Ухвала суду № 67155476, 13.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" червня 2017 р. м. Київ К/800/32120/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,суддів:Іваненко Я.Л.,Черпака Ю.К.,при секретарі - Крапивка Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року, -

у с т а н о в и л а :

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, третя особа - Міністерство внутрішніх справ України (далі - ГУ МВС, МВС відповідно) в якому просив стягнути з відповідача на його користь страхову суму у зв'язку з отриманням ним захворювання при виконанні службових обов'язків пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку в розмірі 166010,88 гривень (далі - спірні кошти).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що має право на виплату йому спірних коштів, відтак відмова відповідача у їх виплаті не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, у зв'язку з чим ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача спірні кошти, зобов'язано МВС здійснити всі дії щодо призначення і виплати таких ОСОБА_4

Оскаржуваною постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що законодавством, яким врегульовано спірні правовідносини, не передбачено виплати страхової суми, про стягнення якої просить позивач, при цьому останній звернувся до відповідача поза межами строку, встановленого законом для реалізації права на одержання спірних коштів.

Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що наказом начальника ГУ МВС від 8 грудня 2006 року № 383 о/с, з урахуванням змін, внесених наказом від 21 жовтня 2008 року № 1009 о\с, позивача звільнено з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Довідкою Закарпатської обласної спеціалізованої серцево судинної МСЕК серії 7-66ВЛ № 0316637 (далі - довідка МСЕК) ОСОБА_4 з 16 квітня 2007 року визнаний інвалідом II групи, де причиною інвалідності зазначено захворювання, отримане при виконанні службових обов'язків пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку.

Після встановлення групи інвалідності позивач звертався до Відкритого акціонерного товариства «НАСК «Оранта» з вимогою виплати йому страхового відшкодування, яка листом від 2 липня 2008 року № 918 у зв'язку із закінченням дії договору та визначення нового порядку виплати компенсаційних сум відмовила йому у проведенні виплати страхової суми.

У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача з заявою про виплату йому спірних коштів, однак рішення про призначення і виплату таких або про відмову у виплаті прийнято так і не було.

Так, у відповідності до частини 6 статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII, в редакції періоду спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання наведеної правової норми Закону № 565-XII Кабінет Міністрів України постановою від 12 травня 2007 року № 707 затвердив Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 707).

За змістом пункту 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Пунктами 3 і 5 цього ж Порядку встановлено правила обчислення розміру грошової допомоги і визначено перелік документів, які необхідно подати до органу внутрішніх справ за місцем проходження служби.

Абзацами 1, 2 пункту 7 Порядку № 707 визначено, що орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, подає МВС у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, для проведення виплати.

Водночас, абзацом 5 цього ж пункту Порядку № 707 передбачено, що працівник міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред'явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Оскільки позивач звернувся до ГУ МВС за призначенням грошової допомоги після спливу строку, встановленого вищевказаним пунктом Порядку № 707, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_4 права на одержання спірних коштів.

Разом з тим, згідно з положеннями частини 1 статті 8, пункту 1 частини 1 і частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Частина 6 статті 23 Закону № 565-XII не обмежує у часі можливість реалізації працівником міліції права на одержання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала пізніше ніж через три місяці після звільнення його зі служби внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

Натомість, абзац 5 пункту 7 Порядку № 707 по іншому врегульовує наведене питання обмежуючи право на одержання грошової допомоги, передбачене вищевказаною статтею Закону № 565-XII, трирічним строком, тобто фактично звужує зміст цього права.

Враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку право на звернення позивача до ГУ МВС з заявою на призначення і виплату грошової допомоги не може бути обмежено будь-яким строком, оскільки це не передбачено Законом № 565-XII, який має вищу юридичну силу порівняно із Порядком № 707.

Більше того, спірні кошти, про стягнення яких просить позивач, за своєю суттю є компенсаційною виплатою, яка спрямована на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю працівнику органів внутрішніх справ, тобто на спірні у цій справі правовідносини поширюють свою дію і загальні положення законодавства щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Враховуючи вищевказані загальні засади Основного Закону у цивільних правовідносинах право вимоги, зокрема, в порядку судового захисту про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю не обмежено будь-яким строком, в тому числі строком позовної давності (пункт 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України).

Поряд із цим, обмеження певним терміном права особи на відшкодування шкоди, завданої здоров'ю внаслідок проходження нею служби в органах внутрішніх справ набуває дискримінаційного характеру, оскільки інші особи, в порядку захисту свого цивільного права, можуть отримати таке відшкодування без обмеження права вимоги будь-яким строком.

При цьому, колегія суддів наголошує, що проходження служби в органах внутрішніх справ є особливим видом трудової діяльності, публічною службою, проходження якої пов'язане із підвищеним ризиком для життя і здоров'я, захистом правопорядку в державі, прав і свобод людини і громадянина, утвердженням законності, подоланням злочинності тощо і саме держава взяла на себе обов'язок відшкодувати шкоду, завдану здоров'ю цих осіб під час виконання ними своїх службових обов'язків, закріпивши таке зобов'язання у статті 23 Закону № 565-XII.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що право на звернення із заявою про призначення і виплату грошової допомоги на підставі статті 23 Закону № 565-XII не може бути обмежено будь-яким строком, в тому числі шляхом прийняття відповідних підзаконних нормативно - правових актів, оскільки це суперечило б загальним засадам, закріпленим у Конституції України і самому змісту цього права, його правовій природі.

Вирішуючи цей спір суди попередніх інстанцій не врахували наведених положень законодавства, не з'ясували дійсний зміст і правову природу спірних правовідносин, обсяг прав і свобод їх учасників, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно вирішити питання щодо заміни належної сторони, оскільки за змістом пункту 7 Порядку № 707 саме за МВС визначено повноваження стосовно прийняття рішення про призначення виплати грошової допомоги, тоді як ГУ МВС лише здійснює виплату такої на підставі цього рішення.

Новий розгляд справи належить здійснювати саме суду першої інстанції, оскільки лише він, за змістом статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, наділений повноваженнями щодо вирішення питання про заміну належної сторони.

Також, суду першої інстанції необхідно врахувати дискреційний характер повноважень МВС щодо прийняття ним рішення про призначення виплати спірних коштів, оскільки рішення передбаченого пунктом 7 Порядку № 707 за наслідками розгляду заяви позивача про виплату йому грошової допомоги не прийнято.

За приписами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: Я.Л. Іваненко

Ю.К. Черпак