Постанова № 67146849, 14.06.2017, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/1103/17

Провадження № 2-а/263/288/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Кияна Д.В., при секретарі Коростовцевій Я.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Кривцун М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної допомоги при народженні дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради (далі - УСЗН) про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної допомоги при народженні дитини. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у жовтні 2016 року разом з дитиною переїхала у м. Маріуполь, де звернулась до УСЗН з заявою про відновлення виплат допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідач протоколом № 1748 від 11.11.2016 року проінформував останню про відмову у здійсненні виплат по заборгованості з підстав пропущення строків звернення за поновленням виплат. Просила суд визнати дії УСЗН неправомірними та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату недоотриману суму допомоги при народженні дитини та допомоги до догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з серпня 2014 року у розмірі 17 690 гривень.

В ході розгляду справи уточнила позовні вимоги, та просила стягнути на її користь допомогу при народженні дитини та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2014 року у розмірі 19 250 гривень.

Позивач в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, представником відповідача подано письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено, що згідно абзацу 33 п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 року «Про затвердження порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» виплата допомоги поновлюється у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою. Позивачу було відмовлено в поновленні виплати допомоги в зв'язку з тим, що після припинення виплати допомоги при народженні дитини за місцем реєстрації пройшло більше 12 місяців. Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 04.08.2013р., виданого міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області, позивач ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 (а.с.16).

Позивач ОСОБА_1 народила доньку, ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 від 13.12.2013р., виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції у Донецькій обаласті. (а.с.17).

З грудня 2013 року позивач ОСОБА_1 отримувала допомогу при народженні дитини та допомогу по догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку. З липня 2014 року відповідні виплати припинились у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та переїзду Управління праці та соціального захисту населення центрально-міського району м. Макіївка в інше місто, підконтрольне Україні.

У березні 2016 року позивач ОСОБА_1 виїхала на підконтрольну Україні територію, де неодноразово зверталась до Володарського районного управління праці та соціального захисту населення про відновлення виплат при народженні дитини та виплат допомоги по догляду за дитиною до досягненню нею трирічного віку. У зв'язку із неврегульованістю суперечностей у законодавстві стосовно довідок внутрішньо переміщених осіб, необхідності штампів міграційної служби на цих довідках, виплати не були відновлені.

У жовтні 2016 році позивач ОСОБА_1 разом з дитиною переїхали до м. Маріуполя Донецької області, де стали на облік внутрішньо переміщених осіб за фактичним місцем перебування за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідками №77554 від 27.12.2016р., №0000077587 від 27.12.2016р. (а.с.14-15).

У листопаді 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до УСЗН щодо відновлення виплат при народженні дитини та виплат допомоги по догляду дитини до досягнення нею трирічного віку. Згідно з протоколом УСЗН №1748 від 11.11.2016р. в призначенні допомоги відмовлено, оскільки відповідно до Постанови КМУ №1751 від 27.12.2001р. та листа Мінсоцполітики №682/5/75-16 від 18.04.2016р., виплати допомоги при народженні дитини поновлюється у разі коли особа звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати. (а.с.19).

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народила доньку та отримувала виплати допомоги при народженні дитини до червня 2014 року, що підтверджується відповіддю Міністерства соціальної політики України № 3299/0/112-17/203 від 01.06.2017 року.

Згідно розрахунку наведеному позивачем в уточненій позовній заяві, недоотримана щомісячна допомога при народженні дитини за період з липня 2014 року по грудень 2015 року складає 15 480 гривень, та допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2014 по листопад 2016 року складає 3 770 гривень (а.с.56-58).

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Стаття 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» зазначає, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Відповідно до статті 11 Закону, допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Згідно п. 12 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27.12.2001 року № 1751 (далі - Порядок), допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Відповідач у своїх запереченнях, в обґрунтування правомірності відмови у виплаті заборгованості з виплат допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, посилається на аб. 33 п. 13 Порядку. Однак суд не може погодитися з вказаною позицією.

За пунктом 13 Порядку, допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем було дотримано строки звернення за призначенням допомоги.

За пунктом 13 Порядку, виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Тобто, вказаної нормою передбачені певні обмеження, які стосуються строку подання заяви про поновлення виплати допомоги.

Частиною 9 статті статті 11 Закону, виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

За пунктом 13 Порядку, виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

Отже зазначеними нормами визначено вичерпний перелік обставин припинення виплати допомоги.

Також, суд не приймає посилання апелянта на абз 30 п. 13 Порядку як підставу припинення, оскільки, зазначені положення щодо «виникнення інших обставин» Порядку відповідають Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 р. N 3-рп/2016 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац сьомий частини дев'ятої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 року N 2811-XII, з наступними змінами, згідно з яким виплата допомоги при народженні дитини припиняється "у разі виникнення інших обставин".

Конституційний суд зазначив, що дискреційні повноваження органу державної влади щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини мають бути однозначно визначені у Законі. Натомість існування в ньому нечітко визначеного переліку підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини і наявність у органів соціального захисту населення таких дискреційних повноважень без визначення їх меж у Законі може призвести до порушення права особи на отримання допомоги при народженні дитини. Законодавче врегулювання підстав для припинення виплати допомоги при народженні дитини, передбачене в абзаці сьомому частини дев'ятої статті 11 Закону, свідчить про недотримання принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, гарантованого частиною першою статті 8 Основного Закону України.

Таким чином, припинення виплати допомоги позивачу відбулось не з підстав передбачених цими нормами. Підставою для припинення виплати послугувало розташування у м. Макеєвці органу, де позивач отримував допомогу. Отже, на позивача не розповсюджується строк подання заяви на поновлення виплати допомоги передбачений п. 13 Порядку.

Враховуючи вищезазначене, відповідач, відмовляючи позивачу у поновленні та виплаті допомоги при народженні дитини, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені відповідним законодавством України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно пункту 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Згідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27.12.2001 року, ст. 2, 6, 7, 11, 18, 19, 71, 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної допомоги при народженні дитини - задовольнити.

Визнати дії Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради по відмові виплат щомісячної допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку неправомірними.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської виплатити ОСОБА_1 недоплачену щомісячну допомогу при народженні дитини та допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з липня 2014 року у розмірі 19 250 (дев'ятнадцять тисяч двісті п'ятдесят) гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору у сумі 1280 гривень 00 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку і подана в апеляційну інстанцію через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області протягом десяти днів з дня її проголошення.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Д.В. Киян