Ухвала суду № 67153299, 12.06.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач - Білак С. В.

Головуючий у 1 інстанції - Матяш О.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2017 рокусправа № 808/3238/16 Приміщення суду за адресою: м. Дніпро, пр.Слобожанський, 29

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Шальєвої В.А. Олефіренко Н.А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі №808/3238/16 за позовом Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" про стягнення коштів за податковим боргом,-

ВСТАНОВИВ:

Вільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест", в якому просив стягнути кошти у сумі новоствореного податкового боргу в розмірі 109 528,10 гривень по податку орендної плати з юридичних осіб з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, а також за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за відповідачем обліковується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 109 528,10 гривень, який виник внаслідок несплати самостійно визначених податкових зобов'язань у податкових деклараціях.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з рахунків у банках товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест", а також за рахунок готівки, що йому належить, податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 109 528 (сто дев'ять тисяч п'ятсот двадцять вісім) гривень 10 копійок на р/р 33218812700134, місцевий бюджет Мар'ївська с/р, код платежу 18010600, код ЄДРПОУ 38025393, МФО 813015, банк - ГУДКСУ у Запорізькій області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсності, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у адміністративному позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.01.2016 року порушено провадження у справі №908/6299/15 про визнання банкрутом ТОВ "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест". 27.01.2016 року оприлюднене оголошення про порушення справи про банкрутство відповідача. За таких обставин відповідач законодавчо позбавлений можливості бути платником податків та зборів (обов'язкових платежів).

Позивач у визначений законом строк не звернувся з заявою про визнання грошових вимог ні до боржника, ні до господарського суду Запорізької області, як це передбачено ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Поточні кредитори повинні вирішувати спори з боржником в господарському суді, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Оскільки вимоги позивача в процедурі банкрутства у встановлені строки не заявлялись, тому грошові зобов'язання не можуть мати статусу податкового боргу.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що відповідач подав до ОДПІ податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2016 рік №9024086183 від 25.02.2016 року, в якій самостійно визначив податкове зобов'язання у розмірі 262867,41 гривень, що повинно сплачуватися щомісячно рівними частками у розмірі 21905,62 гривень впродовж січня - листопада 2016 року та 21905,59 гривень - в грудні 2016 року (а.с. 9).

Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 57.1 ст.57 Податкового кодексу України, "платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом".

Згідно з п. 287.3 ст. 287 ПК, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

З матеріалів справи вбачається, що 30.05.2016 року, 30.06.2016 року, 30.07.2016 року, 30.08.2016 року, 30.09.2016 року, на підставі вищевказаної декларації за 2016 рік №9024086183 від 25.02.2016 року, відповідачу було нараховано податкове зобов'язання за травень - вересень 2016 року в розмірі 21905,59 гривень, на загальну суму 109 528,10 гривень (а.с.10).

Відповідно до п. 56.11 ст. 56 Податкового кодексу України, не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно з пп. 14.1.175. п.14.1 ст.14 ПК, "податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання".

Таким чином, сума податкового зобов'язання відповідача, визначена ним самостійно та не сплачена у строк, передбачений Податковим кодексом України, є податковим боргом та складає 109528,10 гривень.

Відповідно до п.п. 95.1, 95.3 ст. 95 Податкового Кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Судом встановлено, що ОДПІ вживала заходи щодо стягнення податкового боргу у встановленому законом порядку: відповідачу була направлена податкова вимога форми "Ю" №33-17 від 15.03.2016 року на 21853,76 гривень, яку отримано уповноваженою особою відповідача 14.04.2016 року (а.с. 8).

Відповідно до п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до абз. 1 п. 59.3 ст. 59 ПК, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Згідно з п. 59.5 ст. 59 ПК, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Таким чином, кодексом не передбачено надіслання податкових вимог на кожну суму боргу, а тому податкова вимога на борг, що утворився після надіслання вимоги, не надсилалась.

Оскільки наявними у справі доказами підтверджено, що обставиною, яка зумовила звернення контролюючого органу до суду, є наявність у відповідача податкового боргу та сплив 60-ти денного терміну з моменту направлення/вручення податкової вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність необхідної сукупності обставин, які дають підстави для висновку про обґрунтованість пред'явленого позову.

При цьому, безпідставними є посилання відповідача на приписи ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №2343-XII від 14.05.1992 (далі - Закон №2343-XII) з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 вказаного Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

За змістом вищенаведених приписів Закону №2343-XII, одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на, в тому числі, виконання боржником зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Отже, мораторій розповсюджується на вимоги кредиторів, які виникли до вказаної дати.

Згідно з абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 2343-XII, поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі про банкрутство відповідача порушено 26.01.2016 року. Водночас позивач заявив вимоги про стягнення податкових зобов'язань (боргу), які відповідач самостійно задекларував у 2016 році та термін виконання яких настав вже після 26.01.2016 року (30.05.2016 року, 30.06.2016 року, 30.07.2016 року, 30.08.2016 року, 30.09.2016 року), тому ці вимоги виникли вже після порушення провадження у справі про банкрутство, а отже на них не розповсюджуються процедури, передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Також суд не приймає до уваги посилання апелянта на приписи ст. 23 Закону №2343-XII, виходячи із наступного: згідно з абз. 4 ч. 8 ст. 23 Закону № 2343-XII, поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Водночас, відповідно до абз. 5 п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.

Даний спір, згідно із ст.17 КАС України, належить до компетенції адміністративних судів та має розглядатися у порядку адміністративного судочинства, тому Вільнянська ОДПІ правомірно звернулася з даним позовом до адміністративного суду.

Оскільки на момент судового розгляду справи податковий борг відповідачем не сплачено, колегія суддів погоджується з тим, що адміністративний позив є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року у справі №808/3238/16 за позовом Вільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" про стягнення коштів за податковим боргом - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя С.В. Білак

Судді Н.А.Олефіренко

В.А.Шальєва