Постанова № 67154233, 13.06.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року Львів№ 876/3235/17Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

представника позивачів ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третіх осіб ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, управління комунальної власності Львівської міської ради, треті особи на стороні відповідача - ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання протиправними та скасування рішень, ухвал, наказів,-

В С Т А Н О В И В :

13 жовтня 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з адміністративним позовом, в якому просили: 1) визнати частково протиправною ухвалу Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428 про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості, і передачу громадянам у власність, спільну власність та оренду земельних ділянок;

2) скасувати пункти 1 та 4 ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428 та пункт 2 додатку до ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428 в частині, що стосується затвердження технічної документації й передачі у власність та оренду ОСОБА_7 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 розміром 1000 кв.м., кадастровий НОМЕР_1 та розміром 270 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_2;

3) визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.12.2007 року № 1248 про проектування та будівництво гр. ОСОБА_8 житлового будинку АДРЕСА_2;

4) скасувати декларацію про готовність до експлуатації житлового будинку АДРЕСА_2, зареєстровану інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 10.02.2012 року за №ЛВ 14212021139;

5) визнати протиправним та скасувати наказ управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 12.04.2012 року № 920-Ж-Г про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1;

6) визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 12.04.2012 року на житловий будинок АДРЕСА_3, видане управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на ім'я ОСОБА_8;

7) скасувати державну реєстрацію права власності від 22.08.2012 року, реєстраційний номер 36528451, здійснену обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради ,,Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", на 27/100, 17/100, 26/100 та 30/100 житлового будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7;

8) скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 1000 кв.м кадастровий номер НОМЕР_1, надану для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1;

9) визнати частково протиправним п. 5 ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428 про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості, і передачу громадянам у власність, спільну власність та оренду земельних ділянок, у частині, що стосується внесення змін до земельно-кадастрових даних у зв'язку з припиненням права постійного користування на земельну ділянку розміром 1240 кв.м на АДРЕСА_4 наданої для обслуговування житлового будинку;

10) вилучити з Державного земельного кадастру усі дані щодо земельної ділянки розміром 1000 кв.м кадастровий номер НОМЕР_1, надану у власність для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та щодо земельної ділянки розміром 270 кв.м кадастровий номер НОМЕР_2, надану в оренду для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою від 14 жовтня 2015 року суддя Галицького районного суду м. Львова відмовив у відкритті провадження у справі з тих підстав, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 року скасована ухвала судді Галицького районного суду м. Львова від 14 жовтня 2015 року про відмову у відкритті провадження у справі в частині усіх позовних вимог, крім позовної вимоги пункту 6, а саме: щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 12.04.2012 року на житловий будинок АДРЕСА_3, видане управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на ім'я ОСОБА_8. Справа направлена для продовження розгляду.

В силу приписів ч. 2 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Частиною 6 статті 254 КАС України визначено, що ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту постановлення.

Таким чином, ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 року в частині направлення справи для продовження розгляду набрала чинності з моменту постановлення, оскільки не підлягала касаційному оскарженню в цій частині.

Тому усі позовні вимоги, крім позовної вимоги пункту 6, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постановою від 13 лютого 2017 року Галицький районний суд м. Львова в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивачів ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що суд першої інстанції неналежно дослідив докази, допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що земельна ділянка площею 0,1240 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 перейшла до ОСОБА_4 у постійне користування сумісно з ОСОБА_8. Тому усі рішення накази та дії відповідачів, що стосуються використання цієї ділянки без згоди ОСОБА_4 є протиправними.

За таких обставин представник позивачів просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивачів - ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі з наведених у скарзі підстав.

Представники відповідачів та третіх осіб заперечили вимоги апеляційної скарги та просять залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга належить до задоволення частково з таких підстав.

З матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що згідно наказу департаменту землеустрою та планування забудови міста Львівської міської ради № 19 від 22.01.1998 року, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 85 від 20.02.1998 року, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 передана безоплатно у приватну власність земельна ділянка площею 1000 кв.м. та надана у постійне користування земельна ділянка площею 1240 к.м. для обслуговування будинку за рахунок раніше наданої земельної ділянки на АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 78,79).

Відповідно до довідки Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації № 832 від 25.10.1996 року площа земельної ділянки, зареєстрованої за будинковолодінням на АДРЕСА_6 становить 2385,9 кв.м. на підставі рішення Львівського міськвиконкому від 15.05.1954 року(т.1 а.с. 83).

На підставі зазначених рішень ОСОБА_8 та ОСОБА_6 виготовили необхідну технічну документацію, встановили та узгодили межі земельної ділянки, отримали Державний акт серії НОМЕР_4 від 28 квітня 1998 року на право приватної власності на землю площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_7, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 3-1 за № 150, а також Державний акт серії НОМЕР_5 від 28 квітня 1998 року на право постійного користування землею площею 0,1240 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_7, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 4-1 за № 30 (т.1 а.с. 70-74, 81,82).

Відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку та земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Першої Львівської нотаріальної контори 11 серпня 1998 року, ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_4 купила ? частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель та ? частину прилягаючої до будинку земельної ділянки площею в цілому 0,1000 га, що знаходяться у АДРЕСА_8. Будинок цегляний, розташований на земельній ділянці площею 2395,9 кв.м. (т.1 а.с. 86-87).

Висновком Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № 3/1290 від 07.05.2003 року про визначення ідеальних долей між співвласниками ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на будинок АДРЕСА_7 у м. Львові встановлено, що співвласник квартири № 2 ОСОБА_4 займає приміщення (згідно з описом) загальною площею 326,9 кв.м., що складають 64/100 будинковолодіння , а співвласник квартири № 1 ОСОБА_8 - 183,4 кв.м., що складає 36/100 будинковолодіння (т. 1 а.с. 88).

Виданим Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради свідоцтвом на право власності за НОМЕР_6 від 18.03.2005 року посвідчено, що ОСОБА_8 володіє на праві приватної власності 36/100 (183,4 кв.м) житлового будинку під літ. А-1, загальною площею 510,3 кв.м та гаражем літ. Г. Свідоцтво зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.03.2005 року(т. 1 а.с. 89).

Згідно зі свідоцтвом про право власності НОМЕР_7 від 18.03.2005 р., виданим Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради, посвідчено, що ОСОБА_4 володіє на праві приватної власності 64/100 (326,9 кв.м) житлового будинку під літ. А-1, загальною площею 510,3 кв.м та гаражем літ. В. Свідоцтво зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 23.03.2005 року (т. 1 а.с. 90).

28.12.2007 року виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив рішення за № 1248, яким, беручи до уваги Державний акт на право приватної власності на землю від 28.04.1998 року серії НОМЕР_4 та Державний акт на право постійного користування землею від 28.04.1998 року серії НОМЕР_5, дозволив ОСОБА_8 проектування житлового будинку на АДРЕСА_9 (т.1 а.с. 66).

10 лютого 2012 року ОСОБА_8 зареєстрував в Інспекції ДАБК у Львівській області за №ЛВ 14212021139 декларацію про готовність до експлуатації житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 867,00 кв.м.. Будинок має 3 поверхи плюс мансардний, має чотири квартири та 4 машиномісця (т.1 а.с.95-100).

12 квітня 2012 року управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради видало наказ про оформлення ОСОБА_8 права власності на житловий будинок АДРЕСА_10 загальною площею 867,0 кв.м. (т.1 а.с. 67).

25 квітня 2012 року обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради ,,Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвало за ОСОБА_8 право власності на житловий будинок у АДРЕСА_11, реєстраційний номер 36528451, номер витягу 33950374( т.1 а.с. 101).

22 серпня 2012 року обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради ,,Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвало за ОСОБА_7 право власності на 30/100, 17/100, 26/100, 27/100 житлового будинку у АДРЕСА_11, реєстраційний номер 36528451, номери витягів 35261775, 35261669, 35261870,35261547. Підставою виникнення права власності зазначені договори дарування від 17.08.2012 року за № 3138, 3153, 3148, 3143( т.1 а.с. 101).

Пунктом 1 ухвали за № 2428 від 30.05.2013 року Львівська міська рада затвердила технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості і передала у власність, спільну сумісну власність та оренду земельні ділянки, які є у фактичному користуванні громадян для обслуговування гаражів, індивідуальних житлових будинків та ведення садівництва.

Згідно переліку у додатку до ухвали передані ОСОБА_7 земельні ділянки для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_9-а, в тому числі у власність передана земельна ділянка площею 1000 кв.м., кадастровий НОМЕР_1, та в оренду надана земельна ділянка розміром 270 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2 (т.1 а.с. 64-65).

Пунктом 4 цієї ж ухвали вважається таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею, зареєстрований у Львівській міській раді 28.04.1998 року (Книга записів державних актів на право постійного користування землею 4-1, № 30).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли під час дії Земельного кодексу України 1990 року, статті 22 та 23 якого передбачали, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на законних підставах отримали у власність та у постійне користування земельні ділянки відповідно площею 0,100 га та 0,1240 га для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_5.

Стаття 27 Земельного кодексу України 1990 року передбачала, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5 - 9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що право постійного користування землею могло бути припинене тільки у визначених ст. 27 ЗК України 1990 року випадках.

Відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України 1990 року (чинного на час укладення 11 серпня 1998 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу частини жилого будинку, та земельної ділянки державним нотаріусом Першої Львівської нотаріальної контори 11 серпня 1998 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 42 ЗК України 1990 року громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на використання та розпорядження спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується судом.

З 15 листопада 2011 року набув чинності нині діючий Земельний кодекс України.

Пункт 6 Перехідних положень ЗК України визначає, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п. 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року.

Разом з цим п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 ,,Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте громадянами в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Виходячи з системного аналізу наведених нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку, що після придбання у ОСОБА_6 частини житлового будинку АДРЕСА_7 до ОСОБА_4 фактично перейшло право постійного користування сумісно з ОСОБА_8 земельною ділянкою площею 0,1240 га, цільове призначення якої - для обслуговування вказаного житлового будинку.

Однак, до 15 листопада 2001 року ОСОБА_4 не скористалась таким своїм правом та у відповідності до вимог ч.4 ст. 30 ЗК України 1990 року не посвідчила у міській раді право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1240 га.

Таким чином, станом на 15 листопада 2001 року за ОСОБА_6 залишилось право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1240 га, оскільки ОСОБА_4 у відповідності до вимог законодавства не посвідчила за собою право постійного користування цією земельною ділянкою, а Львівська міська рада за відсутності передбачених статтею 27 ЗК України 1990 року підстав не припинила право постійного користування ОСОБА_6 земельною ділянкою площею 0,1240 га, набуте нею відповідно до Державного акту серії НОМЕР_5 від 28 квітня 1998 року. Цей Державний акт до прийняття Львівською міською радою ухвали за № 2428 від 30.05.2013 року не був визнаний недійсним, не був скасований, не були у нього внесені зміни, а тому до 30.05.2013 року був чинним.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла переконання, що фактичним користувачем земельною ділянкою площею 0,1240 га сумісно з ОСОБА_8 була ОСОБА_4, хоча формально право постійного користування цією земельною ділянкою рахувалось за ОСОБА_6.

Земельним законодавством, чинним як до 15 листопада 2001 року так і після не передбачалось автоматичної втрати права постійного користування земельною ділянкою. Передбачався лише перехід права постійного користування, який посвідчувався органом місцевого самоврядування, а також припинення такого права за рішенням відповідного органу з підстав, визначених Законом.

Так, відповідно до частин 3 та 4 ст. 141 ЗК України 2001 року припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття перша Закону України ,,Про землеустрій" містить визначення поняття ,,цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. З цією метою до форми бланків зазначених державних актів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 ,,Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою", введена графа ,,цільове призначення".

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива за рішенням відповідного органу.

Відповідно до класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306, у розділі 02 ,,Землі житлової забудови" землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) вказані під індексом 02.01, а землі для будівництва будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку - під індексом 02.03.

Статтею 95 ЗК України визначено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

При цьому, в силу приписів ст. 96 цього ж кодексу зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ст. 24 Закону України ,, Про планування і забудову територій" (чинного на час прийняття виконавчим комітетом рішення за № 1248 від 28.12.2007 року) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, встановлених згідно з вимогами цього Закону.

Статтею 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ч.1).

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.2).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.3).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5).

На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 здійснив самочинне будівництво, оскільки земельна ділянка, на якій він збудував багатоквартирний будинок, перебувала на праві постійного користування його та ОСОБА_6 та мала цільове призначення - для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_7.

Таким чином, будівництво здійснене без зміни виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення цільового та без згоди на те фактичного землекористувача ОСОБА_4 чи формального - ОСОБА_6.

За таких обставин колегія суддів вважає, що виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив рішення за № 1248 від 28.12.2007 року з порушенням наведених приписів нормативно-правових актів, оскільки дозволив ОСОБА_8 проектування багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці площею 0,1240 га, яка розташована АДРЕСА_9 з цільовим призначенням -для обслуговування житлового будинку № 20 та належала на праві постійного користування ОСОБА_8 та ОСОБА_6.

При цьому виконавчий комітет ухвалив рішення без згоди ОСОБА_6 чи ОСОБА_4, яка була на той час власником 64/100 частин житлового будинку АДРЕСА_7, для обслуговування якого і була надана спірна земельна ділянка площею 0,1240 га..

Таким чином, зазначене рішення виконавчого комітету є протиправним.

Згідно п.22 Постанови Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461 ,,Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом ДАБК.

Враховуючи, що наявні підстави вважати житловий будинок за АДРЕСА_2 загальною площею 867,00 кв.м. об'єктом самочинного будівництва, позаяк він збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та з порушеннями вимог законодавства, колегія суддів визнає правильним скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації вказаного житлового будинку за №ЛВ 14212021139 від 10 лютого 2012 року.

Оскільки будівництво багатоквартирного житлового будинку ОСОБА_8 здійснив на земельній ділянці, яка не була відведена для такого будівництва у визначеному законодавством порядку та перебувала у сумісному постійному користуванні з іншими особами, які не надавали згоди на будівництво, колегія суддів визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню наказ управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 12 квітня 2012 року про оформлення ОСОБА_8 права власності на житловий будинок АДРЕСА_10 загальною площею 867,0 кв.м..

З тих же підстав належить до скасування проведена 22 серпня 2012 року обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради ,,Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" ре6єстрація за ОСОБА_7 права власності на 30/100, 17/100, 26/100, 27/100 житлового будинку у АДРЕСА_11.

На час прийняття Львівською міською радою ухвали за № 2428 від 30.05.2013 року Державний акт серії НОМЕР_5 від 28 квітня 1998 року на право постійного користування землею площею 0,1240 га для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_7 був чинним, оскільки право постійного користування ОСОБА_6 зазначеною земельною ділянкою не було припинене у визначеному законодавством порядку, ОСОБА_6 у відповідності до приписів частини 3 ст. 141 ЗК України 2001 року заяви про добровільну відмову землекористувача від постійного користування земельною ділянкою до Львівської міської ради не подавала.

Тому пункт 4 ухвали за № 2428 від 30.05.2013 року щодо визнання Державного акту серії НОМЕР_5 від 28 квітня 1998 року на право постійного користування землею таким, що втратив чинність повністю є протиправним.

З цих же підстав колегія суддів визнає протиправним пункт 1 зазначеної ухвали та пункт 2 додатку в частині передачі ОСОБА_7 земельної ділянки у власність та оренду для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_9-а.

Відповідно підлягає скасуванню державна реєстрація права власності ОСОБА_7 на земельну ділянку розміром 1000 кв.м кадастровий номер НОМЕР_1, надану для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Оскільки земельні ділянки ОСОБА_7 надані у власність та оренду без законних на те підстав, підлягають вилученню з Державного земельного кадастру усі дані щодо земельної ділянки розміром 1000 кв.м та земельної ділянки розміром 270 кв.м. АДРЕСА_12

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання частково протиправним п. 5 ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428.

Вказаний пункт оскарженої ухвали містить лише вимоги до Департаменту містобудування щодо внесення відповідних змін у земельно-кадастрові плани та не містить жодних конкретних посилань на обставини, які стосуються прав позивачів.

Суд першої інстанції на вказані обставини не звернув належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу приписів п 3 ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, однак дійшов помилкового висновку щодо відсутності порушень з боку відповідачів та відсутності підстав для задоволення позову.

За таких обставин апеляційний суд визнає правильним апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 3 ч. 1 ст.198, п.3 ч. 1 ст. 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 задовольнити частково .

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 13 лютого 2017 року у справі № 461/10630/15-а - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати частково протиправною ухвалу Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428 про затвердження громадянам технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості, і передачу громадянам у власність, спільну власність та оренду земельних ділянок та скасувати пункт 1 ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428 та пункт 2 додатку до ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428 в частині, що стосується затвердження технічної документації й передачі у власність та оренду ОСОБА_7 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 розміром 1000 кв.м., кадастровий НОМЕР_1 та розміром 270 кв.м. кадастровий номер НОМЕР_8, а також скасувати пункт 4 ухвали Львівської міської ради від 30.05.2013 року № 2428.

Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 28.12.2007 року № 1248 про надання дозволу ОСОБА_8 на проектування та будівництво житлового будинку АДРЕСА_2.

Скасувати реєстрацію декларації про готовність до експлуатації житлового будинку АДРЕСА_2, зареєстровану інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 10.02.2012 року за №ЛВ 14212021139.

Визнати протиправним та скасувати наказ управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 12.04.2012 року № 920-Ж-Г про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1;

Скасувати державну реєстрацію права власності від 22.08.2012 року, реєстраційний номер 36528451, здійснену обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради ,,Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", на 27/100, 17/100, 26/100 та 30/100 житлового будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7;

Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 1000 кв.м кадастровий номер НОМЕР_1, надану для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Вилучити з Державного земельного кадастру усі дані щодо земельної ділянки розміром 1000 кв.м кадастровий номер НОМЕР_1, надану у власність для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та щодо земельної ділянки розміром 270 кв.м кадастровий номер НОМЕР_2, надану в оренду для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Постанова в повному обсязі складена 14 червня 2017 року.