Ухвала суду № 67155303, 07.06.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/29742/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року

у справі № 809/4153/14 (876/1981/15)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Снятинська Нова»

до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика Снятинська Нова» (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2014 року № 0002502200.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2014 року № 0002502200.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 21 листопада 2014 року № 256/22/31673059, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 112 828, 00 грн., в тому числі у лютому 2013 року на суму 49 155, 00 грн., у березні 2013 року на суму 19 167, 00 грн., в квітні 2013 року на 23 002, 00 грн., у травні 2013 року на суму 209, 00 грн., у липні 2013 року на суму 14 793, 00 грн., у серпні 2013 року на 6 502, 00 грн.;

- пункту 201.4 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 5 167, 00 грн., у тому числі за лютий 2012 року на 1 216, 39 грн., за березень 2012 року на суму 852, 97 грн. за квітень 2012 року на суму 998, 02 грн. за травень 2012 року на суму 777, 52 грн. за квітень 2012 року на суму 1 321, 69 грн.

На підставі акта перевірки від 21 листопада 2014 року № 256/22/31673059 Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 05 грудня 2014 року № 0002502200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями 147 863, 00 грн.

Роблячи висновок про неможливість підтвердження господарських операцій позивача з контрагентом, відповідач послався на акт від 12 серпня 2014 року № 1137/20-38-23-01-04/37764888 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Українська нафто-газова компанія» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 жовтня 2012 року по 16 січня 2014 року», згідно з яким зафіксовано факт незнаходження ТОВ «Українська нафто-газова компанія» за податковою адресою.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що висновки податкового органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки господарські операції позивача з контрагентом мали товарний (реальний) характер, придбання товарів підтверджувалось документально, що дає право підприємству на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що ТОВ "Птахофабрика Снятинська Нова" здійснювало придбання природного газу в ТОВ "Українська нафто-газова компанія", що підтверджується договором купівлі-продажу природного газу №П/13-318 від 21 січня 2013 року та додатковими до нього угодами, укладеними між позивачем і даним контрагентом, та податковими накладними, а також належним чином оформленими актами передачі-приймання природного газу позивачем від ТОВ «Українська нафто-газова компанія» за періоди часу з січня по серпень 2013 року, договором №01-02-2013 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01 лютого 2013 року, укладеним між позивачем і ПАТ «Укртрансгаз», та актом здачі-прийомки послуг по транспортуванню газу, договором №201З/Т-ПР-Сн-10009 на розподіл природного газу (на транспортування природного газу газорозподільними мережами) від 01 січня 2013 року, укладеного між позивачем і Приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Івано-Франківськгаз» та актами приймання-передачі послуг транспортування, договором про переведення боргу №1258/21 від 31 жовтня 2013 року, укладеним між позивачем і ТОВ «Українська нафто-газова компанія» та ТОВ «Аріона-Торг».

Таким чином, протягом лютого - серпня 2013 року ТОВ "Українська нафто-газова компанія" умови договору та додаткові угоди до договору по поставці позивачу газу виконала, що підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що договір купівлі - продажу природного газу № П/13-318 між сторонами укладено 21 січня 2013 рок, дійшли правильного висновку про безпідставність посилань відповідача на акт № 1137/20-38-23-01-04/37764888 Основ'янської ОДПІ м. Харкова "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Українська нафто-газова компанія" від 12 серпня 2014 року.

Крім того, при укладанні договору позивач як покупець не мав обов'язку перевіряти обставини фінансово-господарської діяльності контрагента, зокрема щодо наявності транспортних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, знаходження за місцем реєстрації, тощо.

Слід зазначити, що підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагента товарів з метою використання у господарській діяльності.

Як на факт, що свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, відповідач під час судового розгляду вказував на встановлені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента обставини відсутності в останнього необхідних ресурсів, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення вказаного договору, відсутності контрагента за місцем реєстрації та ненадання таким до зустрічної звірки первинних документів. Разом з тим, відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентом первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов'язана з відсутністю суб'єкта господарювання, за місцезнаходженням. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області відхилити, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько