Постанова № 67155662, 13.06.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Справа № 908/2251/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Безпалюк О.Л., дов. №14-72 від 14.04.2017;від відповідача:не з'явився;розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017р.у справі господарського суду№908/2251/16 Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Дочірнього підприємства "Газ Мелітополя" Публічного акціонерного товариства "Мелітопольгаз"простягнення 2 757 731,23грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.11.2016р. у справі №908/2251/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Газ Мелітополя" Публічного акціонерного товариства "Мелітопольгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 124373,70грн. - 3% річних, 467025,93грн. - інфляційних втрат, 1906516,80грн. - пені. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017р. у справі №908/2251/16, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано частково та викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Дочірнього підприємства "Газ Мелітополя" Публічного акціонерного товариства "Мелітопольгаз", м. Мелітополь, Запорізька область задовольнити частково. Стягнути з Дочірнього підприємства "Газ Мелітополя" Публічного акціонерного товариства "Мелітопольгаз" (72313, Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 50 річчя Перемоги, 17, код ЄДРПОУ 39825907) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 1 331 412,54 грн. пені, 90 778,15 грн. 3% річних, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 21 322,86 грн. В задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Дочірнього підприємства "Газ Мелітополя" Публічного акціонерного товариства "Мелітопольгаз", м. Мелітополь, Запорізька область - відмовити".

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з прийнятими рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2017р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 01.09.2015р. між сторонами укладено договір купівлі-продажу природного газу №15-771-Н, з урахуванням додаткових угод до Договору (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2015 році природний газ, а відповідач - прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для подальшої реалізації населенню.

Згідно з п. 2.1 Договору, позивач передає відповідачу у вересні 2015 року газ в обсязі 2138,135 тис. куб.м, який був використаний відповідачем для подальшої реалізації населенню у липні-серпні 2015 року. Позивач передає відповідачу у період з 01.09.2015р. по 31.12.2015р. газ в обсязі 34400,000 тис.куб.м, у тому числі по місяцях: вересень - 1800,000 тис.куб.м, жовтень - 6000,000 тис.куб.м, листопад - 10800,000 тис.куб.м, грудень - 15400,000 тис.куб.м. Всього 34 000,000 тис.куб.м.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3 Договору).

Відповідно до п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язався надати позивачу підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Пунктом 11 Договору визначено, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом вересня-грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 72896594,37грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Також, актами від 22.09.2015р. сторони засвідчили факт передачі-приймання обсягу газу, що спожитий населенням в липні-серпні 2015 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач взяті на себе договірні зобов'язання щодо проведення розрахунків виконав з порушенням строків, передбачених умовами Договору.

За порушення строків оплати позивач вимагає стягнути з відповідача 2150048,03грн. пені, 140657,27грн. - 3% річних за період з 20.08.2015р. по 02.02.2016р. та 467025,93грн. інфляційних втрат.

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 625 ЦК України передбаченого, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Згідно з п.п. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу, відповідач не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, останній зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Господарський суд першої інстанції перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій дійшов висновку, що розмір пені складає 1906516,80грн., 3% річних - 124373,70грн. а інфляційні втрати - 467025,93грн.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції повторно перевірив розрахунок 3% річних, пені та визнав його частково невірним, оскільки позивач невірно визначив момент порушеного права на отримання оплати за зобов'язаннями, що визначені в п. 2.1 Договору та, як наслідок, невірно визначено період прострочення, оскільки відповідно до умов Договору, позивач передає відповідачу у вересні 2015 року газ, який був використаний відповідачем для реалізації населенню у липні-серпні 2015 року, проте остаточний розрахунок здійснюється відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць за фактично переданий газ.

Водночас, умов щодо порядку та строків оплати за газ, який був використаний відповідачем для подальшої реалізації населенню, спірний Договір не містить.

Крім того, зміст Договору містить посилання на обсяг цього газу, а також ціну газу в залежності від його використання, проте саме в актах від 22.09.2015р. сторонами визначена конкретна вартість цього газу в залежності від вищенаведених складових.

Враховуючи умови Договору в частині порядку та умов проведення розрахунків за зазначені спірні періоди, факти підписання сторонами актів приймання-передачі газу 22.09.2015р., що підтверджують факт засвідчення сторонами обсягу та вартості отриманого газу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право позивача на отримання оплати за відповідний обсяг газу, що спожитий населенням в липні-серпні 2015 року, є порушеним з 20.10.2015р. Стосовно сум, що включені до розрахунку пені, 3% річних та інфляційних, починаючи з липня-серпня 2015 року та до вищенаведеного моменту порушеного права, в апеляційна інстанція дійшла висновку, що останні стягнуті безпідставно.

Розрахунок пені, 3% річних та інфляційних за зазначеними актами, на підставі ст. 625 ЦК України, має проводитися починаючи з 20.10.2015р., а включення зазначених сум до відповідного розрахунку раніше не відповідає вимогам норм закону та Договору.

За таких підстав, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір пені та 3% річних, які підлягають до стягнення складає 1331412,54грн. та 90778,15грн. відповідно, за період з 20.10.2015р. по 02.02.2016р.

Також суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, оскільки відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Суд апеляційної інстанції перерахувавши розмір інфляційних втрат в межах заявленого позивачем спірного періоду на підставі ст. 625 ЦК України та п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 467025,93грн. інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки в межах заявлених позовних вимог не встановлено порушення права позивача на отримання оплати за переданий газ протягом повного місяця, тобто такі періоди є менші ніж місяць, а отже нарахування за весь зазначений позивачем проміжок часу є невірним та виключає можливість задоволення такої позовної вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для часткового скасування рішення місцевого господарського суду шляхом викладення його резолютивної частини у новій редакції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1331412,54грн. - пені, 90778,15грн. - 3% річних та відмовою у задоволенні іншої частини позову.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки апеляційний суд в порядку ст.ст.43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

В силу приписів ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017р. у справі №908/2251/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017р. у справі №908/2251/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач