Ухвала суду № 67154409, 14.06.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6922/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

14 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Грибан І.О.,

Губської О.А.,

за участю секретаря Маменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Нічний експрес" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Нічний експрес» звернулось до постанову Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04.11.2015 року №0006672202.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідачем при проведенні перевірки приватного підприємства «Нічний експрес» неправомірно зроблений висновок про те, що правочини вчинені за участю ФОП ОСОБА_3 фактично не здійсненні, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0006672202 від 04.11.2015.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти і нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомо.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 15.09.2015 по 20.10.2015 Державною податковою інспекції інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі наказу № 1307 від 12.10.2015 року та на підставі ст. 77 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Нічний експрес» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року.

За результатами проведеної перевірки складено Акт перевірки №5336/26-58-22-02/31511336 від 26.10.2015, в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема: п. 138.2 ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства на 261 681 грн. в тому числі по періодам: ІІІ квартали 2012 року - 22 579 грн.; 2012 р. - 45 511 грн.; 2013 р. - 107 262 грн.; 2014 р. - 108 908 грн.

На підставі складеного акту перевірки, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0006672202 від 04.11.2015 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 392 522 грн., з яких 261 681 грн. - за основним платежем та 130 841 грн. - за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження, рішення було залишене без змін прийняте ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві податкове повідомлення-рішення №0006672202 від 04.11.2015 року, а скарга позивача - без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки згідно первинних документів та даних бухгалтерського обліку підприємства, фінансово-господарська діяльність відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України;г) вивезення товарів за межі митної території України;е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі №2а-14377/122670, від 03.11.2015 у справі №826/14081/14, від 15.12.2015 від 826/13848/13-а.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що спірним в даній справі є реальність взаємовідносин щодо надання послуг з перевезення між позивачем та контрагентом ФОП ОСОБА_3

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2012 року між Приватним підприємством «Нічний експрес», як клієнтом, та ФОП ОСОБА_3, як перевізником, укладено договір перевезення №178, за умовами якого клієнт доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом по Україні щодня крім неділі у відповідності з графіком визначеним клієнтом. Перевізник може виконувати взяті на себе зобов'язання з перевезенням як самостійно, так із залученням третіх осіб. Послуги третіх осіб перевізник сплачує самостійно.

01.01.2013 року між Приватним підприємством «Нічний експрес», як клієнтом, та ФОП ОСОБА_3, як перевізником, укладено договір перевезення №178, за умовами якого клієнт доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом по Україні щодня крім неділі у відповідності з графіком визначеним клієнтом. Перевізник може виконувати взяті на себе зобов'язання з перевезенням як самостійно, так із залученням третіх осіб. Послуги третіх осіб перевізник сплачує самостійно.

01.01.2014 року між Приватним підприємством «Нічний експрес», як клієнтом, та ФОП ОСОБА_3, як перевізником, укладено договір перевезення №178, за умовами якого клієнт доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом по Україні щоденно у відповідності з графіком визначеним клієнтом. Перевізник може виконувати взяті на себе зобов'язання з перевезенням як самостійно, так із залученням третіх осіб. Послуги третіх осіб перевізник сплачує самостійно.

На виконання умово договору між позивачем та його контрагентом укладено: акти виконаних робіт, талони замовника, рахунки-фактури.

Також на підтвердження реальності господарських відносин та оплати отриманих послуг позивачем надано копії платіжних доручень та виписки по особовому рахунку.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відносно висновків відповідача, викладених в акті перевірки та в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідач зазначає, що всупереч умовам договору № 178 дати маршрутів зазначаються із першого до останнього дня місяця, враховуючи неділю. Проте, зазначені доводи спростовуються, оскільки 01.01.2012 та 01.01.2013 року Приватним підприємством «Нічний експрес», як клієнтом, та ФОП ОСОБА_3 укладено додаткові угоди №1 до договору №178, за умовами яких пункт 1.1 викладено в наступній редакції: «Клієнт доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання здійснювати перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом по Україні щоденно».

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача, що ФОП ОСОБА_3 фактично не можливо здійснити декілька господарських операцій з перевезення вантажів, так як договорами № 178 передбачено залучення третіх осіб.

Так, згідно п. 1.2 договорів перевезення на 2012, 2013 та 2014 року ФОП ОСОБА_3 була надана можливість виконувати свої зобов'язання по перевезенню вантажів на користь позивача самостійно або із залученням третіх осіб, послуги яких перевізник (ФОП ОСОБА_3) оплачує самостійно.

Відповідно до повідомлень ФОП ОСОБА_3 на адресу позивача від 01.01.2012 р., 01.01.2013 року, 01.01.2014 року щодо укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_3 договорів перевезення, ФОП ОСОБА_3 повідомлено позивача про надання ним на користь позивача послуг перевезення на наступних автомобілях : ІVЕСО 170Е23 (держ. номер НОМЕР_3), МЕRSEDES-BENZ (держ. номер НОМЕР_1), МЕRSEDES-BENZ (держ. номер НОМЕР_2) особисто ним - фізичною особою ОСОБА_3 або іншими третіми особами, які для даної мети залучались самостійно ФОП ОСОБА_3 згідно умов п.1.2. договорів перевезення.

Колегія суддів вважає, що доводи відповідача в апеляційній скарзі про незаконність формування показників податкової звітності позивача з податку на прибуток в зв'язку із неможливістю ФОП ОСОБА_3 фактичного здійснення на користь позивача господарських операцій з перевезення вантажів з посиланням на сумнівність відносин ФОП ОСОБА_3 з третіми особами по ланцюгу і постачання послуг, є недопустимим, оскільки оцінку в межах податкової перевірки платника має бути надано лише відносинам безпосередніх сторін угоди, в якій такий платник податків є учасником - тобто між ФОП ОСОБА_3 та позивачем.

Відповідно до вимог Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, при розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

При цьому, позивач не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом правил звітування про наявність основних фондів та/чи трудових ресурсів.

Даний висновок узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», згідно з яким якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на позивача не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо апеляційний суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Посилання податкового органу апеляційній скарзі на те, що в договорах перевезення № 178 від 01.01.2012 року, № 178 від 01.01.2013 року, № 178 від 01.01.2014 року та документах, які складались сторонами за ними, відсутнє зазначення: вартості послуг перевезення, місця та часу навантаження і розвантаження вантажу, інформації щодо вантажу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в п.2.1.2 та п.3.1. зазначених договорів перевезення зазначено про те, що сплата послуг проводиться позивачем щотижнево згідно рахунків ФОП ОСОБА_3; позивач на кожен вантаж, який підлягає перевезенню надає відомості з вказанням його характеру, ваги, об'єму та пункту призначення, при цьому, всі ці данні містяться у талонах замовника та актах виконаних робіт до зазначених договорів перевезення, які сторонами складались на підтвердження усіх господарських операцій з перевезення вантажів за кожен день надання цих послуг.

Що стосується висновків акту перевірки про те, що підприємством позивача не надано до перевірки ТТН, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, сама по собі відсутність ТТН не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того, позивачем на спростування доводів податкового органу про те, що відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних свідчить про неможливість встановлення зв'язку між фактом придбання послуг перевезення та господарською діяльністю позивача до суду апеляційної інстанції подано копії товарно-транспортних накладних з підписами одержувачів про отримання вантажу згідно відомостей обліку видачі вантажів в пунктах видачі вантажів позивача в містах Тячів і Виноградів, які складалися на маршрутах: Винорадів-Тячів-Виноградів-Хуст та Виноградів-Берегово-Виноградів, які містяться в матеріалах справи.

Щодо спростування посилання відповідача в апеляційній скарзі про те, що пов'язаність послуг перевезення із господарською діяльністю позивача неможливо встановити на підставі талонів замовника, які складались між позивачем та перевізником при кожному перевезення на підставі товарно-транспортних накладних, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказані талони містять інформацію про : дату перевезення, найменування замовника та перевізника, дані про автомобіль який здійснював вантажне перевезення, дані про пробіг та кількість їздок, дані про вартість кожної послуги перевезення за кожним талоном замовника,що дає змогу отримати інформацію про усі істотні параметри та умови замовлення позивачем послуги перевезення, які були передбачені позивачем та ФОМ ОСОБА_3 в договорах перевезення.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході апеляційного розгляду справи та не підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 41, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 14.06.2017.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: І.О. Грибан

О.А. Губська

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.