Ухвала суду № 67154111, 22.05.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2845/17 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

22 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Сорочка Є.О.

за участю секретаря: Морозенко С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу КМР (КМДА) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу КМР (КМДА) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

На вказану ухвалу суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із клопотанням про забезпечення позову шляхом заборони Київській міській раді (01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана, буд. № 8, корп. № 1, тел.: (044) 591-55-64) розглядати будь-які клопотання та проекти землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки інших громадян стосовно спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у м. Києві, Святошинського району, на перетині вулиць Коростенська та Робітнича. За винятком клопотань та проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 до ухвалення судом рішення по цій справі; заборонити Київській міській раді (01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана, буд. № 8, корп. № 1, тел.: (044) 591-55-64) надавати дозвіл іншим громадянам на приватизацію (передавати у приватну власність) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована у м. Києві, Святошинського району, на перетині вулиць Коростенська та Робітнича. За винятком надання дозволу на приватизацію (передачі у приватну власність) земельної ділянки ОСОБА_2 до ухвалення судом рішення по цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Отже, з аналізу вказаної норми випливає, що підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Водночас, саме поняття забезпечення адміністративного позову передбачає вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 2 від 06.03.2008р., застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Так, в своєму клопотанні позивач посилається на те, що за час розгляду справі у суді першої інстанції відповідачем можуть бути прийняті рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, про затвердження проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надання її у власність або прийняття рішення про надання у користування спірної земельної ділянки іншим особам, що в свою чергу утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Однак, в матеріалах справи не міститься належних та допустимих доказів, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з цим, відмовляючи у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином не обґрунтовано, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що за умов відсутності у спірних правовідносинах існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також, неможливості без вжиття таких заходів захисту прав позивача, які останній вважає порушеними, дане клопотання позивача є таким, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваного судового рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки встановлені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді Вівдиченко Т.Р.

Сорочко Є.О.

Повний текст ухвали виготовлено - 29.05.2017

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Сорочко Є.О.