Рішення № 67149761, 08.06.2017, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/884/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2017 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова у складі:

судді Постигач О.Б.

секретаря Ящук К.В.

за участю відповідача Ямщикова С.В.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 13.01.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, що є предметом позовних вимог. Станом на 31.01.2017 року заборгованість відповідача становить 41270,95 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 1969,27 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 32860,21 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4000 грн.; штраф (фіксована частина) 500 грн. та штраф процентна складова 1941.47 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує та просить задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив повністю, просив відмовити в задоволенні позову у зв'язку із закінченням строку позовної давності.

Представник відповідача проти позову заперечила. Заявила клопотання про застосування строків позовної давності. Додатково пояснила, що відповідач не здійснював платежів на погашення кредиту 27.04.2014 р., як це вказує позивач у розрахунку, а також не підписував жодних нових умов, анкет щодо кредиту, зокрема анкету-заяву від 28.05.2014 р., а тому, на її думку, строк позовної давності закінчився ще у 2013р.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, вивчивши матеріали справи, виходив з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 13.01.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 31.01.2017 року заборгованість відповідача становить 41270,95 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 1969,27 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 32860,21 грн.; заборгованість за пенею та комісією 4000 грн.; штраф (фіксована частина) 500 грн. та штраф процентна складова 1941.47 грн. /а.с.3-4/

При укладені Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до п.6.5. Умов та правил надання банківських послуг, - позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії.

Згідно п.6.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі не виконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Як вбачається з довідки про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, термін щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним /а.с.6/

Відповідно до п.9.4. у випадку перевищення платіжного ліміту по карті і непогашення його клієнтом протягом 6 місяців, картка закривається, подальше відновлення дії картки можливе лише після повного погашення заборгованості клієнтом. Пунктом 9.6 визначено, що при відсутності на картковому рахунку картки грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дії картки і при не зарахуванні грошових коштів протягом 3 місяців з моменту закінчення строку дії картки, банк стягує комісію за обслуговування рахунку згідно дійсним тарифам. Така комісія стягується банком, після закінчення вказаного строку, кожного місяця. У випадку якщо залишок на картковому рахунку менший від розміру комісії, встановленої тарифами банку, то розмір комісії за обслуговування карткового рахунку встановлюється у розмірі залишку коштів на картковому рахунку держателя. При нульовому залишку грошових коштів на неактивному картковому рахунку такий закривається.

Як вбачається із заяви відповідача, такий просить суд відмовити в задоволенні позову, застосувавши позовну давність. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що остання заборгованість нарахована за період з 30.05.2013р. Зокрема, позивачем неправомірно нараховано відсотки та пеню за період більш як 3 роки, що суперечить ст. 257 ЦК України. Як видно із розрахунку, 27.04.2014р. позивачем списано 50 грн. в рахунок погашення заборгованості, однак відповідачем жодних проплат за цей період не здійснювалось. Отже, на його думку, таке списання відбулось незаконно та не може свідчити про визнання боргу в повному обсязі. Крім того, вказує на початку лютого 2013р. було продовжено строк дії картки, однак відповідно до вимог Умов та правил надання банківських послуг, договір укладається лише на 12 місяців і продовжується на той самий шляхом видачі нової картки. Відтак, вважає, що договір не міг бути пролонгований і закінчив свою дію 19.02.2014р., так як коштів на рахунку не було, адже сукупна заборгованість становила 3053 грн. та перевищувала кредитний ліміт на 553 грн. Нової картки банк відповідачу не видавав.

В письмових пояснення представник позивача заперечив пропуск позовної давності з тих підстав, що відповідач 28.04.2014р. підписав нову анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, в яких передбачено збільшену позовну давність у 50 років. Крім того, вказав, що оскільки відповідач 27.04.2014р. частково погасив заборгованість в розмірі 50 грн., то строк позовної давності слід рахувати з 28.04.2014р. і такий спливатиме 28.04.2064р.

Щодо позовної давності, суд зазначає наступне.

Як вбачається із правової позиції Верховного суду України від 30.09.2015 року у справі № 6-154 цс15 статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Крім того пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Згідно розрахунку заборгованості та виписки по рахунку 27.04.2014 року в рахунок погашення боргу за наданим кредитом зараховано кошти в розмірі 50 грн.

Відповідач в судовому засідання ствердив, що 27.04.2014 року будь-яких коштів на погашення суми заборгованості за кредитним договором він не сплачував.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії вчинено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Жодних доказів на підтвердження проведення сплати 50 грн. 27.04.2014 р., окрім запису в розрахунку, позивачем суду не надано. Як передбачено п.4.6 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту в межах суми, що підлягають до виплати банку по цьому договору, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з карткового рахунку у випадку настання строків платежів по іншим договорам клієнта в розмірах, визначених цими договорами /договірне списання/, в межах платіжного ліміту карткового рахунку. Банк проводить списання коштів у грошовій одиниці України /іноземній валюті з будь-якого рахунку клієнта в розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в іноземній валюті/національній валюті України по договору, і купівлю/продаж іноземної валюти на Міжбанківському Валютному Ринку України. Списання коштів з будь-якого рахунку клієнта, відкритого банком, оформлюється меморіальним ордером. Оскільки позивачем не надано суду копії меморіального ордеру на списання вказаних коштів із будь-якого іншого рахунку відповідача, суд дійшов висновку, що таке списання нічим не підтверджено і не може свідчити про переривання строку позовної давності.

Також, позивачем не надано суду доказів про підписання відповідачем 28.05.2014 р. Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як і не надано доказів існування такої.

Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених обставин щодо проведення відповідачем платежу в розмірі 50 грн. на погашення кредиту 27.04.2014 р., а також до матеріалів справи не додано Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 28.05.2014 р., на яку як на підтвердження своїх вимог посилається представник позивача у письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи.

Крім того, суд критично оцінює покликання представника позивача у своїх письмових поясненнях на ту обставину, що строк погашення кредиту строком (терміном) дії картки не обмежується, а регламентується стоком дії договору, з огляду на наступне.

Представник позивача зазначає, що відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку договір діє протягом 12 місяців з дня його підписання. Якщо жодна із сторін не заявляє про його припинення він автоматично лонгується на той же термін. Таким чином, на думку позивача, договір щорічно продовжує дію на кожні 12 місяців та на даний час діє до 13.01.2018р. Така позиція спростовується Правовим висновком ВСУ від 19.03.2014р. (справа № 6-14 цс 14), відповідно до якого картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Відповідно до пп.3.1.1, 5.4 розд.ІІ Правила користування платіжною карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні (місяць і рік), і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH). Пунктом 3.1.3 цього ж розділу вказано, що після закінчення строку дії картка продовжується банком на новий строк шляхом видачі клієнту картки з новим строком дії. Як встановлено судом термін дії картки закінчився у лютому 2013р. Відповідачу банк нової картки не видавав, з позовом до суду банк звернувся у лютому 2017р.

Також, представником позивача не заперечено та не додано доказів на заперечення доводів відповідача та його представника, що банком на виконання вимог п. 4.6. Договору проводилось списання коштів з картки відповідача, а також виконання умов договору щодо закриття карткового рахунку за відсутності коштів на такому та непогашення заборгованості впродовж 6 місяців.

Відтак, банк не вжив заходів щодо уникнення зростання заборгованості, які мав вжити відповідно до умов укладеного договору.

З наведеного вбачається, що 22.05.2013 р. у позивача виникло право звернутись до суду з позовом до відповідача з метою захисту порушеного права.

З врахуванням передбаченого законом трирічного строку позовної давності та однорічного строку позовної давності для стягнення неустойки, позовна давність за вимогою про сплату боргу сплила у 23.05.2016 року, банк звернувся до суду з позовом 21.02.2017 року.

Враховуючи вищевикладене, та те, що відповідач заявив клопотання про застосування стоку позовної давності, а позивач в свою чергу не довів той факт, що відповідачем було вчинено дії, якими переривається строк позовної давності, а також належного доказу підпису відповідачем анкети-заяви від 28.05.2014р., тому відповідно до вимог ст. 267 ч.4 ЦК України в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова суд шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя /підпис/ Постигач О.Б.

З оригіналом згідно

Суддя Постигач О.Б.