитини за кордон без згоди батька, з визначенням строку початку і закінчення такого виїзду.

У світлі встановлених вище фактичних обставин справи та норм законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно вказав, що позивач, звертаючись з цим позовом, діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_8, виїзд дитини за межі України носить тимчасовий характер, не пов'язаний зі зміною постійного місця проживання чи еміграцією, має на меті фізичний, духовний та інтелектуальний розвиток дитини, сприятиме, зокрема, оздоровленню ОСОБА_8, розширенню світогляду дитини, а також забезпечить спілкування брата та сестри.

З наданих пояснень сторін по справі вбачається, що наразі в судах різних інстанцій перебуває близько п'яти цивільних проваджень щодо вирішення між сторонами різних майнових спорів, які вони не спроможні вирішити у добровільному порядку через сталі неприязні та конфліктні стосунки, які стосуються не тільки спору щодо розподілу їх майна, але й розповсюдилися на питання щодо виховання їх спільної дитини.

Доказів наявності реальної загрози життю, здоров'ю чи розвитку неповнолітнього ОСОБА_8 за умови виїзду за межі України відповідачем суду не надано, а згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими апеляційні доводи про те, що у Російській Федерації умови проживання для дитини будуть некомфортними та про те, що переїзд потягом є шкідливим для здоров'я, адже у м. Москва у РФ проживає донька позивача, що підтверджено відповідними доказами, яка для своїх близьких забезпечить комфортні умови перебування. Крім того, позивач з дитиною раніше вже систематично приїздила в гості до м. Москва і ніяких питань стосовно умов перебування там чи проїзду потягом не виникало при тому, що дитина була молодшого віку та, відповідно, була більш вразливою.

Слід відхилити як необґрунтовані апеляційні доводи про те, що має місце загроза того, що позивач залишиться проживати в Російській Федерації, оскільки жодних належних та допустимих у їх підтвердження суду надано не було.

Також колегія суддів вважає, що апеляційні доводи про те, що суд неналежно повідомляв апелянта про судові засідання у справі та проводив допити свідків без участі апелянта є необґрунтованими, адже на а.с. 96 наявна телефонограма про повідомлення відповідача про судове засідання 24.03.2017. Відповідно до листа від 13.03.2017 КНП «Перший Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» (а.с.98) відповідач не має протипоказань для участі у вказаному судовому засідання та на час його проведення не перебуває на лікуванні.

Слід відхилити апеляційні доводи про те, що за умови наявності дозволу на виїзд за межі України протягом 3-х літніх місяців, відповідач позбавлений можливості спілкуватися з дитиною протягом цього часу, так як дитина буде за межами України не протягом усього літа. Крім того, доказів того, що відповідач звертався до суду чи служби у справах дітей із заявами про порушення його прав на спілкування з дитиною суду надано не було. Указаний проміжок часу має бути вказано для того, щоб позивач могла спланувати поїздку з дитиною та вибрати найбільш зручний для цього час.

При цьому, колегія суддів враховує пояснення самого ОСОБА_6, що характер його роботи носить сезонний характер і через це він особисто не має змоги повезти сина в літній період на оздоровлення.

Отже, за відсутності фактичної можливості батьком здійснити оздоровлення дитини в літній період, колегія вважає за безпідставні намагання відповідача перешкодити зробити це і матері дитини, оскільки це шкодить насамперед інтересам дитини, а не самого відповідача, як він про це стверджує.

Також колегія суддів враховує, що обрахунок витрат на правову допомогу, виконаний судом, є вірним та обґрунтованим, його правильність апелянтом не спростовано.

Так Між ОСОБА_7 та ОСОБА_11, яка є фахівцем в галузі права, має вищу юридичну освіту та здійснює підприємницьку діяльність у сфері права, 20.12.2016 укладено Договір про надання правової допомоги у даній справі. Згідно квитанції від 24.03.2017 ОСОБА_7 сплачено СПД ФО ОСОБА_11 4000,00 грн. за надання правової допомоги по договору від 20.12.2016. ОСОБА_7 та СПД ФО ОСОБА_11 складено Акт прийняття-передачі наданих послуг загальною тривалістю 6 годин 40 хвилин, у тому числі консультації, складання позову, формування пакету документів, підготовка клопотань, копіювання письмових матеріалів, участь у судових засіданнях.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (в редакції, що діє з 01.01.2017), - розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. До 01.01.2017 ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» передбачала, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Правова допомога ОСОБА_7 по даній справі надавалася у період з грудня 2016 року по березень 2017 року. З 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати складав 1600,00 грн. З 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складає 1600,00 грн.

При розрахунку витрат на правову допомогу ОСОБА_7 виходила із вартості 1 години наданої допомоги у 600,00 гривень, що не перевищує граничний розмір встановлений ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (1600,00 грн. х 40% = 640,00 грн.).

В той же час суд вірно не погодився з тим, що формування пакету документів, копіювання документів є правовою допомогою. Крім того згідно журналів судових засідань у справі №711/11025/16-ц судове засідання 07.02.2017 тривало 83 хвилини, а не 2 години 15 хвилин, як зазначено у розрахунку позивача, а судове засідання 09.03.2017 тривало 9 хвилин, а не 20 хвилин, як зазначено у розрахунку позивача. Таким чином розмір витрат на правову допомогу, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивача становить 2670 грн. / 2, а саме за консультацію (60 хв.), складання позовної заяви (60 хв.), складання трьох клопотань (55 хв.), участь у судових засіданнях (92 хв.), а усього за 4 години 27 хвилин.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24.03.2017 у даній справі слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - служба у справах дітей Черкаської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за межі України та на тимчасово окуповану територію України без згоди та супроводу батька - залишити без змін

Ухвала апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :