Ухвала суду № 67155407, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/25740/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року

у справі № 813/4158/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Відпочинково-оздоровчий комплекс «Вернигора»

до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Відпочинково-оздоровчий комплекс «Вернигора» (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Інспекція), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 08 травня 2015 року № 0000882201, № 0000872201.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 08 травня 2015 року № 0000882201, № 0000872201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 12 березня 2015 року № 151/22-01/36918291, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з яким позивачем встановлено завищення податкового кредиту на суму 90 855, 00 грн. у тому числі за березень 2012 року на суму 13 333, 00 грн., за квітень 2012 року на суму 69 500, 00 грн., за жовтень 2014 року 8 022, 00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 90 855, 00 грн., в тому числі за березень 2013 року на суму 82 833, 00 грн., за жовтень 2014 року на 8 022, 00 грн.

- підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150 ПК України, що призвело до завищення витрат при обчисленні об'єкта оподаткування за 2014 рік на 40 109,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2014 рік на 40 109, 00 грн.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 травня 2015 року:

- № 0000882201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 113 569, 00 грн. за основним платежем - 90 855, 00 грн., та штрафні санкції 22 174, 00 грн.;

- № 0000872201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 40 109, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не погодилися із висновками відповідача та зазначили, що наявні у матеріалах справи докази та встановлені під час судового розгляду обставини підтверджують реальне вчинення операцій між позивачем та його контрагентами з метою використання їх у господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Нові технології ТПВ» (Постачальник) було укладено договір поставки товарів (пісок, щебінь, гравій, мінвата, плівка гідроізоляційна та інше), згідно якого постачальник приймав на себе зобов'язання постачати товар. Товар постачався в кількості, за ціною та на умовах, визначених договором і додатками до нього.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивачем надано податкові накладні, виписані на підставі договору поставки, видаткові накладні, копію банківської виписки.

Також між позивачем та ТОВ «Проф Діджитал» укладено договір про надання рекламних послуг, відповідно вказаного договору останній зобов'язувався надати рекламні послуги шляхом розміщення рекламних матеріалів на інформаційних ресурсах (що визначається у додаткових угодах до цього договору), на Інтернет - ресурсах, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити надані послуги.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивачем надано акти виконаних робіт, податкові накладні та виписки з банківського рахунку.

Як на факт, що свідчить про відсутність здійснення господарських операцій, відповідач під час судового розгляду посилався на те, що позивачем не надано документів, які б підтверджували передачу ТОВ «Проф Діджитал» рекламних матеріалів, розміщення яких є предметом договору про надання рекламних послуг. Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, такі матеріли передавались та містились у додатку до додаткової угоди. Крім того, в матеріалах справи наявні копії контекстної та банерної реклами в пошуку «Гугл», зі змісту якої слідує, що рекламувався саме відпочинково-оздоровчий комплекс позивача.

В обґрунтування відсутності господарської мети при отримання таких послуг від контрагента відповідач посилається на те, що позивач мав власний сайт, який існував до моменту укладення договору, який можна було знайти за допомогою пошукових ресурсів.

Водночас, колегія вважає такі посилання безпідставними, адже по своїй суті контрагент здійснював пошукову оптимізацію сайту позивача та здійснював розміщення рекламної інформації щодо діяльності позивача. Такі послуги полягають саме у тому, щоб більша кількість інтернет-користувачів відвідала відповідний сайт та в кінцевому результаті скористалась послугами суб'єкта господарювання.

Такі товари замовлені у зв'язку із виконанням позивачем укладеного із ПП «ЖБК «Ріел» договору про передачу функцій замовника-забудовника щодо реалізації проекту, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), оборотно-сальдовими відомостями, актами приймання-передачі будівельних матеріалів, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконання будівельних робіт, відомостями витрачених ресурсів витрат замовника, розрахунком загальновиробничих витрат до локального кошторису на загально-будівельні роботи, копіями видаткових накладних на тора від постачальників.

Також відповідач в касаційній скарзі вказує на те, що з актів наданих послуг неможливо ідентифікувати осіб, що їх підписали. Водночас, такі відомості суперечать матеріалам справи, оскільки такі документи містять прізвище ім'я та по батькові осіб, що їх підписали із зазначенням посад.

Наявність у видаткових накладних недоліків, які полягають у неповному зазначенні інформації щодо осіб, які безпосередньо підписали такі документи, не є свідченням не здійснення операцій з поставки товару, оскільки матеріалами справи підтверджується, що такі документи підписані від постачальника саме директором ОСОБА_3

Відсутність письмових заявок не вказує на не здійснення поставки товарів, адже умови договорів не містять вимог про подання заявок про поставку товару у письмовій формі.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагентів товарів з метою використання у господарській діяльності.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не зобов'язане мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун