Ухвала суду № 67155335, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/32046/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року

у справі № 805/1061/15-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Новокраматорський машинобудівний завод» (далі - позивач, ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод») звернулось в суд з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 грудня 2014 року № 00003720 та № 0001043720.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 19 грудня 2014 року: № 00003720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень 2014 року у сумі 232918,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 116459,00 грн.; № 0001043720, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за липень 2014 року у розмірі 753898,00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод просило касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка правомірності нарахування ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 26 листопада 2014 року №1404/28-10-37-20/05763593, згідно з яким встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2014 року на суму ПДВ у розмірі 232918,00 грн.;

- підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування ПДВ за липень 2014 року у розмірі 232918,00 грн., яке підлягає зменшенню;

- пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит та від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2014 року на суму ПДВ у розмірі 753898,00 грн.

В акті перевірки відповідачем зроблено висновок про проведення фінансових потоків між платниками податків, які спрямовані на надання податкової вигоди третім особам переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, а тому зазначені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності позивача.

На підставі висновків акта перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 19 грудня 2014 року:

- № 00003720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень 2014 року у сумі 232918,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 116459,00 грн.;

- № 0001043720, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за липень 2014 року у розмірі 753898,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення - рішеннями залишені без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні господарські операції позивача з його контрагентами є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 цього Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Лайкстарт», Фірма «Екологічна ініціатива» товарів, на підставі накладних, платіжних доручень.

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників податкового кредиту по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Слід зазначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом, були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, зокрема і щодо декларування та сплати податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, в акті перевірки відповідач посилається на порушення позивачем пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту за липень 2014 року на суму ПДВ в розмірі 660 924,00 грн.

Такий висновок відповідачем зроблено на підставі висновків Вишгородської ОДПІ у Київській області від 3 листопада 2014 року № 2291/10-08-22-01/38757915, яким встановлено відсутність ТОВ «Євроспортаренабуд» при придбанні послуг у ТОВ «Кам-Билдинг-Транс» та надання послуг ПАТ «Новокраматорський Машинобудівний Завод» які підпадають під визначення статей 22, 185, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. Перевіркою неможливо підтвердити задекларовані ТОВ «Євроспортаренабуд» податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами встановлено, що між ПАТ «Новокраматорський Машинобудівний Завод» (замовник) та ТОВ «Євроспортаренабуд» (підрядник) укладено договір підряду № 26/13 від 28 жовтня 2013 року, відповідно до якого, замовник поручає, а підрядник зобов'язується виконати будівельно-монтажні роботи по капітальному будівництву комплексу - стадіону Блюмінг. Строк виконання договору до 30 серпня 2014 року.

На виконання умов договору були складені: акти виконаних робіт, податкові накладні та здійснена оплата згідно платіжних доручень, також здійснено залік взаємних вимог згідно листів.

Статтею 838 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання робіт інших осіб (субпідрядників), при цьому залишаючись відповідальним перед замовником за результат їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником в якості замовника. За договором підряду генеральний підрядник відповідає перед замовником за порушення субпідрядником свого обов'язку. В свою чергу, у сфері оподаткування ПДВ у замовника як платника податків виникає право на податковий кредит саме за операціями з виконання договору підряду. Договір же субпідряду має наслідки у вигляді обов'язку декларування і сплати податкових зобов'язань та права на формування податкового кредиту для генерального підрядника та субпідрядника.

Разом з тим, висновки акта перевірки від 3 листопада 2014 року № 2291/10-08-22-01/38757915 зроблено виключно на підставі обставин, встановлених в результаті заходів, прийнятих податковим органом ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві з метою перевірки правильності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту ТОВ «Кам-Билдинг-Транс». До того ж встановлення лише таких обставин, як відсутність в актах приймання виконаних будівельних робіт за договором субпідряду інформації щодо надання послуг із транспортування будівельних матеріалів, відображення затрат, пов'язаних з відрядженням працівників підрядних організацій, а також інформації про наявність трудових ресурсів, виробничого обладнання та інших, при тому що підприємство субпідрядник є зареєстрованим у встановленому законом порядку як платник податків і зокрема, як платник ПДВ, не дає змоги стверджувати про непідтвердження отримання послуг субпідряднику ТОВ «Євроспортаренабуд» від ТОВ «Кам-Билдинг-Транс». Також, ніяким чином не може вплинути на правомірність формування податкового кредиту позивача за операціями з ТОВ «Євроспортаренабуд» і факт неможливості проведення зустрічної звірки з питань взаємовідносин між ТОВ «Кам-Билдинг-Транс» та його контрагентом ТОВ УАК.

Крім того, постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2015 року по справі № 810/7184/14 за позовом ТОВ «Євроспортаренабуд» до Вишгородської ОДПІ у Київській області, позов задоволено: визнано протиправними дії відповідача щодо коригування показників податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Єроспортаренабуд» у відносинах з контрагентом - постачальником ТОВ «Кам-Билдинг-Транс» та контрагентом - покупцем ПАТ «Новокраматорський Машинобудівний Завод» за період з 1 липня 2014 року по 31 липня 2014 року здійснених на підставі акту перевірки № 2291/10-08-22-01/38757915; зобов'язано відповідача вилучити з інтегрованої автоматизованої інформаційної системи Податковий блок інформацію про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Євроспортаренабуд» оформленої актом № 2291/10-08-22-01/38757915, а також зобов'язано відповідача відновити в інтегрованій автоматизованій інформаційній системі Податковий блок показники податкової звітності з податку на додану вартість ТОВ «Євроспортаренабуд» за період з 1 липня 2014 року по 31 липня 2014 року.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідачем подано клопотання про заміну по даній справі відповідача - Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на Міжрегіональне головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України», згідно якої Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників реорганізовано на Міжрегіональне головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників, що також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17 жовтня 2014 року.

На підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає за можливе допустити по даній справі заміну відповідача - Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників його правонаступником Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Керуючись статтями 55, 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Клопотання Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників задовольнити.

Допустити заміну відповідача - Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників його правонаступником Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.